Щороку в Українському Національному музеї в Чикаго відбуваються курси з писанкарства. Диво на долоні – розписана власноруч писанка під пильним оком Анни Чичули приносить щастя. Головне – повірити і самому долучитися до процесу творення. Хто хоч один раз торкнувся писачка, той назавжди закохався в багатогранне, життєдайне мистецтво, що у цифровому вимірі сягає тисячоліть.
Наші предки залишили нам Коляду і Маланку, писанки, Спаси (яблуневий, маковий, медовий), вишиванку, Івана Купала… Згодом, коли в Україну прийшло християнство, у великоднім кошику писанка посіла почесне місце. Те, що писанка виникла дуже давно, підкріплюється археологічними знахідками, датованими дохристиянським періодом. Згідно з твердженням науковця Василя Кобилюха, ідея писанки є одним з найдавніших філософських витворів праукраїнців (45-20 тисяч років тому), бо ж навіть у Мізинській культурі є зразок розмальованої геометричним узором кульки овальної форми. (Загайська Р., 2009, с. 8). Традиція писання писанок збереглася в усіх слов’ян, румунів, греків, німців, литовців, латишів. Саме тому таке велике зацікавлення до майстер-класів з писанкарства Анни Чичули серед американців.
Із приходом весни пробуджується код ідентичності, і за музейним столом відбувається цікаве дійство з писанням, вивченням магічних знаків-символів. Американці знайомляться з цілим циклом обрядодій, яким наповнено Великдень в українців. А найголовніше, наголошує пані Чичула, що вся родина збирається разом на Великодній сніданок. За прадавнім звичаєм, господар ділить освячене яйце на стільки частин, скільки є людей за столом. Це символізує родинну єдність.
Архаїка традицій наших культур спонукає багатьох заглянути в історію свого роду і згадати далеких пращурів та країну їх народження. Залучення молодого покоління української діаспори до духовної спадщини найкраще здійснювати під час майстер-класів. Музей всіляко цьому сприяє.
Анна Чичула народилася в Чикаго. Її авторські писанки є оберегами, написаними з любов’ю до України. Особливо тішить зображення на них козака Мамая, захисника України. З дитинства перейняла від мами Парані Дудич любов до народного мистецтва – вишиває, майструє різдвяних павуків зі соломи. Цього року асистували писанкарці її дві доні – Оленка та Іванка, які перейняли мамин досвід. Також допомагала сестра Катя Гриневич, талановитий кондитер, майстриня з випічки пасок (бабок).
80% учасників майстер-класів складають, власне, американці. Загалом, музей цьогоріч організував чотири заняття для груп із 15-20 осіб. Кожен майстер-клас триває 4 години, місця для участі замовляються більш, ніж за місяць. Дуже багато бажаючих, і це тішить – українська писанка завойовує серця американців. Вчилися писанкарству й українські красуні – учасниці, фіналістки та переможниці конкурсу «Міс Українська діаспора». Дівчата, які останнім часом активно займаються благодійною діяльністю, збираючи та передаючи в Україну речі для постраждалих від війни, плекають народні українські традиції.
Наближаються свята, вато згадати про символіку писанки, щоб розповісти друзям-американцям.
Символіка кольорів має велике значення. Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло її неодмінно мало бути чорним. Це колір свята весняної землі, що прокидається від зимового сну. Символічне значення – плодючість. Червоний колір – кров, що символізує життя, але червоний – то ще й колір, пов’язаний з відходом у «той» світ: червона китайка, червона охра, якою посипали тіло померлого. З часом червоний колір почав означати вогонь небесний (блискавку, Сонце), символізувати силу, чоловічу стать, здоров’я, любов, владу. На писанках – це символ життєдайної сили весни, символ відродження.
Білий – чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі. Якщо на писанках білим зображено символи або лінії, то означало безгрішне життя.
Жовтий колір означав достигле зерно, достаток, врожай. То колір сонця. Жовтий колір оберігав від злих сил. То також колір багатства.
Блакитний уособлював небо, повітря, воду, здоров’я. Це колір небесної божественності. На писанках – це символ насичення.
Зелений – колір весни, воскресіння природи, багатства рослинного і тваринного світу.
Коричневий колір позначав матір-землю.
Чи знаєте ви про те, що фарби для писанки готувалися з природних барвників, тобто, здебільшого, різних рослин і насіння. Збирали їх заздалегідь (влітку та восени), освячували в церквах і мали напоготові перед Великоднем. Жовту фарбу отримували з гілочок чи кори дикої яблуні або дріку красильного; зелену – з пролісків, з насіння чорного соняшника, барвінкового листя; червону дуже рідко робили в домашніх умовах з рогу оленя, частіше купували фарби рослинного походження з червоного (Бразилія) або сандалового дерева: коричневу фарбу отримували з бруньок вільхи, ліщини, кори дуба, листя кінського каштана; чорну готували з чорнильних горішків дуба, листків чорноклена.
Писанки, оздоблені символами-оберегами, дарували у Великодні свята рідним, хрещеним, дівчата дарували коханим хлопцям.
Подаруйте писанку друзям на свята. Якщо самі не пишете, придбати завжди можна у крамничці нашого музею.
 |  |
| Сертифікати вручено - власноруч розписана писанка під час майстер-класу з Анною Чичулою |
лист до редактора
версія для друку
