Це сталося 15 квітня 2016 р. Зала для публічних зустрічей нашого прекрасного модерного музею, що на Даунтауні Манхеттена, не вмістила всіх бажаючих. Відчинивши навстіж двоє широких бокових дверей до виставкових галерей, господарі доставили вже на їх території ряди стільців. Всі, хто скористався ними, все добре чули і відчували себе учасниками зустрічі.

Отже, аншлаг! Приємно і за гостя, і за наших. Приємно тому, що, як виявилося, бодай, з цього факту, Сергія Жадана в столиці світу знають, цікавляться ним. І ті, хто його читає , і ті, хто, можливо, лише чув із других уст та широких публікацій. А не чути, не знати про нього не могли.

Сергій Жадан в інтер'єрі Українського музею Нью- Йорку

Високе літературно-музичне мистецтво проекту «Жадан + Яра» відбулося в інтер’єрі високого мистецтва українського художника Якова Гніздовського в Українському музеї Нью-Йорка 15 квітня 2016 р. Фото Гані Кріль-Пизюр

Людина – оркестр

Знайомство нью-йоркської публіки з гостем розпочалося просто: Сергій повідомив, що якраз 20 років тому він вперше відвідав Нью-Йорк і підкреслив: «Тоді я був значно молодший...» Не віримо. Бо і сьогодні 41-річний поет, прозаїк, перекладач, есеїст, активний громадський діяч з чіткою проукраїнською громадянською позицією, автор багатьох літературно-мистецько-музичних проектів, лідер рок-групи «Собаки в космосі» виглядає як студент університету. І сьогодні – ще так молодо-зелено! А вже давним-давно всесвітньовідомий. В Україні Сергія Жадана називають навіть культовим письменником. Його твори перекладено 13-ма іноземними мовами.

Інтернет-видання bit.ua (Be In Trend) назвало десяток прізвищ сучасних українських письменників, із творами яких кожному українцеві-читачу варто познайомитися (http://bit.ua/2013/08/scho-chytaty-10-suchasnyh-ukrayinskyh-pysmennykiv/ ). Приємно, що цей список очолює наш гість – Сергій Жадан. Між іншим, із цієї десятки (вибір само собою зрозуміло – суб’єктивний, і кожен окремий автор складе свій список) поряд з живими класиками, такими, як Юрій Винничук, Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, лише двоє з нового покоління – Сергій Жадан і Любко Дереш. Сергій пише про наше пострадянське життя, а героїв малює такими, якими вони є. Без прикрас і ретуші. Натуралістично. Правда, багато читачів не можуть пробачити цим героям (зрозуміло, що й автору) перебір нецензурної лексики.

Сергій Жадан – автор дев’яти поетичних збірників, одинадцяти прозових видань («Депеш мод», «Біг Мак та інші історії», «Anarchy in the UKR» та інших). За роман «Ворошиловград» отримав премії ВВС у номінації «краща книга BBC 2010 року», а в 2014-му – за цю ж саму книгу в номінації «краща книга ВВС за десятиріччя». Премія Польщі «Angelus» за збірник «Месопотамія» у номінації – «кращий твір Центральної Європи» вручена йому в 2015 р. Всіх лауреатських, національних і міжнародних премій Сергія не перерахувати! (див. Вікіпедію). І – «Вибрані твори», а ще – переклади (перекладає з німецької, польської, білоруської, російської). А  ще роль  укладача багатьох антологій та  тематичнх  збірок поетів та прозаїків...  А ще – численні виступи на телебаченні і не тільки.  А ще – СD-диски свого гурту. І навіть дві епізодичні ролі в кіно...

Роман С. Жадана «Ворошиловград» переміг у конкурсі «Книга року BBC» за 2010 рік, у 2014 році роман оголосили Книгою десятиріччя Бі-Бі-Сі. Два видання в Україні (2010, 2014 та 2015 рр.) та шість іноземних (англійською, німецькою, французькою, польською, угорською, російською мовами)		Збірник "Месопотамія" видання 2014р. Премія польщі "Angelus"(2015р.) За "Кращій твір Центральної Європи"

Поетична збірка «Життя Марії» – одне з головних видань 2015 р., ввійшло в десятку книг українських авторів,  яких «соромно не прочитати». С. Жадан звертається до образів Діви Марії та її сина. Книга і про війну, і про те, як можемо її подолати... У збірці – власні вірші, навіяні війною, та переклади співзвучного поетові Чеслава Мілаша. Презентацію книги автор провів у 33-х містах України (2015 р.)

Але, як на мене, найбільшу повагу викликає його участь у волонтерському русі – допомога військовим та цивільним в зоні т. зв. АТО. А також творчі доброчинні виступи. Свої власні або з колегами. Зацікавленим пропоную заглянути у його Фейсбук https://www.facebook.com/sergiyzhadan . Там інформації про концерти та волонтерську допомогу у містах Донбасу, підконтрольних Україні. Там тексти віршів, написаних щойно, здебільшого, рефлексії на події... Там заклики прийти і взяти участь «у добрих справах». У березні, наприклад, виступи разом зі всеукраїнським мистецьким об’єднанням «Остання Барикада», до слова, очолюваним відомим громадсько-політичним діячем Олесем Донієм, співпраця з яким робить честь нашому гостеві. Вони виступили в Новопскові, Сватовому і кількох аудиторіях рідного Сергієві міста Старобільськ, Луганської області, де народився (1974). Назвали ці виступи фестивалем «Дорога на Схід». А ще виступали перед військовими, в місцевих бібліотеках, перед студентами Луганського університету, який переїхав у Старобільськ після здачі Луганська сепаратистам... Тоді ж, «на доріжку» навіть закупили та відвезли харчі одній багатодітній родині, коли дізналися про її злидні.

Жадан з друзями. Епізоди участі у волонтерстві. Україна (2015р.)

Іншим разом дякує друзям з Берліна й Осло («Кожна ваша копійка потрачена на співвітчизників»), ще іншим – подяка канадцям (їхній внесок пішов на допомогу лікарні на Луганщині). Переглядаючи інші адреси соцмережі, YouTube, дивуєшся: як може людина так багато встигати в часі і просторі! Невтомність, скрізьсущність, мобільність, енергія! І скільки справ і мистецтв – по плечу. Про таких кажуть: «Людина – оркестр».

Голос Сходу

Хтось влучно назвав Сергія «Голосом Сходу». І не тому, що народився на Сході, а тому що розуміє і відчуває біль земляків своєї малої батьківщини (і біженців, і тих, хто на звільнених чи окупованих ЛНР-ДНР’івцями територіях) від цієї нескінченної війни і намагається їм допомагати... Душею, інтелектом, практично.
Прослухала ві­део­ролик на Фейс­буці Сергія, де він читає вірш «Як ми будували свої доми…» перед невеличкою групкою військових і цивільних. Вони стояли під стінами, помальованими масляною фарбою ще радянських часів, обшарпаної напевно близькими вибухами вузенької кімнатки і слухали читання Сергія під акомпанемент «живого» баяна побратима-білоруса... Вірш про його ставлення до власного дому, куди завжди хочеться вертатися. Але аналогічно оцінюють свій дім – родинне гніздечко тисячі родин, змушених його позбутися через цю прокляту війну...
І якраз вчора ми слухали цю поезію у його та артистів Мистецької групи «Яра» (відповідно українською та англійською) виконанні в Українському музеї, що на Шостій вулиці Манхеттена міста Нью-Йорк. В його галереї, включно з кімнатою зустрічі, – універсальна виставка унікальних творів українського геніального Якова Гніздовського... Вишукана мистецька атмосфера... Атмосфера благополуччя. І тут вривається відголос війни на Сході. Війни українсько-російської.

Виступ Сергія Жадана в Українському музеї Нью-Йорка

В аудиторії україномовні та англомовні американці

Вірш (Як ми будували свої доми...) особисто для мене звучить сьогодні уже по-іншому. Зрозуміліше. Болючіше. І розповідь про виступ Сергія в Нью-Йорку хочеться почати з подяки Вірляні Ткач – художньому керівникові цієї відомої українцям і неукраїнцям 25-річної театральної групи. А також нашому 40-річному Музею-ювіляру, який гостинно відкрив свої двері для втілення задуму: «Почути Жадана у Нью-Йорку».

Нагадаю нашим читачам (свого часу ми не раз писали про ті вистави «Яри», які були дотичні до українських матеріалів), що «Яра» називає себе не театральною, а мистецькою групою, бо їхній театр – синтетичний, об’єднує в собі кілька мистецтв. Група належить до експериментального театру «Ля МаМа». За 25 років творчої діяльності поставили 32 вистави, зокрема, два десятки, пов’язаних з українською тематикою. А вдячність за те, що Вірляна та «Яра» організували і підготовили спільну з поетом програму і дали можливість з ним познайомитися. За зовнішньою скромністю і лаконічністю ми змогли побачити глибину філософії цього митця. А «заглянути в глибину» значно легше при особистому контакті. Він зумів долучити і нас до свого болю за жертв війни на Сході (2014-2016). Адже добра половина програми – це вибрані вірші з його останньої книги «Життя Марії» (2015), в якій є відгомін цієї війни. Глибокий  філософ   і  великий гуманіст - ось висновок, який  можна зробити, читаючи його реакцію  на цю війну та про його розуміння, як же вибиратися з неї. Перш за все згадати  сина Діви Марії. Побороти ненависть. Плекати любов.

Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати –
тимчасова адреса, країна напівжива.

Мають свої страхи, шанують свій закон,
не потребують змін, сміються із заборон.
Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,
і які заборони можуть бути під час похорон?

А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,
бачить різні знамення, чинить різні дива,
стверджує нам уперто, що сила в любові,
так ніби саме з любові росте трава.

Говорить, що жодні закони не мають ваги,
що всі наші страхи примарні, наче сніги,
що вороги між нас лише тоді й виникають,
коли ми самі поводимось, як вороги.

Але ми самі знаємо своїх ворогів.
Знаємо, скільки їх снує вздовж берегів,
скільки їх працює на наших заводах,
скільки їх звертається до наших богів.

Особисте знайомство Сергія і Вірляни відбулося в 2002 р. у Києві, хоч з поетичною творчістю автора вона вже була знайома. Співпраця в театрі почалася в 2004-му. З того часу на базі його творчості поставлено три вистави: «Коляда» (2005), «Глибинні мрії» (2013-14), «До кам’яного дна» (2015). У березні 2016 р. у Центрі Курбаса в Києві відбулася майстерня ще однієї театральної вистави «Тичина. Жадан і Собаки» (обоє захоплені Павлом Тичиною, а «Собаки в космосі», нагадую, це назва його рок-групи). В Нью-Йорку цю програму планують на 2017-й. І тоді ж у Києві розпочали підготовку ще однієї вистави, пов’язаної з кримськотатарською тематикою.

І дуже важливе: вже давно Вірляна Ткач разом зі своєю колегою Вандою Виппс серед інших перекладів з української мови переклали англійською достатньо віршів Сергія Жадана. Вони навіть друкувалися в різних американських періодичних виданнях та антологіях. (http://www.brama.com/yara/trans-ukr.html )

Вони й увійшли в програму виступів цього вечора, яка побудована наступним чином: група у складі 3-х акторів їхнього театру почергово читає вірші Сергія в перекладі, а він повторює їх українською. В Нью-Йорку така практика поширена. В складі групи нью-йоркців доволі відомі в богемному світі імена акторів: Марина Селандер (Marina Celander), Шон Іден (Sean Eden), Боб Голман (Bob Holman). До слова, дід з бабусею Боба приїхали з Кам’янця-Подільського, а батьки вже народжені тут. Боб знає кілька українських слів, як ото: «добре» і «вареники» :)

Розпочали програму «з місця – в кар’єр». Сергій сказав уже відоме: «20 років, коли вперше відвідав Нью-Йорк» (це були гастролі Харківського театру «Арабески» в 1996 р.). І одразу ж розпочалося читання в подвійному виконанні. Першим – вірш «Кінець української силабо-тоніки» про відомий письменницький будинок «Слово» у Харкові, мешканців якого, а саме письменників, згодом назвали «Розстріляним відродженням». («The End of Ukrainian Syllabotonic Verse»). А далі – ще чотири вірші, сюжети яких пов’язані з Нью-Йорком: «Елегія для Урсули», «Китайська кухня», «Некомерційне кіно», «Алкоголь». Одразу треба було бути готовим до того, що віршована форма поета – це часто т. зв. білий вірш (верлібр), не пов’язаний зі звичними римами. Тому авторське виконання з його смисловими акцентами сприймалося значно цікавіше, доступніше.

Американські актори мистецької групи «Яра» (художній керівник Вірляна Ткач) Боб Голман, Марина Селандер, Шон Іден паралельно зі Сергієм Жаданом виконують його твори в перекладі англійською. Фото Павла Терехова

Далі – уривки з англомовної версії одного з найбільш відомого його роману «Ворошиловград», який названий Книгою року ВВС у номінації «Книга десятиріччя» (представлення Харківського видавництва «Фоліо»). Отримав позитивний відгук у Європі і уже виданий у перекладах 6-ма іноземними мовами. В травні 2016-го виходить у Штатах. Сюжетна фабула в ньому про те, що так давно тероризує країну з 90-х і понині: рекет, безправ’я, «наїзди», розорення країни, антиморальність людей. А разом з тим, ще про щось значно важливіше: повернення в дитинство, молодість, про гени, які, залежно від міцності, дають про себе знати. Головний герой змушений був повернутися у місто свого народження, яке на той час називалося Ворошиловград. (У 1958 р. повернуло свою першу назву Луганськ). Нагадую, недалеко від нього, в м. Старобільськ, народився і Сергій – нині харків’янин. Від його гострого слова діставалося в дні майданів і дістається нині запеклим хитрим регіоналам, владомужцям Харкова – Кернесу та Добкіну.

Уривок зачитав один із двох перекладачів роману Ісаак Веллер (Isаaс Wheeler).

Уривок з роману Сергія Жадана «Ворошиловград» читає один із перекладачів англійською мовою Ісаак Веллер (зліва)

У наступній поетичній частині літературний квінтет «Жадан – Селандер – Іден – Голман» читав ще дещо з книги «Життя Марії». Більш чутливі для слуху українців, ніж американців: «Цілу ніч вона співала», «Віолончеліст».

Виокремлено сильними почуваннями «Візьми лише найважливіше». Йдеться про момент втечі з рідної домівки міста, в яке вривається війна. Герой радить героїні взяти, перш за все, всі листи, навіть ті, які злі, недобрі... А потім передбачувана картинка того, що їх у статусі біженців чекає попереду:

Візьми лише найважливіше.
Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони,

візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття,
золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.

Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі.
До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись
до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити

знайомих облич.
Ми з тобою біженці.
Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти

вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів,
спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні,

чекаючи в таборах,
дратувати драконів
на бойових прапорах.
Друзі не вернуться,

і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь,
не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,

не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце
за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.

Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша
з порожнім мішком,

підвішений за ребро священик
із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих,

друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.

І вже згадуваний «Як ми будували свої доми», який слухала в записі, коли Сергій читав його військовим на Сході України.
Процитую Сергія з раніш записаного інтерв’ю з ним Інтернет-видання «Читомо»: «Влітку ми робили театральний проект, присвячений кримським татарам, з Вірляною Ткач, режисеркою з Нью-Йорка. Головною його темою була тема дому. Дім як місце, де ти народжуєшся, виростаєш, який іноді мусиш залишати, але куди обов’язково хочеш повернутися...
У мене завжди було відчуття дому, попри те, що не люблю довго перебувати на одному місці. Мені подобається стан подорожі, пересування простором, перетинання простору, але він подобається мені з урахуванням того, що у кінці подорожі обов’язково буде повернення додому».
І ось цей вірш, навіяний любов’ю до рідного дому (міста, вітчизни?)

Як ми будували свої доми?
Коли стоїш під небесами зими,
і небеса розвертаються
й відпливають геть,
розумієш, що жити потрібно там,
де тебе не лякає смерть.
Будуй стіни з водоростей і трави,
рий вовчі ями й рови.
Звикай жити разом з усіма день при дні.
Батьківщина – це там, де тебе
розуміють, коли ти говориш вві сні.
Клади камінь при камені, будуй свій дім,
на глині, на чорноземі твердім,
вибирай у землі з кишень вугілля й сіль.
Кожен повинен мати дах
для поминок і весіль.
Потрібно мати місце, якого буде шкода.
Вода чогось варта, якщо це питна вода.
Коли справді шукаєш винних, то це не ми.
Все життя ми будували свої доми.
Брила до брили, цвях по цвяху,
стіна до стіни.
Якщо можеш мене спинити, ну то спини.
Але якщо хочеш, щоби мене тут не було,
Доведеться, крім мене,
забрати й моє житло.
Поближче до сонця, подалі від пустоти.
Дерева будуть рости, діти будуть рости.
На тютюновому листі виступає роса.
Ми будували так,
ніби вивершували небеса.
Мов упорядковували висоту.
Ніби словами наповнювали мову пусту.
Ніби повертали речам імена.
До брили брила, по цвяху цвях,
до стіни стіна.
Голос сильним дається для співу,
слабким для молитов.
Мова зникає, коли нею
не говориться про любов.
Ночі не мають сенсу без темноти.
Світи наді мною, чорне сонце, світи.

Одна з найбільш чутливих мізансцен – це виконання пісні «Звідкіля ви прийшли?» (про біженців) на слова, звичайно, Сергія Жадана і музику всесвітньовідомої Мар’яни Садовської під акомпанемент відомого бандуриста Юліана Китастого. Юліан давно співпрацює з групою «Яра», зумівши високомайстерно «витягувати» зі струн класичної бандури і сучасні ритми-акомпанементи. Про Юліана, як і всю династію бандуристів Китастих, також свого часу детально писав наш часопис. А Марина Селандер продемонструвала тут свій напрочуд сильний дивовижний вокальний голос, що так нагадував виступи Мар’яни. Публіка була зворушена.

«Where are you coming from?» («Звідки ти, чорна валко» зі збірника «Життя Марії») на слова Сергія Жадана, муз. Мар’яни Садовської; виконує актриса та вокалістка групи «Яра» Марина Селандер. Акомпанує бандурист Юліан Китастий	«Cellist» («Віолончеліст»). Читає актор групи «Яра» Боб Голман. Акомпанує Юліан Китастий

А наостанок – ще один сюрприз від «Яри». Дві пісні на слова С. Жадана виконала гостя – солістка, музикант і продюсер Сюзан Гванг (Susan Hwang). Вона акомпанувала собі на акордеоні в супроводі бас-гітари (Чарлі Ніланд) та бубна (Марлон Черрі). Це пісні «Бийся за неї» (з репертуару його рок-групи) та «Гриби Донбасу».

«Бийся за неї». Виконують: Сергій Жадан та тріо Сюзан Гванг, Чарлі Ніланд та Марлон Черр	«Мashroom of Donbas» на слова С. Жадана в перекладі В. Ткач та В. Фіппс виконує автор музики Сюзан Гванг. Акомпанують Чарлі Ніланд та Марлон Черрі

Художній керівник "Яри", перекладач та  режисер цієї    літературно- музичної  вистави ВірлянаТкач

Отож, гастролі Сергія Жадана в Америці, які організувала Вірляна Ткач, вона ж перекладач і режисер цієї літературно-музичної вистави, виглядають успішними. З цією програмою Сергій виступив у двох аудиторіях Ратгерс університету (штат Нью-Джерсі), в Колумбійському університеті та в одному з клубів поезії (Bowery Poetry Club) у Нью-Йорку. На черговому тижні його чекають в Українському музеї – архіві Клівленда (штат Огайо) та Austin University (штат Техас). Цікаво буде познайомитися з враженнями від цих зустрічей, бодай, на Фейсбуці Сергія. Надіємося, поділиться.

А 22 квітня – додому. Щасти! Шановний Сергію! Дякуємо за ці зустрічі, за вашу плідну творчу та волонтерську працю і за ваш патріотизм. Бажаємо подальших успіхів. І до скорих зустрічей. Україні – вітання і слава!

P. S. А ми розпочинаємо з «Життя Марії». Один із відгуків у Фейсбуці: «З кожним новим збірником Жадан дедалі ближче до біблійних пророків і за масштабом, і за точковим попаданням слів».  А ще нам подобається його життєвий світогляд:

"Я – сковородинець за своїм світоглядом, а Григорій Сковорода говорив, що хорошій людині кожен день – свято. Потрібно тішитись життю щоденно у всіх його проявах."