Колишній комбат і теперішній нардеп Андрій Тетерук обурився, дізнавшись, що відомий російський олігарх, мільярдер Костянтин Григоришин подав заяву про отримання українського громадянства.

Тетерук заявив, що багато учасників АТО, що не мають українського громадянства, але бажають його отримати, впираються у бюрократичну стіну, й їхні документи або лежать десь під сукном, або ж відхиляються.
У той час, коли ці хлопці проливають кров і ризикують власним життям у зоні АТО, обурено порівнює А. Тетерук, К. Григоришин за їхніми спинами заробляє в Україні величезні кошти.
І якщо він громадянство таки отримає, це буде, на думку екс-комбата, плювком і наругою над пам’яттю полеглих на Сході України.
Деякі експерти, почувши новину щодо К. Григоришина, про АТО і полеглих там не згадують, а переводять розмову в площину конспірологічних версій.
Один з них висунув припущення, що Путін хоче запустити К. Григоришина в Україну як «троянського коня» – щоб той, треба думати, розкладав нас зсередини.
Досліджуючи цю проблему, варто згадати, хто такий Григоришин, яким чином він пов’язаний з Україною і чому хоче стати громадянином нашої країни?
Але для початку один спогад. У 2002 році я керував виборчою кампанією до Верховної Ради України одного молодого підприємця. Вибори ми виграли, і новоспеченого народного депутата попросив про зустріч володар офісу, який ми вирішили орендувати в столиці. Розмова була загальною: про плани, наміри, політичні уподобання тощо. Під час цієї розмови тихо відкрилися двері, зайшов невисокий, худий, наголо стрижений чоловік, сів збоку, мовчки послухав і так само тихо вийшов.
Це і був Костянтин Григоришин, який, очевидно, хотів придивитися до нового нардепа з метою ймовірного залучення до співпраці. Та не склеїлось.
Подібним чином цей олігарх придивлявся до багатьох, декому пропонував щось, нарощуючи власні активи і свій вплив в Україні.
Політичні уподобання К. Григоришина, як і багатьох інших бізнесменів, кон’юнктурні та прагматичні. Його мета в політиці – мати таке політичне «прикриття», щоб можна було вести бізнес і не боятися безцеремонного «наїзду» чи рейдерських атак.
З цією метою К. Григоришин у двотисячні роки навіть фінансував Компартію України, щоб її фракція в Верховній Раді України просувала його інтереси. У той же період він заворогував із братами Суркісами і В. Медведчуком, бажаючи відібрати в них київське «Динамо», і започаткував ділове партнерство з Миколою Мартиненком та Петром Порошенком.
На сьогодні К. Григоришина називають одним з українських олігархів, хоча він є громадянином Росії та Кіпру, бо 95% його бізнесу – в Україні. Правда, від обох громадянств він обіцяє відмовитися, претендуючи на громадянство України на підставі того, що народився у Запоріжжі, звідки після школи вступив до знаменитого вишу – МФТІ, опанував спеціальність інженера-електрика, захистив дисертацію і навіть встиг попрацювати в Академії наук СРСР.
Та з початку 90-х років ХХ сторіччя К. Григоришин вибудовує свій бізнес в Україні – машинобудування, суднобудування, електроенергетика. Якщо хтось за назвою «Укррічфлот» подумає, що це державна власність, то помилиться, бо це, як і багато що інше, є власністю колишнього запорізького, а тепер московсько-кіпрського, хлопа.
За висловом А. Яценюка, К. Григоришин значною мірою контролює енергетику України і є одним із тих потужних бізнесових фігур, яка в силу конкурентності інтересів конфліктує з І. Коломойським, Р. Ахметовим, Д. Фірташем – з кожним різною мірою.
Саме як союзника у боротьбі з цими олігархами його може прийняти до українського громадянства президент П. Порошенко. Не кажучи про те, що Григоришин є його давнім бізнес-партнером, з яким П. Порошенко, зокрема, володів на паях Севастопольським морським заводом.
Лунають голоси, що потрібно надати К. Григоришину українське громадянство, а потім поміняти його на Надію Савченко. Така абсурдна ідея виникла тому, що 13 квітня нинішнього року Московський суд оголосив К. Григоришина в розшук, звинувачуючи його в несплаті податків на суму 674 млн. 934 тис. рублів, що еквівалентно 10 млн. доларів.
Але ж К. Григоришин подав заяву про надання йому українського громадянства місяцем раніше. Завчасно дізнався, що буде в Росії переслідуваним? Чи Росія спеціально створює К. Григоришину ореол переслідуваного, щоб полегшити йому отримання українського громадянства?
Як би то не було, справа не в одному К. Григоришину. Україна за останні два десятиріччя перетворилася на прохідний двір, по якому вільно гуляє цілий табун троянських коней. І справа не в тому, де вчився, жив чи працював той чи інший діяч, а в його переконаннях, світогляді, практичних діях.
Порівняно недавно, за часів Януковича, українське громадянство отримав російський підприємець В. Новинський, який був членом партії регіонів, а нині є членом фракції «Опозиційний блок». Нічого проукраїнського про його погляди чи дії ніхто сказати не може.
Отримали поспіхом українське громадянство та міністерські посади литовець А. Абромавичус, грузин Квіташвілі, низка інших іноземців. Де вони нині, лише через рік? Що ними зроблено для України, а що тільки заявлено? Такого аналізу нема. Справедливо чи несправедливо їх не включено до складу наступного після Яценюка уряду В. Гройсмана?
Обґрунтовано чи ні Порошенко з Гройсманом не захотіли включити до складу нового уряду Наталію Яресько, яку підтримували західні партнери? Хто дав об’єктивний аналіз – що нею зроблено за рік і як це можна оцінити? Ніхто.
Є й представники інших країн, котрі декларують свої бажання допомогти Україні, але кожен з них тільки практичними діями може відповісти на питання – чи є він дійсно, а не на словах, прихильником України, чи має тут зовсім інші інтереси і цілі.
Заяву К. Григоришина розглядають уже місяць. Хоча ми знаємо випадки, коли громадянство України надавалося іноземцям миттєво.
Громадянство надає президент України. Він поки що прохання колеги-олігарха не задовольняє. Але й не відмовляє. Тримає паузу.
Може, спостерігає за реакцією громадськості? Чи торгується з іншими олігархами, для яких громадянство К. Григоришина є категорично не бажаним?
Почекаємо і ми. Адже вирішення питання щодо громадянства К. Григоришина в контексті відмов у громадянстві тим, хто практично довів свою відданість Україні, буде черговим пазлом, який доповнить загальну картину нинішньої української ситуації і ще більше прояснять питання – куди ведуть Україну її нинішні керманичі?