Майже всім, хто пише рецензії чи відгуки на театральні вистави, не вдається розповісти про всіх її творців поіменно. А кожний з акторів, незалежно від ролі, входить в ансамбль її творців. І кожна вистава – їхній спільний  успіх чи навпаки.

На обговоренні вистави «Світе тихий, краю милий» до 202-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка (13 березня 2016 р.) у своїй трупі це натхненно зробив Іван Бернацький – керівник та режисер Театру української драми в Нью-Йорку.

Іван Бернацький : компліменти  та аплодисменти надзвичайним артистам  свого  театру . Опісля  вистави  " Світе тихий, краю милий..." Нью-Йорк, Український народний дім. 13 березня 2016 р.

Наша  театральна  трупа таланових і прекрасних.  Нижній ряд зліва на право:Марія Бінч,Оксана Гап'юк, Іра Макарук,Марія Пруська,Христина Місюк,Іван Бернацький, Людмила Грабовська, Христина Рябокінь,Любов Пилипонюк,Ольга Панько,Зоряна Бабій. Верхній ряд  зліва на право: Василь Матлаєв, Володимир Курило, Володимир Левицький, Петро Лотоцький, Сергій Тарновецький, Юрій Михайлів, Андрій Щегельський, Роман Верхняк

Нашій громаді відомо, що Ukrainian Drama Theater of New York – офіційно театр аматорський. Фактично – професійний. Професійність досягається вмінням розпізнати в нашій молоді таланти, ефективним та мобільним навчанням акторській майстерності і любов'ю до своїх акторів керівника театру. В результаті, маємо трупу аматорів, закоханих у театр, котрі і спроможні, і натхненні  досягати рівня професійності.

Актори цього театру – це здібні молоді люди, які мають роботу, а театральним мистецтвом займаються у свій вільний від роботи час і у вихідні дні. Дехто з молодих мам інколи приїздить на репетиції зі своїми малюками у візочках. В окремих випадках з біллю в серці через  зайнятість на роботі вимушені не брати участь у виставі, над якою працювали. А режисер змушений робити т. зв .термінові «вводи». Але захопленість та любов  долає всі перешкоди. Театр  із року в рік працює на вдосконалення у всіх аспектах.. Цьогоріч вони вже небезпідставно  замінили визначення «театр-студія» на «театр».

Учасники вистави "Світе тихий, краю милий..." Нью-Йорк 13 березня 216р.

На підведенні підсумків Іван Бернацький подякував своїм акторам за добру роботу, прекрасну виставу, відзначив їхню жертовність і таланти. Зафіксуємо їх. Це ж сторінки історії культури нашої діаспори початку ХХІ сторіччя.  Свої компліменти роздавав кожному зокрема по колу круглого столу. «Сьогодні наше свято, а не критиків», – сказав він. І звернувся до кожного індивідуально.

-  Христина Рябокінь. У театр ця дівчина прийшла  за місяць до премєри "У неділю зілля копала"  і  дуже добре зіграла роль циганки Медори. А в цій виставі буквально за три репетиції підготовила роль  Душі у "Великому льоху", коли терміново потрібно  було  ввести заміну. Так виручила і театр, і Оксану Вовк, яка раніше  готувала цю роль,але з обєктивних причин  не могла  приймати участь у премєрі . Христина  приїхала зі Львову як готова  актриса - аматор, закохана в театр. Вона дуже фотогенічна і їй би грати   у кіно...А ще ж Христина разом з Оксаною  Гап'юк  паралельно з репетиціями  провели успішну  волонтерську  акцію "Аукціон побачень"  через Фейсбук, зібрали за кілька днів  $5100 і передали їх через своїх знайомих воїнів  на передову. Дівчата самі вам розкажуть як це їм вдається ... ( І  таки розказали автору ,як  люблять цей театр , де  в полоні творчості забувають усі свої проблеми. А  ще  як були  задоволені  хлопці 25-ї бригади  та 3-го  полку спецпризначенців,коли несподівано  отримали від них такі кошти.  І що  в Україну готові повернутися уже із досвідом... Але це  вже інша тема)

– Зоряна Бабій. Прийшла в театр недавно Жіночна, підтягнута, з прекрасною дикцією і своєрідною пластикою. І ось їй, такій молодій, довелося зіграти в минулому сезоні у виставі «У неділю рано зілля копала» вдову Іваниху Дубиху. Впоралася прекрасно. А сьогодні ще більш розцвіла. Думка «Нащо мені чорні брови» – ніби спеціально для неї написана Шевченком.

– Оксана Гап'юк. Майже цілу поему «Причинна» Оксаночка відіграла професійно, як у класичному театрі. Вона – одна з прикрас нашого театру. Дуже легко з нею працювати як режисеру – схоплює все миттєво. Володіє широкою культурою, начитана, має широкі інтереси.  І ше й добре попрацювала як волонтер.

– Володимир Левицький. Людина світла, віруюча, має добре серце і душу. І вносить у театр світлу тінь. Талановитий актор. Його Ярема особливий, віддзеркалює  особистість самого актора.

– Любов Пилипонюк. Талановита актриса у нас і співає в хорі «Думка». Добре зіграла Настку у «Зіллі»... чудесно – Ворону у «Великому льоху», а «Дівичії ночі» Шевченка («Нащо мені коса-краса. Очі голубині ... Я любить, я жити хочу Серцем, не красою!») – це твоє. Ти прекрасно відіграла дівочу жагу щастя.

– Людмила Грабовська – гордість мого театру. Красива, енергійна, мудра, талановита, маєш прекрасний голос як виконавиця народних пісень. Я обожнюю тебе як артистку, ти працюєш професійно. Нема межі для вдосконалення, я дуже радий, що ти є в моєму театрі. Та навіть нема про що говорити. (Останнє – улюблена фраза Маестро, яка означає найвищий рівень попередньо сказаного – авт.).

Людмила Грабовська в ролі Наймички	125-й відділ Союзу Українок Америки збирає коляду для дитячих Український Народний дім та старечих будинків, бідним родинам в Україні. Наша Людмила Грабовська - друга зправа. Крамниця “Surma”, Нью-Йорк, 2016

– Ірина Макарук. Уявіть собі, на репетиції в Мангеттен Іра приїздила з Брукліна зі синочком Іванком у візочку. Та про таких треба книжки писати! Ви уявляєте, щоб в Україні артистка з дитям приїздила на проби? Ти маєш прекрасний співочий голос, а сьогодні чудесно прочитала Думку «Вітре буйний».

– Василь Матлаєв. Я хочу вам усім сказати те, що ніхто інший не скаже. Василь прийшов в театр недавно. А коли вже вивчив Ярему, раптом каже: «Я льотчик з Кіровограда, приїхали групою «довчатися». А тоді показує відео – свої стрибки з парашутом. Отакі в мене цінні кадри.

– Марійка Пруська. Марійка з тих мобільних актрис, хто в будь-який момент зіграє на заміну, швидко вивчить роль. Чудово зіграла Туркеню, а сьогодні одну з Душ. Ти абсолютно моя артистка, учениця моєї школи, і я схиляюся перед твоїм талантом і можливостями.

– Роман Верхняк. Дуже цікава особистість, артистична. Він настільки тонко відчув роль Яреми, що я навіть, як режисер, не вмішувався, боявся нашкодити. Красивий,  цікавий, привабливий на сцені. Окрім театру – громадський активіст, в усіх патріотичних акціях бере участь, ,робить фото та відеознімки громадських  акцій, зараз  ввійшов в  комітет по підготовці нашого традиційного  фестивалю при церкві Святого Юра.
У тебе, Романе, відчувається гідність артиста. Далі я тебе бачу в ролі Ісуса. Тільки тебе і нікого іншого.

	Роман Верхняк із друзями. Живемо Україною, турбуємось нею

– Андрій Щегельський. В Америці – з 11 років. Впливи американського оточення не завадили залишатися істинним українцем. Людина високодуховна, цікавиться філософією буття, начитаний, з широким колом інтересів, хороший організатор.Очолив 41-й відділ ООЧСУ в Нью- Йорку. Цього року на Різдво організував  традиційний  костюмований вертеп у складі до 40-ка учасників, добра  частина яких  є нашими акторами. Це перший український вертеп у столиці  світу, чим здивував його вулиці. Акція зацікавила понад  100 тис. користовачів Інтернету,тому що було до десятка публікацій в пресі про цю  новину  в  Нью-Йорку та Україні.  Частину наколядованих грошей передали кіборгам Донецького аеропорту. Вам – честь і хвала! Сьогодні Андрій дуже добре висловив  Думку Поета «Тече вода в синє море» А на початку травня їде в Україну на запрошення   громадської молоді. Мабуть же для  об'єднання зусиль.

Різдвяний вертеп-2016. У центрі – в костюмі козака – його організатор та натхненник Андрій Щегельський, Нью-Йорк, січень 2016 р.	Вертеп на Другій Авеню Даунтауна Нью-Йорка

Юля Хома, Андрій Щегельський, Анна Бордукова, Марічка Бінч, Ольга Щегельська, Олеся Гнатів, Петро Лотоцький не пропустили ні одну Різдвяну коляду-2016	Андрій Щегельський читає "Тече вода в синє море...". Вистава "Світе тихий, краю милий"

– Василь Пирожик. Артистичний. Красивий. Привабливий. Море чарівності. Ти зачарував усіх глядачок на шоу українського старовинного костюма у 2014-му. Повернешся в театр – дам роль Лукаша в «Лісовій пісні».

– Марічка Бінч. Бог наділив цю дівчину всім, що потрібно для артистки: красивою зовнішністю, пластичністю, гарною мовою. Твоя Оксана – одна з кращих.

А далі сидять корифеї театру:
Володимир Курило в театрі з перших днів. Ветеран. Фанат. Помічник. В останні роки приїздить у Нью-Йорк зі штату Мейн. Це 8 годин авто в один бік. Фанатичну любов до театру, як і талант, успадкував від батьків – артистів. Не уявляю свого театру без пана Володимира, його Залізняка, його козацького іміджу, статури, його могутнього голосу.

Юрій Михайлів. Також уже майже ветеран. Артист від Бога. Його акторські можливості значно більші від рамок нашого театру. Був би у нас театр професійний – маємо готового характерного героя. Сьогодні ти прочитав два монологи – «І виріс я на чужині» та «Стоїть в селі Суботові». Клянусь: геніально, сильно, позиційно.

Сергій Тарновецький. Дивна метаморфоза з хлопцем відбулася. У своїх Чернівцях жодного разу не зацікавився театром навіть як глядач. А в Нью-Йорку тут дуже швидко став артистом. Ти велично-сильний на сцені. Чудово зіграв Гриця і сьогодні був неперевершений, читаючи «Нащо мені женитися...», а також мій партнер у «Трьох лірниках». А ще ж   Сергій  програмний   директором  та  диктор  громадського українського  радіо "Домівка"у Нью- Йорку.Разом із  нашим  відеоператором Ярославом Кошелевським , актрисами  Христиною Балецькою та Марійкою Бінч  вже четвертий  рік   здійснюють   волонтерський проект  українського радіо "Домівка"

Команда українського радіо «Домівка». Зліва направо: Микола Костенюк, Марія Балецька, Ярослав Кошелевський, Сергій Тарлецький	Сергій Тарлецький читає "Нащо мені женитися...". Вистава "Світе тихий, краю милий"

Христина Місюк. Як би я виграв мільйон і організував український театр, ти була б одна з перших артисток цього театру. Ти фанатично любиш театр, і цю любов я дуже ціную. Сьогодні ж дуже красиво, пастельними мазками зіграла складний монолог «Осії» і зовсім по-новому – «Утоплену». Дякую тобі і твоїй мамі, пані Валентині, яка щоразу помагає нам в організаційних питаннях.

(І, думаю, лише  завдяки вихованню своїх  батьків Валентини та Олега  Місюків  Христина , яка  приїхала з ними із Івано-Франківська в Нью-Йорк в свої  10 років, починаючи з 4-го класу  паралельно з американською школою успішно  навчалася та  закінчила українську  суботню школу.  Христина прекрасно володіє  літературною українською мовою . Вона закінчила Гантер- коледж, а ось в травні 2016 р. стає  випускницею  магістратури  Колумбійського університету .
Театр  Івана Бернацького, самозрозуміло, не залишатиме, розпочавши  працювати за спеціальністю лікаря-психолога . Потрібні  лиш нові роботи, нові ролі.
 Привитий і зрощений батьками   на чужині  український дух проявляє Христина  і своєю участю разом   зі  студійцями І.Бернацького та всією  українсько- американською молоддю   в суспільно- політичному житті нашої  громади  Великого Нью-Йорку.  Це участь в акціях на підтримку України, Майдану, добровільців АТО,  українського волонтерського  руху  в Україні та США).

Христина Місюк - учасник  мітингу за відставку Януковича та його уряду  біля Генерального консульства України ( 240 Е, 49 St. New-York). 8 грудня 2013 р.	В цей  же день 8 грудня 2013р  мітинг  протесту   біля Українського  консульства в Нью- Йорку перемістився   на  його центральну   площу "Тайм-Сквер" з тими ж лозунгами. Серед учасників -   студійці театру  Івана Бернацького : Христина Місюк ( зправа), Оксана Вовк, Юрій Михайлів. Зліва від прапору -Богдан Мельник.

Христина Місюк   серед учасників  підняття  багатометрового українського прапору  в акції " Живий ланцюг свободи", організований новоствореною молодіжною організацією "Разом"    на  підтримку  Майдану та вшанування   Небесної  Сотні. Нью-Йорк, Бруклінський  міст, 22 лютого 2013р.	Христина Місюк читає "Осія". XIV вистава "Світе тихий, краю милий..."

  
 Ольга Панько – гордість мого театру. Як Артистка з оголеним нервом, мудра, грамотна. Навчаючись у нью-йоркській театральній студії, зуміла швидко переорієнтуватися, засвоїти мою школу.  Показує високий професійний рівень. Ольга – цікава особистість з багатою душею.

(Ольга Панько із закарпатського міста Хуст навчалася не тільки в Нью-Йоркській театральній студії Стелли Адлер, а ще й закінчила  школу  кіномистецтва з гучною  назвою   New-York  Film Aсademy за  спеціалізацією режисера- документаліста. Як репортер, була свідком  процесу роботи Ольги над одним із її фільмів української тематики тут , у Нью-Йорку .Тоді  й  зрозуміла, що у цій скромній дівчині  криються серйозні,безкомпромісні  пошуки  свого  місця в житті, свого справжнього покликання. ...  Як виявилося  згодом,  її покликання,-  за  її ж твердженням,- акторство, що постійно  проявлялося ще з дитячих років  у рідному Хусті при підтримці і допомозі матері з вродженим Божим даром лицедійства та українського духу.
 І ось  пояснення  Олі своєї  участі  в Українському драматичному театрі Нью-Йорку, яке вона озвучила в інтерв'ю за назвою  " Про першу і другу душу" українсько - американському часопису  "Novaгазета" в №9 (366) за 2016 р.:" У студії Стелли Адлер я навчилася  техніки..., але втратила віру в себе.  Можливо тому, що англійська- моя-друга мова, а рідна  все таки  українська...Українською я думаю, українською плачу, українською бачу сни.... Це як перша моя душа.. Майже за Щевченком... А для драматичного  актора відчуття мови найголовніше. Й те, чого я не змогла знайти  ані в кіномистецькій  школі, ані в театральній студії  Нью-Йорку,  я знайшла в театрі народного  артиста України Івана Бернацького: індивідуальний підхід, розуміння характеру, близькість тем, бажання розказати людям зі сцени якісь   дуже важливі речі, які іншим способом донести я просто не зможу..."
 Що ж,  в цій сповіді   йдеться й про те, що кращі традиції нашої  української театральної  школи має   переваги над т.з.західною, в якій  важливіше техніка , а не суть того,  що і як має  висловити   актор. Зберегти її, мабуть, і завдання   молодого покоління українців, де б вони не жили і творили. Творили з думою про Україну , про збереження її  культури,що нині  під загрозою...)

Ольга Панько в ролі  Тетяни  та   Петро  Лотоцький  в ролі Гриця у виставі "У неділю  рано  зілля копала"  (2015)  театру   української драми  Нью-Йорку	Ольга Панько в ролі  Тетяни. Сцена  божевілля.

Ольга Панько  ( зправа)  та Ввалентина  Бардакова на мітингу протесту українців США проти  анексії  Криму. Вашінгтон .Білий Дім .2014р

Петро Лотоцький. Ще напередодні вистави у Фейсбуку на сторінці свого театру Іван Йосипович сказав про нового актора: «Красивий, розумний, врівноважений, ввічливий, з почуттям власної гідності,  вразливий, товариський, Богом і батьками обдарований. Саме йому доручено вийти на глядача в ролі молодого Тараса Григоровича Шевченка. І по секрету скажу – він геніально працює!!! Браво, Артисте!!!

А за круглим столом у день прем'єри – наступне: Петро лише другий сезон у моєму театрі. Добре зіграв Гриця у «Зіллі», а сьогоднішній молодий Шевченко – його велика перемога. Цей хлопець показав Великому Нью-Йорку елітарно-естетичний рівень поведінки актора, який представляв нашого Пророка. Я знаю цю роль, тому що в театрі Заньковецької грав Шевченка в шести виставах. І я кажу тобі сьогодні великі компліменти. Грати такого героя – відповідально. І знаю: Шевченко був би тобі вдячний за те, яким ти його показав. Зовнішньо – ти його копія, а архітектоніка твоєї акторської душі злилась з його поезією. Ти зумів плести на сцені тонке мереживо шевченківської поезії і його дум. Я тобі дуже вдячний і щасливий, що передав тобі цю складну роль і не помилився. Те, що ти ще займаєшся оригінальним живописом на шкірі, яку ось тут побачили всі глядачі, це ще один прояв твого таланту.

Оксана Ізбянська. Вистава не зібрала б такий аншлаг, якби не організаційна допомога цієї дівчини. Це вона організувала друк реклам, квитків, програм, а також зробила рекламу через Фейсбук. І те, що сьогодні не вистачило квитків для всіх бажаючих, це твоя, Оксано, заслуга. Твій організаційний талант неперевершений. Ти також – талановитий художник, ось ця виставка твоїх робіт про це свідчить. Як актриса на сцені – теж дуже здібна. Твоя Оксана в «Гайдамаках» чудова, як і ти сама.

Оксана Ізбянська як організатор вистави запрошує глядачів до її пеерегляду	Ще одне захоплення Event manager та актриси Оксани Ізбянської. Виставка власних картин абстрактного стилю акриловими фарбами на канві

Оксана Бавдис.  Талановита актриса , фанатично  залюблена   в театр, але тимчасово з об'єктивних причин  працює помічником режисера з організаційних питань. Без її допомоги не обходиться   ні одна репетиція,ні  одна вистава . Дуже , дуже ціную  її допомогу.

Оксана  Вовк. Я  вже згадував  її сьогодні  на початку нашої розмови.  Через  поважні обставини з основною працею змушена віддати свою роль Першої  душі Христині Рябокінь. Але театру вона віддана, дуже талановита актриса, геніально зіграла Мавру  у виставі " У неділю  рано зілля копала". Цікава високодуховна особистість, успішно  працює вчителькою  молодших класів української  суботньої школи СУМу, її дуже  люблять і батьки, і діти. Заочно передаємо їй вітання.

Станіслав і Ніна Терентьєви – звукорежисер та режисер по світлу. Це гарне подружжя – наші багаторічні, щирі, віддані друзі, які беруть участь у та учасники створенні всіх наших вистав. Їхня творчість, їхня самопожертва для театру неоціненна, і я їм дуже вдячний.

Тарас Терлецький

Тарас Терлецький (Україна, Львів ) – композитор вистави.  " Я дуже щасливий, що  маю у своїй трупі Тараса  – дуже талановитого  композитора, звукорежисера, музиканта,  вокаліста. Він  пише музику для вистав Львівського  театру  ім Марії Заньковецької ( наприклал, "Голий король"-2015 р, "Пропала грамота"-2013 р.). Має  власну студію звукозапису. Тарас – універсальний спеціаліст, знається в усіх стилях   музики – від симфонічної до нью-метал. Він автор  музики  3-х останніх  наших вистав " Гайдамаки-2015", " У неділю   рано зілля  копала-2015" і  сьогоднішньої – "Світе тихий, краю милий..." Ви всі, в тому числі  і театральні  критики, знаєте, що участь   Тараса  в с творенні наших вистав сприяла росту  їх  професійного рівня. Думаю, маю повне право і підстави передати Тарасу цю нашу загальну оцінку"

Тетяна  Доманська (Україна, Львів) – дизайнерські костюми.  "Мені  приємно,що  ви, актори, як   головні  винуватці  наших спільних  успіхів, задоволені  своїми сценічнними костюмами. Глядачі теж  милуються ними. Я, як постановник, вважаю,  що це дуже важливий елемент  сюжетного змісту і загальної  естетики.Тим більше , що  це візуально  працює на імідж та зміст  нашої національної культури тут, в Америці.Будемо надіятися, що  не залишимося не замітними і в Україні. У цій виставі нам дуже  допомогла своїм мистецтвом дизайнерка Тетяна  Доманська. Ц е її ескізи  костюму молодого Шевченка, а  майстри Львову їх створювали..Її ж  костюми для ролей "Три ворони" і всі жіночі головні убори до вистави "Світе  тихий...",  а ще до цього – циганські костюми  та дівочі віночки до вистави  "У неділю рано зілля копала".  Ми передаємо Тетяні наше Senserely  Thanк's – Щиру подяку. Надіємося на подальшу співпрацю.     


Анатолій та Галина Рідкі. Чесно кажу, без вашої тяжкої, кропіткої великої праці вистава б не відбулася. Щоразу технічне оформлення сцени – це ваша робота. Скільки тисяч тих гвіздочків цвяшків треба було вбити для драпіровки цьогорічної сцени! А десятки інших дрібних господарсько-технічних робіт! І все це – волонтерська робота справжніх патріотів на ниві української культури. Ви – патріоти і працелюби, залюблені в мистецтво.
Всім дякую і вітаю з прем'єрою! Хай береже вас Бог.

Відповідь  Маестро від його учнів-акторів

Готуючи реценцію на виставу (див. вище «Кобзар на українській сцені Нью-Йорка»), отримала від Петра Лотоцького розлогу письмову відповідь на одне зі своїх запитань «Що для тебе цей театр?»

 Переконана, що Петро зумів пояснити і власні мотиви, і кожного з тих, хто сьогодні в театрі.  А також тих, хто з різних причин змушений покинути його, але театр назавжди залишився прекрасною сторінкою в  його іммігрантській біографії. Об'єднує цю молодь талант, інтелект, потяг до самовдосконалення, патріотизм, який виражається  у дієвій участі у волонтерстві (збір фінансових коштів , забезпеченні  добровольців та воїнів АТО, допомога родинам поляглих у  війні на Сході, збори на лікування  поранених на терені Америки) , в акціях на підтримку України ( Майдану, протестів  проти агресії РФ, за визволення Надії Савченко та інш політв'язнів т. д).  Найактивніші,небайдужі бажають  зберігти нашу національну культуру в закордонні, як доказ того, що Україна – там, де є українці.

Не їх вина, що українська  олігархічна  держава не захотіла скористатися їхнім інтелектом, їх творчим  потенціалом,  витіснивши з Батьківщини їх,або ще їх батьків в числі інших мільйонів українців, яких розсіяла по світу     Отож, слово Петру Лотоцькому:

«Йшов на першу зустріч з паном Бернацьким у Народний дім минулого року із звичайної цікавості. Жодного захоплення чи бажання бути в театрі на той момент у мене не було.
Усе перемінилося з першим візитом до цієї надзвичайної інституції. У театрі я побачив щось справжнє, живе і тому неймовірно красиве. Люди не звикли помічати глибину, яка закладена у кожному з нас, і проживають своє життя, наче за якимись автоматичними схемами. Саме проживають, а не живуть, гаючи дорогоцінні дні у повсякденній рутині. І як не парадоксально звучить, саме у центрі великого мегаполіса, в кімнатці № 303 (місце репетицій) я вперше зіштовхнувся з по-справжньому високим та вічним мистецтвом.
Саме у театрі бурлить справжнє життя. Життя, якого так потребує кожна людина. На цій зустрічі я зрозумів, що пропустив щось важливе у своєму житті. Знання, які дає театр, завжди будуть актуальні, незалежно від епохи та місця проживання, бо це є пізнання самого життя. Тут навчають бути правдивим, насамперед, перед самим собою. У кожній виставі актор не тільки доносить творчий задум автора п’єси чи інсценізації, подає його через призму світосприйняття та трактування режисера, а й пропускає його через свій внутрішній світ, тим самим відкриваючи та оголюючи його. Як наслідок, актор отримує знання про людей, відчуває їхні біотоки, розуміє мотиви та спроможний заглянути в їхню сутність. А здатність відчувати і розуміти людей починається з уміння відчувати та розуміти себе. Отже, якщо коротко відповісти на ваше запитання, то я прийшов у театр за знаннями, за тим, щоб навчитися бути собою, вміти заглядати у глибину речей. І, звичайно, заради мистецтва, яке підносить наші душі до прекрасного й облагороджує нас. І ще: театр є саме тим місцем, де я можу розкрити свій талант.

	Поза театром: хобі Петра Лотоцького. Виставка власних робіт – гравіювання картин на шкірі

Окремо варто відзначити внесок нашого режисера. Хоч він зажди каже, що йому не потрібні слава та овації, я б хотів висловити слова вдячності людині, яка своєю титанічною працею допомагає членам його театральної групи пізнавати себе. Пан Бернацький не тільки прекрасний актор, режисер, знавець мистецтва та життя, а й також людина з великим серцем. Він взяв на себе місію опіки та просвітництва не лише перед театральним колективом, а, насамперед, перед усіма українцями, які залишили рідну землю і  проживають на теренах Нью-Йорка. Ви навіть не уявляєте собі, яких зусиль потрібно докласти, щоб звичайні люди, які, можливо, раніше ніколи не мали  стосунку до мистецтва, виходили на сцену справжніми акторами. Уся діаспора повинна пишатися,  що у Нью-Йорку є такий стовп Української культури, як Іван Бернацький! З повагою, Петро Лотоцький»