У березні 2016 року минуло два роки з часу, коли Володимир В’ятрович очолив Український інститут національної пам’яті (УІНП). Найбільше досягнення УІНП за цей період – відновлення декомунізації України, яка затягнулася на чверть сторіччя на більшій частині України. Найбільшим поштовхом для відновлення декомунізації стала Революції гідності.

Ввечері 8 грудня 2013 року у Києві був повалений пам’ятник Володимирові Леніну. Саме з цього вечора почався активний «Ленінопад» по всій Україні, у результаті якого масово знищувалися пам’ятники радянським державним діячам і радянська символіка. Протягом 2014 року пам’ятники Леніну були повалені в усіх підконтрольних Україні обласних центрах, окрім Запоріжжя.
Про хід декомунізації, досягнення і проблеми у розмові кореспондента «Час і Події» Юрія Атаманюка з головою Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем.

– Пане Володимире, минуло 10 місяців з часу набуття «Декомунізаційного пакету законів». Що за цей час вдалося зробити і в якому стані перебуває цей процес?

– Закони з декомунізації вступили в силу 21 травня 2015 року. Йдеться про 4 закони. Їх реалізація передбачає кілька етапів. Два з них не передбачають суттєво важливих кроків у їх реалізації. Вони є, радше, політично декларативними, хоча і надзвичайно важливими. Мова йде про закон, який стосується перемоги у ІІ Світовій війні і закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність України. Якихось додаткових етапів їх втілення ці закони не передбачають. Натомість, закон про відкритість архівів комуністичних спецслужб передбачає його реалізацію. Мова йде про те, що вже з моменту прийняття цього закону, тобто, від 21 травня, після його підписання Президентом, документи комуністичних спецслужб уже є доступними для всіх бажаючих і доступ до них не може бути обмеженим.
Другий етап передбачає, що до двох років ці документи повинні бути передані до спеціально архіву Українського інституту національної пам’яті (УІНП). Тому другий етап ще тільки готується. Треба розуміти, про які обсяги матеріалу ми говоримо. Більшість працівників цих архівів, про які йдеться, не володіють інформацією, скільки саме документів стосується періоду 1917-1991 років, оскільки вони там змішані. Крім того, ми повинні підготувати якусь матеріальну базу, тобто, приміщення, куди це все буде передано, і саму процедуру та логістику передачі цих документів. Зараз це у процесі вирішення.
Найбільш клопітку роботу передбачає Закон «Про засудження комуністичного, націонал-соціалістичного і тоталітарного режимів і заборону пропаганди їхньої символіки». Згідно з цим Законом відбувається процес демонтажу пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних з комуністичним режимом та перейменування топоніміки: вулиць, проспектів, площ і населених пунктів. Що ми маємо на сьогодні? До 21 листопада 2015 року повноваження щодо перейменувань топоніміки в містах і селах були у місцевих радах. У багатьох місцевих радах, де якраз була найбільша потреба у перейменуванні, це перейменування саботувалося, тому що до 25 жовтня, тобто, до місцевих виборів, більшість у місцевих радах становили представники Партії регіонів та Комуністичної партії, які намагалися не допустити цього перейменування. Після місцевих виборів цей саботаж значною мірою було зламано і, відповідно, почалася реалізація цього Закону. Після 21 листопада повноваження щодо перейменування та демонтажу пам’ятників перейшли до міських та селищних голів. Це додало ще більшої інтенсивності невиконання Закону, незважаючи на те, що тут уже передбачена персональна відповідальності керівників села чи міста за невиконання Закону. Зараз ми уже вийшли на останній, третій, етап, який передбачає, що якщо після 21 лютого 2016 р. ті чи інші міські і селищні голови не провели перейменування, то це переходить у повноваження голів обласних державних адміністрацій.

– Ми з вами розмовляємо після вашого перебування у Полтаві. Здогадуюся, чому ви туди їздили. Чи вдалося досягти позитивних результатів?

– Позавчора я був у Полтавській області, яка поки що є лідером саботажу декомунізації. Мав зустріч з головою Полтавської облдержадміністрації Валерієм Головком. Його націленість на реалізацію цього Закону дуже серйозна і рішуча. Він переконаний, що до 1 квітня повною мірою скористається своїм повноваженням як у контексті демонтажу пам’ятників комуністичного і тоталітарного режимів, так і перейменування топоніміки, і досягне певного результату.
Стосовно перейменувань населених пунктів. Загалом, на сьогодні важко назвати якусь цифру, тому що вона міняється з кожним днем. Важко сказати, скільки демонтовано пам’ятників і перейменовано вулиць. Натомість, конкретніше можемо казати, скільки перейменовано населених пунктів. Отже, повне перейменування населених пунктів мало відбутися до 21 лютого цього року. Що відбулося? Повністю перейменовано, тобто, вже прийняті відповідні постанови Верховною Радою, 175 населених пунктів. Перейменування решти 813 населених пунктів оформлено як постанову Верховної Ради України. Вони пройшли всі етапи попереднього обговорення, включно з УІНП, комітетом Верховної Ради з питань місцевого самоврядування і мали розглядатися на сесії між 19 і 21 лютого, але через політичну кризу і спробу відставки уряду це питання відклали, але не закрили. Відповідно, за попередньою інформацією, воно буде порушуватися на одному з наступних засідань парламенту, і я переконаний, що буде проголосовано, і, врешті, у цьому питанні ми повністю закриємо реалізацію Закону про декомунізацію.

– Проблематичними є два міста – обласні центри, тобто, Кіровоград і Дніпропетровськ. Чи відбулися якісь зрушення з перейменуванням цих міст?

– Жодної проблеми немає. Ці міста будуть перейменовані. Вже є зареєстровані проекти. Жоден населений пункт, який повинен бути перейменований, не зможе залишитися неперейменованим. Учора в мене була дуже жвава дискусія з керівником міста Комсомольськ, який апелював до того, що 98% населення міста (невідомо звідки він взяв такі дані) проти перейменування, і через це вони не будуть його перейменовувати. Місто Комсомольськ буде перейменовано! Як і всі інші міста, які підлягають під декомунізацію. Свого часу хотіли перейменувати Іллічівськ у Іллічівськ, але вже не в честь В. І. Леніна, а в честь святого Іллі. Проте, була прийнята постанова, і тепер Іллічівськ став Чорноморськом. Так само буде перейменовано Дніпропетровськ у Дніпро, Кіровоград, можливо, в Інгульськ, а Комсомольськ, якщо не буде інших назв, повернеться до історичної назви Верхні Плавні.

– Тобто, жодні маніпуляції і смішні вигадування з перейменуванням, як оце з Комсомольськом, не пройдуть?

– Жодні маніпуляції з перейменуванням міст не пройдуть. Більше того, вчора у Полтаві був круглий стіл, і я кілька разів наголосив, що саботаж невиконання Закону про декомунізацію буде каратися. До речі, маємо інформацію про те, що громадянин Полтави Микола Кульчинський, колишній дисидент і народний депутат, готує позов проти міського голови Полтави за бездіяльність у виконанні цього Закону. Наступним може бути позов і до тих, хто веде пропаганду комуністично-тоталітарного режиму, а це вже може потягнути і кримінальну відповідальність.

– Тепер уже нема загрози, що перейменування і демонтаж пам’ятників затягнеться десятиріччями, як було до цього часу?

– Закон передбачає дуже чіткі терміни, і я переконаний, що до 21 травня, тобто, до річниці підписання Закону, все буде повною мірою реалізовано.

– У Миколаєві і Чернівцях є проспекти Героїв Сталінграду, і ніби там вирішили, що це не пов’язано зі Сталіним і перейменовувати не мають наміру.

– Насправді назва «Героїв Сталінграду» не підпадає під дію Закону про декомунізацію. Але це не означає, що ці назви не можна перейменовувати, якщо буде на те бажання місцевої влади. Але вони можуть залишитися, тому що формально не підпадають під цю назву. Назва присвячена не особі, а події, яка сталася під Сталінградом. Багатьом ця назва не подобається, і мені зокрема, але вона використовується навіть у Парижі.

– Перейменування відбувається у Центральній, Східній і Південній Україні, де більшістю не сприймаються імена таких герої, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Євген Коновалець. Все ж таки, чи їхніми іменами будуть названі вулиці, проспекти, площі?

– Звичайно. Маємо імена цих героїв уже у Дніпропетровську. Здається, іменем Бандери там не буде нічого перейменовано, але будуть вулиці Р. Шухевича, В. Кука, Є. Коновальця та інших діячів української революції і визвольного руху 1940-х-50-х років. До речі, комісія з питань топоніміки підтримала ідею інституту про перейменування у Києві проспекту Московського на проспект Степана Бандери, а проспекту Миколи Ватутіна – на Романа Шухевича. Ми вже маємо перейменовані вулиці, наприклад, у Борисполі і Житомирі, де є вулиця Бандери. Тобто, таких випадків є дуже багато.

– А яка ситуація з декомунізацією у самому Києві? Чи складною вона є?

– У Києві значно простіше. Єдине, що тут цей процес затягнувся через ускладнену процедуру самого перейменування, яка спочатку передбачає засідання топонімічної комісії, потім громадське обговорення, яке триває два місяці у вигляді електронних обговорень. Потім це виноситься на міську раду, але міська рада Києва, на відміну від більшості таких міст, як Дніпропетровськ чи Харків, роздробила це на невеличкі порції перейменування вулиць, замість того, щоб зробити, як у тому ж Дніпропетровську, де було перейменовано приблизно триста вулиць. Але в будь-якому випадку декомунізація в питанні топоніміки у Києві відбувається. На жаль, гірша ситуація з питанням пам’ятників. Найближчим часом будемо організовувати зустріч з міським головою міста Київ і порушувати питання про неприпустимість того, що пам’ятник Щорсу, який підлягає під демонтаж згідно зі Законом про декомунізацію, досі не демонтований. Пам’ятник чекістам на станції метро «Либідська» не демонтований. Більше того, ми маємо кілька пам’ятників Леніну на території різних заводів Києва.

– Мабуть, уже всі розуміють, що декомунізація неминуча, але дехто впирається ногами і руками. На вашу думку, це думка громадськості чи керівників міст і сіл?

– Одне і друге. У нас, на жаль, багато консервативних мерів. І громадськість у тих регіонах теж консервативна. Хоча головну відповідальність все-таки повинні нести політики. Наприклад, у тому ж Комсомольську. Міський голова, замість того, щоб на громадських обговореннях запропонувати нову назву міста, вніс стару назву Комсомольськ, яка не може більше обговорюватися. Звичайно, що це була дешева маніпуляція, щоб сподобатися своїм виборцям. Але це є грубе порушення Закону, і цими дешевими маніпуляціями міський голова фактично позбавив місцеву громаду можливості запропонувати нову назву. Комсомольськ у будь-якому випадку буде перейменований, а як він буде перейменований – буде вирішувати парламент з узгодженням місцевої ради.

– Останнім часом була поширена інформація, що, нібито, заміна табличок на будинках вулиць, перейменованих у рамках декомунізації, неможлива через брак коштів, і тому ці видатки будуть перекладені на мешканців багатоквартирних будинків.

– Український інститут національної пам’яті нагадує, що подібні спроби – незаконні. Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ці самі послуги включають у себе не тільки звичний вивіз сміття, але й утримання самих будинків та прилеглих територій. А як роз’яснює постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, до утримання будинків належить і «експлуатація номерних знаків на будинках». Причому, під «експлуатацією» розуміється і виготовлення, і заміна цих табличок.
Таким чином, вартість заміни табличок вже включена у щомісячну квартплату. Тож будь-які спроби зібрати з мешканців додаткові кошти на це є протизаконними. Якщо житлово-експлуатаційні організації використовують належним чином кошти на утримання будинків, то проблем із заміною табличок на будинках просто не може бути.

– Декомунізації підлягають також символи комуністичного режиму. Ми часто можемо побачити на вулиці людей у футболках із символікою СРСР… Чи будуть притягнені до відповідальності носії і пропагандисти такої символіки?

– Герб і прапор СРСР вважаються символом комуністично-тоталітарного режиму, і їх використання, очевидно, буде каратися згідно зі Законом. Будуть каратися і ті, хто носить публічно символіку, і продавці сувенірів. Продавати можна виключно твори антикваріату, які містять цю символіку. Тобто, на предмети антикваріату, як і на музейні експонати, це не поширюється. Але кожен артефакт, що був символом забороненого режиму, повинен мати певне пояснення. Натомість, відповідальність буде поширюватися на нововиготовлену продукцію з такою символікою.

– У деяких містах, де проходить процес декомунізації, поруч зі старими табличками ставлять нові, залишаючи старі для адаптації нових назв. Чи це є доцільно?

– Це не заборонено, але я думаю, що цей спосіб не допоможе призвичаїтись до нових назв. Як показує досвід інших країн, і навіть уже міст України, чим швидше будуть зроблені нові таблиці, тим швидше люди звикнуть до нових назв. А спосіб подвійних таблиць лише затягне період незручності.

– Польща – одна з країн, котра найбільше підтримує нас у російсько-українській війні. Але, попри те, деякі люди та організації розпалюють ворожнечу між нашими народами. Каменем спотикання є Волинська різня, Гута Пеняцька і багато інших неприємних сторінок спільної історії. Чи УІПН намагається співпрацювати з польським ІПН, щоб згладити цю ворожнечу?

– Наш ІПН не тільки намагається, але й активно співпрацює з польським ІПН. За ініціативи обох інститутів у 2015 році було створено спеціальну робочу групу під назвою «Українсько-польський форум істориків», завданням якої є розгляд таких конфліктних питань українського минулого. Ми вважаємо, що ці питання повинні вирішувати між собою історики, а не політики. Перше засідання цього форуму відбулося у листопаді 2015 р. у Києві. Друге засідання проходило у Варшаві два тижні тому. Між нашими інститутами відбуваються цікаві дискусії, які, думаю, корисні обом сторонам. Таким чином, ми деполітизуємо цю тему і завадимо політиками трансформувати цей конфлікт минулого у сьогодення.

– Після прийняття Закону про декомунізацію була негативна реакція окремих закордонних політиків, організацій і, зокрема, Венеціанської комісії. Чи УІНП узяв до уваги ці зауваження?

– Венеціанська комісія висловила низку зауважень стосовно того, що треба уточнити і прописати в цьому законі питання пропаганди. Вони порекомендували, що треба передбачати не тільки кримінальну, але й адміністративну відповідальність. Але деякі ЗМІ, зокрема, українські, написали, що Венеціанська комісія засудила цей закон. Ніхто не засуджував. Це були окремі зауваження, над якими ми зараз працюємо і які будуть враховані.
Щодо окремих закордонних політиків чи навіть партій, то я вважаю, що враховувати їхню думку не варто і навіть неможливо, адже треба зауважити, що політики бувають різних політичних поглядів і деяких з них, очевидно, не влаштовує Закон, який засуджує комуністичний режим.