«З нашого багаторічного досвіду можна сказати: коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують якісь спільні тексти, то нам годі очікувати від цього чогось доброго».

«Безперечно, цей текст викликав глибоке розчарування серед багатьох вірних нашої Церкви та й просто небайдужих громадян України. Сьогодні багато хто звертався до мене з цього приводу і казав, що почувається зрадженим Ватиканом, розчарованим половинчастістю правди в цьому документі і навіть непрямою підтримкою з боку Апостольської столиці агресії Росії проти України. Я, безперечно, розумію ці почуття.
Проте, я заохочую наших вірних не драматизувати цієї Декларації та не перебільшувати її значення для церковного життя. Ми пережили не одну подібну заяву, переживемо й цю».
Це слова Блаженнішого Патріарха УГКЦ Святослава про зустріч та спільне повідомлення Папи і Кирила. Мабуть, з цих слів Блаженнішого треба починати. Блаженніший сказав також наступне: «До речі, я, як Глава Церкви, є офіційним членом Папської ради у справах єдності між християнами, іменований ще Папою Венедиктом. Однак, мене ніхто не просив висловити свою думку, і, по суті, як це було і раніше, говорили про нас – без нас, не давши нам голосу».
У своїй скромності він подав пропозицію: «Можливо, що Апостольський нунцій в Україні допоможе нам зрозуміти «темні місця» цього тексту і пояснить позицію Ватикану там, де вона, на наш погляд, не цілком чітко сформульована».
Мабуть, тут із Блаженнішим не можна погодитися. З ким нунцій? Про зустріч Блаженнішого зі самим Папою треба звернутися до Папи. Про таку зустріч повинен просити Блаженніший на прохання вірних УГКЦ, які становлять кількамільйонну паству Апостольської Церкви.
Блаженніший чітко поставив вину за саму зустріч, а також спільне повідомлення не тільки на МП, що, до речі, не є жодним обвинуваченням, мабуть, так само, як МП не є жодною церквою. Це – тільки вивіска Кремля. Там немає ні Бога, ні совісті.
Блаженніший із хребтом, як казав Його попередник Блаженніший Патріарх Йосип, одначе також, хоча й делікатно, критикував Ватикан і Папу, хоча не звернув особливу увагу на теперішнього Папу як на людину з невідповідним досвідом у дипломатичних та політичних справах. Кілька священиків (до речі, моїх друзів), котрі писали на цю тему, також не звернули увагу на вину Папи, а тільки накинулись на МП і Кирила, немов є надія Кирила і МП у чомусь переконати.
Припустімо, що коренем лиха такої поведінки Ватикану не є політичний опортунізм, а брак досвіду сьогоднішнього Папи. Тоді конечно, щоби цей Папа був поінформований, що його ініціатива не була прийнята позитивно кількамільйонною паствою УГКЦ і не минеться без наслідків. Це не скромні і смирні духовні члени цієї пастви подібні до Блаженнішого. Це звичайні собі українці-католики, такі, як я, хоча, здебільшого, мовчазні, але, тим не менше, засмучені, як Блаженніший, але також обурені. Це люди, котрі визнають духовну зверхність Папи Римського, але також свого, невизнаного Папою, Патріарха Святослава. Ці лаїки фактично становлять суспільство УГКЦ, а також Вселенської Церкви з осідком у Римі. Вони легко можуть задовольнитися тільки одним зверхником, тобто, своїм Патріархом, коли би дійшло до конфлікту. Для мене Папа є головою моєї Церкви, бо так мені кажуть мої духовні опікуни в УГКЦ. Я шукаю зв’язку з Богом через УГКЦ, бо вона для мене найближча. Вибачте, але тут Папа в Римі на маргінесі.
Апостольська Церква сьогодні не процвітає, хіба в Африці, а в Європі Церква поважно занепадає. Серед українців стан є далеко кращий, ніж серед представників інших національностей. Тому подібні заходи, такі, як зустрічі Папи з ворогами пастви тої Церкви, не допомагають Церкві. Якщо зустріч Папи з Путіним і Кирилом повинна була допомогти у процесі об’єднання християн, то вона, мало того, що не реалізувала ці наміри, бо при зустрічі використовувались, здається, тільки добрі наміри Папи, без найменшого впливу на людей, які фактично є дуже далекі від Бога і бажання християнської єдності. Рівночасно, Папа скривдив тих, котрим Він обіцяв служити.
Папа Римський мусить шанувати цю паству. Вона дуже реальна, далеко більш реальна, ніж РПЦ МП. Члени УГКЦ, напевно, і численністю переважають над вірними МП у Росії. Мабуть, я єретик, але я вважаю Папу звичайною людиною, якого покликала Церква нею провадити. Напевно, моя єресь менша, ніж провина Папи, який зустрічався та братався з вбивцею і збоченцем Путіним та його полковником Кирилом.
При цьому, є ще одна, мабуть, побічна тема – порядок у самій УГКЦ... «Коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують якісь спільні тексти, то нам годі очікувати від цього чогось доброго... Говорили про нас – без нас, не давши нам голосу». Як пояснити ці слова у контексті коментарів відповідального за зовнішні зв’язки в УГКЦ Владики Бориса, що Блаженніший був би радий, коли б такі зустрічі продовжувалися?! Тут щось не в порядку. Мабуть, доведеться прощати гріхи не тільки Папи, але і нашого Владики. Чим він керувався? Можливо, преса тут винна? Це потрібно вияснити.