Стефан Шкафаровський в УІММ

Стефан Шкафаровський – один з багатьох славних українців, який своїм співом зачаровує серця людей по всьому світі. Відомий бас-баритон, американський оперний співак українського походження, який був багаторазово високо оцінений за прекрасну якість свого голосу, за бездоганну вокальну техніку та за високу виконавську майстерність.

У сезоні 2015/2016 року він знову запрошений на виступ до провідних оперних театрів Америки – Метрополітен-Опера у Нью-Йорку, на роль Бонза в «Мадам Батерфляй», та до Лірик Опера у Чикаго, на роль верховного жерця бога Ваала.
Користуючись перебуванням п. Шкафаровського в нашому місті, Український Інститут модерного мистецтва запросив його взяти участь у музичній програмі «Опера по обіді», яка відбудеться у неділю, 21 лютого, о 1-й годині дня. І хоча це не буде його перший виступ у Чиказькій опері та перед українською громадою, багато людей мало знають про нього. Пан Стефан радо погодився задовольнити наше бажання краще познайомитися з ним і з поділився своїми цікавими спогадами та розповів про своє творче становлення під час дружньої розмови-інтерв’ю.

– На початку нашої розмови розкажіть, будь ласка, звідки походить ваша родина, де ви народились і чи ви виросли в музикальній сім’ї?

– Мої родичі походять із західної України, Львівщини та Тернопільщини, a я родом з Нью-Йорка і є представником першого покоління американців у моїй родині. Я виріс у звичайній сім’ї українців-емігрантів, в якій дуже шанували музику, насамперед, українську, ми мали багато платівок, але професійних музикантів у нас не було.

– З чого ж все почалося? Ви пам’ятаєте ваші ранні захоплення музикою, особливо, oпeрною, коли ви почали співати?

	Стефан Шкафаровський у ролі головного жерця, бога Ваала в опері Д. Верді «Набукко» Лірик Опера, Чикаго. Лютий 2016

– Так, я співав з дитинства. Коли я малим ходив з батьками до церкви, то був захоплений церковним співом, любив слухати літургію і співати разом. Вдома слухав платівки і підспівував. Можливо, найбільше враження на мене справив спів Маріо Ланца, особливо, коли я побачив його по телевізору у фільмі «The Great Caruso». У 4-му класі мій голос почав вироблятися, відбулася мутація. Я почав імітувати Маріо Ланца. Мої сестри почули, що я маю дар. Одного разу, в греко-католицькій церкві в Йонкерсі, був концерт на Різдво, то я запитав, чи можу заспівати соло. Meні дозволили. Tо я вийшов і без супроводу фортепіано заспівав «Аве Маріа».

– A коли ви відчули, що маєте силу в голосі і, можливо, кращі вокальні здібності, ніж хтось інший, i що спів може бути чимось більш важливим, ніж просто захоплення, зрозуміли, що це покликання?

– Десь у 14 років, коли мій голос зміцнів і моє бажання співати зросло також. Якось у школі українознавства при парафії св. Михаїла в Йонкерсі готувався Шевченківський концерт. Tам був струнний оркестр, в якому також грала на мандоліні моя сестра Оля. Диригент почув мене і вперше запропонував мені заспівати разом з цим оркестром. Я вибрав пісню «Взяв би я бандуру». Тоді я все вчив тільки на слух. На концерті все пішло дуже добре, всім сподобався мій спів, і тоді люди почали казати про мене: «Йому треба вчителя!»

– Якими були ваші відчуття після цього першого виступу зі шкільним оркестром? Чи ви вже тоді зрозуміли, що це ваше покликання, і ви є на правильному шляху?

– Я тоді відчув велике задоволення! І саме тоді я зрозумів, що це моя справа. Чути оплески людей, то має більшу ціну, ніж гроші. Колись, будучи вже професійним співаком, я сказав одному диригентові, що так люблю співати «Реквієм» Верді, що міг би співати його й безкоштовно.

– A як відреагувала ваша сім’я, і хто найбільше вплинув на ваш подальший розвиток i професійний вибір ? Адже дуже часто батьки бачать своїх дітей лікарями, адвокатами чи інженерами і не звертають увагу на їхні музикальні чи інші мистецькі здібності.

– То правда, таке трапляється дуже часто. Мої батьки тяжко працювали – мама в госпіталі перевозила хворих, а тато мив вікна в компанії. Але вони бачили мої зусилля і прислухалися до порад людей про необхідність пошуку вчителя для мене. Але найбільше вплинула на мій вибір моя старша сестра Оля. Її товаришка в той час ходила was dating, з посмішкою пояснив англійською пан Стефан, з А. Добрянським, який співав у Метрополітен Опера і давав часто квитки. Оля брала мене на оперу, щоб я бачив, a пізніше запитувала, що я думаю про те чи інше виконання? А я казав, що то є легко, я то можу робити. Після того вона остаточно переконала батьків, що треба шукати вчителя.

– Я думаю, що, крім ваших вокальних здібностей і вашої любові до співу з ранніх років, ваша сім’я побачила у вас цілеспрямованість, ваші старання, а головне – вашу віру в себе і в свої можливості, що є надзвичайно важливим у досягненні заповітної мети.

– Так, то правда. Мама все була за тим. І батько підтримував також, бо пізніше возив мене на заняття.

– Отже, в якому віці ви почали відвідувати лекції, і хто став вашим першим учителем?

– Коли мені було 14 років, скоро після того мого першого виступу під час Шевченківського концерту. Хтось у церковному хорі пригадав, що має такого вчителя в родині. То був у Нью-Йорку піаніст Євген Крахно, який також давав уроки вокалу. З ним я займався довший час, і з ним мав мій перший соло-концерт у малому залі на 300 осіб, який сьогодні називається – Weill Concert Hall, а тоді це був – Little Carnegie Concert Hall.

– Як це сталося, і скільки вам було років на той час?

– Мені було 17 років. Батьки заплатили за залу. Прийшли всі українці і навіть учителі з американської школи, де я вчився. Приміщення було заповнене. Я виконав українські пісні, італійські арії, «Broadway show tunes». Всім подобалось, як я співав.

– Це вам дало більше натхнення до подальшого навчання. Як довго ви займалися з Євгеном Крахно, і як продовжувався ваш розвиток у музичній освіті?

– З ним я займався, може, років 6. А потім, як то кажуть, переріс вчителя, необхідно було шукати нового, з більшим досвідом. Я прийшов до відомої у Нью-Йорку вчительки з вокалу, мецо-сопрано, Джулії Дрoбнер. На той час їй було десь 70 років, але раніше вона співала у Санкт-Петербурзі, Римі, Америці. Вона була з Росії, розповідала мені про те, що жила неподалік від Шаляпіна, i про те, як бачила і чула його на сцені.

– Відомо, що у неї вчилося дуже багато відомих сьогодні оперних співаків, і що вона була одним з найкращих учителів у Нью-Йорку тоді. Поділіться своїми спогадами про неї.

– Так, вона була найкращим учителем, у всякому випадку, для мене. Вона вчила в класичній манері співу, в традиції «bel-canto». Сьогодні так не вчать.

– Скільки вам тоді було років, і як довго ви з нею займалися?

– Я почав десь у 22 роки і продовжував аж до дня її смерті у 1994 році.

– Що ви можете розповісти про ваші заняття, чим вони особливо відзначалися?

– Вона була не просто вчитель з вокалу. Вона була моїм наставником, «my mentor». Вона правильно поставила мій голос! Але це були не тільки заняття зі співу, a й з історії музики, літератури, вона мені передавала значно більше, ніж вимагалося на уроках по вокалу.

– Тобто, її метод був всеохоплюючим, а не вузько скерованим, як сьогодні.

– Абсолютно так. Тепер таке не трапляється. Вона одразу правильно розпізнала особливості мого голосу і хотіла навчити якомога більше і якнайкраще. У 1983 році, коли померла моя бабця, мама моєї мами, то Джулія сказала: «Тепер я буду твоєю бабцею». То ми стали як сім’я! Я завжди був в її класі останнім за розкладом. Мої лекції часом тривали годину, а часом три. Вони були значно глибші, ніж просто вправляння в співі. Вона розповідала про композиторів, чому і як була написана певна опера. Ми розмовляли на різноманітні теми. Вона охоплювала все. Стара школа. Тепер так не вчать, ще раз підкреслю.
Вона була моїм дорадником, готувала мене до різних конкурсів та змагань. Одного разу на одному з конкурсів, в якому я брав участь, мене почули представники школи «Juilliard» (American Opera Center at Juilliard – прим. О. С.). Вони зацікавилися мною і запропонували мені стипендію. І я погодився.

– Але, я так розумію, що ви не припинили свої заняття з Джулією Дробнер.

С. Ш: Ні. Мені запропонували нового вчителя, але я відмовився, сказав, що маю свого і ніколи її не залишу. На що в «Juilliard» мені відповіли, що не будуть платити за мої лекції з моїм особистим вчителем. Мене це не злякало. І я продовжував навчання і там, і там.

– Вибачте, п. Стефане, а вам доводилось багато платити п. Дробнер за лекції?

– По-різному траплялось. Вона цінувала мої здібності і вчила мене не за високу ціну – і зажди щиро раділа моїм успіхам. Коли я почав заробляти за мої виступи, я їй платив більше. Я займався з нею до останніх днів її життя. Ми були як родина. Коли вона померла в 96 років, то в її заповіті всі гроші, які я їй платив за навчання, вона з любов’ю мені повернула.
Вона була прекрасним учителем і прекрасною людиною.

– А як довго ви навчались в «Juilliard», і які важливі події відбулись у той час?

– Я тільки один рік там був. Одного разу Ренатта Скотто (славна співачка, сопрано, яка викладала в школі «Juilliard», коли Стефан Шкафаровський там навчався – прим. О. С.), готувала майстер-клас, куди я записався також. Там, під час прослуховування, був присутній менеджер. Наступного дня він зателефонував мені і запитав, чи я маю агента. Я сказав, що ні. А він повідомив, що представляє агентську компанію «Lombardo Agency» i що вони можуть бути моїм агентом. Так постав мій перший агент. І ця агенція мала контракт з Лірик опера в Чикаго, де в той самий час відбувалося прослуховування для «Young Artists Program».

– Це називається добрий збіг обставин.

– Так. Я записався. Мене прийняли. I от у 1985 році я потрапив до Чикаго, де пробув 2 роки. І це було значно краще, ніж то би було в школі «Juilliard».

– У всякому випадку, для вас. Розкажіть, чому саме ви так думаєте.

– Тому що мені було 28-29 років, i я мав нагоду співати на професійній сцені разом з визначними співаками, такими, як Домінго, Паваротті, Плішка та іншими славними виконавцями з цілого світу. І це було знаменито!

– Отже, тут, у Чикаго, у програмі для молодих музикантів ви пройшли школу більш практичною вашого навчання і професійного загартування.

– Так. І ще тут, у Чикаго, на забаві в церкві св. Володимира і Ольги я зустрів мою майбутню дружину, яку звати Стефанія.

– Стефан і Стефанія! Звучить гармонійно, як у музиці. Так мало бути.

– Так. Так мало бути. Я її побачив, і як молотком хтось вдарив, я все зрозумів. Через шість місяців ми одружилися. На весіллі гуляли до ранку. Декотрі мої колеги-співаки ще дотепер згадують, як було весело. Тепер ми живемо в Нью-Йорку. Маємо двоє дітей: доньку звати Олександра, a сина – Данило. І скоро цьому вже буде 30 років!

– Так що наше місто Чикаго для вас відіграло визначну роль у вашому житті – і у становленні вашої оперної кар’єри, і в особистому житті. Воно посідає особливе місце у вашому серці.

– Так.

– І все ж, хто були ваші найкращі вчителі?

– Є. Крахно і п. Д. Дребнер.

– Але, як у всьому, тренування і навчання постійно продовжуються, чи не так?

– Так. А особливо в музиці навчання ніколи не завершується, хіба коли людина перестає дихати.

– Ваш оперний репертуар вражає. Він охоплює декілька десятків прекрасних опер, майстерно заспіваних партій та створених на сцені образів. Ви співали на багатьох сценах прекрасних оперних театрів північної та південної Америки та Європи. Ваша професія вимагає багато подорожувати. Вам це подобається?

– Дуже. Цього разу, наприклад, я приїхав до Чикаго автомобілем.

– А чи є якесь інше місто і театр, де ви виступали, крім Метрополітен Опера у Нью-Йорку та Лірик Опера у Чикаго, які вам більше запам’яталися, ніж інші?

– Оперний театр у Сант’яго де Чіле. І місто, і театр якось особливо запам’яталися. Їхній театр, як багато гарних європейських театрів; мені сподобалось там співати. Гарне місто і добре вино.

– A ви маєте улюблені опери та ролі?

– Кожна роль по-своєму улюблена. Можливо, Дон Карло в опері «Аїда» Верді; Комендаторе в «Дон Джованні» Моцарта; роль Захарія в «Набукко» Верді та інші, звичайно.

– Чи ви маєте своїх улюблених співаків-кумирів?

– Одними з декількох улюблених для мене є: Борис Христов, бас, та Адам Дідур, також бас.

– Так, обидва – легендарні співаки. А хто з українських композиторів вам до вподоби?

– Дуже люблю Лисенка, Майбороду, українські народні пісні.

– У 2013 році здійснилася ваша мрія. Ви співали у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Ви виступили у ролі Захарія в опері Верді «Набукко». Як в Америці, так і в Україні, критика високо відзначила вашу вокальну і акторську майстерність у виконанні цієї ролі. Чи ви бували в Україні раніше? Якщо так, то які ваші попередні спогади, і які враження від подорожі в Україну останнього разу?

Михайло Голіян та Стефан Шкафаровський в УІММ

– Це була моя друга подорож в Україну. Вперше я там був з моєю сестрою. Їй було 17, а мені – 13 років. Я багато не пам’ятаю, Були інші часи. То була туристична подорож, i все було дуже скоро, хоча нам вдалось зустрітись на кілька годин з родичами. Найбільше запам’ятався вигляд справжнього села, хати, природа, корови…
Подорож 2013 року залишила незабутні враження. Так, це було здійснення моєї мрії. Я був щасливим, коли співав на сцені Львівської опери. Цього разу я мав більше часу зустрітися з родичами. Приємно було святкувати разом з ними. На Різдво в церкві я пішов на хори і співав різдвяну літургію разом з усіма. То було дуже гарно.

– Ви б хотіли виступити в інших оперних театрах України?

– Звичайно, я знаю про відомі Київський та Одеський оперні театри.
Сподіваюсь, що одного дня я буду співати там також.

– Які нові ролі ви б хотіли виконати у майбутньому?

– Я б хотів виконати і заспівати ролі Аттили з опери Верді та Тараса Бульби з опери Лисенка.

– Я щиро бажаю вам, п. Стефане, нових творчих успіхів, більше виступів в Україні та в інших країнах світу, щоб якомога більше людей отримали задоволення від вашого співу. Дуже дякую за ваш час, який так скоро пробіг у цікавій розмові, за те, що дали можливість більш особисто познайомитись мені і читачам зі Стефаном Шкафаровським, не тільки відомим оперним співаком, а й просто доброю і цікавою людиною.

Нагадую всім читачам газети «Час і Події» про рідкісну нагоду познайомитися з відомим оперним співаком Стефаном Шкафаровським і почути у його виконанні прекрасні арії з опер та українські народні пісні у музичній програмі «Опера пополудні», яка відбудеться в Українському Інституті модерного мистецтва 21-го лютого, о 1-й годині дня.
Квитки можна придбати на: www.uima-chicago.org або за адресою: УІММ 2320 W. Chicago Ave., tel: 773 227 5522
Не марнуйте час, простір обмежений!