Свято розпочалося, як годиться, з Богослужіння. Після урочистої Святої Літургії запрошені гості та парафіяни завітали до церковної зали, щоб продовжити святкування. Там на всіх уже чекали смачні страви та напої, приготовлені церковним сестринством.

Господарі свята також подбали про урочисто-розважальну частину. За сценарієм режисера театру «Гомін» та керівника дитячої студії «Диво» Василя Митничука на сцені один за одним з’являлися колективи та учасники концерту. Дитяча студія «Диво» звернулася до глядачів зворушливою поезією, якою закликали творити добро. Особливо доречним для благодійних вчинків і добрих справ є період різдвяних свят. Але яке ж Різдво без колядок, без вертепу?
Отже, новостворений дитячий церковний хор «Надія», керівниками якого є Любов Лукашевич та Ольга Допілко, показали глядачам «Різдвяний вертеп». До виступу також долучилися юні бандуристи Ілля та Дмитрик Гайди з підготовленою музичною композицією.
Саме в період зимових різдвяних свят ми намагаємося відкласти всі турботи і кропіткі справи і, дотримуючись українських народних та церковних традицій, проводимо свята так, як нас вчили батьки, як робили бабуся з дідусем. Так, як було колись в Україні...
Мабуть, кожного присутнього в залі зворушила пісня «Повези мене, батьку, на Україну», яку виконав Володя Кияк. А згодом церковний хор «Ірмус», керівником якого є Марко Крутяк, заспівав кілька колядок. Також того дня звучало багато привітань для настоятеля парафії св. Йосифа Обручника о. Миколи та священнослужителів о. Володимира і о. Мирона від священиків інших парафій, від парафіян та прихожан церкви, від директора Кредитівки «Самопоміч» добродія Б. Ватраля, від церковного сестринства (члени якого спонсорували та приготували смачний обід), від школи українознавства, що діє при парафії. Щирі слова та щедрі подарунки доповнювали теплу, по-домашньому затишну атмосферу свята.
Одним із почесних гостей празника був Олексій Кондратенко – воїн 32-ї механізованої розвідувальної бригади АТО. Він також не залишився без уваги: зі сльозами на очах усі присутні в залі аплодували стоячи з вдячністю всім воїнам АТО. У відповідь Олексій скромно подякував за допомогу і підтримку, бо саме завдяки небайдужій українській громаді, її щедрим пожертвуванням він отримав біонічний протез лівої руки.
Актуальним і доречним на святкуванні був невеличкий виступ учнів школи українознавства. Переодягнені у військову форму юнаки та дівчата декламували сучасні вірші про події сьогодення в Україні. А символічний образ України зі словами:

«Прохай у Бога ворога спинить,
Щоби він «Гради» замовчати змусив,
І воїни відчули б хоч на мить
Великий день Народження Ісуса»

зачепив, певно, кожну душу.
Дуже швидко і непомітно промайнув час. І коли збираються однодумці, друзі, родичі із спільною метою та хорошими намірами, звичайно, хочеться продовження свята... Можете уявити, як дзвінко і багатоголосно лунала завершальна спільна пісня-колядка «Україна колядує», яку співали всі присутні в залі. А однодумців було близько 400 осіб!!!
На мою думку, ось такі парафіяльні празники можуть бути частинкою мірила духовного життя церкви, спільної співпраці священнослужителів та їхніх парафіян, також можуть свідчити про щирі та дружелюбні взаємовідносини.