З 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. у німецькому місті Нюрнберг відбувався судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини, відомий як Нюрнберзький процес. Він проходив у Міжнародному військовому трибуналі, створеному державами-переможницями у Другій світовій війні з метою притягнення до кримінальної відповідальності головних німецьких військових злочинців: Германа Вільгельма Герінга, Рудольфа Гесса, Йоахима фон Ріббентропа, Альфреда Розенберга та ще двадцятьох ідеологів нацизму.

До Нюрнберга була привернута увага всього людства. Не стало винятком і закордонне українство. Перебіг цього процесу висвітлювався на шпальтах української емігрантської періодики. У фондах Центрального державного архіву іноземної україніки (ЦДАЗУ) зберігається кілька таких видань: тижневики «Новий шлях» та «Український голос», що виходили у Вінніпезі (Канада), тижневик «Наше життя» (Аугсбург, Німеччина) та двотижневик «Сучасна Україна» (Мюнхен, Німеччина).
Значна частина статей, які містяться у цих виданнях, виходила безпосередньо під час судового процесу: у тижневиках «Новий шлях», «Наше життя» та «Український голос». Ці статті інформують про початок процесу, його окремі засідання, розгляди документальних свідчень злочинів нацистів, показання свідків обвинувачення та захисту. Зокрема, про перебіг першого засідання трибуналу повідомляється на сторінках «Українського Голосу». Тижневик «Наш шлях» у коротких нотатках інформував про окремі епізоди судових засідань: демонстрацію фільму про нацистські концтабори; виступ Герінга з виправданням націонал-соціалізму; ознайомлення зі змістом документів процесу. На особливу увагу заслуговує стаття, присвячена проекту, який ще у квітні 1941 р. було розроблено керівником відділу зовнішньої політики нацистської партії Альфредом Розенбергом.
Згідно з цим проектом, СРСР мав бути поділений на дев’ять держав, серед яких була й Україна разом із Кримом. «Пропозиція передбачала евентуально незалежну Україну, – зазначалося у статті, – яка з Доном і Кавказом творила би Чорноморський союз із завданням «постійно стримувати Москву і гарантувати Великій Німеччині життєвий простір на сході». Слід зауважити, що українська еміграція чудово розуміла вартість подібного плану, незважаючи на удавану його привабливість, бо події Другої світової війни досить чітко виявили реальне ставлення гітлерівської Німеччини до України.
Досить розлогою є інформація, що публікувалася у тижневику «Наше життя». На його шпальтах було вміщено огляд виступів свідків захисту Герінга та самого обвинуваченого, представника обвинувачення від СРСР – прокурора О. Смирнова, який надав документи, що свідчили про злочини нацистів у Східній Європі. Тут же публікувалися огляди виступів підсудних: Кальтенбруннера, Ріббентропа, Франка та інших.
Не менш цікавими є публікації, які з’явилися у «Новому шляху» та «Сучасній Україні» через кілька років після завершення головного процесу у Нюрнбергу. У них повідомляється про долю інших військових злочинців, притягнутих до відповідальності у Нюрнбергу, як під час трибуналу, так і пізніше. У 1948 р. «Новий шлях» інформував про самогубство нацистського генерала Йоханнеса Бласковиця, який у роки війни командував німецькою армією у Голландії. А у 1951 р. у Нюрнберзькому карному сенаті судили Вільгельма Вірзінга, ката українських патріотів – Івана Климова, Олега Ольжича, Івана Габрусевича та інших членів українського підпілля. Як повідомляла «Сучасна Україна», Вірзінг був засуджений лише до 5-ти років тюрми та ще 5-ти років позбавлення громадянських прав. Цей документ української емігрантської періодики заслуговує на окрему увагу, оскільки стосувався питання злочинів нацистів саме проти українського народу. Крім цього, сам процес та вирок дали підстави автору статті порушити досить важливе для повоєнної української еміграції питання нездатності проводити ефективну інформаційну політику, спрямовану на висвітлення злочинів нацистів проти українського населення та загалом на репрезентацію та захист інтересів українців у різних закордонних інституціях.