14 січня відбулася велика прес-конференція президента України Петра Порошенка.

Мені довелося в прямому телеефірі аналізувати її двічі – того ж дня і наступного. Аналізувати те, що було сказано і те, як це було сказано, тобто, вербальну (словесну) і невербальну (жестикуляцію, міміку) поведінку промовця.
Слово важить багато. Але інколи те, як це слово мовиться, також дає поживу для більш глибокого розуміння того, що за цим словом криється.
Тепер постараюся цей аналіз розширити і дещо систематизувати.

Формат

Протягом року кожен глава держави дає чимало прес-конференцій. Проте є одна, яка має стати головною прес-конференцією року. Своєрідним звітом за минуле і прогнозом на майбутній рік.
Формат подібної зустрічі першої особи країни зі ЗМІ передбачає вже не ситуативний, а найбільш системний аналіз подій та процесів, які переживала країна, а також політики керівництва держави, яка мала б контролювати та оптимізувати перебіг цих явищ, скеровувати їх у бажане русло.
Саме таку прес-конференцію дав 14 січня 2016 року глава Української держави.

Очікування

Що очікують від подібних прес-конференцій ЗМІ та громадськість тієї країни, чий очільник такий форум організовує і проводить?
Значною мірою це залежить від особливостей країни, де це відбувається, від ситуації, в якій проходить прес-конференція, від рейтингу першої особи держави, як би він не називався – президентом, прем’єром, королем чи султаном.
Чим більше закритим є суспільство, чим більш авторитарною в ньому є система влади, чим всеохопнішим є диктат першої особи над політикумом і суспільством, тим формальнішою є такі прес-конференції, тим лицемірнішим є виступи на ній головного промовця, тим більш заорганізованим є перебіг спілкування і тим більша питома вага завчасно розподілених та відомих промовцю запитань від пригодованих ЗМІ.
Зате у демократичних країнах такі прес-конференції проходять вільно, промовець розуміє, що тільки об’єктивний, чесний аналіз ситуації та відвертість у відповідях дає йому можливість зберегти не тільки рейтинг, але й політичне «обличчя», гарантує додаткові позитивні бали до його репутації.
Заготовлених питань на подібних зустрічах зі ЗМІ у справді демократичних країнах практично не буває, гостроти у питаннях хоч відбавляй, і одна з головних інтриг полягає у тому, як саме політик відповість на незручні питання.
Чи не пробуватиме він викрутитись, чи зуміє визнати своє недопрацювання, а то й провину? Чи не буде перекладати недоліки своєї роботи на ситуацію, обставини, на інших людей?

Порівняння

Перед прес-конференцією Петра Порошенка були проведені подібні форуми, зокрема, в Росії та США. У вітчизняних ЗМІ вони активно обговорювалися.
І якщо на останній на посаді президента США прес-конференції Барака Обами деяким українським журналістам кинулися у вічі дві особливості: втомлений вигляд Обами, який виглядав порівняно з початком своєї президентської кар’єри посивілим та постарілим, і незрозуміла імпровізація американського президента, коли він назвав Україну «клієнтом Росії», то критика російської прес-конференції була більш гострою.
В українських ЗМІ Путіна звинувачували у тому, що він не казав правду як у виступі, так і у деяких відповідях на питання, насамперед, там, де це стосувалося України.
Такі критичні відгуки мали б насторожити президента України і змусити його та команду максимально уважно підійти як до написання тексту вступного слова, так і до заготовок на відповіді журналістів. А також до свого зовнішнього вигляду та вербальної та невербальної поведінки під час спілкування зі ЗМІ.
Щоб читачі мене правильно зрозуміли і не думали, що я підозрюю прес-службу президента у завчасно розподілених серед журналістів питаннях, на які у Петра Порошенка уже могли бути заготовлені відповіді, пошлюся на свій скромний досвід.
Співпрацюючи у різні роки з деякими політиками як керівник виборчої кампанії, піарник, іміджмейкер та журналіст, я, зазвичай, перед кожною прес-конференцією політиків разом із співробітниками робили наступне: аналізували сильні та слабкі місця свого політика, відтак, прогнозували ймовірні питання, особливо гострі, і готували на них найпереконливіші з нашої точки зору відповіді, а то й варіанти відповідей.
Політик, з яким ми в той чи інший період співпрацювали, ці наші заготовки переглядав. Тож, або приймав їх, або вносив свої корективи і йшов на прес-конференцію вже більш-менш озброєним відповідями на можливі гострі випади журналістів.
Не сумніваюся, що команда Петра Порошенка працює у подібному стилі, бо такий стиль є логічним. Не виключаю також і попередню домовленість з деякими ЗМІ, які просили їм дати можливість поставити питання президентові, а за це гарантували спокійний тон своїх питань, а може й узгоджували їх.
А можливість поставити питання – це заповітна мрія кожного ЗМІ та журналіста, що сидить у залі.
До прикладу, на цій прес-конференції президента сиділи близько двохсот журналістів, а слово для запитання отримали лише півтора десятка. От і думайте – чому одним слово дали, іншим ні.
Хоча серед інших, кому слово не надали, були представники значно більш потужних і рейтингових ЗМІ, ніж більшість тих, кому право поставити питання все-таки було надано.
Я нічого не стверджую. Лише аналізую і запитую.
Маю разом з вами таке право.

Контекст

Політик, який іде на таку масштабну прес-конференцію, повинен чітко розуміти весь контекст цієї події. А саме – як ідуть справи у суспільстві, які успіхи та невдачі є персонально у нього, його команди та керівництва країни загалом.
Який у нього рейтинг і в чому причини його зниження? Який умонастрій у суспільства в цілому та у ЗМІ, що будуть у залі?
Наскільки ймовірними є гострі запитання та їх можлива кількість?
Президент Петро Порошенко, без сумніву, добре поінформована людина. Думаю, що він усе знає, що повинен знати на своїй посаді.
Але чи поділяє він точки зору багатьох з тих, хто його критикує, дорікає йому чи висловлює вже зовсім радикальні погляди на кшталт «Ганьба!» і «Геть!»?
Складається враження, що Порошенко має свою концепцію і тих подій, які суспільством оцінюються критично, і своєї діяльності, зокрема, і такої, яка жваво обговорюється чи не сприймається частиною політикуму та суспільства.
І ця концепція має риси системи психологічного захисту.
Іншими словами, Петро Порошенко не впускає у свою свідомість ту інформацію, яка його не переконує чи не здається йому справедливою, щоб не похитнути власну віру у правильність своїх дій. Можливо, з цієї причини він частину критики вважає підступом своїх політичних противників, а не правдивим обуренням громадськості.
Крім того, як досвідчений політик, він, напевно, був готовий застосувати деякі малопомітні прийоми, які зовні виглядатимуть невинно, а насправді матимуть за мету зменшити ймовірність критичних запитань від журналістів.

Організація: простір розсадки

	Розсадка журналістів – вид ззаду

Прес-конференція була організована у Мистецькому арсеналі, яким фактично опікується Віктор Ющенко. Можливо, це була невелика послуга Петра Порошенка своєму кумові та колишньому політичному патронові. Хоча Віктора Андрійовича того вечора видно не було.
Але журналістів чомусь посадили доволі вузьким клином. Так що більшість з них змушена була сидіти далеко від сцени і таким чином папірці з назвами їхніх ЗМІ ведучому цієї прес-конференції прес-секретарю президента Станіславові Цеголку видно були погано, а то й зовсім не видно.
Про це дорікнув представник «Української правди» П. Шеремет, кинувши фразу, що їх, мовляв, посадили далеко «на гальорці». Але Павла Шеремета знав у обличчя Петро Порошенко, який з ним привітався персонально, та й солідний статус сайта «Українська правда» був таким, що слово йому мати дати і дали.
А багатьох інших не розгледіли таки зі сцени.
А досвід інших країн показує, що у більш продуманих ситуаціях журналістів розсаджують перед промовцем широким фронтом і з меншою кількістю рядів, що дає можливість ведучому прес-конференції всіх бачити і точніше вирішувати, кому давати слово.

Організація: сценарій

Сценарії в подібних прес-конференціях мають продумувати не тільки перебіг події, але й що робитиме промовець після закінчення.
І тут досвід інших країн є різним. Одні керівники, закінчивши прес-конференцію, дякують і йдуть за куліси, куди охорона вже нікого не пускає. Інші, навпаки, ще затримуються на сцені або йдуть до журналістів, даючи можливість комусь з них поставити політику додаткові питання, а кому й взяти у нього автограф.
Петро Порошенко після закінчення прес-конференції попрямував до бокової сцени, де вже запрошені артисти приготувалися співати щедрівки.

Відчайдушні спроби поставити питання президентові

Напередодні у Щедрий вечір різдвяний вертеп у виконанні студентів Української Академії лідерства завітав до Адміністрації президента, де Петро Порошенко з дружиною їх слухав і вітав.
І ось після конференції сценаристи вирішили повторити подібне дійство.
Але особливість зали Мистецького Арсеналу була такою, що президентові довелося продиратися крізь щільний натовп журналістів, які ще намагалися щось запитати у глави держави. Особливо наполягала одна з журналісток, бажаючи все-таки поставити своє гостре питання-претензію про те, що Порошенко давно обіцяв дати інтерв’ю.
Петро Порошенко, якого група охоронців закривала зі спини і плавно рухалася від журналістів і сцени, обертався, щось казав на кшталт «потім» і через хвилину в щільній групі супроводу щез з поля зору.
А журналістка уже повернулася до відеокамери і коментувала цей випадок як небажання Петра Порошенка відверто відповісти. Проте пізніше Порошенко, нібито, покликав її, і будемо сподіватися, що інтерв’ю таки відбудеться.
Цей прокол організаторів довершився зовсім кумедно – зі сцени один з учасників вертепу за сценарієм сказав такі слова: «А я й не знав, що чорту тут ніхто не радий».
Будемо сподіватися, що це випадкове співпадіння.

Вигляд

Петро Порошенко за трибуною виглядав непогано. Одне кидалося у вічі – дуже помітні мішки під очима.
Можливо, це було результатом втоми – адже відомо, що президент працює до дуже пізньої ночі, інколи до ранку.
Можливо, якісь проблеми медичного характеру. Хоча хтось постійно підкидає у ЗМІ непідтверджену інформацію, що, нібито, Петро Олексійович зловживає спиртним і по ньому це інколи видно.
Але не будемо йти за плітками. Промовець був у формі і зовсім не нагадував людину, перепрошую, на похмілля.
Зверну увагу на інше – тон і стиль промови Петра Порошенка на цій прес-конференції.

Тон і стиль

Для тих, хто хоче на прес-конференції звузити простір можливостей ймовірних критиків, існує проста технологія виголошування промов. Вона полягає у тому, щоб говорити спокійно, розлого, фактично, тягнучи час.
Такий тон і стиль започатковується уже під час вступного слова.
Вільно чи невільно, президент вчинив саме так.
Він вийшов до маленької трибунки, привітався «Христос народився!», назвав журналістів дорогими друзями і неквапно почав говорити. Відомо, що Петро Олексійович є умілим оратором. Тон його був спокійним і впевненим, промова – стислою, без особливих словесних прикрашань.
І все було б добре, якщо б не одне «але…»

«Але…»

Але президент говорив, здебільшого, про те, що досягнуто, що планується досягнути.
Про недоліки казав якось побіжно, не забуваючи згадати і війну, і все інше, що заважало поступу країни у минулому 2015 році.
Одна присутня там журналістка навела в соцмережах такий приклад.
До сусіда, що сидів поряд з нею, підсів чоловік. Далі цитую журналістку: «Вони почали про щось упівголоса говорити. Я ніколи не прислуховуюсь до чужих розмов, але вловила уривки фраз: «… у грудні приїздив у відпустку, ще дванадцять днів лишилося… видали гумові чоботи, бо води по коліно… мерзнуть у них…. знову стріляти почали…» Від дисонансу того, про що впівголоса розмовляли поруч двоє чоловіків і що лунало в той час «із трибуни», стало зовсім кепсько. Наше реальне життя було ось тут, на відстані витягнутої руки. Біль, напруга і відлік кожного стуку серця – «ще дванадцять днів»…
І такі бучні фанфари, рози й чепчики там, на сцені, що мені хотілося крикнути: «Опустіть уже завісу!»
Може, це реакція знервованої жінки? Адже один її опонент заперечив: «Ніяких чепчиків там не було, все це наслідки вразливою жіночої уяви».
Сам президент і його команда можуть припускати, що невдоволення прес-конференцією, яке широко вилилося на сторінки ЗМІ та соціальних мереж, є підступами його політичних противників та заангажованих ними медійників та громадських активістів.
Але подібний висновок може зіграти з главою держави злий жарт.
Соціологічні дослідження показують, що рівень невдоволення населення значно зростає. Рейтинги президента і прем’єра впали більше, ніж вдвоє порівняно з початком їхньої діяльності на посадах у 2014 році.
І причиною цього є зовсім не підступи конкурентів чи найманих критиків.
Результатом Революції гідності стала активізація суспільства, народження таких громадських рухів, як волонтерство, посилення мотивації на зміну стану справ у країні.
Кількість тих громадян, що не хочуть миритися з існування пануючого в країні олігархату, всепроникаючої корупції, зволікання з реформами зростає.
І чим вищі очікування суспільства, тим вищу планку вони виставляють для влади. Зокрема, очікують від влади самокритичності, чесного визнання свого недопрацювання чи явних провалів, рішучої політичної волі на зміну ситуації.
Саме цього не вистачило багатьом у вступному слові президента і відповідях на питання журналістів.
Відомий нашим читачам і слухачам «Юкі драйв» тернопільсько-київський громадський діяч та президент інвестиційної компанії Тарас Мирославович Козак резюмував: «У виступі президента України Петра Порошенка я почув обережний оптимізм. Також обіцянки мільярдних іноземних інвестицій.
Не почув чесного описання критичного стану країни, всепроникаючої корупції, залежності влади від олігархів; про незначні масштаби реформування влади та модернізації економіки. Не почув оцінку Порошенком своєї роботи та оцінки роботи інших гілок влади.
Звичайно, формат прес-конференції не передбачає всеосяжного звіту про діяльність влади в Україні. Але, на мою думку, президент мав би визнати низку провалів і уряду, і Верховної Ради, і прокуратури зі судами, і своїх, врешті-решт...»

Пластика в кадрі чи медіаповедінка політика

Публічний виступ Президента, окрім змісту того, що він сказав, може аналізуватися і з точки зору його акторського аспекту.
Кожен політик є актором. Тільки один може бути актором стихійним, природним, вродженим, а інший намагається вибудувати зовнішній малюнок своєї поведінки перед аудиторією продумано, тобто, є актором раціональним.
Зазвичай, Петро Порошенко не проти акцентувати жестикуляцією особливо важливі з його точки зору слова у своєму виступі. І голосовими модуляціями він схильний підкріплювати такі моменти. Кидається в очі, що така його медіаповедінка є вибудованою, свідомою, що Петро Олексійович намагається справити сильне враження на аудиторію.
Помічаю, що особливо він старається тоді, коли говорить про ймовірні близькі здобутки і перемоги. Як от, наприклад, про очікуване досягнення угоди про безвізовий режим з Євросоюзом.
При цьому мажорність тону Порошенка збільшується, і він каже про такі речі з явним і навіть надмірним пафосом. Не бажаючи враховувати просту річ – за нинішньої важкої соціально-економічної ситуації, коли ледь не 80% українців перебувають біля зони бідності і у самій цій зоні, скористатися перевагами безвізового режиму більшість громадян нашої країни не зможуть чи не захочуть.
І сьогодні, коли у нас з ЄС режим візовий, практично всі, що хотіли чи хочуть виїхати в інші країни на відпочинок, у відрядження, на пошуки роботи, ухитряються це зробити.

Україна вивищується – так вважає президент

Простий приклад. Ось у зимові канікули частина моїх студентів публікує на своїх сторінках у соцмережах світлини перебування не тільки у Карпатах, але і в Альпах, не тільки у Одесі, але й в Італії чи Франції, не тільки у Львові, але й Барселоні.
І все це, не очікуючи безвізового режиму.
Можливо, я не правий, але в такі моменти, коли я чую чергові переможні реляції, що зроблено ще один крок до безвізового режиму, згадую своїх знайомих із Черкащини і Житомирщини, з Одещини і Тернопільщини та інших областей України, які значно більше зраділи б, якби керівники нашої держави повідомили про підвищення зарплат, пенсій і стипендій, соціальних виплат при одночасному утриманні, а то й зниженні (дай Бог, значному) нинішнього рівня податків, цін і тарифів.
А коли за перемогу року видається підтримка Євросоюзом довготермінового процесу досягнення нами євроатлантичних та європейських стандартів чи ратифікація черговою країною Угоди України з ЄС, то хочеться попросити наших високопосадовців: опустіться на грішну землю, подивіться, в які жахливі умови життя поставлені наші громадяни, передусім, старші, скільки нині коштують ліки, продукти, що залишається на руках мільйонів людей після чесної сплати ними всіх належних платежів!
Ось чим потрібно займатися у першу чергу – доланням злиднів, створенням мінімально прийнятного рівня та якості життя, а вже у другу чергу пишатися дипломатичними перемогами – необхідними, але далеко не першочерговими.

Президента почули. А що чує він?

Я поки що не аналізую того, що сказав на цій прес-конференції президент П. Порошенко. Це тема окремого матеріалу.
Але суспільство почуло главу держави. Обговорило і те, що хотіло почути, але цього разу не судилося.
А який зворотній зв’язок Петра Олексійовича з країною?
Попередній глава держави запевняв нас, що «почує кожного». Як він почув кожного з нас і усіх разом, ми спостерігали під час Революції гідності, коли тітушки, «Беркут» та снайпери намагалися «врозумити» повсталих, коли за самим Януковичем аж смуга лягла під час панічної втечі з країни, яку він очолював.
Чи враховує президент нинішній фатальні помилки попереднього? (Злочини Януковича я тут не згадую, лише помилки).
А почути повинен. Інакше переможні реляції не врятують.
Звернув увагу на те, з якою поблажливою, дещо зверхньою посмішкою – як малим дітям – відповідав Петро Олексійович тим небагатьом журналістам, які намагалися поставити йому принципові гострі питання.
Відчувалося, що він їх чекав, готувався по них відповідати, але зовсім не так, як очікували журналісти. А дипломатично, округло. Начебто, і відповів, а осад залишився, задоволення від відповіді не отримали – ні журналісти, ні значна частина громадськості, телеглядачів. Про що і повідомили у соцмережах та прямих дзвінках у різноманітні телестудії, зокрема, і у ті, де я аналізував медіаповедінку політиків.
Висновок з почутого і побаченого напрошується наступний.
Тільки радикальна зміна політики керівництва держави ще може дати шанс на перебування у владі нинішньої команди президента-прем’єра.
Бо суспільство, яке не шанує своїх очільників (а їхні рейтинги свідчать про це красномовно), яке обкладено з усіх боків здирницькою політикою, довго терпіти не зможе і не захоче.
І жодна зовнішньо красива медіаповедінка лідерів, жодне поблажливе спілкування з громадськістю очікуваних моральних та електоральних дивідендів їм не принесуть.
А так склалося враження, що замість чесної відвертої розмови з країною вмілий оратор Петро Олексійович Порошенко провів сеанс вербальної та невербальної маніпулятивної магії, яка мала на меті заспокоїти, а може й заколихати суспільство простою фразою: «Є проблеми, але все буде добре».
Добре буде тоді, коли всі – зі самого верху суспільства до самого низу – будуть правильно визначати завдання і робити правильні висновки зі своїх помилок, прорахунків та провалів. А вже потім правильно діяти.
Цього очікує Україна. В цьому є її жагуча об’єктивна потреба.

P. S. Після прес-конференції пригощали шампанським. Думаю, рано ще святкувати.