От і знову надійшов час свята для книгоманів! Цього разу ми пропонуємо вам шедевр класика української літератури Івана Нечуй-Левицького – повість «Кайдашева сім’я».

Книга писалася ще у далекому 1878 році. Однак класики – вони на те і класики, щоб описувати явища, котрі ще століттями лишаються актуальними. Нечуй-Левицький так майстерно описав сварки Кайдашевої родини, що ще як мінімум кілька століть читачі без особливих проблем впізнаватимуть українське «брикливе серце з перцем», котрого останнім часом не бракує на телеекранах і у стрічках новин…
Фактично цілий 2015 рік в українському політикумі можна було назвати  роком Кайдашевої сім’ї. Тут вам і старий Омелько, котрому «кум повидирав баньки з лоба», і він тепер нічого не бачить, хоча й постив дванадцять п'ятниць на рік, і стара Кайдашиха з підбитим оком, і тихі Мелашка з Лавріном, і перебірливий Карпо, і перчена Мотря – всіх вистачає. Щоправда, Параска Гришиха і Палажка Солов'їха в саме цій повісті відіграють другорядні ролі – а в українській політиці їх теж не бракує…
Одне лихо – якщо дивитися на ті кайдашеві сварки в політиці, то часом бере сум. Якщо вам теж тяжко дається посмішка – є привід для оптимізму. Нечуй-Левицький писав, що врешті-решт родина помирилася – щоправда, для того мусіла всохнути грушка… Будемо сподіватися, що й тут класик не помилився.
 
А щоб вам цікавіше було читати – зацитуємо невеличкий уривок. Може впізнаєте кого з політичних героїв…

«– Карпе! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, – чіплялась Мотря.
– Гм? – мукнув Карпо, стоячи коло хати.
– Карпе! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? – кричала Мотря.
Карпо стояв і дивився на півня.
– Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.
– Іди та лайся, про мене, хоч до самого вечора, – сказав дуже спокійно Карпо.
– Так, їй-богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила півневі ногу…
– Підсипай, підсипай перцю, – насмішкувато сказав Карпо.
– Біжи! Нехай Лаврін заплатить за півня! – крикнула Мотря під самим вухом у Карпа.
– Ану голосніше, бо не чую! Підкидай солі до перцю, бо вже давно їли з перцем.
– Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті, – верещала Мотря.
– Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!


Саме того вечора Лаврінів кабанчик просунув рилом тин та й побіг у Мотрину картоплю. Як угляділа Мотря, як ухопить хворостину, як вперіщить кабанчика по спині!..
Стара Кайдашиха вибігла з хати, вгляділа кабанчика й наробила галасу на весь двір.
– А це хто перебив спину нашому кабанцеві?
– Я перебила! – гукнула Мотря з-за рогу своєї хати. – Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня.
Мотря стояла за своєю хатою й виглядала зумисне Кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
– Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?
Лаврін і Мелашка вибігли з хати й дивились на бідного кабанця, їх взяв жаль та досада.
– Це вже Мотря і справді не знати що виробляє, – сказав Лаврін на вітер.
Мотря стояла за рогом і тільки того й ждала, вона вискочила з-за рогу, як козак з маку.
– Ось і я! Чую, чую, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!»