Якщо вірити владі, Україна вступила у смугу реформ. Щодо реформ економічних – тут мало що вдається втямити – чи ці реформи вже почалися, чи вони вже повним ходом здійснюються, чи вони поки що ще тільки анонсовані.

Поки що найбільш вдалою представляють реформу міліції. Вона полягала у тому, щоб ліквідувати стару міліцію і створити Національну поліцію.
Її створили, набрали нових людей, одягли їх у моднячу форму під «штатівських» полісменів і запустили в роботу.
А тим часом звільнені міліціонери оговталися і почали шукати нове місце в старому житті. З місцями зараз туго, безробіття значне, тож уже перший мітинг звільнених працівників МВС під стінами свого міністерства ми нещодавно бачили.
У підсумку, міністр МВС А. Аваков звільнив начальника Київської чи то міліції, чи то поліції Терещука (нібито, за те, що той не завадив цьому мітингові).
Про якісь інші підсумки цього мітингу протесту поки що невідомо. А. Аваков та МВС їм роботу, нібито, не шукають, про програму їхньої перекваліфікації та адаптації до свого нового становища також не чути. А це ж десятки тисяч працівників МВС по країні. Та плюс – їхні сім’ї, котрі потрібно годувати. Питання непросте.
Куди податися звільненому правоохоронцеві, який уміє володіти зброєю, знає спеціальні прийоми своєї специфічної професії? Якщо така людина не влаштується у соціально прийнятне середовище, не піде в охоронні структури, то куди їй іти? Єдина сфера, яка може їй радо відкрити свої обійми, це кримінальна.
І у суспільства є ілюзії щодо кількості звільнених правоохоронців, які або ж на зло тим, що їх звільнили, або ж від безвиході будуть змушені влитися у лави криміналітету?
У мене таких ілюзій нема. Вважаю ситуацію, коли на вулицю викидають тисячі підготованих для використання зброї і силового тиску на людину осіб, дуже соціально небезпечною.
Не всі правоохоронці «заточені» на використання зброї. Є, наприклад, правники, котрі працюють безпосередньо із законом та контролем за його дотриманням. Це – прокурорські.
Їх тепер також реформують. Не зайве зазначити, що про реформу вітчизняної прокуратури оголошено вже давно, але просувається вона, як і всі вітчизняні реформи, зі скрипом.
До чого на практиці зводяться і тут «реформаторські» дії? Знову ж таки, до звільнення багатьох колишніх працівників органів прокуратури, котрі не пройшли відбір, зокрема, рейтинговий.
Що з того може бути? А що завгодно. Ось свіжий кричущий випадок, що стався на Львівщині.

	Павло Хімчук. Йому б ще жити й жити…

За повідомленнями львівських активістів, 18 грудня у Дрогобичі зафіксовано трагічний інцидент. Його коментує львів’янка Віка Балицька: «Оборотень (Реформована прокуратура) уже «загриз» першу жертву. Нею став 36-річний Павло Хімчук, помічник прокурора Дрогобицької прокуратури».
Її земляк Сергій Круглов уточнює: «Несправедлива та корупційна кадрова політика керівництва прокуратури Львівської області довела працівника прокуратури до самогубства».
Повідомляється, що Павло Хімчук у рейтингу (формування рейтингу працівників – це механізм реформи прокуратури) був 24-м. Йому не знайшлося місця у Дрогобицькій прокуратурі. Була можливість потрапити на декретне місце, але треба було «порішати», а він, нібито, не хотів.
Віка Балицька інформує, що Павло Хімчук останнім часом перебував у депресивному стані, що не дивно. І ось які приголомшливі подробиці його суїциду вона наводить: «Чиновник був у відчаї і зарізав себе! Завдав собі 9 ножових поранень в живіт і 2 в шию».
Сергій Круглов: «Несправедлива та корупційна кадрова політика керівництва прокуратури Львівської області довела працівника прокуратури до самогубства.
Павло Хімчук не проходив по рейтингу на посаду у місцеву прокуратуру, але коли з’явилася можливість пройти на декретне місце, виявилось, що це місце вже «належить» більш «достойному» працівникові».
Відкинутий своїм відомством, П. Хімчук не просто вчинив самогубство. Він ще встиг написати звернення до президента П. Порошенка, Генпрокурора В. Шокіна та в СБУ.
У ньому він розповів про свою ситуацію, про психологічний тиск на себе з боку начальства та інкримінував їм доведення до самогубства, що є злочином.
Правда, цей текст написано не від руки, а надруковано, що викликало сумніви. Ще більші сумніви викликала та запеклість, з якою було завдано ножових поранень. Складалося враження, що чоловік у відчаї зрешетив себе, немовби караючи за те, що не пройшов рейтингові випробування і посів тільки 24-е місце, яке відкинуло його за межі прохідного результату.
Або ж обидві обставини можуть викликати підозру, що це зробив не він.
Однак, Віка Балицька свідчить, що його привезли в лікарню ще в свідомості, де він сказав, що різав себе сам. І додає: «Так, звичайно, що людина мала психологічні проблеми, на які наклалися обставини реформування прокуратури. Але ж вони стали останньою краплею! Звичайно, що будь-яка ломка системи провокує жертви. Але в даному випадку якраз НЕломка чи ПСЕВДОломка сприяла самогубству.
Людину просто «перемолола» гігантська машина зі заробляння бабла, із заржавілими, туго працюючими деталями і запчастинами, які окислилися і приросли одна до одної. Цю машину неможливо вже роз’єднати, розкрутити і зібрати нову, функціональну.
Бо все прогнило... А ще не зовсім прогнилий і окислений гвинтик відпав і покотився... І ніхто його не шукатиме, бо він і так не підходив до жодної деталі машини».
Це повідомлення викликало активне обговорення у соцмережах. Дивувалися, що працівник прокуратури, який має бути стресостійким, покінчив із собою, та ще й в такий незвичайно лютий спосіб.
Ярина Боренько філософськи зазначила: «То, що зараз робиться, ще не до такого може довести». Дехто з дописувачів характеризував міське та обласне прокурорське начальство як «страшних людей», мотивуючи це тим, що знають їхні злочини «на власній шкурі».
Інші запізніло радили вже мертвому Павлові, що він міг би влаштуватися на іншу роботу, хоча б на завод «Електрон».
Завершила дискусію Любов Шимків: «Ми всі час від часу маємо проблеми з роботою, але це не є причиною для самогубства. І це – великий гріх».
Так, накласти на себе руки – то є великим гріхом. Але не меншим гріхом перед сотнями і тисячами людей є так звані «реформи», які інколи зводяться до викидання працівників на вулицю, без усілякої подальшої соціальної допомоги в адаптації до нового життя.
Дехто цей удар долі витримує. Павло, ймовірно, не витримав.
Хоча крапку у цій справі ще не поставлено.