Гучний скандал минулого тижня став темою № 1 у ЗМІ та соціальних мережах.

Відбулося нечуване – нардеп врізав ногою генералу СБУ.
Та ще й де – у Верховній Раді України!
Та ще й під час офіційного засідання Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.
Ні, бувало, що високопосадовці билися й раніше. Наприклад, тодішній міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко одного разу у 2008 році вдарив тодішнього мера Києва Леоніда Черновецького – за висловом мера «в ділянку тіла, якою чоловіки, зазвичай, пишаються». Та так врізав, що той аж присів.
Потім, нібито, вдарив ще й у обличчя.
Виправдовуючись, Луценко сказав, що Черновецький перед цим копнув його у хворе коліно.
Проте нічого з того конфлікту не вийшло, хоча й трапився він у приміщенні Секретаріату президента Ющенка.
А з Парасюком справа була такою: на засіданні Комітету В. Парасюк звинувачував присутнього на засіданні генерала СБУ Василя Пісного у корупційних діях. Генерал вступив з Парасюком у дискусію і поміж іншого заявив, що зробив для Майдану більше, ніж Парасюк.
От цього екс-сотник Майдану, що прославився своїм ультиматумом Януковичу, не стерпів. Він підскочив ззаду до Пісного, підстрибнув і явно хотів ударити того ногою в обличчя. Але не дістав.
Пісний відхилився, і удар припав йому в спину.
Парасюка схопили колеги, відтіснили від генерала. Головуючий на засіданні Голова Комітету нардеп Єгор Соболєв одразу ж закрив засідання.
Соцмережі одразу ж закипіли дискусіями.
Одні вважали, що Парасюк зробив правильно і таких гадів треба бити.
Інші допитувалися, чому ж це генерал є гадом?
Треті пояснювали, що Пісний ще за часів служби у Львівській міліції мав шлейф корупційних підозр і звинувачень.
Четверті допитувалися – а чи є судове рішення про те, що Пісний корупціонер і злочинець?
П’яті кип’ятилися і заявляли, що це і без суду ясно – «Вася – злочинець і корупціонер», і таких треба гамселити.
Шості стурбовано запитували – а що буде, коли кожен ось так, як Парасюк, вирішить римське право замінити кулачним і буде без розмов ставити у дискусії крапку ударом ноги?
Сьомі кричали: «Молодець!» і пропонували Парасюкові одягнути наступного разу ковані черевики або чоботи.
Власне сутність дискусії можна висловити двома головними тезами.
Перша теза: якщо Україна намагається стати членом ЄС і влитися до сім’ї європейських держав, то будь-які звинувачення і претензії потрібно вирішувати у судовому порядку, а не дикунськими вихватками.
Протилежна теза: якщо правоохоронна система України не виловлює корупціонерів і злодюг, які грабують Україну, то потрібно не чекати ще 10-20 років, коли звершиться правосуддя, а вершити його самому.
Дехто підмічав, що останнім часом кипіння пристрастей не тільки у суспільстві, але й у владі, зашкалює.
То нардеп і екс-комбат «Азова» А. Тетерук не витримав гарячої дискусії з темпераментною нардепкою Олександрою Кужель і вдарив її по голові скляною пляшкою. То тепер Парасюк з ноги намагався зацідити в писок не кому-небудь – а генералові спецслужб!
А ще згадаймо самосуди зі сміттєвою «люстрацією», обливання зеленкою, обсипання мукою, кидання майонезом чи сметаною у тих, хто видавався комусь неприємним чи поганим – і перед вами вся палітра засобів дискусії, коли не витримують нерви, кров б’є у голову, шерсть встає на загривку дибки, і кулак летить в обличчя противнику швидше, ніж мозок встигає проаналізувати наслідки спалаху цього «праведного» гніву.
Хто ж правий у таких дискусіях?
Як не дивно, у кожного є свою частка правоти.
Ті, що розчарувалися у правосудді, закликають керуватися революційною доцільністю. Або, як казали за часів Сталіна – класовою чуйкою.
Нутром відчуваєш, що перед тобою ворог – ціди в пику без найменших сумнівів. Така от правова свідомість у подібних людей.
Ті, що вірять у закон і право, пропонують все виясняти за буквою закону. Так, це довго, так, часом безнадійно, але іншого шляху для європейців нема – вважають вони.
Ну і, нарешті, глобальна проблема, що стоїть за цими випадками, що так почастішали і в контексті агресивних коментарів у соцмережах: у суспільстві назріває щось серйозне.
Народ уже не витримує, нема вже терпіння ні в кого. Ні у простих людей, ні в політиків, ні у нардепів.
Справа йде до масового кулачного бою, який має шанси закінчитися новою Коліївщиною.
Тут і третій Майдан згадують і те, що на нього прийдуть не з бейсбольними битками і не в будівельних шоломах, а з гранатометами і ракетними системами.
Суспільство ось-ось закипить. Це очевидно.
Єдине, що допоможе знизити градус протистояння – це політична воля законодавчої та виконавчої влади до наведення законного порядку, справедлива, ефективна робота правоохоронної системи, це дотримання прав людини і заміна наскрізь гнилої вітчизняної судової гілки влади.
Інакше кований чобіт у писок чиновникові чи політиканові стане провідним аргументом революційного права.
Хотілося б, щоб влада схаменулася і до Коліївщини справу не довела. Бо народ уже терпить з останніх сил.
Тож не дивно, що вигуків: «Давай, Парасюк, молодчина!» значно більше, ніж закликів до правових методів вирішення всіх суперечок та конфліктів.
А тим часом Європа дивиться на нас і зважує – чи давати нам безвізовий режим? Чи приймати кандидатом до ЄС?
А що повинні зважувати ми самі?
Адже іншого шляху, ніж зміцнення правової держави, нема.

P. S. А тим часом Володимир Парасюк уже примчав до Кривого Рогу, де вимагають перевиборів мера і не хочуть визнавати перемогу екс-регіонала Юрія Вілкула. На стіні тамтешньої мерії вчора з’явився напис: «Тут був Парасюк».
В Україні новий народний месник?
Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор  «Час і Події»