Новий мер Глухова, нащадок відомого роду Терещенків, розповів про свою команду, плани реального економічного оновлення міста й зміцнення кордону з РФ, до якого лише 15 км.

– Ви стали мером міста, де влада не оновлювалася вже 18 років. Яким чином вдалося здобути перемогу на електоральних перегонах? Як оцінюєте умови й людей, із котрими вам, як міському голові, доведеться працювати?

– Глухівчани попросили, щоб я взяв участь у виборах. Я погодивсь і висунув пропозиції: треба очистити місто від корупції, реанімувати підприємства, створити нові робочі місця. Підтримую всі справді демократичні партії, які є в державі. Але нинішня політична гра мене дивує. Партія «Воля народу», від якої балотувався на посаду глухівського мера мій опонент, колишній регіонал Юрій Бурлака, провела дивні переговори з БПП й купила цей блок на Сумщині як своєрідну франшизу. Мешканці області не надто зрозуміли, де ж різниця між Блоком Петра Порошенка й партією Андрія Деркача на цих місцевих виборах.
Глухів – місто незвичайне, історичне, важливе для всієї України. Ним не повинні керувати представники мафії, бандити й контрабандисти, він не має бути буферною зоною. Хочу зробити його одним із найкрасивіших міст в Україні та Європі. Чи це можливо? Цілком. Нам нині треба будувати не лише кордон України, а й кордон Європи. Глухів – прикордонне місто. Важливо, щоб він був своєрідною вітриною, маяком, магнітом, який притягуватиме людей.
Вестиму позапартійну, неполітичну роботу. Ті, хто готовий працювати відкрито, прозоро, компетентно, нам дуже потрібні. Увесь Глухів мусимо очистити від корупції. У цьому мені можуть допомогти сильні громадські організації, які тиснутимуть на всі партії та держструктури. Одну таку допомагатиму реєструвати вже цього тижня. Як на мене, нині в Україні політсили втратили довіру до себе. Вони є бізнес-клубами, котрі опікуються власними інтересами й не розуміють, що народ чекає від них іншого. Неправильно, що держструктури грають на боці якогось лише одного кандидата під час виборчих перегонів.

– Ви створили в Глухові конкурентоспроможне європейське виробництво, залучили до економічно депресивного міста інвестиції, створили нові робочі місця. До яких заходів плануєте вдатися на посаді мера для покращення економічної ситуації?

– Нині багато людей в місті живуть з контрабанди. 18 років тому з Дніпропетровська до Глухова приїхав нардеп Андрій Деркач, який донині контролює більшу частину Сумщини. Раніше ми мали понад 10 тис. робочих місць, тобто, чотири великі й потужні підприємства, зокрема, заводи «Сатурн», Електропанель, агрегатних вузлів... Нині жоден із них не діє, всі перебувають у законсервованому стані. Доволі потужним був місцевий харчопром. М’ясокомбінат 12 років тому забрали рейдери, і нині там цеглини на цеглині не лишилося. Молочний завод уже кілька років не працює, так само сирний. Три місяці тому закрився Глухівський хлібозавод. Існував колись харчовий комбінат, де виробляли сидр, сік, варення. Нині й там пустка. Збереглася полотняна фабрика, але й та не працює. Я придбав місцевий прядильний завод, який доти простоював понад 20 років. То були руїни й брухт.
Підприємство нині переобладнано, туди залучено розумні інвестиції. Нині воно функціонує. Чому маємо ситуацію руїни й ніхто не інвестує в Глухів? Я продемонстрував, що вкладати в це місто неважко. Очевидно, тим, хто керував Сумщиною останніх 18 років, вигідно, щоб тутешній люд був бідним і не мав роботи. Тоді дешевше буде його купувати й зосередити у своїх руках увесь адмінресурс. Глухів нині справді помирає, бо немає робочих місць, а мешканці його дуже бідні. І водночас, через корупцію вода для населення вдвічі дорожча, ніж у Києві. Усе, що тільки можна, приватизоване. Зокрема, місцеве кладовище: ділянка для поховання там коштує близько 5 тис. грн. Поруч із Глуховом є піщаний кар’єр, який належить колишньому очільникові міста, його друзям та кумам. Це єдине місце в Глухові, де можна було купити пісок. Жодна копійка звідтіля не пішла до міської скарбниці. Приватизовано все – від гори до низу. Корупція зашкалює, а місто вмирає. Нині процвітають лише корупціонери й митниця. Для молоді в Глухові не надто багато перспектив: контрабанда, корупція або робота на митниці.
І все це на землі, де можна культивувати не лише льон чи ненаркотичні коноплі, а й багато іншого. Мої предки вирощували тут цукровий буряк, звели низку цукрозаводів. На те, що може вирости на ґрунтах довкола Глухова, є попит. І є ринки навколо України, де таку продукцію можна продавати. Я вже згадував про полотняну фабрику, там 47 ткацьких верстатів у гарному стані, на них можна виробляти брезент. Він нині дуже потрібен українській армії, яка імпортує цей матеріал із Росії. Директор тієї фабрики зберіг обладнання та колектив і готовий працювати, лишень дайте йому замовлення. Разом із ним я поїхав до Харкова, де зустрівся з уповноваженою особою, яка купує брезент для ЗСУ, і, зрештою, після переговорів ми отримали від неї замовлення.

– Які заходи на сьогодні й надалі ви пропонуєте, щоб поліпшити обороноздатність північно-східного кордону з Росією, поруч із котрим розміщений Глухів?

– План Путіна полягав у тому, щоб розділити Україну на три частини. Перша – це окуповані території, тобто, Донбас, Крим і те, що РФ може забрати. Друга – на Заході країни, слабенька аграрна держава на теренах Галичини, щось на кшталт Молдови, яка потрапить до складу ЄС і НАТО, і третя – між двома першими, тобто, буферна зона. Останнє може стосуватися й Сумщини, але я не хочу, аби Глухів був такою зоною. Біда в тому, що ніхто й не думає посилювати північно-східний кордон. Мабуть, є ті, кому так вигідніше, бо контроль відсутній. Ситуація з прикордонним та митним контролем у нас не краща, ніж у Мукачевому. Французькі сири та інші санкційні продукти прямують до Москви через Глухів, і ми не знаємо, що йде звідтіля до нас зворотним шляхом.
Є ще й такий ризик: якщо РФ відкриє проти України другий фронт, то він проляже саме через відтинок кордону біля Глухова. Чому ніхто не підсилює цю ділянку, не контролює те, що через неї провозять? За 12 км від державного кордону поруч із містом є порожня армійська казарма, яку ніхто не використовує. Перша лінія оборони кордону в Конотопі, який на 80 км західніше, ніж Глухів. Чому ж у нас немає батальйону або групи батальйонів? Невже всім однаково? Хочу обговорити це питання з українським президентом, бо нам потрібно захищати наших людей, землю та майно. Усвідомлюю, що нинішня ситуація є цілком незрозумілою і скандальною. Сумщина має 495 км кордону з Росією, який практично ніхто не контролює.

– У кожного мера своя команда. Хто ті люди, які вже працюють із вами в Глухові, й кого ще ви маєте намір залучити до роботи?

– Нині триває відбір тих, із кого формуватиму свою команду. Це буде 10 осіб волонтерів, які мені асистуватимуть у швидкому й рішучому вирішенні нагальних питань, а також допомагатимуть із незапланованою роботою. Діятиме ця група паралельно з міськрадою. За зразок я взяв те, що зробив Міхеіл Саакашвілі в Одеській області, коли оголосив відкритий конкурс для охочих працювати в тамтешній адміністрації. Тоді заявки подало близько 3 тис. осіб із вищою освітою, MBA. Ці люди були готові трудитись у його команді як волонтери, отримуючи 3 тис. грн. за місяць. Вони не працюватимуть так десятиріччя, але рік-другий – це їм цікаво. Міськрада функціонуватиме спокійно, і важливо, щоб там були спеціалісти своєї справи. У ній ми маємо депутатську більшість, і я не очікую тут якихось сюрпризів. Усе це разом може змінити ту систему, що, мов гангрена, роз’їдає Україну. У нас багато хто красиво говорять, але мало хто справді щось робить. Результати нашої праці покажуть дуже швидко, що і як працює, а що ні.

– Місто, котре ви очолили, – гетьманська столиця, про існування якої багато українців знають хіба що з підручника історії. Доїхати туди важко. Що плануєте зробити для розбудови його як туристичного об’єкта?

– У Глухові плануємо звести потрібну туристичну інфраструктуру, надати центрові міста вигляду не гіршого, ніж у Львові. Наша історія не гірша. Лишилися не тільки ті 10 будинків, що їх звели Терещенки, родина, до якої я належу, а й приміщення Малоросійської колегії. Середмістя кілька сторіч тому було дуже красивим. Його сплюндрували війни й більшовики, які поставили хіба що пам’ятник Леніну. У Глухові можна зробити дещо подібне до того, що американці зробили в Джеймстауні або Вільямсбурзі, який був столицею штату Вірджинія. Це був центр Південної конфедерації часів громадянської війни у США. У кожному з цих міст створено так званий історичний район, який зберігає атмосферу XVIII-XIX сторіч. Там вулицями ходять люди, вбрані в одяг того часу, і життя плине так, як було кількасот років тому. Думаю, якщо це зробити в Глухові, туристам буде цікаво.

Довідка
Мішель Терещенко – підприємець, нащадок роду українських промисловців і меценатів Терещенків. У 1981-1990 роках жив у США. Служив офіцером підводного флоту американських ВМС. Від 2003-го мешкає у Глухові й Києві. Заснував Фундацію спадщини Терещенків, завданням якої є підтримка поточної діяльності в будівлях, зведених його предками в обох містах понад 100 років тому. Розвиває свій льонарський та бджільницький бізнес у Глухові, де кілька сторіч жили його пращури, всіляко підтримуючи це місто. 21 березня 2015 року одержав паспорт громадянина України. 25 жовтня під час місцевих виборів сенсаційно набрав понад 60% голосів глухівчан і став міським головою.