15 листопада завершився другий тур місцевих виборів в Україні. За винятком декількох округів, вибори в яких ще будуть, практично вся територія України, що нині є під українським контролем, була охоплена процесом перезавантаження місцевої влади. Яким стало це перезавантаження? Хто може вважати себе переможцем, а хто переможеним – серед політичних сил – передусім?

Аналізуючи в ранковому телеефірі дня виборів ситуацію, я, зокрема, зазначив, що головним критерієм оцінки цих виборів є український національний інтерес.
Тож давайте подивимося – наскільки відповідає цьому інтересові той політичний пейзаж, який виникає на рівні місцевої влади в Україні після цих виборів.

Плацдарм першого туру

Перший тур місцевих виборів, нагадаю, пройшов 25 жовтня. Його підсумки створили певний політичний плацдарм для другого туру. Таким плацдармом можна вважати результати, які отримали ті чи інші партії в районні, міські та обласні ради тих територій, де були призначені повторні вибори.
На основі даних ЦВК та висновків Комітету виборців України (КВУ) можна навести наступну інформацію щодо партій, які подолали 5% бар’єр і будуть присутніми у місцевих радах:

Партії-лідери

Три політичні сили – партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» і новостворена «Наш край» ведуть перед за кількістю обраних депутатів в результаті виборів до місцевих рад.
Найбільша кількість депутатів – 8 417 – були обрані від БПП «Солідарність». «Батьківщину» у місцевих радах будуть представляти 7653 депутати.
«Бронзовий призер» – партія «Наш край» – 4 397 депутатів.
Також до п’ятірки найуспішніших увійшли Опозиційний блок (3843 депутати) і Радикальна партія Ляшка (2351 депутат).

Найрезультативніші партії

Цікаво розрізнити найуспішніші та найрезультативніші партії.
Перші з них отримали найвищі результати в абсолютних цифрах, які наведені вище.
Другі мають кращі досягнення у порівняних цифрах, які визначаються за співвідношенням кількості кандидатів, що балотувалися, і кількості переможців з цих кандидатів, що стали депутатами.
Ось найрезультативніші партії на місцевих виборах-2015.
Ще раз підкреслю: за результативність партій брався показник співвідношення зареєстрованих кандидатами та обраних від партії депутатів.
Найбільш результативними партіями стали:
1. 32,3% «Наш край» – 4357 депутатів з 13457 зареєстрованих кандидатів
2. 29,7% БПП «Солідарність» – 8266 депутатів із 27854 кандидатів
3. 29% ВО «Батьківщина» – 7509 депутатів із 25902 кандидатів
4. 24,1% Опозиційний блок – 3787 депутатів з 15727 кандидатів
5. 17,9% «Об’єднання «Самопоміч» – 809 депутатів з 4517 кандидатів
6. 15,4% «Відродження» – 1607 депутатів з 10431 кандидатів
7. 14,8% «Українське об’єднання патріотів «УКРОП» – 2037 депутатів з 13759 кандидатів
8. 13,1% Радикальна партія Олега Ляшка – 2037 депутатів з 13759 кандидатів
9. 11,8% ВО «Свобода» – 1503 депутатів з 12746 кандидатів

Як бачимо, за цим показником партія БПП «Солідарність», що стала абсолютним переможцем за кількістю отриманих депутатських мандатів по цілій Україні, поступилася партії «Наш край», яка за абсолютною кількістю отриманих депутатських мандатів отримала третє місце, поступившись переможцям-«порошенківцям» майже вдвічі.
Але за результативністю партія «мерів», як називають «Наш край», виявилася успішнішою, ефективнішою, бо з меншої кількості кандидатів провела більше депутатів.
Отож, політтехнологам та керівникам виборчої кампанії партії президента є чому повчитися у колег партії мерів.

Партії-лідери за присутністю в обласних радах та Київській міській раді

Представництво в 23 радах за результатом місцевих виборів-2015 отримали БПП «Солідарність» та ВО «Батьківщина» – у 22 обласних та Київській міській раді.
Представництво це різне за кількістю депутатів, але важливо зафіксувати факт, що ВО «Батьківщина», мов бульдог, вчепилася в ногу БПП «Солідарність» і не відпустила конкурентів, зайшовши разом з ними в однакову кількість обласних рад.
У кожній обласній та у Київській міській радах тимошенківці дихають у потилицю порошенківцям і не дадуть тим розслабитися.
Особливо через деякий час, коли перебіг політичних процесів загострить конкуренцію між Петром Порошенком та Юлією Тимошенко як ймовірними кандидатами у президенти України на наступних виборах.
«Укроп» та Радикальна партія Ляшка присутні, відповідно, у 18 та 17 обласних радах.
Як бачимо, партія Ігоря Коломойського «Укроп», офіційним керівником є Геннадій Корбан, що нині сидить під домашнім арештом, хоча й не потрапила у п’ятірку партій-лідерів за кількістю обраних депутатів, все ж таки, присутня у двох третинах рад, хоча й інколи малою кількістю депутатів.
Саме несподіваний успіх та широку присутність «Укропу» в багатьох радах, зокрема, й виграш ними виборів у Луцьку, де вони стали найуспішнішою партією, і стурбував Адміністрацію президента та призвів до арешту глави партії Г. Корбана – як стверджують самі укропівці та інші критики Петра Порошенка.
Представники АП та Генпрокуратури ці підозри та звинувачення, звісно, відкидають.
До 15 обласних рад обрано представників Опозиційного блоку, «Самопомочі» та ВО «Свобода».
Представництво у 10 обласних радах має партія «Наш край». Хоч вона і найрезультативніша, чи, точніше, найефективніша партія, але в абсолютному заліку більше, ніж вдвічі, поступається партіям П. Порошенка і Ю. Тимошенко.
До 8 обласних рад увійшли депутати від партії «Відродження».
Підкреслю, що у складі партійних списків Опозиційного блоку та партії «Відродження» більшість складають екс-регіонали або близькі їм за політичними поглядами діячі місцевого масштабу. Хоча й в інших партіях подібних політиків вистачає.

Партії-лідери за кількістю обраних сільських селищних та міських голів

Згідно з даними Центральної виборчої комісії, найбільшу кількість сільських селищних та міських голів було обрано від БПП «Солідарність» – 605 осіб.
Другу позицію має ВО «Батьківщина» – 369 осіб.
Аграрна партія України, яка не присутня у Верховній Раді і давно не звучить на політичній арені країни, несподівано нагадала про себе. Бо за кількістю сільських селищних та міських голів вона раптом посіла третє місце – 185 осіб. Поясненням такого успіху слугує те, що саме на рівні сіл та селищ її активісти є найбільш авторитетними, адже пов’язані, здебільшого, зі сільськогосподарським виробництвом та життям села.
Партія «Наш край» посіла четверте місце зі 156 представниками на посадах голів міст, сіл та селищ.
Наступними йдуть Опозиційний блок (80 осіб), «Відродження» (70 осіб), новостворена і ще нікому не відома партія «За конкретні справи» (54 особи), а також важковаговики – ВО «Свобода» (53 особи), Радикальна партія Олега Ляшко (48 осіб).

Мета виборів

У кожного з вагомих політичних гравців України – будь то віп-персона чи партія – на цих виборах був свій інтерес і власна мета.
Головний спільний інтерес всіх – посилити свою політичну присутність у максимально можливій кількості місцевих рад та виграти максимально можливу кількість посад очільників сіл, селищ і міст.
Тільки мотиви – декларовані та справжні – при цьому у всіх були різними.
Так, президент П. Порошенко заявляв, що метою виборів бачить остаточне перевантаження влади – тепер уже на місцевому рівні.
Прем’єр А. Яценюк скромно мовчав, бо його партія «Народний фронт» внаслідок катастрофічної втрати рейтингу участі у місцевих виборах не брала. Тільки декотрі «народнофронтівці» на місцях балотувалися в статусі самовисуванців.
Юлія Тимошенко свої справжні очікування не озвучувала, але можна здогадатися, що сподівалася наростити присутність своєї партії у радах, щоб її опонування президентові та уряду отримало місцеву підтримку.
Для неї підсумки цих виборів були своєрідним тестом – наскільки зростання її персонального рейтингу внаслідок різкої критики тарифної політики уряду потягне за собою зростання популярності ВО «Батьківщина» на місцях?
Радикальна партія О. Ляшка також хотіла звіритися з виборцями – чи не втратила вона свою популярність через вихід партії з правлячої парламентської коаліції і різку критику Олегом Ляшком та іншими партфункціонерами політики влади і персонально президента і прем’єра?
ВО «Свобода» палала жагою довести, що вона вже відновилася після потужних нокдаунів у вигляді програшу на попередніх парламентських виборах і звинувачень у розхитуванні ситуації під Верховною Радою 31 серпня, коли загинули три і були поранені більше, ніж сотня нацгвардійців.
«Самопоміч» планувала, бодай, не втратити, а то й наростити попередній рейтинг, який дав можливість цій партії Андрія Садового стати парламентською партією. Довести собі і всім, що той успіх не був випадковим – було важливою мотивацією «Самопомочі».
Опозиційний блок та «Відродження», як партії-наступниці Партії регіонів, не сподівалися, звісно, на повний реванш. Але, безумовно, планували закласти політичний плацдарм на місцевому рівні, щоб до наступних парламентських та президентських виборів мати можливість ефективніше вести свою опозиційну діяльність і дошкуляти владі.
Партія «Наш край», як політичний проект Адміністрації президента України, мала завдання взяти голоси тих виборців, хто розчарувався в центральній владі і більше сподівається на місцевих лідерів, але не здогадується, що «Наш край» – це дочірня партія БПП «Солідарність».
«Українське об’єднання патріотів «УКРОП» мало своє надзавдання – стати помітною політичною силою, щоб сильніше пручатися тому політичному тиску, який за останній рік добре відчув господар партії Ігор Коломойський та його політико-бізнесова група.
Враховуючи, що офіційний глава «Укропу» Г. Корбан протягом цього року програв обидві свої персональні виборчі кампанії – у Чернігові і у Києві – та сидить вдома під арештом, укропівцям конче потрібен був колективний партійний успіх.
Всі інші малі та середні партійні проекти, партії та партійки мали плани, що більш-менш адекватно відповідали їхнім масштабам, фінансовим, адміністративним та політичним можливостям.

Другий тур і число звіра

Другий тур виборів пройшов в Україні за планом 15 листопада. За даними ЦВК, які збентежили чимало українців, цього дня мало відбутися 666 повторних голосувань.
З них 29 голосувань – це вибори міських голів та 20 – сільських, селищних голів.
Решта – вибори депутатів сільських, селищних рад.
А збентежила ця цифра відомо чого. Адже, згідно з Біблією, 666 – це число дикого звіра, який має сім голів та десять рогів і виходить з моря.
Якщо врахувати кількість провідних партій на цих виборах, то сім партійних голів ми нарахуємо, а «рогів» у декого з них не менше, ніж десяток, і набереться. Та й Апокаліпсис з допомогою декого з них Україна ще може пережити.
Так що співпадіння хоча й випадкове, але вельми символічне.
В одному з коментарів до цієї цифри сказано: «Люди, котрі мають знак звіра, дозволяють політичній системі керувати їхнім життям. Так вони стають противниками Бога».
А ось це висловлювання, як то кажуть, не в брову, а в око.
Чимало виборців України винні в тому, що країна отримує таку якість депутатів різного рівня, таку політичну систему, яка незмінно стає не зовсім народною, зовсім не народною, а то й антинародною і замість того, щоб полегшувати життя людям, розвивати Україну, вона працює на кишені тих, у кого знак звіра можна розгледіти й на чолі.
А все тому, що частина виборців не хоче йти голосувати, частина голосує несвідомо, купляючись на популізм та маніпуляції, частина продається за гроші.

Продаж голосів – зрада українського майбутнього

Голоси продають у кожному виборчому циклі. Чим більше розчарувань у електорату, тим більше бажаючих продати свій голос.
Перед цими виборами також дослідили це питання і виявили тих, хто налаштовані продавати свій голос.
У зв’язку з інфляцією і падінням гривні на 200-300 гривень за голос, як це було на минулих виборах, уже ніхто не згоден продаватися.
У регіональному розрізі найбільш готовими продати голос виявилися мешканці півдня України, найменше – Заходу та Центру. При цьому, мешканці Заходу України найдорожче оцінили свій голос – у середньому – 650 гривень. Мовляв, не продаємось, а якщо вже така халепа настане, то, принаймні продам голос не задарма.
Мешканці Півдня теж не хочуть продешевити – позначається, напевно, досвід торгівлі на ринках південною ранньою городиною, фруктами та здавання житла курортникам. Згодні продаватися, в середньому, за 625 грн.
Виборці Центру і Сходу дотримуються «золотої» середини – згодні продати голос за 550 і 575 грн. відповідно.
Найдешевше мали намір продавати свої голоси мешканці Півночі – близько 500 гривень.
Ми вже якось притерпілися до постійних підкупів під час виборів. Але підкупів не було б, якби не існували десятки, якщо не сотні тисяч виборців, готових свій голос продати в той чи інший спосіб.
Вони навчились на безкінечних виборах двох останніх десятиріч розглядати вибори, як ринкову ситуацію, де попит і пропозиція шукають одне одного і, врешті-решт, знаходять.
Усі заклики, що цим вони продають майбутнє своїх дітей і онуків, поки що звучать без відгуку, як голос волаючого в пустелі.
Бо проклята бідність не залишає інколи людям, особливо старшим і самотнім, іншого виходу.
От, для прикладу, надійшла трагічна звістка. За повідомленням ЗМІ, у райцентрі Лисянка, на Черкащині, 80-річна самотня пенсіонерка Марія Бублейко повісилася на власних дверях. Якщо вірити ЗМІ, вона залишила записку, в якій винуватила у своїй смерті владу. До записки, нібито, було приколото свіжий рахунок за газ, в якому фігурували великі цифри. Що підштовхнуло пенсіонерку до фатального рішення – буде відомо, якщо виясниться, чи була передсмертна записка і що в ній написано, чи не було такої.
Її односельці скаржаться, що в рахунках уже бачать чотиризначні цифри – непосильні для пенсіонерів платежі.
Правда, тут же нардеп Антон Геращенко сказав, що це неправда, мовляв, у пенсіонерки все було заплачено. Тільки забув уточнити – від чого вона все таки наклала на себе руки, чи це неправда?
І як сказати подібним пенсіонерам, щоб не брали гроші за своє голосування?
Це біда народу і ганебна провина влади – так принизити і збіднити власну людність.
Тож коли на цих виборах періодично повідомлялося, що деякі виборці намагалися порушити закон, щоб продати свій голос, я їх не схвалював, але думав, передусім, що влада щодо них порушила головний закон – закон справедливості і людяності.

Претенденти у мери і вибір електорату

Офіційні результати виборів міських голів обіцяють до 20 листопада. А поки що орієнтуємось на результати екзит-полів і попередні дані.
Згідно з ними, переможці за партійними ознаками розподілилися на 9 груп.
Почнемо зі самовисуванців. Дехто з них був членом певних партій, дехто ні. Але всі вони офіційно балотувалися в статусі самовисуванців.
І тут першим впадає в око результат у Рівному. Самовисуванець Володимир Хомко має стати там міським головою, отримавши той же містичний результат із трьох шісток, а саме – 66.6%. Тобто, число звіра повторилося знову, цього разу у Рівному. Надалі будемо відслідковувати – чи не трапиться у цьому чудовому місті щось незвичайне – чи то з мером, чи то з містом.
Крім Хомка, самовисуванці перемогли ще у трьох містах. У Херсоні (Володимир Миколаєнко), Чернівцях(Олексій Каспрук) і Запоріжжі. Причому, в славній козацькій столиці офіційний самовисуванець, головний інженер «Запоріжсталі», а відтепер і мер Володимир Буряк, нібито, є екс-регіоналом.
БПП «Солідарність» святкувала перемогу у 4 містах. Мерами стали: у столиці – Віталій Кличко, у Житомирі – Сергій Сухомлин,у у Кіровограді – Андрій Райкович, у Луцьку мером залишився Микола Романюк.
«Об’єднання «Самопоміч» здобуло два мерські крісла. У Львові очікувано переміг Андрій Садовий, у Миколаєві, нібито, Олександр Сенкевич. Хоча тут би я остерігався робити остаточні висновки, тому що його основний конкурент, екс-регіонал Дятлов, до останнього тримав лідерство.
ВО «Батьківщина» також матиме 2 мерські крісла – у Черкасах (Анатолій Бондаренко) і у Сумах (Олександр Лисенко). Останній результат потішить мера козацького міста Глухів, екс-француза і нащадка знаменитого українського роду Мішеля Терещенка, який чимало зазнав утисків від колишнього губернатора Сумщини та «володаря» області екс-регіонала Андрія Деркача.
А в Черкасах досить несподівано програв міський голова Сергій Одарич, який мерствував з 2006 року і свою булаву, все-таки, не втримав.
Мером Івано-Франківська став свободівець Руслан Марцинків, перемігши сильного суперника Ігоря Насалика від БПП «Солідарність».
Вінницю очолить Сергій Моргунов від нікому невідомої, суто місцевої партії «Вінницька європейська стратегія», Ужгород – Богдан Андріїв від прорегіоналівської партії «Відродження», Чернігів – Олександр Соколов від пропрезидентської партії «Наш край», Полтаву – одіозний чинний мер Олександр Мамай. Ключове місто Дніпропетровськ, згідно з екзит-полами, має очолити ставленик Ігоря Коломойського нардеп Борис Філатов, який на декілька відсотків випереджає екс-регіонала Олександра Вілкула. Правда, батько Олександра – Юрій Вілкул – зумів утримати за собою крісло мера найбільшого після обласного центру міста Дніпропетровщини – Кривого Рогу.
У Хмельницькому поки що рахують, але переважні шанси має свободівець Олександр Семчишин.
Таким чином, з урахуваннях тих міських голів, які перемогли ще в першому турі виборів – а таких є троє: мер Харкова Геннадій Кернес («Відродження»), мер Одеси Геннадій Труханов (Опозиційний блок) і мер Тернополя Сергій Надал (ВО «Свобода») – політичний пейзаж міських голів вимальовується наступний.
БПП «Солідарність», ВО «Батьківщина», «Об’єднання «Самопоміч» разом здобувають 8 посад міських голів, причому, зокрема, у таких ключових містах України, як Київ і Львів. Ці мери є представниками партій парламентської коаліції.
Також проукраїнськими мерами, безумовно, будуть три мери-свободівці – у Тернополі, Івано-Франківську та Хмельницькому (якщо його перемогу затвердять). Нема сумнівів що проукраїнським проєвропейським мером стане вінницький Моргунов і, скоріше за все, чернігівський Соколов.
Таким чином, 12-13 обласних міст України та столиця Київ будуть під контролем пропрезидентських мерів. Декілька міст з мерами-самовисуванцями будуть маневрувати, але влада, безперечно, намагатиметься взяти їх до своєї зони впливу.
Харків, Одеса та, як не дивно, Ужгород потрапляють під контроль мерів, які балотувалися від партій, що оцінюються як близькі до колишньої Партії регіонів. Хоча тут не все так просто, але поки що, принаймні, двох із них – Кернеса і Труханова – проукраїнськими мерами не назвеш.
Богдан Андріїв, мер Ужгорода, ще має проявитися у своїй нинішній сутності, і я не здивуюся, якщо він під впливом губернатора Закарпаття Геннадія Москаля прихилиться до пропрезидентських сил.

Основа для проукраїнських коаліцій

Всебічний аналіз підсумків другого туру ще попереду. Але президент України Петро Порошенко вже оптимістично резюмував: «Мені приємно повідомити, що в абсолютній більшості міст, де був другий тур, наступного для, і це вперше в історії України, підрахунок голосів завершено. І в абсолютній більшості міст перемогли представники нашої демократичної коаліції».
Зробивши висновок, що перевантаження влади в Україні на цьому завершено, президент висловив сподівання на плідну роботу нової місцевої влади.
Думаю, президент розуміє, що реальна картина насправді є значно складнішою. Але робить гарний вираз обличчя при не дуже добрій грі, точніше, її підсумках.
А підсумки виборів, з урахуванням досить низької явки виборців у другому турі (34% по цілій Україні) свідчать про апатію і безвіру більшості виборців. Що вже казати, якщо в майже тримільйонному Києві міського голову Віталія Кличка вибрали менше, ніж 400 тисяч виборців. І подібне по всій Україні. Отож, легітимність новообраних мерів офіційно існує, але насправді її ще треба заслужити морально, підвищивши довіру до себе правильними діями на користь України, рідних країв та народу.
А поки що більшість українців вірить собі і надіється на себе.