Терористичні атаки ісламських радикалів у Парижі в ніч на 14 листопада схвилювали всіх. Зокрема, й Україну.

На цю трагічну новину одразу ж підкреслено співчутливо зреагувало керівництво України, політики, громадськість, а український сегмент Інтернету, соціальні мережі, ЗМІ просто вибухнули активним співчуттям.
Подібне вже було – коли ісламські радикали-терористи на початку 2015 року розстріляли редакцію французького журналу «Шарлі».
Тоді миттєвою трагічною модою світу (і України зокрема) став вираз «Je suis Charlie» («Шарлі – це я»). А через тиждень, після вбивства терористами мирних мешканців у місті Волноваха, Донецької області, у соцмережах українські користувачі розпочали акцію «Я – Волноваха», або «Je suis Volnovakha».
Подібне набирає обертів і тепер, після 14 листопада.
Знову миттєва реакція співчуття всіх згори донизу. Знову у соцмережах хвиля жалю і солідарності – миттєво неабиякої популярності набула мода розфарбувати свій портрет у кольори французького національного прапора.
Сотні різних людей, здебільшого, молодих поміняли свою світлину обкладинки у Фейсбуці і стали трикольоровими.
Ця масова реакція підтверджує, що Україна має велике серце, що мільйони українців усією душею реагують, переживають, відчувають жалісливість до всіх, у кого біда. Сповідуючи моральну максиму «Чужого горя не буває», ми разом із Францією переживаємо цю трагедію, як власну.
Тим часом слідкуємо за розгортанням подій у Парижі. Прислухаємось до слів та пропозицій глави Французької республіки Франсуа Олланда.
А він одразу ж після терактів вжив рішучих заходів.
Надзвичайно рішучих та жорстких.
Без жодної хвилини коливань, сумнівів, роздумів.
Без злочинного зволікання – такого, як це ми бачили в Україні, у перші навіть не години – а дні і тижні – коли розгорталася анексія Криму та сепаратистські захоплення Донецька, Луганська і величезного шматка української території, а тодішня тимчасова влада України жувала шмарклі і не знала, що робити.
14 листопада ми побачили рішучий штурм французькими спецпризначеннями захопленої терористами концертної зали. Так, штурму кривавого, з десятками смертей заручників.
Смертей, яких було б значно більше, якби не було цього штурму без вагань.
Ми побачили миттєве перекриття французьких кордонів, невідкладне оголошення надзвичайного стану.
Ми побачили надзвичайно широкомасштабну й ефективну поліцейську операцію, коли підозрюваних затримували десятками, а терористів прицільно і без жодних вагань знищували.
Французька влада і правоохоронці за лічені години зробили те, що так і не наважилися на початку 2014 року зробити тодішні випадкові і безвольні правителі України.
Звісно, прямі аналогії тут не можуть бути стовідсотково зіставними, порівняння тут умовне.
І все ж, не полишає думка – якщо навіть такий зовсім не жорсткий очільник країни, як соціаліст за партійною належністю, а ліберал за поглядами Франсуа Олланд зміг так чітко спрацювати у момент, коли Францію атакували всього декілька терористів, чому жоден вітчизняний політичний чи військово-міліційний високопосадовець півтора року тому нічого подібного не робив, а лише розгублено повторював своїм гарнізонам: «Тримайтеся, тримайтеся», поки ті не були змушені відступити, віддавши все – зброю, майно, землю, міста, села та українців, які там проживали і сподівалися, що центральна влада їх не покине.
З іншого боку, спостерігаючи жорстку і безкомпромісну реакцію Олланда щодо тих, хто напали на Францію, згадаймо його деякі позиції щодо кроків, які повинна зробити влада України щодо сепаратистів та їхніх ватажків на донбаському Сході.
Мій давній товариш Олег Найда з Миколаєва опублікував один своєрідний текст, в якому узагальнений українець Микола радить Ф. Олланду… словами самого Олланда, якими той звертався до керівництва України, коли радив вести перемовини зі сепаратистами «ДНР» і «ЛНР».
Ось цей текст: «Шановний Франсуа. Я стурбований подіями в Парижі. Зараз головне не допустити кровопролитної бійні на вулицях цього прекрасного міста. Люди, які підривають будівлі, розстрілюють людей на вулицях і беруть заручників – повинні бути почуті. Їхні вимоги потрібно поважати. У цій громадянській війні французький народ повинен проявити мудрість і терпимість. Будь-який конфлікт має вирішуватися мирним шляхом. шляхом переговорів...» З повагою, Микола, Україна.
На цей вимушено саркастичний текст користувач Олександр Левицький відреагував точно: «Це, звичайно, стьоб. Але нехай вони згадають нормандський формат, коли наших керманичів примушували домовлятися з ватажками псевдореспублік».
Ми розуміємо і співчуваємо Франції. І це не просто черговий казенний сентимент.
Але чи Франція та інші європейські країни повною мірою розуміють нас у нашій біді, співчувають нам? Чи дратуються, що Україна завдає їм турбот, відволікає від спокійного і ситого життя?
З тероризмом потрібно боротися чітко та ефективно. А жертвам тероризму не тільки співчувати, але й допомагати всім, чим можливо, а не давати поради, далекі від реальності.
P. S. А у відповідь на масове розфарбовування себе у кольори французького прапора багато українців почали розфарбовувати свої світлини в кольори українського державного прапора.
Коли українець у співчутті каже: «Я – Франція» – це добре.
Але ще краще, якщо він відчує всім серцем і щиро скаже: «Я – Україна».