«Казкове село Бобриця» – це бренд, що ідентифікується на українському рівні»

Це розповідь про унікальний досвід. Про те, як можна будувати Україну знизу. Як реально втілюється в життя головна стаття Конституції України: «Народ (громади) – є джерелом влади». Розповідь про те, як люди в маленькому селі самі організувалися і перетворюють своє село своїми ресурсами і зусиллями в … казкове.

Казка в нинішніх реаліях – це чисте, комфортне, з елементами зовнішньої естетики, відповідної культури сстосунків односельців село. Казка – це креативність, творчість односельців – малих і дорослих. Казка – це вірити в неї і творити її своїми руками. А для цього має бути готовність об’єднатися і щось зробити поза парканом своєї хати чи котеджу. Для спільного добра. «Казкове село Бобриця» – це не лише мрія, а наявний план на п’ять років. Минуло близько двох років від появи ідеї. Що зробили і як? Не передати, як же все цікаво! Але спробую.

Бобриця вчорашня

З чого все почалося?
Отож, село Бобриця на відстані лише 20 км від Києва по Житомирській трасі. Входить до Києво-Святошинського району. Сховалася ця Бобриця в оточенні соснових лісів, далеко від центральної дороги. Колись тут водилося дуже багато бобрів, від яких і пішла назва, а нині розмальований бобер – візитівка села. Населення офіційно – 750 осіб. Насправді – від 2,5 до 3 тис. людей проживають тут без т. з. «прописки». Кияни мають у селі дачі та городи в садових кооперативах або просто в селі, живуть тут сезонно або ж протягом року. Бажаючих «притулитися» тут до природи багато. Ліс поряд. Озера і річка. Повітря чисте.


І, можливо, я б не дізналася про це село ще довго-довго, принаймні, в цей приїзд, якби не маленька щомісячна газетка на 4-х сторінках з багатьма кольоровими фото під назвою «Наша Бобриця», № 4, серпень 2015 р., яку мені подарували друзі. Сказали, що її випускає громада села своїми силами. Під назвою газети був лише сайт: www.bobrytsya.кiev.uа. Була вражена її матеріалами, і вирішила побачити все своїми очима.

З казковою Бобрицею мене познайомила мешканка Бобриці Тамара Сухенко – одна з генераторів змін у Бобриці, психолог, фасилітатор (спеціаліст, який допомагає групам та організаціям дійти згоди, напрацювати спільні рішення). Тамара Вікторівна – членкиня правління Бобрицького сільського благодійного фонду «Розвиток і благоустрій», розумна оповідачка та гід. Вона й познайомила мене із селом, його інтер’єром з ознаками нового мистецького оформлення, з головою села, працівниками сільради, унікальною цікавою людиною – директором місцевого краєзнавчого музею та деякими мешканцями.

Бобриця позавчорашня

«Післязавтра почалося позавчора» – так назвав свою книгу київський письменник-публіцист Борис Кириченко про життя кращих представників українства ХІХ-ХХ сторіч, які жили і працювали для народу. Як, наприклад, відомий меценат ХІХ ст. Євген Чикаленко. Назва образна і правильна, про те, що майбутнє залежить від минулого. Тому кілька слів про минуле Бобриці. Окрім природи, лісів, озер – чудових дарів природи – Бобриця пишається своїм козацьким походженням. Заклали Бобрицю та сусіднє село Забір’я у XVII cт. (1648 р.) в часи Хмельниччини, родини козаків Білогородської сотні Київського козацького полку, зокрема, Потапенки, Ігнатенки, Яковенки, Куйовди та десятки інших.

А ще має пишатися Бобриця своїми людьми. Назву лише ім’я одного з них. Саме в Бобриці народився, нині мешкає і працює на громадських засадах великий українець, патріот, інтелектуал, людина всебічної культури, музеєзнавець, історик-дослідник, організатор і хранитель Бобринського історико-краєзнавчого музею Микола Андрійович Ковальчук. Має інтелект і талант від Бога. Або талант – самородок. А ще – козацькі гени. Незнищенна генна спадщина, якою маємо пишатися і розуміти, чим ми, нащадки козацьких родів, особливі. Микола Андрійович уже після 30-річної служби, вийшовши на пенсію, створив цей музей, власноручно зібравши для нього 12 тис. одиниць (!) фонду старожитностей та 5,5 тис. фотоматеріалів. Розшукав в архівах матеріал для трьох книг, одна з них – «Роде мій красний» – видавництва «Пульсари», в якій описав історію 20-ти козацьких родин села Бобриця від часів її заснування і до сьогодні. Три роки працював у державному архіві в Києві, щоб по крихтах зібрати все описане! Скільки ж подяк заслуговує автор від нащадків цих родин! Продовжує опікуватися музеєм щоденно. Була в захваті. Не хотілося його полишати. Це ж наочний, предметний літопис історії українського села, країни, який хочеться повільно читати і читати, розглядаючи «одиниці фонду». А скільки в цих стінах, обвішаних до сантиметра експонатами, любові та особливої аури цього талановитого подвижника і патріота, цього бобрицького Петра Гончара. (Петро Гончар, 1911-1997, всесвітньовідомий український етнограф, який власноручно зібрав тисячі предметів та архівних фото народних старожитностей, створив приватний музей, який нині став державним, під назвою «Український центр народної культури. Музей Івана Гончара», Київ.

Історико-етнографічний музей с. Бобриця, експозиція якого у кількості 17,5 експоната зібрана та організована його директором Миколою Ковальчуком (на фото-зліва). Музей відкрито в 2009 р.	Фрагмент експозиції музею
Директор музею Микола Ковальчук та його дієвий помічник і доброчинець Тамара Сухенко. Село Бобриця, 23 жовтня 2015 р.	Документальні матеріали родоводів с. Бобриця – основа для книги М. Ковальчука «Роде мій красний. Хроніка поліського села» (К, 2010)

Поталанило Бобриці (та її околицям) не тільки на пращурів козацького роду, не тільки на покоління талановитих самородків, відданих патріотів, таких, як Микола Ковальчук, а й на сучасне покоління бобричан. Йдеться про нових людей з новим мисленням, сучасною професійною освітою, практичним досвідом, професіоналів, які вміють і готові діяти. Той клас бізнесменів, підприємців, які врятують Україну. Їхні імена ви зустрінете в моїй розповіді.

Бобриця вчорашня – початковий плацдарм ініціаторів «Казкового села»

«Вчорашня Бобриця» в цих нотатках – це та картинка, з якої починали активісти громади – ініціатори проекту «Казкове село Бобриця». Наважуся стверджувати, що тут і сьогодні почали діяти теж нащадки козацького роду навіть серед тих, хто тут не народився, хто поселився тут нещодавно. Це, здебільшого, представники середнього класу. Ті, на кого може опиратися держава, але наразі цього не робить, а навпаки – нищить. Це професіонали – подвижники, служителі добру і людям. Якщо навіть вони вирішили створити приємне зовнішнє середовище для себе. Але ж і для людей!!! Це, до прикладу, підприємець Роман Іваненко (один з авторів ініціативи), це і Тамара Сухенко, Сергій Коннов, Андрій Оністрат, Юрій Яковенко , Олег Шкула і всі активні бобричани, які підтримують і допомагають реалізовувати зміни.

Який вигляд мала Бобриця якихось кілька років тому? Засмічена, як і більшість наших українських сіл. Особливо ділянки лісу, які тут впритул прилягають до сільських будівель. Адже «туристи» – місцеві та приїжджі –традиційно викидають всі відходи собі під ноги або в ліс. Сільрада свого приміщення не мала і ще немає. Була церква, Будинок культури з бібліотекою і фельдшерським пунктом, молодша школа і музей. Садові товариства, за парканами яких, звичайно, були по-господарськи впорядковані садиби. Деякі з них – це приватні території. З підприємств – жевріло комунальне підприємство «Бобриця» для централізованого вивезення сміття. Але воно мало лиш один трактор і бюджет у сумі 6 тис. гривень на місяць (менше, ніж 300 доларів). Це якраз місячна платня двом працівникам і пальне для трактора. Все! А трактор ще має звичку ламатися. На ремонт грошей не було...

Бобриця сьогодні: місцева громада діє

Сьогоднішня Бобриця починалася приблизно разом з Євромайданом. Наприкінці 2013-го. Якраз тоді мешканець Бобриці, економіст за професією Роман Іваненко, який збудував там собі будинок, але ні інфраструктура села, ні його засміченість, ні купа всього іншого безладу, притаманне нашим малим населеним пунктам,його не влаштовувала. Вирішив щось зробити для комфортного життя. Перший візит був до голови сільської ради із запитанням, чим може допомогти? Подивилися бюджет: ниций, всього 840 тис. грн./на рік (приблизно $40 тис.). Зрозумів, що забезпечити нормальну життєдіяльність села з таким бюджетом неможливо. Для початку взявся за організацію обновлення села місцевими ресурсами.

На запитання «Яким чином досягли збільшення бюджету села до 3,5 млн. грн. у 2015 р.» Роман відповів: «Моя спеціальність – економіка та управління. Проаналізували дохідну частину бюджету. Які податки йдуть у місцевий бюджет. Хто платники. Збільшили дохідну базу – багато підприємств/підприємців зареєстровані не в Бобриці, хоча фактично тут проживають. Єдиний податок став головним джерелом наповнення. Я теж перереєстрував двох платників податку».

Створив сільський благодійний Фонд «Розвиток та благоустрій». Ще п’ять осіб односельчан-однодумців із професіоналів-підприємців увійшли в правління Фонду і стали першими вкладниками. Вирішено створити стратегічний план розвитку села на 5 років. А для цього треба було, щоб мешканці повірили їм.

«Перші півроку, – розповідає пан Роман, – було важко з довірою. Вирішив менше говорити, а переконувати ділом». І перше, за що взявся – прибирання сміття. Із села та околиць. Пише листівки, розміщує оголошення-заклики на встановленій своїми силами дошці оголошень у центрі села. До слова, ця дошка була першим елементом каналу комунікації з громадою. Потім з’явилася своя газета, а далі – сайт і сторінка на Фейсбуці, а головне – масові події, зустрічі, чаювання, під час яких спілкувалися і часто неформально обговорювали хід справ.

...А в цей час «дозрівала» для такої ж мети – «щось робити» – мій гід – Тамара Сухенко. Активна учасниця Майдану, вона, зокрема, підтримувала майданівську бібліотеку в Українському домі, спостерігаючи, що там читають, купувала книжки та поповнювала фонд. Тоді ж вирішила заглянути в бібліотеку свого села, дізналася про фонд, що там читають. Під впливом Майдану з’явилася внутрішня потреба щось робити для реалізації змін.

«Після смертей учасників Майдану, – каже Тамара Вікторівна, – совість не дозволяла скривдити цих людей та їхніх рідних, не взявшись до роботи на громадські ниві. Треба було знайти свою ділянку, де б я могла щось змінити на краще. Після першого «помаранчевого майдану» 2004 року я працювала в проекті, який займався реформами зверху (на законодавчому рівні), вже тоді усвідомила, що без підтримки знизу, місцевих ініціатив системні зміни не відбудуться. Думай глобально – дій локально, серце лежало до реальних дій на локальному рівні. Також ще тоді зрозуміла, що потрібні серйозні зміни у свідомості, коли фокус змінюється від вимог до інших до збільшення вимог до себе як до громадянина. Так я і мої сусіди обрали свій шлях – покращити своє село. Познайомилася з Романом Іваненком, який уже встиг створити сільський благодійний фонд. Я ввійшла в його правління в 2014 році і долучилася до спільної роботи. Кілька наших активістів, членів правління Фонду, почали готувати зустріч із громадою села, щоб познайомити з нашими проектом і залучити охочих в свою команду. Часу для критики влади не залишалося».

Стратегія розвитку села на п’ятирічку (2015-2019 рр.)

Над підготовкою стратегічного плану три місяці працювали 18 мешканців села – голова сільради, деякі депутати, місцевий священик, члени правління благодійного фонду «Розвиток та благоустрій села Бобриця» та інші мешканці села. Зустрічалися для обговорення шість разів, модерувала зустрічі Тамара Сухенко. Як професійний фасилітатор, вона використовували найкращий світовий досвід проведення групових дискусій для визначення стратегії населеного пункту. Головною метою було напрацювати спільне бачення майбутнього Бобриці, детальний план з датами та призначити людей, які відповідатимуть за конкретну ділянку роботи. Плануючи проекти, враховували як економічні, так і культурні, соціальні, екологічні чинники.

Команда однодумців – творців Стратегічного плану розвитку села Бобриця на 2015-2019 рр.
Фрагменти праці над стратегічним планом на спеціальних зустрічах. Напрацьовують спільне бачення майбутності Бобриці	Фасилітатор Тамара Сухенко, модератор зустрічей, та економіст Роман Іваненко, автор ідеї, підводять підсумки напрацювань на одній із сесій

Одна з проблем влади, і місцевої зокрема, – це постійне гасіння пожеж, у прямому та переносному значеннях, і відсутність стратегічного підходу. Тому і вирішили почати саме зі стратегічних питань – позиціонування населеного пункту.

Бачення майбутнього Бобриці було презентовано громаді на зборах, спочатку його зустріли з недовірою, адже українців часто скривджували політики і вони перестали вірити обіцянкам. Але учасникам наприкінці зустрічі все ж вдалося отримати кредит довіри та підтримку більшості.

Стратегія розвитку Бобриці як документ є у відкритому доступі у групі «Казкове село Бобриця» у Фейсбуку. Вона включає, зокрема, розділи: визначення цінностей громади, можливості, сильні, слабкі сторони, зовнішні загрози та ін. І найцікавіше – вже відзвітували, що виконано за 9 місяців 2015 року (23 позиції!). Окремо пояснили, чому вдалося це все зробити. Стверджую, що даний план – це зразок сучасного планування в умовах вільного ринку.

Ознайомитися з цим та іншими документами можна в групі «Казкове село Бобриця» в соціальній мережі Фейсбук за посиланням:

https://www.facebook.com/groups/681681688587209/ .

А також на їхньому сайті: http://www.bobrytsya.kiev.ua/ .

А далі – дещо найцікавіше із зробленого

Перші півроку (2014-го) були важкими. Багато справ, але мало ресурсів та помічників. Ентузіасти вирішили ділом довести свої шляхетні наміри та свої ідеї. А ідея зі слів Романа наступна: «Якщо тобі погано живеться, то в цьому і твоя особиста відповідальність. Принаймні, на 50 відсотків. Отож, сам покращуй свою долю. Нема грошей для поліпшення інфраструктури? Об’єднуймось і заробімо разом».

Формування сільського бюджету. Для початку кілька бізнесменів – мешканців села – перевели свій бізнес у село. Податки від бізнесу пішли в сільський бюджет. Роман Іваненко виступає в газеті «Наша Бобриця» і детально розповідає про джерела надходження. Це його «коник». Приведу лише три цифри. Бюджет села у 2014 становив 850 тис. грн., у 2015-му – вже 3,5 млн. На 2019 рік заплановано 10 млн. грн.

Мистецькі програми

«Бобриця – арт-еко село, що поєднує сучасну інфраструктуру та природу заповідного лісу, де громада дбає про комфортне і безпечне життя для нас та наших дітей у майбутньому».

Можливості економічного розвитку села обмежені. Своєї землі для забудов інфраструктури не мають, бо всю землю «верхи», не питаючи в громади і сільської ради, розбазарили в попередні роки. Підприємств, де можна працювати, немає. Місцевий рибний радгосп «помер» ще у 90-і роки – в часи відомої «прихватизації». Фактично зараз село – це «спальний» район. Тому вирішили на зразок міжнародного досвіду перетворити Бобрицю у туристичний об’єкт, який і має сприяти подальшому економічному розвитку. Тобто, дати людям роботу (кав’ярні, готелі, сувеніри, екскурсії), а, отже, приносити гроші в місцевий бюджет. Слава Богу, навколишня природа поруч – ліс, озера, річка – цьому сприяє. Одна з ідей наших ентузіастів – створити тут Мистецький парк – галерею скульптур під відкритим небом за прикладом, наприклад, Англії або супер-популярної Пейзажної алеї у Києві, неподалік від Андріївського спуску. Почали з того, що фонд «Розвиток і благоустрій» винаймає спеціаліста на посаду арт-менеджера. До слова, найняли також оплачуваного редактора газети-щомісячника. Отож, все, що планується і робиться в селі, доходить до кожного сільського мешканця.

Для початку у травні ц. р. провели «ТомСойєрФест». Пам’ятаєте книжку «Том Сойєр» Марка Твена, в якій описано, як хлопчаки розмальовують загорожі? Так само і в Бобриці розмалювали чотири паркани кольоровими фарбами. Але це – мистецький проект. Керували процесом професійні художники стріт-арту (street-art). Найдовший, 5-тиметровий паркан, має назву «Мона Ліза»,тому що, розглядаючи його під певним кутом, бачимо обриси однойменної картини Леонардо да Вінчі. Другий паркан розмалювали за мотивами картин Кандинського. У центрі села – паркан з яскравими картинками бобрів, який розмальовували діти. Так само веселково виглядають і зроблені та розмальовані громадою вуличні меблі – лавки з дерев’яних піддонів у центрі села. Всього у проекті взяло участь більше, ніж 100 мешканців села та гостей. Фарби закупив фонд. За цей час люди познайомилися, знайшли друзів зі спільним зацікавленням. Тамара Вікторівна тішиться: ця розважально-мистецька акція виконала і завдання соціального значення – сприяла об’єднанню мешканців.

Учасники «ТомСойєрФест» (травень-серпень 2015) розмалювали паркани та лавки у веселкові кольори. Звеселяють око і влітку, і взимку	Веселково виглядає і Тамара Сухенко, залюблена в своє село, активна громадська діячка, автор і виконавець багатьох нових ідей та починань

 

* * *

Під час моєї екскурсії у Бобриці Тамара Вікторівна та директор музею Микола Андрійович з гордістю показали перший здобуток іншого проекту Міжнародного скульптурного симпозіуму. Це виготовлені та встановлені нещодавно п’ять модерних скульптурна території газону – скверу біля будинку Історично-краєзнавчого музею. Це лиш перша акція багаторічного проекту створення Парку скульптур під відкритим небом, який і ушляхетнить село, і популяризуватиме його, і привабить туристів. Працювало п’ять відомих скульпторів, які вже мають досвід роботи в подібних симпозіумах за кордоном. Це три митці з України і представники Грузії та Болгарії. Куратором нашого симпозіуму став український скульп­тор Василь Татарський. Авторське ім’я на своїй скульптурі «Танець під місячним світлом» залишив лише грузин Valerian Jikia (Валеріан Джакія).

Перша серія фігур Парку скульптур під відкритим небом на території скверу Історично-етнічного музею (будівля зліва). Будівництво музею розпочинав голова сільради Владислав Данченко, а закінчував – його наступник Олександр Король (на фото – зліва від автора)	Скульптури під відкритим небом виготовили скульптори з України, Грузії, Болгарії. Вересень-жовтень 2015 р.
Крупним планом

Цей проект розрахований на багато років, а симпозіуми проходитимуть тут щорічно. Інвесторами місцевого Скульптурного симпозіуму-2015 стали члени правління благодійного фонду «Розвиток та благоустрій»: Олег Шкула – віце-президент компанії «Литер», Юрій Яковенко – голова правління компанії «EavexCapital», Сергій Каннов – адвокат, Роман Іваненко – бізнесмен.

Олег Шкула: «Для мене наш проект – це не бізнес і не меценатство, це щось зовсім нове. Кардинально!» Роман Іваненко: «Наша мрія – унікальний проект, що не має аналогів у світі. Це десятки років роботи у заданому напрямі. Оцінити його значимість зможемо років через десять. Це інші горизонти очікування, не українські (бо ми звикли до швидких результатів), а європейські...». І в котре пан Роман наголошує  «Ми – не меценати і не спонсори. Ми просто живемо в Бобриці і переймаємося нашим селом»

* * *

Мистецька програма в стратегічному плані бобричан – одна з найважливіших. Арт-менеджер Марія Уварова з ентузіазмом розповіла мені про найближчий проект, пов’язаний з освоєнням 20-ти соток занедбаної ще у 90-і роки ХІХ ст. території рибного радгоспу з кількома закинутими приміщеннями. Наші ентузіасти взялися освоїти цю територію для мистецьких акцій та спілкування, створити тут т. з. «Арт-кампус». Для цього вивчили досвід відновлення старих покинутих заводів. (Як відомо, після «прихватизації» майбутнім олігархам наші заводи були не потрібні, їх поламали на металолом, тепер це кладовища колись діючих підприємств. Розорений рибний радгосп у Бобриці – один із них). Оскільки в селі немає місця для неформальних зустрічей (клуб будинку культури з рядами крісел не годиться для сучасних публічних спілкувань), то тут буде облаштоване місце зустрічей, пікніків, форумів, проведення майстер-класів – мистецьких та народних промислів. Вже почали часткове освоєння цієї мертвої території під час Скульптурного симпозіуму-2015. Вірю, що все буде зроблено ще до мого приїзду наступної весни.

Спорт

Бобриця завдяки Андрієві Оністрату (мешканцеві села та члену правління фонду «Розвиток та благоустрій») започаткувала щорічні офіційні спортивні змагання з триатлону. Практикують тут і кінний спорт для мандрівників – TREG (французький вид спорту). Саме в Бобриці у травні ц. р. пройшли перші в Україні змагання з техніки кінноспортивної подорожі. Для прихильників велосипедного спорту будується велодоріжка.

Сміттєзбори. Чистота

«Бобриця – наш дім – і тільки від нас залежить, яким він є сьогодні і яким він буде завтра. Тільки спільними зусиллями односельчан можна зробити нашу Бобрицю дійсно казковим місцем для проживання і туризму».

(Сергій Коннов – член правління Бобрицького
благодійного фонду «Розвиток і благоустрій»).

Настрій кожної людини належного рівня культури, яка потрапляє в будь-який житловий простір або його довкілля, насамперед залежить від чистоти і впорядкованості. Без чистоти комфорту не буває. Недарма відраза до сміття та необхідність очищення від нього послужила поштовхом появи грандіозної ідеї «Казкового села» для Романа Іваненка. З цього, власне, він і почав. Що ж зроблено на сьогодні? Бодай, дещо з цього.

Повторююся: в інфраструктурі вчорашньої Бобриці існувало Комунальне підприємство (КП) «Бобриця», функція якого полягає в очищенні місць загального користування, зокрема, вулиць. З бюджетом, який мали, не могли впоратися ніяк. У 2015 бюджет КП «Бобриця» складає вже 580 тис. грн. (проти 76 тис. у 2014 р.) Придбали новий трактор, необхідне додаткове обладнання, найняли двох нових працівників. Вулиці тепер чисті, і справа зрушилася. Їм дозволено заробляти. Купуєш у них сміттєвий фірмовий мішок з надписом «КП Бобриця», і це служить оплатою вивезення побутового сміття.

Чисте село Бобриця: здаємо відходи двічі на тиждень в спеціальну вантажівку «Вторсировина» роздільно	Чисте село Бобриця: в центрі села – спеціальні контейнери для роздільних відходів та сміття

Увага! Цікаво! У селі Бобриця організовано роздільний збір сміття. Двічі на тиждень в певні години спеціальний транспорт забирає сміття, а вторсировину – «скло», «пластик», «макулатуру» (папір) мешканці можуть здати двічі на місяць у визначеному місці та в конкретні години (приїздить спеціальна машина) і навіть отримати гроші. Одна з мешканок запропонувала збирати окремо використані батарейки! Неймовірно: зібрали за місяць цілий кілограм. А ще в газеті дали роз’яснення: кожна батарейка забруднює важкими металами 20 кв. м землі. Це площа проживання 2-х дерев. Кожна тонна переробленого паперу рятує 17 дерев. Пластикові пляшки розкладаються в ґрунті 450 років! Скло – 1000 років!

У газеті «Наша Бобриця» оголошують, де стоять контейнери для збору батарейок та роздільного сміття. В двох місцях є контейнери для роздільних відходів...

(І тут не втримаюся від ремарки до уваги читачів Чикаго та всіх користувачів нашого сайта. У Києві з його майже тримільйонним населенням все сміття і відходи (побутові, скло, метал, пластикові пляшки, папір) скидають в один контейнер. Уявляєте, що це означає для екології столиці? Поряд з пожежами нафтоцистерн і постійними торф’яними пожежами?

До слова, у свій час іноземні інвестори готові були побудувати тут заводи з переробки відходів, але корупція їх відігнала. Маленька Бобриця та гігант Київ! Знаючи добре американський досвід сміттєзбору, насмілюся стверджувати: у Бобриці – Європа, у Києві – катастрофа. З таким станом чистоти та горами міні-смітників по всій столиці в Америці ніколи і нізащо не обрали б вдруге головою міста мера, який за 1,5 року не впорався зі сміттям, бодай, його регулярним вивезенням. Бо для американців мер – це господар, а не партійний політик, як у нас).

Бій за чистоту села Бобриця, його довкілля, навколишнього лісу, озер – постійний. Це «бій» самих мешканців. Починаючи з березня місяця, проводять суботники для збирання сміття. Найактивніші ходять сім’ями з дітьми, залучають друзів, сусідів і навіть гостей із Києва. А нещодавно одна мешканка організувала цілий проект очищення кладовища і його довкілля. Інший мешканець закликав через місцеву газету слідкувати та гасити підпали лісу (скоріш за все, вони навмисні, тому просять писати протоколи і свідчити). Майже в кожному числі газеті є матеріали чи оголошення з проекту «бій за чистоту», як оце: «Весняне оновлення в Бобриці», «Бобриця – чисте село», «Лісові пожежі», «Збір вторсировини у Бобриці», дуже детальні «Правила благоустрою й утримання території села Бобриця» і т. д.

Чисте село Бобриця: очищаємо від сміття село та околиці лісу

 

Соціальні проекти

Не менш важливою є організація соціальних подій. Кілька прикладів. Село не має свого центру. Тобто, тієї площі, де збиралися б мешканці та гості в дні фестивалів, ярмарків, можливо, на віче. Є таке місце поряд з будиночком сільської ради. Але там потрібно було знести стару хату, власниками якої була родина учасника АТО Івана Сурина. Родина давно започаткувала будівництво нової хати в іншому місці, закінчити яке не могла через брак коштів. Громада вирішила ці кошти зібрати: провели гаражний розпродаж і віддали Івану, як перший внесок. А далі зібрали ще 130 тисяч гривень і закінчили будівництво. Площа звільнена від хати-завалюхи. Особисто бачила стан будівельних робіт, і сільський голова Олександр Король запевнив, що до зимових морозів закінчать будівництво площі. А поряд з нею на місті теперішньої ще однієї старої хати збудують громадський центр з кафе, перукарнею і т. д. Робота проводилася і в переддень виборів до місцевих рад. Агітували ділом.

Розбудовуємо площу і поряд – велотрек. Працюють напередодні виборів у місцеві ради. 23 жовтня 2015 р.

Великою подією стало святкування Дня села на Покрову, 14 жовтня. Зокрема, у 2014 році свято мало більше соціальне спрямування, ніж зазвичай, враховуючи ті події, що відбувалися в країні. Це був комплекс різних заходів: концерт, вікторина з історії села, показ документального фільму про реальних людей із сільської місцевості з активною громадянською позицією та інше. Кошти від проведеної лотереї віддали родинам військових, що перебувають в АТО. Зібрали допомогу-подарунки для дітей-сиріт дитячого будинку «Отчий дім», що в сусідньому селі, де в той час перебували і 30 дітей – сиріт з Маріуполя. Десятеро дітей з цього будинку були гостями свята. Їх оточили увагою та турботою. Діти були щасливі.

День села Бобриця проводять щорічно 14 жовтня на Покрову
День села Бобриця у 2015 році святкували не тільки весело, а й корисно

А благодійний фонд «Розвиток та благоустрій» зробив подарунок усім селянам: висаджена алея платанів, березовий гай, горобина і закінчено впорядкування автобусної зупинки. Приємно!

Двічі на рік організовують місцеві ярмарки.

Ярмаркуємо!

 

 

Все розказане – лиш приклади. Особисто мені дуже імпонує, що під увагою правління фонду є бібліотека: подарували їй нові меблі, комп’ютер, Інтернет, нові книги, зокрема, книги Марії Матіос. Ще приємніше була вражена, коли Тамара Вікторівна сказала, що наступним громадським ярмарком планують провести книжковий. Привезуть найкращі видання дитячих книжок, новинки актуальної патріотичної літератури, такі, як «Аеропорт» Сергія Лойка, «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» Євгена Положія, актуальну літературу відомих серійних видань всеукраїнської газети «День», зокрема, останню трилогію про події на Донбасі та інші. Де ще є таке село в нашій Україні з такою увагою тих груп мешканців, які готові дбати про духовність – свою і своїх сусідів? Якщо нема, то на цьому прикладі може бути. Для цього і пишу так детально.

Оригінальна сільська бібліотечка на самообслуговуванні: відкрита 24 години на добу, 7 днів на тиждень

 

Деякі висновки

Тамара Сухенко, знайомлячи мене з проектами, якраз наголошувала на таких моментах: «У нас проект мультилідерський, як і Майдан. Ми вибудовуємо горизонтальні зв’язки, плетемо соціальну тканину, яка робить зміни сталими. Кожен знаходить у собі лідера: не тільки пропонує ідеї, але й бере на себе відповідальність за їх реалізацію. Також ми реалізували партнерство громадськості, бізнесу і влади. Кожен з цих груп інвестує в проекти те, що може: можливості, фінанси, інтелект, професійні знання, навички, вміння, вільний час, фізичну працю і т. д. У сукупності – маємо результати».

Сільський голова Олександр Король зумів зрозуміти ідеї ініціаторів – представників громади. Важливою була перша зустріч представника громади Романа Іваненка та Олександра Короля. А потім – спільні дії. Разом готували стратегічний план. Збалансовували романтичні мрії новоселів із реальними можливостями та розумінням ситуації корінних мешканців. Баланс знаходили. Допомога надходила.

Зворушив такий момент. Тамара Вікторівна показувала мені будинок культури. У його залі щойно розпочалася сесія, і депутати сільської ради розпочинали її зі співу нашого славня. Чи багато в Україні таких Рад, голови яких відзвітували за період своєї каденції напередодні самих виборів? Це було 23 жовтня. Олександра Григоровича Короля знову обрали головою сільської ради с. Бобриця (результат виборів у місцеві ради 25 жовтня 2015 р.).

І на завершення. Наша розмова з головою правління благодійного фонду «Розвиток і благоустрій» Романом Іваненком закінчилася озвученням його професійного переконання економіста: для успіху розбудови України недостатньо побороти лише корупцію. «Подолання корупції, – сказав пан Роман, – це недостатня передумова для сталого розвитку населених пунктів. Значно шкідливішим за ефектом є некомпетентність в управлінні територіями, відсутність необхідного мінімуму знань, навичок і досвіду. Більшість коштів витрачається неефективно, місцеві бюджети недоотримують величезні суми через нерозуміння, які дії необхідні для збільшення дохідної бази...»

Своїм односельчанам на сторінках газети «Наша Бобриця» він розповів детально, як формується місцевий бюджет сьогодні. І економіст Роман Іваненко,і соціальний психолог Тамара Сухенко готові поділитися досвідом з ентузіастами інших сіл та міст.

Сільська щомісячна газета «Наша Бобриця»

Адреса Романа Іваненко: [email protected]. Адреса Тамари Сухенко: [email protected].

* * *

P. S. У ці дні з екранів теленовин озвучують висновки експертів, які аналізують хід і результати виборів .Більшість з них наступні: «Після Майдану нічого не змінилося. У людей апатія і бездіяльність. Нема довіри до державних інститутів».

Бобриця – заперечення цих висновків. Громада – це і є держава в рамках своїх володінь. Аби лиш центральна влада не заважала і не шкодила.

Другий позитивний приклад – це перемога Мішеля Терещенка у місті Глухів, Сумської області, на посаду голови. Мішеля, народженого у Франції і громадянина України нині, де проживає і працює з 2005 р, нащадка знаменитих меценатів Терещенків, рід яких розпочався у Глухові, підтримали 60 відсотків населення, всупереч шаленому спротиву і незважаючи на боротьбу старої системи у передвиборний період. (Про цю боротьбу і перемогу читайте на сайті щоденної всеукраїнської газети «День»: www.day.kiev.ua -2015, № 187-188, № 192-193, № 194).

Тезу експертів «У людей апатія і бездіяльність» та «Нема довіри до державних інститутів» Тамара Сухенко прокоментувала так: «Рух до процвітаючої країни двосторонній. Наскільки громадяни готові змінити свої щоденні звички від сортування сміття до участі у волонтерських проектах як нових суспільних нормах, залежить те, як швидко зміниться середовище, в якому ми живемо. Тисячі квітучих селищ змінять обличчя країни швидше, ніж прийняті законодавчі зміни...

Прийшов час зрозуміти, що якщо старі еліти не змогли побудувати державу за 20 років, то варто перестати чекати, а взятися до роботи і закладати свої цеглинки в цю будівлю, далі йти у владу, щоб оновити еліти...

Варто усвідомлювати, що світ не чорно-білий, і у владі, і в політичних партіях, і у волонтерських проектах є різні люди з різними намірами та мотиваціями. По-друге, робити те, у що сам віриш, і з тими, кому довіряєш, головне – робити, а не чекати гарантій «ідеальності», і по-третє, щодо гарантій – в Біблії про це написано – судіть їх не по словах їхніх, а по справах...»