Ось і настало свято на вулиці книгоманів.
Цього разу ми для Вас приготували сюрприз – твори про захисників і захисниць України.
Наші читачі вже мали змогу ознайомитися із чудовим репортажем Ліди Корсун про презентацію однієї з таких книг – роману «Маруся» Василя Шкляра. Якщо пригадуєте, тоді на презентації була й інша Маруся – Маруся Звіробій, журналіст за освітою, комбат одинадцятого батальйону Добровольчого корпусу «Правого сектору» «Марусині Ведмеді». Щоправда, нещодавно «Марусині Ведмеді» долучилися до лав ЗСУ, однак суті справи це не змінює: героїчні дівчата на наших землях не перевелися.
Відтак запрошуємо вас до читання уривків із книги про героїчні бої підлеглих нашої сучасної Марусі у Донецькому Аеропорту. У книзі Сергія Лойка «Аеропорт» позивні бійців змінено – однак з фото на нас дивляться цілком реальні прототипи героїв, серед яких, як виявилося, було чимало і «Марусиних Ведмедів».
Читачів з України запрошуємо до книгарень – «Аеропорт», зрештою, як і «Маруся» – це ті книги, які повинні бути в кожному домі. Зрештою, замовити книги можна в усьому світі.
Також запрошуємо читачів на ФБ-сторінку книги «Аеропорт»: https://www.facebook.com/AeroportLoiko/ , там можна зайти уривки з книги, а також фото Сергія Лойка, котрі до книги не увійшли.
Електронні бібліотеки теж, звісно, можуть зарадити спраглому читачеві, однак, купуючи книгу, ви тим самим підтримуєте автора – і надихаєте його на написання нових шедеврів!
Ну а для філософських роздумів пропонуємо невеличкий уривок з «Марусі»:

— Любимо ж ми похвалитися своєю добротою, — сказала Маруся.
П’ята знов надувся.
— А ти що зробила б на моєму місці? — звернувся він до Марусі на «ти».
— Я? Я спитала б поради у тих трьох.
— У кого?
— У тих хлопців, що заснули в монастирі навіки.
— Ну, ігумен — Божа людина все-таки, — сказав П’ята.
— А ті троє, по-вашому, чортові?
— Тих уже не повернеш.
— А якщо я завтра зайду в той монастир? І та Божа людина… накличе на мене ворога….

— Ви думаєте, мені подобається проливати кров? Я вчителька. І брати мої були вчителями. Ми не збиралися убивати. Але прийшов завойовник, і тут уже є одна правда: або він тебе, або ти його. Інакше не буває.
Усі дивилися на Марусю. П’яту мовби ніхто й не бачив. Навіть Дяков підвів на неї свої байдужі, холодні очі.
— Ми говорили про настоятеля Божої обителі, а не про завойовників, — сказав П’ята.
— Він став на бік ворога. Не під загрозою смерті, а свідомо зробив свій вибір. І знаєте чому?
— Бо він московський піп, — сказав Бугай.
— Ні, — заперечила Маруся. — Крім усього, він став на бік ворога через те, що вважає його сильнішим за нас. Багато є таких, що безоглядно стають на бік сильнішого. Такий у них інстинкт самозбереження. Тому ми повинні показати людям, передовсім нашим затурканим селянам, що ми сильні. Що ми взяли до рук зброю не для того, щоб стригти заблукалих овець.