Церква св. Трійці, Чикаго, 20-і роки
	Жіночий хор під керівництвом Наталії Гриновецької
	Хор «Бандурист» 1923 р, перейменований на «Боян» у 1927 році
	Український православний собор рівноапостольного князя Володимира

Відкрий для себе місто, в якому ти живеш! Подаруй собі Чикаго! А зробити це надзвичайно просто. Насамперед, потрібно зазначити у календарі дві дати – 17 і 18 жовтня.

У суботу та неділю мешканці та гості американського мегаполіса мають унікальну можливість познайомитися з містом зсередини, відкривши двері музеїв, університетів, церков, хмародерів. Понад 200 будинків прийматимуть відвідувачів від 9 години ранку до 5 вечора. Серед них такі, що, зазвичай, зачинені для загального огляду. Зокрема, шанувальники театрального мистецтва матимуть нагоду побувати за лаштунками та на сцені театрів, шукачі неймовірних пригод почують про них у приватних клубах та особняках із слідами знаменитостей, історики відкриють двері в етносвіт, що позначений на загальній карті екскурсією Українським селом. Насправді, якщо ви думаєте впродовж двох днів охопити якнайбільше, поцікавтеся заздалегідь – що для вас було б найважливішим у цьому калейдоскопі архітектури та історії.
Дозвольте бути вашим екскурсоводом та запросити вас у маленьку мандрівку вулицями Українського села із зупинками біля найголовніших будинків, куди ви, при нагоді, неодмінно завітаєте з друзями. Open House Chicago вписаний в історію міста як один із пізнавальних проектів Чиказького товариства архітекторів від 2011 року. Слід зазначити, що ініціатива надійшла від самого мера Рама Емануеля, родинне коріння якого в Україні.
Насамперед – коротко про історію Чикаго. «Urbis in Horto» – так величаємо Чикаго, що в перекладі з латинської мови означає «місто в саду». Насправді, з висоти пташиного лету воно нагадує прекрасну лілію на березі озера Мічиган. Своїй назві місто завдячує індіанському племені потоватомі, які проживали у цій місцевості і називали її « shikaakwa», у перекладі «дика цибуля». Особливого шарму вимові додали французькі поселенці. Згодом до них приєдналися й інші народи, назвавши Чикаго «містом вітрів», «містом широких плечей», послуговуючись фразою «I Will» («я зможу»), яка стала крилатою для всіх поколінь емігрантів та своєрідним девізом.

 

Про що розповідає цифрова хронологія

У 1674 році французький єзуїт Жак Маркетті засновує місіонерський пост на місці сучасного Чикаго. Перші родини поселилися в 1779 році, а у 1823 році вже нараховувалося 250 осіб. У 1837 році Чикаго отримує статус міста, а через три роки досягає численності більше, ніж 4 тис. мешканців. Маючи вигідне географічне положення між заходом і сходом США, стає головним центром залізничних артерій між Східним і Західним узбережжям із 30-тисячним населенням. У 1871 значна частина міста згоріла під час пожежі. І хто знає, можливо серед тих, хто заново відбудовували місто, були українці.

 

З історії перших емігрантів

Канадський бібліограф Андрій Григорович свою хронологію українців на американському материку починає з Івана Богдана з Коломиї. Тесля був серед тих, хто 1 жовтня 1608 року на кораблі «Марія-Маргареттa» прибули з Лондона до порту Джеймстаун (штат Вірджинія) освоювати новий світ. Український Конгресовий Комітет у 1976 році з нагоди 100-річчя українського поселення в Америці та 200-річчя США видав марку, на якій зображено коломийського Колумба, будівничого кораблів та організатора першої фабрики скла в м. Джеймстаун. Доказом того, що українці з’явилися в Америці на території колишніх англійських володінь після 1658 року, є прізвища – Микола Оріх, Петро Луг, Антін Самбір, Яків Шийка, Матей Гора. В армії Джорджа Вашингтона також були українці – Іван Мох, Петро Полин, Іван Оттаман. Залишилися напівлегенди про невтомного мандрівника 60-70-х років ХІХ сторіччя, одного з перших емігрантів з Київщини – отця Агапія Гончаренка. Заслуговує уваги життя героя громадянської війни, бригадного командира Івана Турчина на прізвисько «відважний козак», відомого з подвигів в армії Лінкольна.
У 1887 році до Сан-Франциско прибув Микола Судзиловський, народжений у Могилеві у родині судового урядовця, яка мала маєток у селі Фастів, Мстиславського повіту.
У 1892 він же як д-р Руссель переїздить на Гавайські острови, отримує американське громадянство. У 1900, під ім’ям Каука Лукіні Судзиловський був обраний Президентом Сенату Гавайських островів. Завдяки К. Судзиловському ухвалено закон, який дозволив переселення 365 українських робітників з Каліфорнії на Гаваї. Він був власником кавової плантації, займався також лікарською практикою, став засновником Гавайського медичного товариства та Гавайської партії самоврядування, яка виступала проти приєднання Гаваїв до США. За антиамериканську діяльність Судзиловського позбавлено американського громадянства.
Першим емігрантом із Західної України в США вважають Івана Макогона зі Заліщиків, що в Галичині, який прибув у 1860-х рр. і поселився в Колорадо. Перша хвиля еміграції українців починається у 1870-х роках і закінчується в 1914 році. Більшість з них називали себе русинами – «Ruthenians», походили зі західних земель, що були під Австро-Угорщиною. Згідно зі статистикою Юліяна Бачинського, у його праці «Українська імміграція у Злучених Державах», яка з’явилася в 1914 р., до 1898 р. до США прибуло 108 тис. емігрантів-українців, а за 1899-1909 рр. – понад 280 тис., тобто, з природним приростом у 1910 р. українців, галичан і закарпатців було близько 470 000. Від загальної кількості населення США українці становили 0,5%. Однак церковні джерела налічували на 1914 р. лише греко-католиків близько 500 000. У статті графа Леливи, поданій у Русько-Американському календарі, з 1897 року читаємо: «На величезній просторині Сполучених Держав, від Нью-Йорка до Сан-Франциска, від Ріо-Гранде до джерел Міссурі, живуть до 200 тисяч русинів». Найбільші українські скупчення були тоді в східних штатах, приблизно дві третини жили в Пенсильванії, Нью-Йорку й Нью-Джерсі. У 1914 р. на території цих трьох штатів розміщалося 76% усіх греко-католицьких парафій. У 1910 році о. Понятишин, будучи директором друкарні газети «Свобода», активно працює над тим, щоб емігранти при переписі населення, що проводився на той час в Америці, подавали себе як русини, а не за країною походження чи віросповідання. У 14-му числі «Свободи» (1910 р.) він доказує, що через назву «Ruthenian» американці відрізняють нашу народність від московської. «Цим аргументом ми вже переходимо поза межі українського громадянства», – розмірковує автор. Відомо, що при переписі населення у США в 1920 році радили записуватися українцями, але тільки в 1930 році при допомозі УНС та політичної організації «Об’єднання» урядом США на офіційних листах перепису було внесено до графи народності – українську.

 

Українці в Чикаго

У часопису «Новий час» (The New Time – безпартійний народний часопис, Чикаго, 1935 р., № 9) знаходимо цікаве повідомлення д-ра Скегара про те, що першим українцем у Чикаго був Антон Байсюра, закарпатець, що приїхав сюди з Гаваїв у 1874 році. Поселився у південній частині міста, у районі вулиць Cагреnter та Fry. Коли у 1891 р. інший краянин Петро Вінярський прибув до Чикаго, то оселився у його будинку. Через кілька років було засновано першу угро-руську церкву, яка була на вулиці 4300 S. Seeley St. Єдиним священиком, який доїжджав зі сусіднього штату Індіана, м. Витинг (Whiting), був о. Іван Паркуда. У червні 1903 року було засновано першу парафію, а через два роки збудовано першу греко-католицьку церкву святої Марії в Чикаго за адресою: 4949 S. Seeley Av. Це пояснюється припливом емігрантів та пов’язується з переїздом з Пенсильванії до Чикаго у 1891 році одного з найсвідоміших українців першої хвилі еміграції Володимира Сіменовича (1859-1932), громадського діяча, родом із Бучача. З його іменем пов’язуємо початки культурно-просвітницького життя української Америки. Прибувши у 1887 до США, був редактором тижневика «Америка» в Шенандоа (ПА), організатором кооперативних крамниць у Пенсильванії, активним діячем Українського Народного Союзу. У 1893 році він закінчив медичний коледж у Чикаго і був першим українським лікарем у США.
Через кілька років його товариш П. Янович закінчить адвокатську школу, а в 1913 році ще троє українців стають лікарями – М. Корба, К. Паздрій, Мирослав Сіменович. Окремої розповіді вимагають історії окремих парафій та українців, які були першими, а ми, більш, ніж через 100 років, наздоганяємо час, позначений феноменом збереження своєї ідентичності на чужині.
Українські церкви, як пам’ятки архітектури, – на карті Чикаго. Їх вибрали американці. Про що я б розповіла тим людям, які вперше завітали на поріг наших святинь? Насамперед, про тисячоліття християнства на українській землі, плекання традицій найкрасивішого в світі обряду, про князів та працьовитий народ, розсіяний світами, про покликання української церкви бути місіонером у США і не тільки. А оскільки американцям цікаво оглянути внутрішній інтер’єр – про іконостас і розписи, про митців і засновників парафій, про архітекторів українського довкілля.
Головними зупинками на день відкритих дверей є Український православний катедральний собор св. князя Володимира, Українська греко-католицька катедра св. Миколая, український греко-католицький собор св. Володимира й Ольги, Український Інститут модерного мистецтва та Український Національний музей.

 

Коротка зупинка № 1 вулицями Українського села

St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral, 2250 W. Cortez St. Chicago
Український православний катедральний собор св. князя Володимира.
Чи вам відомо, що цього року минає 100 років відтоді, коли у Чикаго було засновано першу українську православну громаду, що випередила на 5 років формацію Української Автокефальної Церкви в Україні. Це сталося в 1915 році, тоді, «коли в самій Україні і думки про це не могло бути», – йдеться в архіпастирському благословенні митрополита УПЦ в США Іоана з нагоди святкувань 30-річного ювілею в 1946 р. Невелика група патріотів, які називали себе козаками «з вулиці Ірі», купили на цій же вулиці маленьку церкву. Це був важкий початок церкви св. Трійці, яка на початках нараховувала до півсотні вірян. Свято-Троїцька парафія була заснована як «українська народна церква». Михайло Єнджийовський, один із засновників, писав: «Нелегкі то були часи, довелось змагатися з великими труднощами...» Перша нарада була скликана у будинку на розі вул. Деймен і Чикаго. «Прийшли майже самі галичани з Радехівського повіту (Західна Україна) і вибрали управу. Новообрана управа підшукала місце за адресою: 1944 W Erie St. Першим, хто прийшов із щедрою допомогою, був Семен Доманчук, який вніс $300. Першим парохом був о. Григорій Хомницький». Досліджуючи історію нашої громади, історик Мирослав Семчишин зазначив: «...піонерами українського православ’я в США були робітники із Західної України, передусім, з Галичини і Лемківщини, і всі вони тоді були членами єдиної Української (руської) греко-католицької церкви св. Миколая в Чикаго».
Через конфлікт з церковною адміністрацією та незадоволення роботою тодішнього пароха М. Струтинського визріла духовна революція. Група людей своїм виходом із церкви заклала символічний камінь у будову незалежної церкви. При церкві св. Тройці в 1916 році було засновано щадничо-позичкову касу «Україна», депозити якої в 1921 р. становили $62.500. Унаслідок великої американської депресії її було закрито в 1934 р.
Великим святом став приїзд до Чикаго хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка у маленькій церкві відспівала святу літургію. Це був 1922 рік. Саме в цей час у Чикаго перебував інший достойник греко-католицької церкви – митрополит Андрей Шептицький. У готелі «Амбасадор» готувався великий бенкет. Організатори не вважали за потрібне запрошувати колишніх уніатів. Дізнавшись про це, митрополит Шептицький відповів: «Це ж не церковна відправа, а громадське прийняття!» Від імені православної громади вітав гостей о. Іван Гундяк, колишній священик греко-католицької церкви св. Миколая, що у 1922 р. перейшов на православ’я.
На громадсько-культурній ниві від 1918 р. активно діяло Сестринство Непорочного Зачаття. У 1916 р. був заснований хор «Бандурист». У 1929 р, ставши основою майбутнього «Бояну», з’явився другий хор ім. Котляревського.
Драматичний театр прославився виставами «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Маруся-Богуславка» та іншими, виступаючи в Чикаго, Детройті, Мілуокі, Гемонд (Індіана). Відомим хоровим керівником була Наталія Гриновецька, а її чоловік був лікарем митрополита А. Шептицького.
1935 р. – у Чикаго та Іллінойсі українська громада мала 113 різних товариств. Політичний портрет складали різні партії: державники, українські комуністи, гетьманці та націоналісти. Згідно зі статистикою, тут проживало приблизно 41 000 українців. 57% не брали участь в організованому громадському житті. Районами компактного проживання обрали Elmwood Park, Hanson Park, Chicago Av., Division St., 51th & St. Paulina, Burnside and Pulman. Уже тоді гостро дала про себе знати асиміляція. Назву «cвято-троїцька» громада зберегла до 1937 року, перейменувавши тоді себе на православну громаду св. князя Володимира. 10 квітня 1945 р. на загальних зборах було ухвалено продати старі будинки і купити нові. Церкву, парохіальний і шкільний будинки, резиденцію пароха придбали за $64,500 доларів на вул. Кортез.
24 червня 1945 р. у храмі св. Володимира відбулася перша свята літургія за участю митрополита Іоана Теодоровича. До нового приміщення перенесено іконостас зі старої церкви, а посвячення нового відбулося в листопаді 1954 р. При церкві видавалася газета англійською мовою, роль головного інформатора виконувало радіо, яке стало мостом для цілого українського Чикаго від 1954 р. під умілим керівництвом настоятеля Ф. Білецького. Виступи хору в музеї науки і техніки мали позитивний відгук в американській пресі. Історичною подією став приїзд до Чикаго та парафії св. Володимира гетьманича Данила Скоропадського. Великий вклад громадою парафії св. Володимира зроблено у справу очікування нової хвилі емігрантів. На її запрошення до Чикаго приїхав відомий голлівудський актор Іван Годяк, що виступив з благодійним концертом в Оперному театрі. Дохід у сумі $10. 000 було призначено на переселення українців з таборів переміщених осіб у Європі.
Згодом парафіяльний будинок перетворився на пересильний пункт. Під його дахом ночували сотні осіб, до яких господарі проявили найглибші почуття християнської любові та єдності. Багато з них ставали новими парафіянами. Жертовність цих людей на спільну справу важко переоцінити. При парафії працює братство св. Володимира та сестринство ім. св. княгині Ольги. Ще у 1945 році о. П. Галицький свій маленький клас назвав «Рідною школою», яка в 1960 році нараховувала 132 учні.
У мирі і гармонії зі сусідами і громадою тече ріка життя української Америки. Прикладом щирої дружби є дворічне богослужіння під куполом катедрального собору новостворюваної греко-католицької парафії св. Володимира й Ольги наприкінці 60-х. Він і сьогодні, на перехресті долі, життєвих доріг, відкритий для всіх.
Державні мужі переконані, що найкращими громадянами є ті, які люблять землю своїх дідів та свято шанують віру і традиції свого народу. Таким успішним поколінням славиться парафія св. князя Володимира. Це була пізнавальна екскурсія у перших 50 років життя людей, якими перенесено на новий ґрунт українське православ’я.
Оцінювати діяльність нашої громади є настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.

Іван Годяк – актор, який у чиказькому Оперному театрі виступив із Благодійним концертом, зібравши $10.000 на допомогу українським біженцям ІІ Світової війни.
Українці, що прославили Голлівуд. Американський кіноактор, якому радили змінити своє прізвище на більш милозвучне для слуху англомовної людини, однак Джон Годяк відмовився. Найбільшого успіху досягнув у 40-х роках, зігравши у фільмі Альфреда Гічкока «Рятувальна шлюпка».
Народився у Пітсбургу, в 1914 році, в українській родині, що емігрувала зі села Грушатичі, що у Старосамбірському районі, на Львівщині, в 1912 році. Іван Годяк за недовгий період своєї творчої діяльності – трохи більше, ніж 12 років – зіграв, щонайменше, у 38 фільмах. З дитячих років брав участь у театральних виставах при греко-католицькій церкві у рідному місті.
У 1932 році родина переселилася у штат Мічиган і осіла в українському Гемтремку. Іван був найстаршим серед 4 дітей і вже в 1933 працював у фірмі «Шевроле». Шукав роботу диктора на радіо, але отримував відмову через акцент. Годяк багато працював над собою і в 1938 році став радіоактором на WMAQ в Чикаго. Тут починається його стрімка кінокар’єра.
У 1942 році був запрошений у Голлівуд для зйомок у фільмі «Незнайомець у місті» (англ. A Stranger in Town). Іван Годяк прожив неповних 42 роки. Помер від серцевого нападу у будинку своїх батьків у Лос-Анджелесі саме тоді, коли збирався на кіностудію для завершення роботи над фільмом «На межі Всесвіту». Світлини та концертні програми з архіву Українського Національного музею в Чикаго засвідчують, що Іван Годяк часто виступав з концертами та цікавився життям громади.