Україна підходить до нового витка економічного тиску з боку Росії зі значно сильнішими позиціями, однак низка галузей залишаються все ще вразливими.

На початку серпня уряд РФ розширив список країн, щодо яких застосовується продовольче ембарго. До нього потрапили Албанія, Чорногорія, Ісландія, Ліхтенштейн та Україна, які приєдналися до санкцій ЄС проти Росії, уведених у відповідь на окупацію Криму. Однак у випадку нашої країни дія продовольчого ембарго розпочнеться лише з 1 січня 2016 року й лише за умови, що Київ не відмовиться від запровадження економічної частини Угоди про асоціацію із ЄС. Остання передбачає не лише зону вільної торгівлі з Євросоюзом, а й адаптацію українських виробничих стандартів (зокрема, безпеки та якості харчів) до європейських, а отже, й остаточний розрив із радянськими. Саме цієї реальної, а не декларативно-політичної частини євроінтеграції й боїться найбільше Кремль, адже вона має покласти край перебуванню України в пострадянському економічному просторі та звести до мінімуму шанси на втягування нашої держави в російські інтеграційні структури.

Імунітет

Однак, як часто буває в разі частого повторення проблем, до них виробляється імунітет. У випадку України йдеться про набутий протягом останніх кількох років імунітет до російських обмежень на постачання тих чи інших колись важливих для нашої економіки товарів. Саме тому, попри погрозливий тон російських високопосадовців, насправді потенційні збитки для українського АПК будуть мінімальними. Натомість українська відповідь на ембарго може виявитися для російських постачальників вельми дошкульною.
Значна частина українського продовольчого експорту до РФ уже зараз заборонена: йдеться про численні заборони контролюючими органами на ввезення продукції м’ясо- та молокопереробних підприємств України. Загалом за результатами першого півріччя 2015-го загальний обсяг поставок українських харчових продуктів до Росії становив лише $126,4 млн..– це 1,9% усього їх експорту з України та 5,5% обсягу поставок усіх наших товарів на ринок РФ. Причому сезонний фактор урожаю (який збирається в другій половині року) здатний швидше зменшити частку Росії в загальному агроекспорті, адже такі основні експортні українські товари, як зерно та олія, як і сировина для її виробництва, до РФ не постачаються.
Більш чи менш значною залишається частка Росії в зарубіжних поставках лише кільканадцяти видів продовольчих товарів, експорт яких до РФ у річному еквіваленті становить принаймні $1 млн., а частка в загальному їх вивозі з України– 10% і більше. Йдеться переважно про різні види свинини ($39,8 млн.; тут і далі, якщо не вказано інше, дані за січень– серпень 2015 року) та яловичини ($35,3 млн.), вина й виноматеріали ($18,9 млн.), какао-пасту ($18,4 млн.), консервовані овочі, крім томатів ($7,1 млн.). Меншою мірою про поставки етилового спирту, морозива, морожених овочів, виробів із тіста, екстрактів та есенцій чаю, кави і мате, крохмалю, готових соусів та приправ, а також супів і бульйонів швидкого приготування.
Водночас слід зазначити, що обсяги постачання на російський ринок більшості названих товарів і далі стрімко зменшуються. Наприклад, свинини в серпні поточного року поставили лише на $2 млн., тоді як за попередні сім місяців– $37,8 млн., тобто в середньому $5,4 млн. за місяць. Яловичини– відповідно $1,5 млн. і $33,8 млн. (або в середньому по $4,8 млн. за місяць). Консервованих овочів (крім томатів) у серпні продано лише на $0,4 млн., тоді як за попередні сім місяців– на $6,7 млн., або в середньому по $0,95 млн. за місяць. За такої динаміки до моменту потенційного введення ембарго поставки цих ключових на сьогодні позицій продовольчого експорту до РФ можуть наблизитися до мінімальних цифр.
Значні обсяги продовольчих товарів, для яких Росія все ще залишається найбільшим експортним ринком, уже постачаються на інші, часто нетрадиційні ринки. Наприклад, крохмаль, 44,9% експорту якого все ще надходить до РФ, у чималих обсягах збувається також до Індонезії (33%). Аналогічна ситуація і з морозивом: до Росії все ще надходить 46% українського експорту цього продукту, проте воно постачається також до Молдови (29,7%) та Ізраїлю (19,5%). За експортом есенцій та екстрактів чаю і кави з України РФ (16%) значно поступилася Молдові (25,3%), як і за обсягами поставок готових соусів та приправ.
Експортери низки інших продовольчих товарів, для яких російський ринок колись був основним, уже давно переорієнтувалися на інші ринки, в одних випадках компенсувавши втрати від російського ринку, в інших– значно зменшивши загальні обсяги вивозу. Основними ринками збуту м’яса птиці, наприклад, стали Ірак та Нідерланди (40,8%, або $70 млн.), яєць– Ірак та Об’єднані Арабські Емірати (86,1%, або $43,8 млн.), твердих сирів– Казахстан і Молдова (79%, або $12,1 млн.), вершкового масла – Марокко та Єгипет (41,1%, або понад $8,2 млн.). Висока географічна диверсифікація досягнута наразі за експортом інших видів молочної продукції (частка найбільших зарубіжних споживачів зазвичай не перевищує 10–15%).
Протягом останніх років було наочно спростовано популярний міф російської пропаганди про те, що «продукція української харчової промисловості не конкурентоспроможна на європейському ринку, де вистачає своїх товарів», як і твердження, ніби до ЄС може експортуватися лише сільськогосподарська сировина, а готові вироби української харчової промисловості мають шанси тільки на ринку Росії та інших держав СНД. Реальність виявилася зовсім іншою: за перше півріччя 2015-го до ЄС було спрямовано майже третину (32,4%) усього експорту готових харчових продуктів, а до РФ– лише 5%.
За результатами першого півріччя 2015-го європейський ринок значно переважає російський для всіх галузей харчової промисловості. Винятком є какао-продукція, якої до РФ спрямовується 18,2%, а до ЄС– лише 9,7%, а також, меншою мірою, винна.
У решті випадків європейський ринок для виробників готових харчів уже зараз значно важливіший, аніж російський. Так, у першому півріччі 2015-го до ЄС порівняно з РФ було експортовано в 1,6 раза більше продукції м’ясо- та рибопереробної промисловості, у 2,5 раза– кави та чаю, у 3,7 раза– борошномельно-круп’яної продукції, у 4,4 раза– готових виробів із зерна, у 8 разів– цукру та кондитерських виробів із нього (без додавання какао), у 9 разів– продуктів овочеконсервної промисловості, у 20 разів– тютюнової продукції. Крім того, до Євросоюзу також надійшло у 2,1 раза більше, ніж до Росії, українських свіжих овочів та у 74 рази більше плодів і горіхів.
Наразі абсолютні цифри порівняно незначні: за перше півріччя постачання українських готових харчів до ЄС становило $387,6 млн. Однак і це означає, що в річному вимірі європейський ринок уже зараз здатен забезпечити українській харчовій промисловості обсяг збуту близько 20 млрд. грн. із перспективою зростання в міру адаптації стандартів якості та безпеки цієї продукції. Натомість до РФ у першому півріччі було експортовано готових виробів української харчової промисловості лише на $56,3 млн., однак, як було показано вище, з кожним місяцем ці обсяги зменшуються і за результатами вже цього року (навіть без ембарго) навряд чи йтиметься більш ніж про 1,5–2 млрд. грн.
Як бачимо, зараз уже можна говорити про те, що Україна фактично пережила відмову від продовольчого експорту на російський ринок, який колись був для наших харчів одним із найважливіших. Спробуємо поглянути, як вплинула на обсяги виробництва різних продуктів сільського господарства та харчової промисловості втрата ринку РФ, із якою свого часу пов’язували апокаліптичні прогнози.
Найбільше від торговельних воєн із Росією постраждало виробництво шоколаду та кондитерських виробів із цукру, обсяг якого в першій половині 2015-го був на 40,4% меншим порівняно з тим самим періодом 2010-го, плодоовочеконсервна, де падіння становило 28%, значно менше постраждала молокопереробна зі скороченням на 7,6%.
Натомість промислове виробництво м’яса та м’ясопродуктів, навпаки, зросло на 23,5%. Не помітили втратити російського ринку й виробники яєць: у першому півріччі 2015-го порівняно з аналогічним періодом 2010-го вони реалізували продукції на 12,5% більше (9,17 млрд. шт. проти 8,15 млрд. шт.). М’яса в живій вазі було вирощено на 22,1% більше (1,55 млн. т проти 1,27 млн. т).
Від втрати російського ринку внаслідок торговельних обмежень останніх років оговталося виробництво вершкового масла та різних видів рідкого молока: у фізичному обсязі (тобто в кілограмах та літрах) у липні 2015-го воно перевищило показник липня 2012-го відповідно на 19,1% та 2,6%. Натомість виробництво кисломолочної продукції і твердих сирів все ще залишається на 18,6% і 24,5% меншим, аніж три роки тому.
Оскільки підсумки вирощування овочів та плодів і ягід у 2015-му підбивати ще рано, порівнюватимемо дані за 2014 та 2010 роки. Тут так само помітне суттєве збільшення виробництва: овочів відкритого ґрунту з 8,12 млн. т до 9,64 млн. т (або на 18,7%), плодів та ягід– з 1,75 млн. т до 2 млн. т (на 14,4%).
Компенсатором падіння поставок до Росії стала не лише менш або більш успішна переорієнтація виробників різних видів продукції на нові ринки, а й той факт, що переважна частина галузей харчопрому, як і тваринництво, овочівництво чи садівництво, в Україні орієнтуються насамперед на внутрішній ринок. Частка їхньої продукції, яка реалізується за межами країни, була і є зазвичай незначною. Наприклад, у першому півріччі 2015-го в м’ясопереробній промисловості йшлося лише про 0,9% реалізації за межі країни, у цукровій– 1,4%, молокопереробній– 5,8%, пивоварній– 6%, спиртово-горілчаній– 10%, виробництві кондитерських виробів із борошна– 11,7%, виноробній– 16%, плодоовочеконсервній– 21%).
До значною мірою експортоорієнтованих у харчовій промисловості належать хіба що виробники тютюнової продукції (41,5%), шоколаду та кондитерки з цукру (40,8%), готової їжі (30,6%). Проте тут показники все ж нижчі, ніж у переважній частині галузей машинобудування чи металургії. Найбільше ж залежний від зовнішніх ринків український харчопром (олійно-жирова промисловість, 51% якої спрямовується на експорт), по-суті, відсутній на російському ринку, а на світовому має географічно дуже диверсифіковані ринки збуту.

Потенціал відповіді

На відміну від 2014-го, коли було укладено угоду про відтермінування набрання чинності економічною частиною Угоди про асоціацію з ЄС, цього року Україна, схоже, таки готується дати Москві відкоша. Зокрема, після останніх переговорів із російською делегацією голова українського МЗС Павло Клімкін заявив, що більшість українських експортерів «шукають виходи на нові ринки і не сподіваються на російський, оскільки вважають, що суто політично обґрунтовані рішення російського уряду не дають підстав очікувати передбачуваних економічних дії РФ у майбутньому». А прем’єр-міністр Арсеній Яценюк пообіцяв, що, «незважаючи на всі застереження та залякування з боку північного сусіда щодо введення ембарго та подальшого економічно тиску на Україну, ми чітко заявляємо: перше– угода набере чинності, друге– Україна... є частиною європейського економічного простору, третє– ми готові до введення РФ ембарго. І четверте– ми дамо гідну відповідь, якщо Росія не скасує свою постанову й відповідне ембарго буде введено».
У разі торговельної конфронтації в зону ризику потраплять аж ніяк не постачальники продовольчої продукції, проти яких має бути введене ембарго. Основні обмеження можуть бути спрямовані на постачальників низки промислових товарів із України. І якщо більшість видів продукції машинобудування та стратегічної хімічної сировини, найімовірніше, уникнуть проблем через тісну кооперацію та залежність від них російських партнерів, то постачальники багатьох видів готової кінцевої продукції, особливо споживчих промтоварів, можуть зазнати пресингу.
Тим часом дані за перше півріччя 2015-го свідчать, що Росія залишається основним споживачем для українських експортерів паперово-картонної продукції ($165,44 млн., або 61,8%, проти $21,8 млн. до ЄС), пластмаси та полімерних матеріалів ($80,7 млн., або 50,9%, проти $39,5 млн. до ЄС), керамічних виробів ($37,8 млн., або 54,3%, проти $8,5 млн. до ЄС), окремих видів готової продукції з металу, низки інших споживчих промтоварів, як-от побутова хімія ($24,8 млн., або 55,9%, до ЄС– лише $5,5 млн.). Значна залежність від російського ринку також в експортерів меблів з України ($63,8 млн., або 34,7%, проти $79,7 млн. до ЄС). Як бачимо, у зазначених випадках йдеться про обсяги суттєво більші, ніж у разі більшості видів продукції АПК. Крім того, паперово-картонна, металообробна та хімічна галузі промисловості за межі країни збувають майже третину продукції, керамічна– 42,3%, меблева– 55%. І саме ці галузі потенційно найбільш уразливі до російських обмежувальних заходів.
У цьому разі лишається покладатися лише на інструментарій захисту їхніх інтересів за допомогою механізмів Світової організації торгівлі та погрози заходами у відповідь щодо російських товарів, які постачаються до України. І стереотипи, ніби нам нічим відповісти, адже російські поставки складаються з товарів критичного імпорту, насамперед енергоносіїв, обмеження на які шкодитимуть інтересам самої України, також не відповідають дійсності. Зменшення в останні роки закупівель нашою країною російського газу та цін на нього на світовому ринку призвело до того, що частка енергоресурсів в українському імпорті з РФ у першому півріччі 2015-го впала до 44,9%. Неенергетична його складова становить $1,58 млрд, що лише в півтора раза менше, ніж увесь обсяг українських поставок до Росії. Тож відповідати є чим чи, власне, по чому. Зокрема, лише за півроку з РФ було завезено хімічної продукції на $582,1 млн. (добрива, пластмаси та полімери, ефірні олії, каучук і гума). На $390,6 млн. із Росії надходить продукції машинобудування, значна частина якої є кінцевою продукцією, а не комплектуючими для українських підприємств. А отже, вона також може стати об’єктом обмежувальних заходів у відповідь з боку України. Ще на $116,4 млн. було імпортовано з РФ продукції чорної металургії, на $94,9 млн.– кольорових металів та виробів із них.
Врешті, російський продовольчий експорт до України у першому півріччі 2015-го становив $72,2 млн., ще на $39,5 млн. було поставлено тютюнової продукції. Цей аспект заслуговує на особливу увагу в контексті російських погроз продовольчим ембарго. Адже продовольчий імпорт із РФ до України– це переважно готова продукція харчопрому ($66,7 млн., тоді як власне продукції сільського господарства – лише $5,5 млн.). У результаті РФ постачає до України її навіть більше, ніж ми до РФ. Не кажучи вже про значні обсяги поставок продукції тютюнової промисловості з РФ за відсутності її експорту до Росії з України.
Наголосимо, що йдеться про піврічні обсяги, а за рік сума приблизно вдвічі більша. Для російської економіки, яка переживає обвал цін на енергоносії та фінансові санкції, йдеться про потенційно досить відчутні збитки в кілька мільярдів доларів недоотриманої валютної виручки. Тому торговельна війна з Україну видається небажаною та малоперспективною з погляду самої РФ. Хоча для ірраціональної політики нинішнього кремлівського керівництва це, звісно, може виявитися й не аргументом.