Банківський півень (Gallus gallus) донині живе як дикий в Південній Азії.

Розведення свійських тварин відіграло важливу роль у розвитку людської цивілізації. В процесі так званого одомашнення багато ознак колись диких форм змінилися так, що це стало вигідно людині. Але на початку тварин розводили з метою приручити: змусити їх втратили природний страх перед людиною.

Нещодавно на прикладі праформи домашньої курки шведські біологи продемонстрували: лише цілеспрямований відбір покірніших тварин міг зумовити ще й одночасний розвиток інших, вигідних людині властивостей птиці. Так, впродовж шести поколінь страх в диких курей зменшився, рівень обміну речовин підвищився, ефективність використання, зокрема розмір яєць, збільшився, розповідають учені про свій експеримент в журналі Biology Letters.
«Наші результати засвідчують: типові ознаки домашніх тварин могли розвинутися як побічні ефекти покірності, що зростала», – пояснюють біологи на чолі з Пер Єнсеном (Per Jensen) з Лінчепінгського Університету (Швеція). Згідно з ними, дикі тварини були потрібні людям для домашнього господарства не як джерело їжі, а, здебільшого, як слухняні піддані.
До корисних для людини ознак свійських тварин належали: велика маса тіла та високий темп розмноження. Проте основним для успішного приручення було те, щоби тварина втратила свій вроджений страх перед людиною. Нещодавно науковці підтвердили теорію, згідно з якою зі зростанням покірності у дотепер невідомий спосіб у домашніх тварин виникали й інші корисні для людини властивості.
Свійській курці – вже близько 8 000 років. Походить вона від Банківського півня (Gallus gallus), який донині живе як дикий в Південній Азії.
Взявши цю праформу за основу всіх сучасних видів домашньої курки, команда науковців Єнсена на підставі двох окремих процесів відбору, що тривали впродовж 6 поколінь, розводила тварин, які демонстрували або більший, або менший страх перед людиною.
Для однієї групи приборканих курей властивим був відверто вищий, ніж в іншої групи, рівень обміну речовин, який вимірювали споживанням кисню на кілограм ваги тіла. Крім того, своїм харчуванням ці тварини послуговувалися краще, тобто у віці 200 днів вони важили приблизно на 200 г більше, ніж представники іншої групи. Кури, що менше боялися людини, й на інші предмети реагували не так боязко. В чоловічих особин тест крові засвідчив підвищений рівень медіатора серотоніну – ознака загалом незначної лякливості в птахів.
Зростання рівня серотоніну в процесі приручення може пояснити механізм, який пов’язує зростання рівня покірності, з багатьма іншими властивостями курей, каже Єнсен. Відомо, що серотонін також впливає на функцію травлення їжі. Так, унаслідок відбору, який перетворив диких тварин на свійських, генетичні ознаки можуть поширюватися й спричиняти як зміни поведінки, будови тіла, так і призводити до змін обміну речовин.
Є також інші властивості свійських тварин, зокрема варіації забарвлення, що виникли постфактум упродовж цілеспрямованого розведення, пишуть автори.
Учені припускають, що отримані результати про наслідки приручення курей, можна перенести й на інших тварин, зокрема свиней, овець і велику рогату худобу.