За новинами про Сирію та очікуванням нових «Мінських ганебностей» майже непоміченою лишилася маленька новина: громадяни КНР от-от отримають можливість їхати до РФ без віз… Нарешті до росіян приїде комунізм – гуртовими партіями.

22 вересня 2015 року на офіційному сайті Кремля з’явилася майже непомітна інформація. Президент РФ Володимир Путін доручив уряду Дмитра Медведєва до 30 жовтня надати пропозиції щодо безвізового в’їзду до РФ громадян Бразилії, Індії, Китаю і ПАР – країн, що разом з Росією входять до БРІКС.

Також Кабміну РФ доручено «проаналізувати практику застосування норм щодо спрощення візового режиму для іноземних громадян».
Безвізовий в’їзд пропонується поширити на туристів з країн БРІКС, які прибули до РФ на короткий термін, «а також з інших країн, перелік яких затверджується урядом Російської Федерації».
Ну і різні рекомендації, як покращити життя китайським гідам-перекладачам, як покращити туристичний імідж Росії в закордонних ЗМІ – ну і так далі… Аж до створення «особливих економічних зон туристично-рекреаційного типу», а також «податкового стимулювання туристично-рекреаційних комплексів, об’єктів відвідування і показу туристичної інфраструктури, розташованих на території суб’єктів РФ, що входять до складу Далекосхідного федерального округу».
Зрозуміло, що навряд чи туристичний імідж РФ будуть поліпшувати у західних ЗМІ.
Та й туристично-рекреаційні комплекси теж, як бачимо, зовсім не в Криму розвивати збираються.

«Підводний човен» російської влади на повній швидкості прямує в Китай.
І навряд чи з теплих китайських обіймів Росія вийде цілою.
Швидше за все, найближчим часом Росію чекатиме те ж саме, що і Європу, от тільки європейський простір заполонили сирійські біженці дрібними загонами по пару тисяч осіб, а російським землям варто чекати китайських туристів невеличкими групами по пару мільйонів осіб.

До речі, останніми днями дедалі більше аналітиків починають всерйоз задумуватися над питанням феномену сирійських біженців. Адже військовий конфлікт в Сирії триває не перший рік – фактично майже чотири роки. До того час була ціла хвиля конфліктів по сусідніх країнах – однак біженці з Ємену, Лівії чи навіть Єгипту чомусь до Берліну не рвалися. Чи то раптом кордони ЄС впали?
Так, були фактично щотижневі аварії човнів з біженцями біля Лампедузи, італійські рятувальники регулярно мали роботу. Однак ті біженці їхали десятками або сотнями – і геть не прагнули дістатися до Берліна. А тут на тобі – тисячі біженців дружними колонами починають рух в одному і тому ж напрямку…

Значна частина цих біженців не приховує, що за своє переміщення в землі, більш привабливі з інфраструктурної точки зору, вони заплатили «перевізникам», і то чималі гроші. «Перевізники» людей в таких кількостях не можуть працювати непоміченими – як мінімум про них повинні були б знати спецслужби.
Україна вже частково знайома з цією проблемою: спробуйте організувати кілька тисяч людей, щоб вони знали, куди їм їхати, як себе поводити, де кому платити… І головне – з яких грошей платити! Більшості українських біженців з Донбасу до Києва добратися було проблематично – а війна на Донбасі фактично триває тільки рік з хвостиком. А скільки українців так і сидять на Донбасі, ризикуючи життям – бо не мають за що втікати – і не уявляють, куди їм втікати. А тут раптом сотні тисяч сирійців дізналися раптово дорогу в Німеччину, та що там Німеччину – прямо на Берлін. І ще й так, щоб по прибутті отримати непогані компенсації. І не просто хочуть туди потрапити – а вимагають цього, іноді доволі агресивно.

Іншими словами, якась доволі потужна організація забезпечує німецьким платникам податків доволі серйозний сюрприз. А ті ж таки німецькі спецслужби, котрі, між іншим, теж існують на гроші німецьких платників податків, мовчать, як в рот води набрали.
Зрозуміло, що якщо спецслужби мовчать – це не означає, що вони нічого не знають.
Більше того, якщо німецькі політики вже погодилися прийняти біженців – то, швидше за все, навіть якщо спецслужби щось і знали – вони про це дуже швидко забудуть. Це вам не Україна, де Наливайченко каже одне, Порошенко інше, Яценюк третє – а потім Наливайченко іде у відставку і каже ще й четверте.
Україна в цьому випадку – просто зразок демократії.

Але питання в іншому: «щось знати» про організаторів цього процесу спецслужби мали ще до того, як той процес почався. І мали би застосувати ці знання…
Тим не менш, особливих ознак того, що хтось намагався перешкодити цьому процесу, непомітно.
Більше того – кілька днів тому німецькі ЗМІ розповсюдили інформацію, що, мовляв, американські та російські спецслужби провели перемовини щодо Сирії. Навряд би чи тут обійшлося без німецьких спецслужб…

З іншого боку, вже інші німецькі ЗМІ 22 вересня повідомили, що США мають намір розташувати на авіабазі бундесверу у місті Бюхель (федеральна земля Рейнланд-Пфальц) 20 атомних бомб типу B61-12. При цьому журналісти телеканалу ZDF стверджують, що отримали доступ до відповідних бюджетних документів США.
Це загалом перевірити тяжко. А от представник Соціал-демократичної партії Німеччини Томас Хічлер підтвердив телеканалу, що федеральний уряд Німеччини протягом найближчих років планує витратити 112 млн. євро на модернізацію авіабази в Бюхелі.
А кілька тижнів тому з’явилася інформація, що США перекинули до ФРН багатоцільові винищувачі п’ятого покоління F-22 Raptor – для того, щоб східноєвропейські союзники по НАТО почували себе трохи впевненіше.
Що цікаво, МЗС РФ того ж таки 22 вересня оперативно висловило занепокоєння «у зв’язку із запланованою модернізацією американської ядерної зброї в Німеччині».
«Подібні плани США викликають у нас занепокоєння. Нагадаю, що в 90-х роках Росія в чотири рази скоротила свій арсенал нестратегічних ядерних засобів, перевела їх у категорію нерозгорнутих, і зосередила на центральних базах зберігання в межах національної території. У той же час в Європі – не тільки у Німеччині, але і в Бельгії, Нідерландах, Італії та Туреччині – залишаються розгорнуті тактичні ядерні засоби США. Американці модернізують свої ядерні авіабомби, а європейські члени НАТО – літаки-носії таких озброєнь. Ця лінія підтверджена на самітах НАТО в Чикаго (2012) та Уельсі (2014)», – заявила офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова.

	Зона АТО. Йшов 10-й рік Мінських ганебностей… :)

Вона також додала, що у зовнішньополітичного відомства РФ «викликає занепокоєність і так звана практика» спільного використання ядерної зброї «в рамках НАТО». Мовляв, нарощування силового потенціалу НАТО і «наділення організації глобальними функціями, реалізованими з порушення норм міжнародного права, становить небезпеку». При цьому Захарова підкреслила, що Москва «відкрита до обговорення будь-яких питань, пов’язаних зі зміцненням міжнародної безпеки».

Шкода, нема вже в України ядерної зброї, з нею якось було би зручніше пояснювати східним сусідам, що заява їхнього МЗС просто рясніє купою логічних помилок. З ядерною зброєю такі пояснення якось аргументованіше виглядають, а от без неї то все – тільки слова…
Втім, не будемо про сумне.
А тепер уявіть собі: в одній і тій самій країні ядерні бомби, надсучасні винищувачі – і тисячі, якщо не сотні тисяч, сирійських біженців…
І, що цікаво, ці тисячі сирійських біженців на Берлін ринули фактично якраз вчасно, аби встигнути до початку сесії Генеральної Асамблеї ООН, на якій, як то не дивно, вперше за 10 років зібрався виступити Володимир Путін власною персоною.
Потім цією ж персоною він збирається представляти Росію на новому раунді «Мінських ганебностей», котрі цього разу вирішили провести в Нью-Йорку.
Тобто, цього разу не буде ніяких підставних клоунів – головний терорист Донбасу сам добровільно вийде на арену цирку. А то якісь пургіни, гіркіни, шмиркіни, медведчуки, без спеціальної підготовки і не зрозумієш, хто на тих «мінських ганебностях» кого представляє, і хто там найбільший терорист. А от у Нью-Йорку вже всім буде все ясно.

Однак цікавою є не тільки надзвичайна ясність процесу.
Цікавими є ще й процеси, котрі «під цю справу» відбуваються в Україні.
От, для прикладу, було в Україні таке собі «Громадське радіо». Ну майже Бі-Бі-Сі.
Як записано на сайті цієї структури, ««Громадське радіо» створюють незалежні журналісти, які свого часу відмовилися закривати очі на цензуру, нечесну «редакційну політику» чи непрозорі схеми власності медіа».
І був там такий чудовий журналіст – Андрій Куликов. Засновник оновленого «Громадського радіо», а з 14 вересня 2015 року – вже голова ГО «Громадське радіо». Ну і заразом – ведучий суспільно-політичного ток-шоу «Свобода слова» на телеканалі ICTV, член ГО «Телекритика».
Суцільна совість і етика української журналістики.

І тут раптом цей Куликов їде на Донбас. Не просто в зону АТО – а за лінію фронту. Як сором’язливо каже українська влада – за межу територій, котрі контролюються українською владою.
І там сидить за круглим столом із терористами, влаштовує там телеміст, розповідає, які в «ДНР» живуть гарні люди – і як вони цінують і свободу слова, і самого Куликова.
Ще би трохи – і вже би розказував, як ті чудесні терористи шанують українських патріотів. Люблять до смерті просто. І навіть дядько не червонів, і кишені від радісного передчуття не трісли… Мабуть, саме перемовлялися з принципами журналістської етики…
Щоправда, потім Куликов заявив, що їздив туди не як журналіст, а як приватна особа.
А от коли його запитали, як простому смертному українському журналістові з Донецька можна туди з’їздити і лишитися живим, логіка засранців дала збій.
І донецьким журналістам Куликов відповів: «Це абсолютно інша справа. Одна справа це людина, захищена тим, що вона працює на ICTV... але я думаю, таким, як ви, краще поберегтися».

Що ж, нелогічно, але принаймні чесно.
І примушує згадати, кому належить ICTV, – аби зрозуміти, яку таку чудодійну силу в очах терористів мають посвідчення цього телеканалу. Якщо хто забув: ICTV належить Віктору Пінчуку, зятю Леоніда Даниловича Кучми. Того самого Кучми, котрий на «Мінських ганебностях» невідомо кого представляє.
Але підписує ті ганебності справно від імені України – і території за тими ганебностями Україна здає теж справно, там, де нема добровольців – то і взагалі за графіком. Правда, там, де є добровольці, графік трошки відстає – але тільки трохи. Цього разу он взагалі хтіли підписати угоду про відведення зброї калібром до 100 мм – при тому, що бойовики свої 152 мм нікуди не відводили. Але щось там з цією угодою не склалося, схоже, представники ОБСЄ на цей раз якісь трохи видющі трапилися…

Чекаємо тепер 28 вересня, слідкуємо за телеефіром – які ще взірці журналістської етики поїдуть в Донецьк з розповідями про прекрасних донецьких терористів і свободу слова по-пургенівськи, перепрошую, пугінівськи… Які ще політики спробують вдавати затемнення мізків – і захищати право російських терористів на вбивство українських громадян… Слідкуємо і уважно запам’ятовуємо: рано чи пізно Феміда має всіх знайти і всіх впізнати, на щастя, прецеденти вже були.
Ну і не забуваємо про те, що хоч 28 вересня і затемнення Місяця, але 27 вересня – Воздвиження Хреста Господнього. Навіть якщо ми щось недодивимося – від суду там вгорі ще нікому втекти не вдалося…