Є в Ростовській області Росії місто Донецьк – повний тезка українського Донецька – столиці Донбасу. В суді цього невеликого закритого російського міста з 16 липня цього року розпочалася, а у вівторок, 22 вересня, активізувалася чергова стадія судового процесу над Надією Савченко.

В Україні влада, значна частина політичних сил і ЗМІ та більша частина громадськості цей суд інакше як судилищем не називають і всіляко підкреслюють його незаконність, несправедливість, заполітизованість.
Приблизно так само, тільки в дипломатичних термінах, називають цю судову тяганину лідери провідних західних країн та основні європейські інституції на кшталт ПАРЄ, чиїм депутатом є Надія Савченко.
Українська світова діаспора практично одностайно засуджує судове переслідування Надії Савченко і всіляко протестує проти цього. Особливо активно і різноманітно це роблять українці Великого Чикаго, читачі нашого часопису.
Але треба розуміти, що так думають далеко не всі 100% в Україні і за кордоном.
У самій Україні є низка політичних сил, які не вступаються за Надію Савченко, не протестують, не вимагають її звільнення, не заявляють про її невинуватість.
І у цих політичних сил є свій електорат, частина якого думає так само. Є і такі, хто не виключають провини Надії, а є і просто впевнені, що вона дійсно причетна до смерті російських журналістів.
Саме у цьому її звинувачують у Росії. І само собою зрозуміло – російські офіційні особи продовжують стверджувати, що цей судовий процес є законним, суто правовим і зовсім не політизованим.
Більше того – уважне вивчення офіційної російської інформації про цей судовий процес дозволяє зробити висновок, що сам тон цієї інформації – підкреслено приземлений, буденний – витримується постійно. І це не просто так.
Тут виникає ефект контрасту. Всі, хто вступається за Надію Савченко в Україні та за її межами – роблять це емоційно, гаряче, палко, експресивно.
Всі, хто проти Н. Савченко, говорять про цю справу з таким виглядом, щоб показати – ну чого шуміти – звичайна справа, ясна, як день, провина підсудної очевидна, чого, мовляв, протестувати?
Коли адвокати Надії 30 липня висловили бажання змінити територіальну підсудність, Донецький суд тут же скерував справу Савченко до Ростовського суду – мовляв, хочете змінити – будь ласка, нехай суд вищої інстанції розгляне це клопотання.
Журналісти бажають акредитуватися на процес? Будь ласка, ось зразок заяви на акредитацію.
Прокурор вимагає змінити адвокатів Надії Савченко, які повністю на її боці? Ну що ви, суд відмовляє в цьому державним обвинувачам – що ж тут дивуватися, суд же неупереджений, справедливий, не думайте, що він діє під диктовку прокурора.
Є перерва в засіданнях? Так, суд розглядає наступну справу – щодо хабара громадянина РФ Е. Абдулаєва. Все там ясно, як Божий день. Тому і швидкий вирок – штраф у сумі 301 тисяча російських рублів. Розглянули справу Абдулаєва? Повертаємось до справи Н. Савченко, такої ж простої й очевидної...
Оскільки Ростовський облсуд відмовив адвокатам Савченко у зміні територіальної підсудності, значить, справа залишається у Донецькому міському суді і він призначає наступну дату попереднього слухання…
Приблизно так можна передати ті сигнали, які надходять від Донецького суду Ростовської області РФ.
Така от підкреслена буденність тону повідомлень має на меті знизити градус громадського інтересу до справи Савченко, представити її як звичайну кримінальну справу, яка повністю розслідувана.

	Надія в судовій клітці 22 вересня 2015 року

Тиждень тому було так само буденно повідомлено, що відкрите судове засідання по кримінальній справі Н. Савченко призначено на 22 вересня об 11 годині.
Перед цим один із трьох адвокатів Надії Марк Фейгін зробив останню спробу уникнути цього суду і тієї негативної реакції в світі, яку він викличе.
Адвокат благав: «Перед початком попередніх слухань у Савченко я знову закликаю залучених у процес прийняття рішень осіб припинити це ганьбище. Ще є розумна можливість «дати задню» і закрити справу Савченко. Навіть на цій процесуальній стадії. Схаменіться!»
Голос волаючого в пустелі. Звісно, не схаменулися.
Перед початком судового засідання біля приміщення суду – самотній пікет одинака. Біля входу – невелика купка журналістів, декілька інших присутніх.
Ажіотажу нема. Зовні все тихо.
Проте кінологи з собаками та посилені наряди правоохоронців з напруженими обличчями, а також частково перекрита центральна вулиця міста з промовистою назвою – проспект Леніна – видають величезну приховану напругу. Суд анонсувався як відкритий, однак до зали завели півтора десятки осіб, з яких половина – російські «казаки» – справжні чи переодягнені, як висловлювалися ЗМІ.
Журналістів до зали не пустили, процес їм транслювали по монітору в окремому приміщенні. Сестру Надії Віру також попросили вийти із зали.
Процедура засідання містила два ключові моменти. Перший – звинувачення прокурора. Другий – реакція підсудної.
Надія, як і Віра, – у вишиванках. Надія розмовляє українською, в залі – перекладач.
Прокурор звинуватив Надію в причетності до загибелі російських журналістів і мирних мешканців на Донбасі – фігурують не двоє загиблих, як про це завжди йшлося, а всього семеро постраждалих.
Надія з обуренням відповіла: «Провину не визнаю. Все, що написано в звинуваченні, – брехня, фількіна грамота. Російського кордону не перетинала, мене викрали і незаконно переправили до Росії. Свідчення дати погоджуюся, але вимагаю, щоб мене і всіх свідків допитали із застосуванням поліграфа (детектора брехні)».
Допит Надії заплановано на 29 вересня.
На використання поліграфа суд, ймовірно, дозволу не дасть – бо що тоді залишиться від показів свідків?
185 сторінок обвинувального висновку підготовлено слідством і фігурує на суді.
Що може протиставити цьому Надія? Які аргументи, докази, і хто їх буде слухати?
Режисеру О. Сенцову нещодавно дали 20 років. Надії пророчать 25.
Навіть у Росії починають звучати голоси, що суду там нема. Є судилище.
Наступні засідання у справі Савченко будуть 29, 30 вересня, 1, 6, 7, 8, 12, 14, 15, 19, 21, 22, 26, 28, 29 жовтня.
Будемо слідкувати в очікуванні фатального вироку.
Ясно, що справа Надії Савченко звичайними правовими засобами вирішена бути не може і рано чи пізно стане елементом політичного торгу на найвищому міждержавному рівні.