Автор наведеної нижче у стислому вигляді публікації – відставний норвезький генерал Сверре Дісен – у період з 1 квітня 2005 року до 30 вересня 2009 року обіймав посаду керівника Штабу оборони Норвегії (Forsvarssjefen). Він викладає свій погляд на перспективні способи збройної боротьби і відповідні форми військової організації з урахуванням специфіки Північноєвропейського театру військових дій.

Ведення маневреної війни у XXI сторіччі

Сверре Дісен (Sverre Diesen), Брюссель, 14 квітня 2005 року.  Фото NATO Media Library

Сучасна західна військова думка бере свій початок у період 70-х і 80-х років минулого сторіччя, яке характеризувалося відродженням теорії військового мистецтва у США.
Сучасне західне військове мистецтво постулює:
– на рівні стратегії: незмінну сутність війни як суспільно-політичного явища, здебільшого, не схильного до впливу науково-технічного прогресу;
– на рівні оперативного мистецтва і тактики: відповідність форм військової організації і способів ведення збройної боротьби загальним принципам війни та досягненням військово-технічного прогресу.
Відтак, розвиток військової організації суспільства підпорядкований вирішенню одвічного завдання – як найкраще узгодити досягнення військово-технічного прогресу, сучасні і потенційні, з обов’язковими принципами ведення війни.
Вирішенням завдання на сучасному етапі є творче переосмислення теорії маневреної війни (manoeuvre warfare).

Теорія маневреної війни

Маневрена війна передбачає охоплення противника з флангів і обхід з метою завдати удару в тил його оперативного шикування, аби відрізати частину військ противника від основних сил, відтак, примусити здатися. Удару завдають із застосуванням великих мас рухомих військ, при цьому вогнища опору обходять стороною.
Зародившись в епоху мануфактурного виробництва (друга половина XVII – перша половина XIX сторіч), маневрена війна отримала свій розвиток у період машинного виробництва (друга половина XIX – перша половина XX сторіч) і досягла апогею в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).
У другій половині XX сторіччя у зв’язку з появою ядерної зброї теорія маневреної війни зазнала відомих змін і отримала новий імпульс розвитку в зв’язку з переходом від машинного виробництва до автоматизованого.
У своїй новій іпостасі теорія маневреної війни розкрилася у 90-х роках минулого сторіччя у двох дзеркальних концепціях – американської «повітряно-наземної операції (битви)» (Air Land Battle) і радянської «стратегічної наступальної операції на театрі військових дій».
В їх основі лежить трьохчленний конструкт «мета-метод-засіб»:
– мета: придушення волі супротивника до опору через перехоплення ініціативи і позбавлення можливості впливати на хід подій;
– метод: менший за тривалістю, ніж у супротивника, цикл прийняття рішення і більш високі, ніж у протиборчої сторони, темпи ведення бойових дій;
– засіб: загальновійськові механізовані з’єднання, що діють за безпосередньої авіаційної підтримки.

На шляху до нової зміни парадигми?

Очевидно, що актуальність перших двох елементів конструкту маневреної війни непорушна протягом усієї історії військового мистецтва.
Що стосується третього елемента, тут саме час поставити питання: чи не прийдуть – внаслідок військово-технічного прогресу – на зміну загальновійськовим механізованим з’єднанням інші організаційні форми. І саме тому, що інформаційні технології, які лежать в основі сучасної революції у військовій справі, дозволяють досягти поставленої мети (перший елемент) швидше і з використанням дешевшого методу (другий елемент).
Запровадження перспективних інформаційних технологій у військовій сфері в трьох основних сферах (розгортання сучасних систем зв’язку і передачі даних; розробка перспективних систем аналізу та розподілу інформації, що використовують уніфіковані формати її подання і засобів обробки; формування сучасної когнітивної сфери, яка стосується питань реформування та оптимізації організаційних структур органів управління, обробки та аналізу інформації) в технічному сенсі може підвищити темп операцій (бойових дій), скоротивши час окремих фаз циклу управління (OODA loop).

	Полковник Джон Бойд (John R. Boyd), 4 березня 1974. Фото – Quantico Historic USMC Archives

Розроблена полковником ВПС США Джоном Бойдом (1927-1997 рр.) і вперше представлена ним військово-науковому співтовариству у 1995 році, теорія управління військами (силами) розглядає чотири фази типового циклу подій (OODA): отримавши завдання і дані про противника (Observe), командир повинен оцінити ситуацію (Orient), прийняти рішення (Decide) і діяти відповідно до виробленого задуму (Act).
У філософському і практичному сенсі досягнення переваги у веденні бойових дій – це можливість бути на голову вище або попереду противника і нав’язувати йому свої умови, підвищуючи темп операцій (бойових дій).
Виникаюча асиметрія при протистоянні двох циклів Бойда призводить до «системної кризи» з боку циклу з меншою несучою частотою системи.
Відтак, на сучасному етапі ключовим у понятті маневру стає не просторовий, а часовий його вимір. При тому, що на це вказував ще Наполеон двома сторіччями раніше: «Сила армії, як і імпульс (кількість руху) у механіці, є добутком маси на швидкість».
У війнах майбутнього цикли Бойда скоротяться до мінімуму – війну будуть вести у режимі «реального часу». Жодних фронтів, жодних стратегічних операцій, хитрих маневрів, жодного прориву оборони і багатоденних бомбардувань не передбачається.

Концепція ISTAR

Чотири фази запропонованого Бойдом циклу управління можуть бути умовно розділені на дві нерівні частини: перша (об’єднує фази Observe, Orient, Decide) асоціюється зі збором, обробкою, аналізом і розподілом інформації; друга (завершальна «кінетична» фаза Act) асоціюється з маневром і застосуванням засобів ураження.
Більшу частину XX сторіччя як російські, так і іноземні військові фахівці займалися розробкою технічних рішень, пов’язаних, насамперед, із «кінетичною» фазою циклу Бойда. Наголос робили на підвищенні рухливості, точності, а також вогневій потужності засобів збройної боротьби.
На початку XXI сторіччя розвинені у військово-технічному плані держави світу приступили до об’єднання в єдину мережу сил і засобів, задіяних у перших трьох інформаційно-комунікативних фазах (збір інформації, її обробка, аналіз, розподіл і підготовка до прийняття рішення) процесу управління військами і (силами). Мережевоцентричний принцип організації єдиної розвідувально-інформаційної системи ISTAR (Intelligence, Surveillance, Target Acquisition and Reconnaissance) дозволяє оптимізувати відповідні фази циклу Бойда і, отже, підвищити швидкість прийняття рішення та темп операцій (бойових дій).
У стислому вигляді концепція маневреної війни майбутнього може бути сформульована як комбінація розподілених у просторі засобів виявлення і централізовано застосовуваних засобів ураження.

Військовослужбовець розвідувальної роти танкового батальйону норвезької армії з БЛА Raven, 22 вересня 2014. Фото Forsvarvets mediearkiv

Щоб виграти час, слід відмовитися від колишніх платформоцентричних принципів організації та ведення операцій (бойових дій), що зумовлюють необхідність фізично переміщати важкі броньовані платформи на відкриті вогневі позиції для ураження найважливіших цілей противника вогнем прямого наведення у ближньому вогневому бою, на користь мережевоцентричних принципів, що передбачають досягнення нових бойових можливостей військ (сил) насамперед за рахунок синергетичного ефекту комплексного використання сукупності всіх наявних бойових платформ у дальньому вогневому бою.
При цьому, фізично маневр на полі битви (бою) здійснюватимуть легкі (розвідувальні) підрозділи, задіяні в єдину просторово розподілену мережу автоматизованих систем розвідки і захоплення цілей ISTAR. На переміщення вони витратять значно менше часу, ніж важкі (механізовані) частини. Їх виживання буде забезпечувати не стільки броньовий захист платформ, скільки розосередження, висока маневреність і прихованість дій, широке застосування малогабаритних роботизованих комплексів. Для цілей самооборони вони будуть використовувати особисту стрілецьку зброю, а також (при загрозі повітряного нападу) переносні зенітно-ракетні комплекси.

Можливі проблеми та способи їх вирішення

Очевидно, що подібна концепція не позбавлена проблем, і ось дві найгостріші з них.
Фізичне розділення засобів виявлення і засобів ураження зумовлює необхідність підтримки стійкого зв’язку між ними, а це, своєю чергою, вимагає контролю електромагнітного спектру і кіберпростору. Засоби радіоелектронної боротьби противника не повинні уражати (пригнічувати) роботу наших систем управління, зв’язку та інформації.
Інша проблема пов’язана з економічною доцільністю нових систем озброєння. До прикладу, сьогодні Норвегія не може собі дозволити мати високоточні боєприпаси для гарантованого ураження з першого пострілу бойової броньованої машини супротивника. Ціна одиниці продукції цього виду високоточної зброї склала б позахмарну суму – 1 млн. крон. Економічно прийнятна альтернатива у вигляді засобів ураження може підпасти під обмежувальну дію міжнародної Конвенції про заборону касетних боєприпасів, що вимагає вже політичного рішення.
Обидві зазначені проблеми так чи інакше пов’язані з недостатнім рівнем військово-технічного прогресу, необхідного для реалізації концепції маневреної війни, що ґрунтується на принципі просторово розділених засобів виявлення і централізованого застосування засобів ураження. Однак, сучасні темпи науково-технічного прогресу в різних сферах людських знань дозволяють сподіватися, що протягом найближчих п’яти-десяти років ці проблеми, з високим рівнем імовірності, будуть вирішені.

Рішення проблеми оборони для Скандинавських країн

Концепція маневреної війни, що базується на використанні просторово-розділених інформаційно-керуючих систем ISTAR, що видають дані про ціль далекобійним системам високоточної зброї, дуже перспективна для держав із вельми великою територією і різновекторними інтересами у сфері національної безпеки, особливо, в умовах скорочення бойового та кількісного складу національних збройних сил.
Зокрема, скандинавські держави не можуть забезпечити захист усієї своєї території за допомогою наявного контингенту збройних сил традиційної структури. Будь-який маневр у район загрози означає фізичне переміщення сил і засобів на сотні кілометрів за лічені години або, у крайньому випадку, протягом доби в умовах обмеженої транспортної інфраструктури, що в реальності неможливо.

	Підрозділ Королівської гвардії Норвегії на навчаннях Noble Ledger +2014, 21 вересня 2014. Фото Forsvarvets mediearki

Очевидним вирішенням цієї проблеми стала б зміна парадигми ведення бою. Економічний виграш полягає у тому, що у цьому випадку потрібна обмежена кількість важкого далекобійного озброєння, що використовує дані про цілі від легких високоманеврових підрозділів.
Нову концепцію вже зараз в обмеженому обсязі використовують в оперативних цілях і почасти продовжують випробувати. Дуже важливо відзначити, що потенціал інформаційних технологій не обмежується матеріальною частиною. Як і при попередній зміні парадигми побудови бою, на перший план виходить питання про апробацію військової теорії і пошуку оптимальних організаційних форм. У майбутньому Норвегія, можливо, у взаємодії з іншими скандинавськими країнами завершить концептуальне опрацювання нової моделі, проведе серію дослідницьких командно-штабних навчань і практичних тренувань і, нарешті, повноцінні військові навчання, аби випробувати ці новаторські ідеї.