Вдома – найкраще

Не передати особистих почуттів від нової зустрічі з рідним Києвом. Прилетіла напередодні державних свят – 22 -го серпня. Порівнюючи красу двох столиць по обох боках Атлантики – Києва та Нью-Йорка – краса нашої столиці, повірте, переважає. Холод і архітектурна колючість такої привабливої для мільйонів людей столиці світу Нью-Йорка і вкраплене у густу зелень та верхівки соборів прадавнє Правобережжя нашого Києва. Однакового зеленого, зіпсованого індустрією, кольору вода Дніпра і Гудзона. Але оспіваний Дніпро рідніший. Навіть неусміхнені на противагу нью-йорківцям люди на вулицях Подолу, Святошина з його околичним Академмістечком та Майданом мені свої, рідні, близькі за ментальністю, зрозумілі. Всі для мене, ніби друзі. Я – вдома!!! Повірте – це не ностальгія. Це природне, зрозуміле, принаймні, для мене самої, відчуття свого коріння, свого роду, своєї землі. Землі предків, дітей та внуків. Нині це відчуття називають патріотизмом. Воно втратило ідеологічно-формальне підґрунтя і набрало звичайного важливого людського, цінностного значення. Нинішня молодь хоче втікати звідси. Не раджу. Навіть у ці, сьогоднішні, найгірші для країни часи. Там – більша свобода і жирніший шматок хліба (до слова, за рахунок каторжної праці), але там – національне і соціальне сирітство, почуття відчуженості... Втрата душевної гармонії. Коли душа розривається навпіл.

Київ, 23 серпня. Свято Українського Прапора. Фрагмент

А зараз про перші події, їх бачення. Дуже помітно зростання поваги, використання української символіки мешканцями всієї України і столиці перш за все. Забігаючи наперед у 24-е серпня – День Незалежності – душа раділа: вже зранку люди зі святковим настроєм гуляли по Хрещатику, Майдані. Більшість – у вишиванках або ж стилізованих українських сорочках, оздоблених елементами вишивки та прикрасами. Дивуєшся невичерпному креативу молоді.


Треба віддати належне рішенню відзначити це свято на високому державному рівні. Вперше можна було побачити спеціально підготовану і зрежисовану церемонію торжества Свята Українського Прапора, що відбулася на Софіївській площі за участю президента. (Автор ідеї та головний режисер – Сергій Проскурня). Сценарій урочистостей без зайвої помпи заслуговує на увагу. Окрім почесної варти військових усіх родів військ, все ж героями свята були прості громадяни, котрі відзначилися особливою відданістю Українському Прапору – найважливішому з наших трьох державних символів. Серед почесних гостей (див. фото): Микола Подрезан – мандрівник на інвалідному візку, який протягом уже 4-х років здійснює проект об’їхати з Українським Прапором 35 міст (24 міста вже подолано) 27 країн 6-ти континентів. Це повторення першої (2004) всесвітньої естафети олімпійського вогню; Максим Авраменко – учасник Іловайської трагедії, який з ризиком для свого життя зумів винести Прапор із полону; Михайло і Лев Скопи – іконописці з Дрогобича, які розписують ікони на прапорах і передають їх в АТО; Олександр Куренко – воїн АТО, який врятував прапор у час Іловайського котла; Олександр та Вікторія Кононови – волонтери, які з ризиком для життя зуміли винести прапор із 100-денного полону; Сергій Шевчук та Мирослав Гай – воїни АТО, які підняли Український Прапор на башту гори Карачун, а коли її підірвали сепаратисти, зуміли теж, рискуючи життям, відкопати залишки «розстріляного» прапора з руїн. Серед почесних гостей – ще чотири представники ЗСУ...

Урочистий марш трьох родів військ на честь Дня Прапора. Київ, Софіївська площа (Фото Наталії Грязнової)	Почесні гості Свята Державного Прапора. Поіменно див. текст (Фото Наталії Грязнової)

Ці врятовані на війні (2014-2015) прапори або їх залишки поряд з іншими музейними з особливою долею були виставлені на спеціально спорудженій тимчасовій виставці на цій же Софіївській площі. Сюди не зупинявся потік киян та гостей міста протягом 3-х днів. Очевидно, що відбулися помітні зрушення у свідомості наших людей. Поняття «незалежність», «подвиг», «патріотизм», «Україна понад усе», «Прапор», «Тризуб», «Славень», «Волонтер» стали носіями цієї свідомості. Лише б не заговорили, не знівелювали б високі посадовці ці поняття заміною іншими, порожніми, дипломатичними: «мінські домовленості», «перемир’я», «занепокоєність», «санкції від Заходу»... Лише б знову нова стара влада остаточно не погасила душевні, патріотичні пориви наших людей, готових на все, навіть на смерть. Аби ж-то, нарешті, захистити та збудувати нову Україну для людей.

Фестиваль «Книжкова буча» у передмісті столиці – місті Буча

Цього ж дня, 23 серпня, на запрошення редакції київської «Літературної України», зокрема, головного редактора Станіслава Бондаренка, побувала одночасно на святі Українського Прапора і могутньому фестивалі «Книжкова буча» у Бучі. На відстані 17 км від Києва розташоване це місто обласного підпорядкування з населенням більше, ніж 30 тисяч. Місто, що виросло посеред сторічного реліктового лісу, яке входить у зону Приірпіння (від назви річки Ірпінь). Завдяки лісовому озону Бучу та сусідній Ірпінь називають легенями Києва. Колись тут була відпочинкова зона, місце будинків творчості, санаторіїв і державних дач. А нині, само собою зрозуміло, – той « пиріг», який намагаються відкусити по шматочку новоявлені багатії та пронирливі крутії під власні садиби, дачі, і навіть... мисливські угіддя. Можна лише поспівчувати місцевій владі: як би то втриматися, щоб не стати а-ля столичними черновецькими. А згодом відповідати за це перед народом.

День Державного Прапора святкують у Бучі

Але зараз – лише про позитив. Про те, що так приємно й обнадійливо вразило. Про її величність ДРУКОВАНУ КНИГУ і тих, хто її творить: видавців, письменників всіх жанрів, художників-ілюстраторів, перекладачів, авторів науково-популярної книги, які протягом трьох днів (22-24 серпня) при сприянні організаторів фестивалю розповідали, залучали, читали, пропагували свої книжки,спілкувалися «на ти» з відвідувачами. І навіть проводили майстер-класи, при цьому рекомендуючи відповідні книги. Наприклад, «Сила Йоги», «Ода Любові». Не минула ще і мода на автографи: слова, написані письменником – людиною сильної творчої енергетики – з побажаннями любові, кажуть, матеріалізуються…

Що ж найбільше вразило на свіже око?

Організація: терміни, рівень, учасники

Це перше, найбільш помітне. А все, як розповіли, починалося з ідеї. Її автори – головний редактор «Літературної України» (газети письменників України, www.litukraina.kiev. ua) Станіслав Бондаренко та головний редактор місцевої газети «Бучанські новини» Сергій Куліда. Обидва – однокашники – студенти шевченківського університету (Київ). Негайно підтримала ідею Спілка письменників України в особах її голови Сидоржевського та його надзвичайно дієвого заступника Володимира Шовкошитного. Але шляхетній ідеї потрібна була підтримка матеріальна. Двигуну потрібен був газолін. Автори ідеї негайно отримали його від мера Бучанської міської ради Анатолія Петровича Федорука. За три тижні (!!!) було зроблено все. Безкоштовно!

Відступ 1-й. Про мера Бучі пана Федорука, почула ще в Штатах кілька літ назад від учасників «О-Фесту» – фестивалю класичної музики («О» – це і опера, й оперета). «О-фест» відбувся вже тричі поспіль на сцені Зеленого театру Бучі за участю столичної Київської оперети....А коли дізналася ще й про Книжковий фестиваль, дуже втішилася. Бо давно муляє ідея пошуку серед наших, скажімо, небідних підприємців новітніх меценатів великого калібру – таких, якими були Євген Чикаленко, родини Семиренків, Терещенків та інших, які любили Україну «до глибини своїх кишень», а не лише їх скромною часткою перед виборами. Як це практикується нині у нас. Будувати, віддавати людям свій організаторський талант, СВОЇ накопичені прибутки, відбудувати знищене, не допускати шахраїв на громадську землю – це ж, напевно, гідне задоволення своїх людських амбіцій. Це – ввійти в історію. Про все це маю надію поговорити з Анатолієм Петровичем, попросивши інтерв’ю.

Сповідь для українців діаспори, які звикли до дієвої демократії, думаю, було б привабливо і для мера Бучі. А ось і ще підтвердження любові Анатолія Петровича до фестивалів і сприяння їм. У святкові дні 22-24 серпня 2015 р., окрім Книжкового, паралельно проводилися ще три: «Folk-Fest» (гуртів народної пісні), «Car-Fest» та «Eat-Fest»... Окрім цього, не забуваймо, – організація урочистої ходи бучанців на День Прапора та урочистостей на День Незалежності. Під час останніх підводилися також підсумки Книжкового фестивалю, вручалися призи авторам-переможцям.

Отже, місце проведення – Центральний міський парк міста Буча, займає площу в 42 гектари. Цікаво, його розбудували протягом трохи більше, ніж півроку на місці старого реліктового лісу буквально кілька років тому. Цей парк плюс ще чотири тематичні та найближчі околиці віковічного лісу – всі ці Божі дари природи вразили одразу. І надихнули автора цих рядків через газету «Бучанські новини» звернутися до бучанців та їхніх очільників: «Бережіть свою зелену перлину, не віддавайте її в руки нечесних чиновників та корупціонерів».

Відступ 2-й. Цікаво. Ще не вийшло число газети, а бучанці ніби почули його зі Супутника, з космосу і... пішли в наступ. На захист. Як повідомили ЗМІ, зокрема, і «БН», люди пробили добрий шматок семи чи п’ятиметрової загороди, якою обнесено... 15 гектарів лісу комуніста Ігоря Калетника, колишнього заступника голови Верховної Ради при Януковичеві, що був, до того, ще й керівником митниці. А 15 гектарів громадського лісу захопив собі для облаштування... власного мисливського угіддя. Цікаво, яким чином, з чийого дозволу? Суд уже виніс рішення: захоплення незаконне. Калетник втік до РФ, а 15 га., виявляється, «хтось» оберігає. І міліція штурмуючих незаконну загороду людей спочатку відганяла, а вночі цей «хтось» залатав пробиту діру. Так чорна реальність минулого безпредєла вривається в білу, святкову, яким ще вчора був фестиваль «Книжкова Буча-2015», День Прапора та День Незалежності в прекрасному передмісті столиці – Бучі.

Повертаємося до Книжкового фестивалю. Облаштовані два величезні павільйони, в череві яких помістилися стенди 36-ти видавництв столиці та Київщини. До прикладу, «Український письменник», «Український пріоритет», «Просвіта» «Бібліотека «Літературної України», «Райдуга», видавництво Вадима Карпенка, «Адеф-Україна» та багато інших. Особливо потішило розмаїття книг дитячих видавництв. Перший день опісля прес-конференції організаторів і відкриття пам’ятника Книзі був присвячений жінкам та дітям. «Буча мала» – це презентації книг для дітей та батьків, читання казок та віршів, конкурс на відгадування загадок із книги С. Бондаренка «Стасворди із загадок для тат, мам та діток» із врученням призу.

Стенди видавництв. На передньому плані: власнику видавництва «Український пріоритет» Володимирові Шовкошитному є чим поділитися з поетесою Ольгою Сотник	Видавник Андрій Савчук (видавництво «Юніверс») та автор, доктор біологічних наук Наталя Околітенко

Видавниця Ірина Ігнатенко (видавництво «Інтелектуальна книга») спеціалізується на виданні літератури етнографічного, народознавчого профілю	Стенд видавництва "Бібліотека газети "Літературна Україна". Автограф від Станіслава Бондаренка поєтесі Юлії Бережко-Камінській

Особливо зворушливий момент – це відкриття оригінального пам’ятника її Величності Книзі: п’ять «розкиданих» томів, на які повзе черепаха – символ мудрості та довголіття (скульптор – Володимир Білокінь).

Честь відкрити пам'ятник її Величності Книзі отримали: (зліва направо) скульптор Володимир Білокінь, письменник Володимир Шовкошитний, міський голова Анатолій Федорук

Відвідувачі павільйонів були детально проінформовані програмою фестивалю через «Літературну Україну» та місцеву газету «Бучанські вісті». А міська рада Бучі надала навіть автобус, яким могли скористатися кияни, які бажали взяти участь у відкритті фестивалю – ярмарку.

Була свідком виступу надзвичайно цікавих авторів – непересічних особистостей. До читачів промовляв спершу Рауль Чілачава – український поет грузинського походження, який свого часу закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, до слова, лише на рік-другий раніше від Міхеіла Саакашвілі. Полюбив Україну, вивчив нашу солов’їну, став перекладачем із грузинської українською і навпаки. Отримав звання доктора філологічних наук та заслуженого діяча мистецтв України, пише власні вірші обома мовами (і не тільки), успішно працював Надзвичайним та Повноважним Послом у Латвії. Подарував Бучанській бібліотеці з десяток своїх книг, представивши їх попередньо в короткому огляді. Серед них – унікальний фоліант «Сто українських поетів» у власному перекладі грузинською мовою. Ще й вибачився: «Звичайно, їх є значно більше – достойних». Дуже близькі та зрозумілі його почування: «Я однаково почуваюся як грузином, бо там, у Грузії, моє коріння, моя материнська мова, так і українцем, бо тут – моя друга батьківщина». Цікаве, невимушене спілкування з людиною високої культури, інтелігентності. Приємно було отримати в подарунок від Рауля Шалвовича його книгу «Дві столиці» (сповіді українською мовою – у віршах, есе, перекладах, маргіналіях, монографіях) «на пам’ять про знайомство у «Книжковій Бучі».

Імпровізована сцена на галявині. Головний редактор «Літературної України» Станіслав Бондаренко відкриває Годину зустрічі авторів з читачами	Рауль Чілачава – український поет, есеїст, прозаїк, перекладач, Надзвичайний і Повноважний посол України
Володимир Шовкошитний – поет, прозаїк, видавець, громадсько-політичний і спілчанський діяч. Отримав гран-прі фестивалю «Книжкова Буча» за епопею «Кров – свята»	Поетесу та громадського діяча з м. Умань, Черкаської обл., Ольгу Сотник (справа) представляє голова Уманського осередку «Просвіта» Людмила Лісова

Поетеса, прозаїк, перекладач Антонія Цвід знайомить читачів зі своєю у співавторстві з художницею Мариною Савенко книгою «Обличчя Майдану»	Народний артист України Олесь Харченко розповідає про свої враження від відвідування АТО

Гран-прі фестивалю отримав роман-трилогія, історична 860-сторінкова епопея «Кров – свята» Володимира Шовкошитного, видання 2015 р. Книга про нашу українську історію, починаючи з визвольних змагань – 20-х, далі – Голодомор, Друга світова на два фронти (в центрі – УПА нетрадиційного висвітлення), післявоєнні роки до Революції гідності і трагічного 22 лютого 2014 р. – поховання Небесної Сотні. Герої книги, як пишуть літературознавці, очищені, врешті-решт, від почуття меншовартості та малоросійщини, стверджується їхня психологія переможців з почуттям гідності та самоповаги. Епопею називають українським аналогом «Війни і миру» або ж «Тихого Дону».

Сторічна історія однієї української родини в художній розповіді базується лише на документальних матеріалах. Автор 11 років працював в українських, польських, німецьких, російських архівах. Він стверджує, що там нема жодного вигаданого бою чи операції, населеного пункту чи героя. Всі факти і люди – реальні... І, мабуть, не знайдеться жодного шанувальника літератури, хто б опісля такої інтригуючої інформації не засів би за негайне прочитання епопеї. Читається із захопленням. А ще, якщо тримати в руках живу, справжню, друковану книгу! З нею можна розмовляти, сперечатися, повертатися до сказаного, баченого. Розміщена на книжковій полиці, стає зримим членом сім’ї. Сама уже читаю – веду діалог з новоприбулим членом нашої родини.

Експресивний виступ перед читачами «Книжкової Бучі» пана Шовкошитного сприймався відповідно. З увагою і цікавістю. Слухали і дивувалися: як можна за своє життя (йому лише 59 років) так багато встигнути! Був учасником трьох революцій, ініціював і організував перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина... Був народним депутатом першого скликання (разом з В. Чорноволом вперше вносив Український прапор у зал Верховної Ради). Як інженер-атомник за професією очолював групу ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Згодом організував і протягом 13 років очолював «Союз Чорнобиль». А ще не так давно організував видавництво «Український пріоритет» і видає українські книжки. Нині є заступником голови Спілки письменників України, заступником голови Народного Руху і головою Літературного Фонду. А ще має четверо дітей і четверо внуків... Сини – Родіон і Георгій – учасники Автомайдану. Три фестивальні дні пан Володимир незмінно стояв біля свого видавничого стенду, охоче спілкувався з бучанцями та гостями фестивалю.

Читаюча Буча

Серед молодих авторів привернув увагу виступ поетеси з Умані Ольги Сотник. Свої вірші з останньої збірки «Божий хрест» – патріотичні, щемні, душевні – читала вона з такою скромною гідністю, з таким всерозуміючим поглядом очей... Скромність жінки, яка має підстави пишатися своїми досягненнями, що, здається, під силу лише чоловічому плечу: кандидат педагогічних наук, депутат Уманської міськради, директор найкращого, найпотужнішого, найдружнішого Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Т. Г. Шевченка, якому більше, ніж сто років! Мала нагоду кілька років тому відвідати цей коледж: естетика, музейна чистота зовнішнього вигляду та позакласна його робота на рівні районного культурно-мистецького центру вразила до глибини душі. В наші то часи і таке елітне господарювання, такий масив аматорської творчості студентів і педагогів! Але тут йдеться лише про поетичну творчість Ольги Володимирівни. Вважаю, що пора національній Спілці письменників залучити до своїх лав ще одного гідного представника інтелектуально-культурної еліти багатої на особливі таланти Черкащини. Спілка лиш виграє, залучивши до своїх лав такого порядного, вірного обов’язку трудоголіка і справжнього патріота України. Ручаюся.

Тема Майдану знайшла свій відбиток у поетичній творчості не одного майстра пера. Свою поему-хроніку «Клич Майдану. Літопис самовидця» представила відома поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач Антонія Цвід. Поема ввійшла в альбом-дилогію «Обличчя Майдану», заповнений живописними портретами майданівців та воїнів АТО художниці Марини Соченко. Унікальне видання – синтез двох мистецтв.

Вдячна фестивалю за знайомство з особистістю і творчістю поетеси, активним громадським діячем та власником видавництва «Духовна вісь» із села Вишневе (теж із столичних околиць, Києво-Святошинський р-н) Тетяною Домашенко. Вона – автор 5-ти поетичних видань, а представила свою останню збірку «Небесна Сотня воїнів Майдану». Саме їй належить цей поетичний образ – Небесна Сотня. До слова, прослухала наступного дня, 24 серпня, ще і літературно-музичну композицію пані Тетяни «Лиш перед Богом я на колінах, Я – Україна» в приміщенні галереї – ризниці «Афонська мадонна», що у центрі столиці. Вишукано і вражаюче! Вдячна автору за духовно-естетичну насолоду.

Поетеса,видавець і громадський діяч Тетяна Домашенко із своєю новою поетичною книгою «Небесна Сотня воїнів Майдану» та автор. На другому плані – книжкові павільйони	Літературно-музична композиція "Лиш перед Богом я на колінах, Я Україна" Тетяни Домошенко. Київ, 24 серпня 2015р.

 

Ведучий діалогу «Автор – читач» на фестивальній бліц-сцені – поет, прозаїк, головний редактор «Літературної України» Станіслав Бондаренко. А окрім того, разом з редактором «Бучанські новини» Сергієм Кулідою, як уже згадувалось, відповідальний і за організацію цього діалогу. Станіслав Бондаренко відомий як автор 26 книг для дорослих та дітей. Зокрема, вибуховою була поява у видавництві книги «Український пріоритет» (2014) його оригінального поемного триптиху: «Нічна розмова з Європою», «Пікнік із мільярдером» та «Майдани і магнати». Трилогія висувалася минулого року на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Нагадую нашим читачам, що вони друкувалися у нашому часописі разом із статтею про його творчість.

В організацію Фестивалю він вклав всю свою кипучу енергію, вміння надихати людей. Пан Станіслав був популярним на фестивалі як автор дитячих книжок, учасник «Бучі малої».Зокрема, його книга «Жак, Русалка-кусалка та Бовтухась» отримала приз журі фестивалю в номінації «Дитяча література». Довелося пану Станіславу не тільки організовувати, а й звітувати про «Book-Fest» у черговому числі «ЛУ».
Всі три фестивальні дні учасником діалогу з читачами та гостями фестивалю був народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, майданівець та волонтер Мистецької сотні опісля Майдану Олесь Харченко. Пісня УПА «Три брати» та «Вставаймо, браття-українці» (сл. Вадима Крищенка, муз. Павла Мрежука) у його велично-потужному звучанні – це пісні сьогодення, актуальні, мобілізуючі. Без винятку, в будь-якій аудиторії – на полігонах і військових частинах воїнів АТО чи в тилу цієї війни, на кшталт нашого фестивалю, вони сприймаються як заклик ставати на захист Батьківщини. «Вставаймо, браття-українці» всі слухають стоячи та аплодуючи.
Так було і під час святкування Дня Незалежності на центральній Київській площі м. Буча 24 серпня, під час якого, зокрема, підводилися підсумки Книжкового фестивалю.

Народний артист України, лауреат Шевченківської премії Олесь Харченко – учасник зустрічей з бучанцями впродовж трьох днів книжкового фесту. Його потужно закличну «Вставаймо, браття-українці» 24 серпня на Київській площі слухали стоячи

Відступ 3-й. Неможливо втриматися ще від одного відступу. Цю площу заставили густими рядами стільців. Театр просто неба. Тисяча мешканців міста – літні, з дітьми і не тільки, – почувалися дуже комфортно. Браво, БУЧА! Наближаємося до Європи? Це миттєво нагадало мені свіже враження, свідком якого була у липні ц. р. на фестивалі мистецтв у всесвітньовідомому Лінкольн-центрі Нью-Йорка (того самого Центру культури, на території якого розташована Метрополітен-опера, опера міста Нью-Йорк, величезний концертний зал, кінозал, Мистецька школа і літній майданчик для щорічного проведення безкоштовних мистецьких фестивалів просто неба. Там теж виставляють ряди стільців лиш на порядок більше за кількістю.

А заодно ще саме тут хочеться сказати про майстерність Бучі максимілізувати свої заходи. На сцені була делегація мерів міст з Польщі, з якими Буча започатковує дружбу... Достойно згадані, з врученням посмертно нагород загиблим в АТО бучанцям, які отримали їхні родичі. По всій Україні в цей день радість обнімалася з журбою.

Без сумніву, місцевим культурєгерям вдосконалюватися треба. Вимога часу. Прислухатися до громадських активістів, громади в цілому, серед яких багато молодих, креативних, по-новому мислячих людей. Усучаснення можливе. Успіху на цій ниві! Іншого виходу нема як прислухатися до громади, про що говорив у своєму інтерв’ю і мер міста пан Федорук на сторінках газети мерії № 33-34 за 21 серпня: «Держава має спиратися на громаду».

А висновки Книжкового фестивалюяк частини в програмі урочистостей підбивали на сцені мер міста Анатолій Федорук, президент фестивалю голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський, його заступник Володимир Шовкошитний, поет, головний редактор «Літературної України» Станіслав Бондаренко. Головний меседж від організаторів: фестиваль стане традиційним!

Воїни АТО та волонтери Бучі на святі Дня Незалежності 24 серпня 2015 р.	Сцена на Київській площі м. Буча, де відбувалися урочистості на честь Дня Незалежності і нагороджували авторів видань, відзначених на фестивалі «Book-Fest – 2015». Диплом-відзнаку отримує письменник Богдан Жолдак (на передньому плані) за роман «Укри»

	Кореспондент газети "Бучанські новини" Микола Дем'янов бере інтерв'ю

Тижневик «Бучанські новини» підготовив детальний звіт. Цікаві факти або подробиці для допитливих додали фестивальні нариси журналіста Миколи Дем’янова. Наприклад, про започатковану премію імені Леоніда Череватенка – Шевченківського лауреата, який проживав у Бучі. Цікавий факт від учасника прес-конференції фестивалю дисидента та правозахисника Олеся Шевченка: саме в Бучі на квартирі вчительки Левченко зародилася ідея створення Української Гельсінської спілки. Між іншим, газета «Бучанські новини» мені сподобалася позицією, змістом, професіоналізмом. Її журналісти заслуговують на високу похвалу.

Принагідно хочу згадати й письменницьку газету «Літературна Україна», яка також анонсувала і висвітлювала проведення бучанського фестивалю, успішно поширювалася в одному з павільйонів. «ЛУ» за час, відколи її очолив Станіслав Бондаренко, стала значно актуальнішою, бойовитішою, реагує на больові питання сьогодення, ширше представляє сучасну літературну палітру України і світу. Кількість її шанувальників збільшується і в діаспорі.

Фестиваль відкрив для кожного щось нове, особисто своє. Мені, наприклад, окрім всього сказаного вище, ім’я неординарного, самобутнього письменника Павла Вольвача, який народився та виріс в Запоріжжі. Або ж свіжий роман про події війни на Сході Богдана Жолдака «Укри»...

Тож нехай же мудра книга поширюється і надалі мудрими людьми! Дякую організаторам, господарям, видавцям, авторам, усім учасникам «Book-Fest» № 1. До зустрічі, Книжкова Буча-2016!

Київ, 24 серпня, Майдан: «Європейська симфонія – Українській Незалежності»

Симфонічний концерт оркестру із Польщі «I, CULTURE orchestra» на київському Майдані 24 серпня 2015 р. вразив Київ, Україну і світ

Можна з певністю сказати, що з 21-ї години до 23-ї 24 серпня 2015 р. на Майдані була здійснена своєрідна мистецька революція. Принаймні, сюрприз, відкриття, несподіванка! На честь 24-х роковин Незалежності України на спеціально підготовленій – візуально та технічно – сцені Майдану біля стели відбувся симфонічний концерт класичної музики оркестру «I, CULTURE Orchestra» у складі 95 молодих здібних музикантів із Польщі та країн Східного партнерства: України, Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії та Азербайджану. Художній керівник оркестру – всесвітньовідомий український диригент Кирило Карабиць. Цей оркестр започаткований інститутом Адама Міцкевича (Польща) у 2011 р. і здійснив вже більше, ніж 20 концертів на ведучих світових сценах.

Концерт, що відбувався на Майдані, проектувався на екрани. Тисячі глядачів Майдану та Хрещатика були приємно приголомшені: оце дійсно Європа! Відень на Майдані! Ла Скала у нас у гостях! Хоч насправді в складі цього збірного міжнародного оркестру – 20 українців, поляки, азербайджанці, вірмени, грузини, білоруси...

Симфонічний концерт оркестру із Польщі «I, CULTURE orchestra» на київському Майдані 24 серпня 2015 р. вразив Київ, Україну і світ

Хто ще не встиг, дивіться і слухайте, шановні чикагці, шановні читачі нашого сайту, тут: https://www.youtube.com/watch?v=w6lImN94AUI
(Звертаю увагу тих, хто буде дивитися і слухати концерт на YouTube: десь посередині – довга реклама перед другою частиною концерту. Пропустіть).

У програмі: Микола Лисенко, увертюра до опери «Тарас Бульба»; уривок з опери «Галька» Станіслава Монюшка; «Ливарня» композитора Олександра Мосолова, народженого в Києві; «Присвята Україні» Ігоря Лободи (виконує скрипалька Ліза Біатішвілі, яка підтримала Революцію гідності і виконує цей твір на світових сценах. У творі звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»); «Адажіо» Антоніна Дворжака; « Грузинський танець» Сулхана Цинцадзе; «Симфонія № 3» Авета Тертеряна – (соло на дудуках нагадує удари в бочки на Майдані)... На завершення прозвучала «Ода до радості» зі симфонії № 9 Людвіга ван Бетховена, яка є гімном Європейського союзу.

Концерт через Супутник транслювався у понад 100 країн світу.

Люди довго ще не розходилися під впливом катарсису від почутого. Правий був Кирило Карабець, який сказав на прес-конференції, що цей концерт (а він відбувся ще і в Оперному театрі вдень) має залучити багато нових слухачів до симфонічної музики. Це – правда. Можу судити по собі і моїх друзях.

Автор ідеї та головний режисер-постановник Свята Українського Прапора (Софіївська площа) та Дня Незалежності-2015 (Майдан) – Сергій Проскурня – київський театральний режисер, лауреат премії Національної спілки театральних діячів «Експеримент», автор масштабного проекту «Наш Шевченко» (2013-2014). Ведучий концерту – Голос Майдану, народний артист України Євген Нищук.

Дякуємо вам, шановні майстри своєї справи, за вишуканий смак, за елегантність, за високу духовну культуру, за прояв справжнього патріотизму. Це – незабутньо. Пишаємося вами і нашими людьми. Слава Україні!

Фото Миколи Дем’янова
(«Бучанські новини») та автора
P. S. Висловлюю подяку панові Дем’янову
за надані професійні фото