Фронтові видання
	Володимир Сергійчук і Микола Кочерга перед презентацією
	Володимир Сергійчук на презентації в Українському національному музеї
	Микола Кочерга на презентації в Українському національному музеї

У листопаді 2006-го року Верховна Рада України ухвалила Закон, яким Голодомор 1932-33 рр. визнано геноцидом українського народу. Згодом, на офіційному рівні, таке визнання зробили ще у 23 країнах світу і п’ятьох церквах. Та, незважаючи на це, досі багато істориків, а особливо політиків маніпулюють темою Голодомору, мовляв: «Ніякого геноциду не було, а голод – це спільна трагедія всіх народів Радянського Союзу». Не пафосними заявами, а конкретними фактами професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка, академік академії наук вищої школи України Володимир Сергійчук, довів протилежне у книжці «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства». Нещодавно презентація цього видання відбулася в Українському національному музеї Чикаго.

«Відомо, що є понад 4000 праць про Голодомор. Моя ж праця оригінальна тим, що у ній зібрано конкретні факти, які на основі визначення геноциду конвенцією ООН доводять, що сталінський режим умисно знищував українців, – каже професор Сергійчук. – На проблему Голодомору я подивився через свідомі, цілеспрямовані дії влади. Одна людина не здатна знищити цілу націю, для цього потрібна велетенська машина, яку запустити можуть тільки перші особи держави. Власне, саме у діях більшовицької влади я побачив основні ознаки геноциду українства.
По-перше, в українського населення було силоміць забрано все продовольство, що прирікало його на голодну смерть. Скажімо, постановою Раднаркому УРСР від 1 грудня 1932 р. передбачалося забрати навіть картоплю, яку було видано на трудодні. Крім того, Сталін своєю телеграмою від 8 листопада 1932 р. до секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича наголосив, що політбюро ЦК ВКП(б) вирішило припинити торговельне забезпечення сільського населення УРСР. Виконуючи цю вказівку, політбюро ЦК КП(б)У ухвалило 10 листопада таку постанову: «Во исполнение директивы ЦК ВКП(б) от 9.ХІ и во изменение директивы ЦК КП(б) У от 6-ХІ в связи с совершенно неудовлетворительным ходом выполнения плана хлебозаготовок пристановить полностью отгрузку товаров на село, в том числе, целевым назначеним».
По-друге, забравши все їстівне в українського населення, влада не дозволила йому роздобути засоби для існування в інших регіонах СРСР. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР за підписами Сталіна і Молотова від 22 січня 1933 р. про заборону виїжджати стосувалася селян України й Кубані, де за переписом 1926 р. українців налічувалося 915 450, тобто, понад дві третини від усього населення. Цим документом, до речі, каральним органам доручалося заарештовувати тих «селян України і Північного Кавказу, що пробралися на північ», а після того, коли серед них будуть відібрані «контрреволюційні елементи, повертати інших у місця їхнього проживання».
Третя ознака свідомого геноциду українства з боку більшовицької влади – замовчування правди перед світовою громадськістю, яка могла би надати продовольчу допомогу голодуючому населенню. Відомо, що в систему дезінформації були втягнуті визначні діячі світової культури: Ромен Роллан, Бернард Шоу, прем'єр-міністр Франції Еріо, котрі переконували світ, що голоду в Україні немає. Як і підкуплений Сталіним американський журналіст Волтер Дуранті з «Нью-Йорк Таймс».
Четверта ознака – свідоме недопущення тієї матеріальної допомоги для голодуючих в Україні, яку, все-таки, організовувала наша еміграція. Навіть грошову допомогу, що її переказували з Німеччини, більшовицька влада забирала, прирікаючи тих, кому адресувалися кошти, на голодну смерть.
П'ятою ознакою геноциду є так зване доприселення – коли на місце вимерлих українців свідомо переселяли мешканців Росії і Білорусі, внаслідок чого розмивалася суцільність української етнічної території, зокрема, в південно-східних областях України. А вперше це було апробовано у кубанській станиці Полтавська, до якої після її виселення до Казахстану на початку 1933 р. уже почали прибувати звільнені в запас червоноармійці й ветерани ОДПУ. Наприкінці місяця їх уже налічувалося тут понад 2 тисячі. Крайова газета «Молот» відгукнулася на це таким пасажем: «Нет больше «черной станицы» Полтавской, а есть цветущая станица Красноармейская». В іншому випуску цієї газети на першій сторінці великими літерами було набрано: «Нет больше станицы Полтавской – националистического кулацко-петлюровского гнезда на Кубани! Есть станица Красноармейская – верная опора советской власти и колхозного строя!»
І шоста ознака – це духовний геноцид, який призвів до масової відмови від української нації через страх репресій, насамперед, за межами УРСР.
Голодомор тривалий час замовчувався та не визнавався. Російські разом з кількома «нашими» істориками і зараз роблять заяви, наче жодного геноциду українства не було – якщо і голодували, то всі народи Радянського Союзу. У моєму дослідженні чітко видно, що всі постанови, всі дії влади були спрямовані виключно на знищення українців, навіть тих, які мешкали поза межами України – у Росії, Кубані, Казахстані та ін.».
Книжка «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства» написана за сприяння Фундації Українського Геноциду-США. Власне, саме з ініціативи представника Фундації Миколи Кочерги професор Володимир Сергійчук взявся за цю роботу. «Я вже давно думав про те, що потрібно видати книжку, в якій би коротко і чітко наводилися факти того, що Голодомор був конкретно організованим геноцидом українства, – розповідає пан Кочерга. – З професором познайомився кілька років тому. Це дуже цікава, продуктивна та інтелігентна людина, тому я без роздумів запропонував йому написати таку своєрідну книгу доказів».
В Америці Володимир Сергійчук не вперше, приїжджає сюди майже щороку. Цьогоріч професор уже вдруге відвідує США. У Бостоні науковець презентував свою книгу про митрополита Андрея Шептицького, ну а в Чикаго пан Сергійчук приїхав на запрошення Миколи Кочерги. До речі, в скорім часі видання про Голодомор побачить світ у англійському перекладі. «Думаю, що до відкриття пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні, яке має відбутися у листопаді цього року, англомовне видання моєї книжки вже має бути готове. Сподіваюся, що наша діаспора постарається, щоби книга була поширена в англомовному середовищі. Як на мене, світ взагалі мало знає про Україну, натомість, більше знає про Росію, яка подає історію так, як їй вигідно. Тому наше найголовніше завдання – відкрити людям очі і показати правду», – зазначив професор Сергійчук.
«Англомовну версію книжки «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства» плануємо розповсюджувати по різних інституціях в Америці, можливо, ще в Канаді та Австралії. У світу є дуже велика потреба знати правду. На жаль, зараз багато держав грають у геополітичну гру на два фронти. З одного боку, не хочуть зіпсувати стосунки з Росією, ну а з іншого – не можуть закрити очі на те, що у геноциді 1932-33 рр. Україна втратила понад 10 000 000 людей. Це така монументальна цифра, яку неможливо зігнорувати», – продовжив представник Фундації Українського Геноциду-США Микола Кочерга.
До речі, завдяки старанням пана Кочерги правду про Голодомор уже мають можливість дізнатися українські солдати. Для вояків, які захищають Україну на Сході, вийшла спеціальна «фронтова» міні-копія книжки Володимира Сергійчука. Для цієї ж серії професор підготував видання про Симона Петлюру як творця української армії і держави, а Інститут літератури зробив «Кобзар» Тараса Шевченка у стилі мілітарі. «Ці три книжки вийшли тиражем по 1 000 примірників, всі вони роздані фронтовикам у Донецькій та Луганській областях. Найперше, вони створені для того, щоби солдати, коли сидітимуть в окопах і матимуть вільну хвилину, – читали правду про свою Батьківщину», – поділився Микола Кочерга.