rss
08/25/2018
EN   UA

Рубрики

Громадський календар
Новини
Українське Чикаго  
У фокусі – Америка  
Полiтика
Інтерв’ю  
Репортаж  
Культура
Наша Історія
Наука
Проблема
Спорт  
Здоров’я  
Чоловіча сторінка  
Берегиня
Це цікаво  
Подорожі  
Пам’ять
Організації, установи, товариства  
Діаспора  
Поради фахівців  
Автосвіт  
Гороскоп  
За листами наших читачів  
English

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#335

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Гуцульські згарди – єдині у світі жіночі прикраси
   Title
   Title
   Title
   Title
   Title
Гуцули споконвіків приділяли багато уваги своєму святковому одягові і прикрасам. Тому, мабуть, ніде у світі нема такого розцяцькованого одягу, як у гуцулів. Попри те, що вони жили у тяжкій матеріальній скруті, але на одяг і прикраси грошей не шкодували. Особливе місце займали гуцульські жіночі прикраси – згарди, які складаються з металевих хрестиків. Дослідження науковців, а також майстрів цих виробів свідчать, що аналогів таким прикрасам немає ніде у світі. Згарди – це обереги з елементами давньої, дохристиянської культури у вигляді специфічних хрестів, які називали мальтійськими і тевтонськими хрестами. Але ці хрести не є суто християнськими, хоча інколи на них зображають розп’яття. Церква ставилась до цих прикрас досить насторожено. За кількістю металевих хрестиків, з яких складалася згарда, визначали наскільки жінка заможна і щаслива.

Зараз ця жіноча прикраса стала великою рідкістю і в більшості випадків можна її побачити хіба що на сцені або в музеї. І майстрів з виготовлення згард не так уже й багато. Один з небагатьох майстрів, котрий виготовляє ці прикраси, до того ж, за давніми правилами, – Орест Ониськів з міста Косів, Івано-Франківської області.

Молодий майстер Орест Ониськів – онук відомого гуцульського мосяжника, ливарника, майстра художньої обробки шкіри покійного Романа Стринадюка. Уміння виливати згарди онук отримав завдяки, так би мовити, дідовій хитрості.

«Кожна дитина хоче мати свої гроші, – каже Орест Ониськів. Коли мені виповнилося 14 років, я хотів, як і кожен хлопець, купити собі морозиво, кудись піти, а згодом і з дівчатами погуляти. А на все це потрібні гроші. Грошей, які давали батьки, не вистачало. Тоді дід сказав: «Ходи сюди. Будеш мені допомагати». Я щось там допомагав, хоча дитина багато не допоможе. Потім він продавав вироби, приходив додому і давав мені кілька гривень. Тоді я зрозумів: якщо допомагатиму дідусеві, то матиму свої гроші. Дідусь давав мені завдання, і я старався його виконати. Згодом заробітки почали збільшуватися. Потім захотілося щось своє робити, а не тільки копіювати дідові роботи. І так затягнувся в цю роботу. Після закінчення школи поступив до Косівського інституту декоративно-ужиткового мистецтва на відділ металу».

Молодий майстер виливає хрести і виготовляє згарди за всіма давніми канонами. Колись так робив його дідусь. Але перш ніж зайнятися цією справою, покійний Роман Стринадюк доклав чимало зусиль. Свого часу він об’їздив багато музеїв, в яких випрошував дозвіл на виготовлення хрестиків. Часто спілкувався з мистецтвознавцями, котрі йому все пояснювали, щоб не порушити канони. Користувався тематичною літературою. Виливаючи канонічні хрести, Р. Стринадюк придумував також і свої авторські.

Крім прикраси для жінки, згарда має ще й оберегово-магічний зміст. Колись на Гуцульщині за кількістю хрестів на згарді визначали статус жінки у суспільстві. Згарда починалася від трьох хрестів, їх кількість сягала 33-х. Зрідка – 37. Відповідно до кількості хрестів люди візуально сприймали наскільки ця дівчина чи жінка заможна. Правда, не існувало такого правила, як мінімум чи максимум хрестів на згарді, але обов’язково повинна була бути непарна кількість хрестів.

Ще сто років тому на Гуцульщині було багато мосяжників, але зробити хрест було значно важче, тому що не завжди була сировина і підручні матеріали. Робота більше цінувалася, і прикраса дорожче коштувала. Колись дарували згарди навіть маленьким дівчатам, коли їм виповнювалося шість років. Тепер часто дарують дівчатам на свято Першого Причастя.

Згарди бувають в один, два або три ряди. Хрестики нанизують на ремінець, шнурок чи мідний дротик. Між цими хрестиками чіпляють згорнуті або скручені мідні трубочки чи спіральки («переміжки»). Позаду – великі круглі спеціальні застібки чепраги, прикрашені карбованим або ажурним орнаментом, одна з яких має гачок, а друга – петлю. Давня велика згарда важила приблизно півтора кілограма. Але тоді кожен хрестик мав товщину від 5-ти до 10 мм. Зараз майстер робить їх товщиною 2-3 мм, максимум – чотири. Колись не могли досягти такого тонкого відливу, а зараз це вже можливо. Тим більше, що жінки не хочуть носити на шиї таку вагу. На виготовлення однієї згарди йде приблизно 2-3 тижні. Але щоб цей час пришвидшити, майстер виливає одразу 50 хрестиків і має вже готові. Складніше виливати, коли замовник просить виготовити прикрасу за своїм зразком. Ціна згарди залежить від кількості хрестів. Вартість одного хреста – 100 грн.

Здебільшого, майстер виготовляє згарди з бронзи. Можна і з латуні, але латунь важка для обробітку. Температура її плавлення менша, ніж у бронзи, але відлив складний. Тим більше, латунь значно швидше окислюється. Буквально на очах.
«У післявоєнні роки минулого сторіччя, коли у нас не було кольорових металів, згарди робили з гільз, – розповідає Орест Ониськів зі спогадів свого дідуся. – Часто мене запитують, чому я не виливаю згарди із золота чи срібла, але я цього робити не буду, тому що не хочу відступати від традиції».

«Хрести були стандартні, чи кожен мосяжник мав свій почерк?» – питаюся.

«Здебільшого, брали за основу мальтійські хрести різних форм – більші і менші, з розп’яттям чи без розп’яття. Як і кожен художник, так і кожен мосяжник хоче вирізнитися у своєму мистецтві».

Форма хреста на згарді дуже незвична. Це пов’язано з тим, що згарда – дуже давня прикраса, і на ній залишилося багато дохристиянських символів, адже відомо, що знак хреста був на цих землях відомий ще до християнства. Тому не дивно, що хрести є у формі свастики, арійського символу безкінечності і сонячних знаків. Як не дивно, але зустрічаються на згардах недобрі символи у формі хреста, але Орест Ониськів такі не виготовляє.

Найкращий сезон для згард – літо. Якраз тоді на Гуцульщину часто приїжджають туристи, а також там відбуваються різні фестивалі. Великий попит на ці прикраси був за часів Ющенка. Зараз трохи менший, але є. Багато прикрас замовляють мешканці північної і центральної України, а також купують їх гості з-за кордону. Люди замовляють згарди не для того, щоб похизуватися, для того є ювелірні магазини, а тому, що розуміють призначення цієї давньої прикраси. Декотрі жінки замовляють невеликі згарди (7-9 хрестиків), щоб доповнити свій класичний одяг. Вироби Ореста Ониськіва є в багатьох відомих людей, і навіть у Марини Порошенко.

Title Title  
 TitleTitle  

Оператор Руслан Ганущак: «Фільм «Два дні в Іловайську» допомагає людям відчути цю війну, цей біль, цю трагедію

Орнамент долі Алли Дутковської, яка одягнула українську пісню

 

Реклама

    © 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com