Минулі тиждень-два мали би запам’ятатися Україні, та й цілому світові, за визначними цитатами представників української влади. Однак слова пройшли майже непоміченими – а за ними, за тими словами, цілий світ…

Перша у «хіт-параді» – цитата з виступу Гаранта територіальної цілісності України.
Президент України Петро Порошенко 25 липня, після переговорів в «нормандському форматі», сказав таку от геніальну фразу:
«…оскільки немає довіри до того, що взяті на себе зобов’язання будуть виконуватися, нам вдалося забезпечити прийняття і підтримку української пропозиції про те, що ми повинні відвести від лінії зіткнення артилерію менше 100 мм, міномети і танки, з яких в основному обстрілювалися українські позиції».
Це сказав президент в інтерв’ю каналу «СТБ» у суботу, 25 липня, ввечері.
Ще раз: «…ми повинні відвести від лінії зіткнення артилерію менше 100 мм, міномети і танки, з яких в основному обстрілювалися українські позиції».

Хто такі ці загадкові «ми», пане президенте? Можна оголосити повний перелік?
«Ми» підтримали українську пропозицію, «ми» будемо відводити артилерію калібром менше, ніж 100 мм, і «ми» ж відводимо танки, з яких обстрілювали українські позиції…
Здавалося би, звичайна обмовка. Ну зарахував себе президент до одного цілого з бойовиками ненароком, з ким не буває.
Ну не помітив, що терористи стріляють вже із калібру 152 мм… Ну або навпаки помітив – бо відведення цього калібру він вже не вимагає… Ну або просто обмовився…

Аж тут на тобі, через тиждень – ще одна обмовка.
Але цього разу – цілком свідома. Хоча і з розрахунком, що деталей цієї обмовки ніхто не помітить.

«Ми говоримо про відведення Збройних сил з Широкиного, але у Бердянському – на пануючих висотах – ми залишаємо наш підрозділ. На жодні провокації ми не піддамося. Охорона Маріуполя зараз значно підвищена, заведені додаткові підрозділи Збройних сил. Це стосується й інших ділянок – поблизу Авдіївки, Бахмутської траси, Щастя», – сказав у неділю, 2 серпня, президент Петро Порошенко під час робочої поїздки у Донецьку область.

Громадськість Маріуполя, котра і так вже була трохи на голках, почала серйозно нервуватися. Навіть ті, хто належав до оптимістів. А маріупольські реалісти – ті й взагалі ще місяців два тому впали в песимізм, як тільки фабрика «Рошену» в місті закрилася. В даному випадку – то погана прикмета.
Загалом і так на неділю, 2 серпня, збиралися провести мітинг у Києві та Маріуполі – проти демілітаризації Широкиного. А після такої заяви – то й поготів. У Києві, щоправда, людей було не дуже багато – цілком можливо, що далася взнаки інформаційна кампанія «децентралізуємо (читай здамо) той Донбас, най собі забирають». А якщо здавати вже весь Донбас – то що вже там те Широкине?
А от в Маріуполі народ зібрався активний, пропонували перенести в це славне курортне місто Адміністрацію президента, якщо вже фабрику президента там закрили.

Подаємо Резолюцію мітингу-протесту:

«Громада Маріуполя, в особі патріотичних організацій, мешканців міста, посадовців, звертається до Головнокомандувача Збройних сил України, гаранта державного суверенітету і територіальної цілісності України, захисту прав і свобод громадян!
Пане Президенте! Маріуполь – місто, яке разом з військовими обороняють його мирні мешканці. Ми рік живемо в стані війни. Ми хочемо її припинення більше, ніж будь-хто інший!
Для нас війна не припинялась ні на мить після підписання планів з перемир’я. Ми пережили трагедію Східного масиву, Сартани, надалі тривають обстріли Гранітного, Павлополя, зруйноване Широкине, під загрозою інші наближені до Маріуполя населені пункти.
Сьогодні східні рубежі Маріуполя є фактично кордонами підконтрольних Україні територій нашої держави. Тому саме ми, маріупольці, маємо повне право і обов’язок розуміти, яким чином буде реалізовано план демілітаризації. Чи впевнені Ви, що місто не стане черговим об’єктом для захоплення російським агресором? В нас, для кого Маріуполь є рідним містом, немає такої впевненості.

Тому звертаємось з проханням:

1. Приїхати в Маріуполь і разом з представниками Громади побачити на власні очі, де конкретно пройде межа озвученої Вами 23 липня 2015 р. за результатами переговорів в форматі «Нормандської четвірки» буферна зона. Ми чуємо різні, часто суперечливі, варіанти розмежування: і 30-ти, і 50-ти кілометрова зона, і що Маріуполь не входитиме в жодну «буферну зону». Прості розрахунки вказують на те, що Маріуполь входитиме в т. зв. «буферну зону».

	Перед мітингом у Києві на підтримку Маріуполя, 2 серпня

2. Пояснити, яким чином патрулюватиметься демілітаризована «буферна зона»? Бо й тут є різні тлумачення можновладців. Ми категорично проти того, аби т.зв. «буферну зону» патрулювали визнані Україною терористичні організації «ДНР» і «ЛНР»! Ми проти того, аби спільно з нашими військовими т.зв. «буферну зону» патрулювали військовослужбовці держави, яку міська рада Маріуполя визнала після трагедії на Східному ЖМР державою-агресором! Ми не віримо, що спостережна місія ОБСЄ здатна бути стримуючим фактором через систематичне недотримання домовленостей з боку терористів!

3. Вимагати від агресора припинення бойових дій відповідно до виконання т. зв. Мінських угод в частині визначення населених пунктів Широкине і Саханка як підконтрольних Україні територій. Нам не зрозуміло, чому межі т. зв. «буферної зони» відраховуються від середини села Широкине, а не від східної околиці села Саханка? Чому кожні наступні домовленості нагадують повзучу окупацію українських територій? Історія показує, що з агресором не можна домовлятись! Його можна зупинити лише силою. Тим більше, що за час існування Мінських домовленостей Україна не визволила жодного населеного пункту. Натомість – втратила Дебальцеве, аеропорт, під загрозою – Авдіївка і Мар’їнка.

4. Відведення артилерії і танків неприпустиме в повному обсязі! Ми на своїй землі, і зобов’язані захищати ті міста і села, які поки що підконтрольні нам! Адже кількість обстрілів сектору М зросла якраз після відведення техніки з лінії оборони. Хто нам може гарантувати, що окупанти не підуть в наступ?

5. З метою отримання повної оперативної картини та комунікації з Громадою та органами влади, призначити повноважного представника Президента в Маріуполі;

6. Пояснити, з якою метою витрачено мільярди гривень на зведення 1-ї і 2-ї ліній оборони, якщо в них не буде потреби через відведення військ;

7. Ініціювати скасування внесення поправок до прикінцевих положень Конституції України в частині, що стосується особливого статусу окремих районів Донецької і Луганської областей, а також відмову від п.4. Закону України “Про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей” (т. зв. амністія сепаратистам). Не допустимо створювати з наших територій резервацію! Амністія сепаратистам стане початком справжньої громадянської війни! Кожен має понести покарання за смерті, руйнування, зазіхання на територіальну цілісність нашої держави! Інакше всі ці жертви наших захисників і цивільних громадян будуть марними!
На жаль, надто багато прорахунків в плануванні попередніх оборонних операцій було допущено командуванням досі. Це і є причиною того, що маріупольці хвилюються за безпеку як свого міста, так і всієї України.
Пане президенте, ми – не вороги і не панікери. Маріуполь – славне місто, яке продемонструвало безпрецедентну згуртованість своїх громадян. Ми відчуваємо відповідальність за долю всієї України. Подивіться на ситуацію нашими очима! Нехай вашими рішеннями керують не намагання світових лідерів якнайшвидше заморозити конфлікт, а інтереси Української держави і її громадян! Ми готові допомогти!
Заради якнайшвидшої нашої Перемоги! Ми розуміємо: якщо не захистимось самі, то цього не зробить ніхто за нас. В іншому випадку, ми змушені будемо вдаватись до акцій ненасильницької громадянської непокори. Саме патріотично налаштовані маріупольці не хочуть нагнітання ситуації. Нас ніхто не підбурює! Нами ніхто не маніпулює! Ми вийшли на нашу площу, сповнені тривоги за долю міста і України, за життя своїх дітей і захисників!
Почуйте, і Ви отримаєте підтримку свого народу. Найгірший зі сценаріїв– опинитись в протилежних таборах! Сьогодні Україна– це Маріуполь! А Маріуполь– місто, яке обороняється!
Слава Україні!»

Перенести АП в Ростов, як бачимо, на мітингу не пропонували, але натяки літали в повітрі.
Схоже, в АП таки задумалися над тими натяками.
Вже 3 серпня прес-секретар штабу АТО Анатолій Стельмах заявив, що Широкине може залишитися мілітаризованою зоною.
«Найгарячішими точками поки що залишаються Піски, Опитне, Авдіївка, це населені пункти, які розташовані поблизу Донецька, і з боку Донецька чи донецького аеропорту ведеться по них обстріл. Щодо Широкиного, то там тривають переговори щодо демілітаризації цієї зони. На сьогодні наші військові там є, всі контролюючі висоти перебувають під нашим контролем. Якщо будуть досягнуті певні домовленості, можливо, ця зона залишиться мілітаризованою, але це вже рішення політичного керівництва країни», – сказав Стельмах.

Тим часом, поки всілякі «ми» там говорили-балакали, бойовики собі прибрали до рук ще непоганий шматочок української території.
Першим про це неофіційно сповістив у Фейсбуці один із бійців батальйону «Донбас» Сава Савченко.
«Підтвердилася інформація про зайняття окупантами так званої «буферної зони» по лінії Водяне-Комінтернове. Тепер дистанція від їх передових позицій до нашого Лебединського місцями менша, ніж 500 м. У Водяному і Комінтерновому тепер стоїть їхня «броня» й «арта». Наші знову розводять руками – спостерігайте і доповідайте, вогонь не відкривати, у нас мінські домовленості», – розповів боєць.
Далі й прес-служба батальйону повідомила про це офіційно.
«Російсько-терористичні збройні формування зайняли території так званої буферної («сірої») зони по лінії Водяне – Комінтернове. Туди підведена їхня артилерія і бронетехніка», – йдеться в повідомленні.
Крім того, повідомляється, що зафіксовано підвезення боєкомплектів і паливно-мастильних матеріалів у Безіменне і Новоазовськ. Розвідгрупа батальйону також виявила на тимчасово залишених позиціях бойовиків у Широкиному склади з озброєнням та боєприпасами.

Звісно, всіх цих повідомлень бути взагалі не повинно було.
Бо 28 липня батальйон «Донбас» залишив Широкине для проведення планової ротації. На зміну бійцям батальйону прийшли підрозділи морської піхоти. «Необстріляних» піхотинців відразу обстріляли, за кілька днів у хлопців назбиралося кілька смертельно поранених.
А от «обстріляних» до Широкиного не підпускали навіть на гарматний вистріл. Аж геть до бійок. Зокрема, на блок-посту під Маріуполем десантники відкрили попереджувальний вогонь на блокпосту, щоб зупинити підрозділ «Азова».
В результаті комбат десантників Майк отримав по телефону усну подяку від Верховного Головнокомандувача за «грамотні і зважені дії».
Прес-офіцер сектору «М» Ярослав Чепурний повідомив виданню 0629, що інцидент мав місце. «Десантники діяли за статутом. Бійці «Азова» трохи порушили правила перетину КПП, але інцидент вичерпано повністю», – зазначив Чепурний.

Як отримали інформацію про наступ бойовиків бійці «Донбасу», і чи стріляли перед ними у повітря – невідомо. Однак цілком зрозуміло, що навряд чи керівництву держави хтілося, аби ця інформація дійшла до широкого загалу.
Тим часом керівництво «Донбасу» пішло ще далі – і звинуватило владу у зраді державних інтересів.
«У нас війна чи АТО? Якщо АТО, то які можуть бути треті лінії оборони – потрібно знищити терористів, інших варіантів немає… наш уряд в розріз інтересам держави йде на поступки «Нормандській четвірці». Я вважаю що це зрада інтересам держави. У батальйоні загинули 117 осіб, ще понад 200 тяжкопоранені», – сказав комбат батальйону «Донбас» Анатолій Виногородський з позивним «Гал» в інтерв’ю Радіо Свобода.

Чи дійдуть ці слова до тверезого глузду української влади – хто зна. Наразі про думки цієї влади дуже добре інформують обмовки владоможців. І своїми діями влада таки підтверджує саме обмовки – а не свої офіційні заяви. І оскільки процедура імпічменту президентові ще не виписана, то єдине, що лишається громадянам – це слідкувати за язиком владоможців та думати, як би то приготувати на ці обмовки адекватну відповідь…