14 липня 2015 року російський суд в Орловській області засудив 42-річного російського провінційного вчителя німецької мови та поета Олександра Бившева до 300 годин громадських робіт і заборонив йому викладати протягом двох років тільки через написання і публікацію в Інтернеті вірша та звернення до українських патріотів. У вірші звучала критика російського вторгнення до Криму та регіону Донбас в Україні. Про це, серед інших, повідомило Радіо Свобода, The Moscow Times і Російська служба BBC, хоча і досить скупо в цілому.

Деякі критикували той факт, що суддя, який виніс вирок, і багато свідків та односельчан відповідача, які давали свідчення проти нього, навіть не читали вірш. Деякі навели саму поему, в якій немає нічого наклепницького. Сам учитель-поет наполовину українець – по матері, якщо це стосується справи.
У той час, коли обставини судового розгляду, сам предмет вірша та етнічної приналежності підсудного можуть бути цікаві, вони навряд чи актуальні. Вражає, що в Росії людина була притягнена до кримінальної відповідальності, звинувачена та засуджена за написання вірша.
The Moscow Times, як зазначалося, повідомило вирок. Я написав до редакції лист, запитуючи: чому видання, яке позиціонує себе як, нібито, незалежне, не коментувало настільки волаючий випадок в юриспруденції. Я не очікую відповіді.
Раніше я писав кілька разів до цього видання з питань, пов'язаних із вторгненням Росії в Україну й анексією нею Криму. Мої думки на цю тему, зокрема, про історично обмежені і ворожі зв'язки між Росією і Кримом ніколи не були опубліковані. Моя праця прямо суперечила твердженням російської пропаганди, що Крим був історично частиною Батьківщини. Я безпосередньо запитав редактора про його рішення щодо моїх статей. Він був досить ввічливий, щоб відповісти на мій запит чому відхилив мої праці; пояснюючи, що по суті написане є очевидним. Можна подумати, чому «очевидне» ніколи не з'являлося на сторінках його видання.
Досить цікаво також, що видання The Moscow Times у своїй рубриці «Про нас» відповідає на кілька надуманих питань про себе. Серед них є одне питання про його незалежність. Відповідь коротка й однозначна, що Кремль не контролює зміст публікації. Але може бути рівною мірою цікава заява з цієї ж рубрики, адресована читачу, в якій читаємо: «У зв'язку зі збільшенням кількості користувачів, які займаються особистими нападками, спамом, тролінгом і образливими коментарями ... ми були змушені призупинити функцію коментування наших статей».
Хоч якось незалежна преса, котра існувала в Росії в минулому, давно замовкла.
Трохи більше, ніж рік тому, в червні 2014 р., Росія викрала українського пілота-десантника (Надію Савченко) на території України. Росіяни вивезли її в Росію, звинуватили у вбивстві двох російських журналістів на території України, які дійсно були вбиті, але вже після того, коли пілот був викрадений, допитували її без адвоката, перевели в психіатричний притулок, а потім повернули у в'язницю, відмовилися визнати її військовополоненою, позбавляючи прав Женевської конвенції. Вона оголошувала кілька голодувань і стала cause celebre серед груп із прав людини та міжнародного співтовариства. Минулого тижня вони етапували Надію до суду в віддаленому місці (місто Донецьк у Ростовській області), безсоромно оголосивши судовий розгляд у камері і заборонивши доступ будь-кому, включаючи журналістів та іноземних дипломатів.
Майже рік тому, 17 липня 2014 р., російські ракети, випущені з території України, але контрольовані Росією і її сурогатами, збили літак (MH17), на борту якого було майже триста безневинних цивільних чоловіків, жінок і дітей. Президент Росії Володимир Путін негайно звинуватив Україну, а потім перешкоджав міжнародному розслідуванню. З тих пір стало ясно для всіх членів міжнародного співтовариства, що Росія скоїла цей жахливий злочин. Навіть сьогодні Росія як постійний член із правом вето Ради Безпеки ООН не дозволяє ухвалити резолюцію Ради Безпеки ООН для міжнародного трибуналу та судового переслідування відповідальних осіб.
Росія, загалом, чинить протиправні дії і зовні, і в межах своїх кордонів (Литвиненко, Політковська, Нємцов). Ті, хто виконує брудні накази Кремля, часто носять маски, зелені мундири без знаків, використовують вибухові речовини, різні токсини. Керівництво, таке, як Путін, Медведєв, Рогозін, Лавров, Чуркін одягає ділові костюми, маскуючись під цивілізованих членів міжнародного співтовариства, що мають доступ до міжнародних інститутів та конференц-залів і поводять себе нахабно, не звертаючи увагу на громадську думку. Що за країна!
Як так, що Росія не вважається терористичною країною?