(Полеглим під Крутами)
Боже! Збережи мені життя!
Я не маю права помирати!
Я ж нічого мамі не сказав –
Мама буде при вікні чекати!
Боже милий! Тут, у цих снігах,
Серед колій цих, всіма забутих,
Смерть гасає – і кричить:
«Урррааа!
І багнетом пробиває груди!
Боже! Та якби ж нам хоч щити –
Щоб на них нас винесли із битви,
Та якби ж нам хоч мечі дали,
Щоб живим над мертвими дзвонити!
Але ж ні – ні дзвону, ні борні –
Тільки крик, і плач, і кров, і подив:
– Що? Крім нас нема нікого? Ні?!
Господи, невже?! – крім нас – нікого?
Ось вже проти серця мій багнет
Зблиснув гостреним кривавим
 оком,
Хижим звіром кинувся вперед –
Вдарив в груди. Перебив хребет.
Плюнув в душу. Глибоко. Глибоко!...
Боже! Мою маму бережи!
Дай їй сили. Хай вона не плаче.
Смерть мою нехай мені простить:
Бачиш – я не міг, не міг інакше…