Мирослав Слабошпицький

Від редакції:

До уваги наших читачів. 10 липня в Чикаго розпочнеться показ найпопулярнішого нині в усьому кіносвіті фільму українського режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я». Мирослав Михайлович нещодавно перебував у Штатах. Нам вдалося взяти у нього ексклюзивне інтерв’ю через скайп із Лос-Анджелеса. Надрукуємо його в наступному числі, якраз перед прем’єрою у Чикаго. Нині ж пропонуємо загальний огляд уже сказаного та надрукованого про найбільш титулований фільм за всю історію українського кіно. Фільм, що буквально «підірвав» Інтернет.

	Яна Новикова – виконавиця головної ролі
	Яна Новикова (Аня) та Григорій Фесенко (Сергій) у дні зйомок фільму. Київ, 2014 р.
	Мирослав Слабошпицький і Роза Бабій – актриса
	Одна нагорода на двох: Мирослав та Олена Слабошпицькі ***
	Святкування перемоги: нагороди, спічі, інтерв'ю... ***
	Фрагменти роботи над фільмом... ***
	Одна з фестивальних афіш ***
	Епізоди з фільму Мирослава Слабошпицького «Плем'я»

У Сполучених Штатах Америки протягом червня на екранах артхаузних кінотеатрів демонструється фільм українського режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я», зокрема, в нас, у Нью-Йорку, в Лос-Анджелесі, Бостоні, Вашингтоні. В цілому, у 38 містах Америки. В названих містах фільм презентував сам режисер та виконавиця головної жіночої ролі Яна Новикова.

Перша зустріч наших гостей з українським Нью-Йорком відбулася в Українському музеї, який відомий усім, зокрема, і нашим гостям як один з найпопулярніших центрів культури, де відбуваються фестивалі українських фільмів, де свого часу був показаний короткометражний фільм М. Слабошпицького «Глухота».  Гості оглянули музей - гордість нашої громади, зустрілися з представниками  організаторів  фестивалю "KinofestNYC" та преси. А «Плем’я» в столиці світу демонструється у кінотеатрі Film Forum та Музеї сучасного мистецтва (покази для глухих).

...Хто цікавиться українським кіно, начувані про цей фільм ще з минулого року. Як відомо, світова прем’єра «Племені» відбулася 21 травня 2014 р. на 67-му Канському фестивалі. Там український фільм став сенсацією. Відтоді «Плем’я» підірвало Інтернет. Успіх безпрецедентний, неочікуваний навіть для найбільш амбітного і самовпевненого режисера. Шквал захопленості критиками на межі екзальтації. Маса позитивних рецензій. Фільм називають феноменальним, новаторським, революційним у царині кіно. Про нього захоплююче написали американські видання New York Times, Rolling Stone, The Film Stage, An Other Magazine, Indiewirе,The Hollywod Reporter, Variety та інші.

Ще до перших серйозних нагород на кінофестивалі в Каннах-2014 фільм закупили Данія, Нідерланди, Франція, Японія. А після маркет-показу в Каннах – майже ажіотаж. На сьогодні понад 40 країн демонструють це кіно.

За оцінкою Forbes (2015), Мирослав Слабошпицький є в десятці кращих кінорежисерів України, посідає друге місце після Кіри Муратової. А видання «Rolling Stonе» 15 червня ц. р. назвало «Плем’я» найпотужнішою стрічкою 2015 року за рівнем впливу на глядача».

В Україні пан Мирослав став лауреатом премії «Людина року-2014» в номінації «Діяч мистецтв року».

На сьогодні (кінець червня 2015 р.) фільм отримав 40 (!) призів та інших нагород міжнародних фестивалів, серед яких найпрестижніший приз «Європейське відкриття» (вважається європейським Оскаром) Європейської кіноакадемії за кращий дебютний повнометражний фільм (грудень 2014, Рига).

Там за нього таємно голосували півтори тисячі кіномитців – представників усіх країн Європи.

Далі за вагомістю – три призи конкурсної програми «Тиждень критики» в Каннах-2014, зокрема, гран-прі. До речі, серед українських фільмів такий приз журі міжнародних кінокритиків отримала 24 роки тому (1990) стрічка Юрія Ільєнка «Лебедине озеро. Зона» за сценарієм С. Параджанова.

Протягом півтора року фільм став учасником більше, ніж ста міжнародних фестивалів. Отримано понад 40 нагород. Якщо не гран-прі, то спеціальні призи на кшталт «Найкраща художня робота», «Найкращий й найоригінальніший кінодебют», «Безкомпромісна робота» і т. п. Фільм відзначили, зокрема, фестивалі в Мілані, Лондоні, Торонто, Лос-Анджелесі, «Санденс» (Sandance Film Festival) у Парк-Сіті штату Юта, Бельгії, Фестиваль імені Тарковського «Дзеркало», фестивалі у Єревані, Тбілісі, Хорватії, Сербії та багато, багато інших... Не перерахувати.

Українська прем’єра «Племені» відбулася 11 вересня 2014 р. Фільм демонструвався в 38 кінотеатрах країни. Прем’єра в РФ відбулася в червні 2014 р. в якості учасника Міжнародного фестивалю ім. Тарковського. Але отримувати гран-прі режисер не поїхав.

У Вікіпедії відкрита сторінка лише для «Племені». А кількість рецензій, інтерв’ю з Мирославом Слабошпицьким, критичних статей та відгуків глядачів у соцмережах – маса. Прихильників фільму – теж.

Але не все так гладенько. Виявилося, що обласкане призами та екстазними відгуками світової кінематографії «Плем’я» має й критиків. Зокрема, в Україні. Важко сприймається незвичне, гіперреалістичне та натуралістичне.

Перший скандал виник у зв’язку з рішенням Українського оскарівського комітету, який обрав із трьох фільмів для подання на номінацію «Кращий іноземний фільм» Американської кіноакадемії епічну драму Олеся Саніна «Поводир». Це рішення опротестували творці «Племені», а комітет розколовся. З нього вийшли на знак незгоди з таким голосуванням чотири члени комітету, зокрема, голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач та голова комітету Олег Фіалко. До цього часу творці «Племені» слушно вважають, що таке рішення прийняте через корупцію в комітеті, відсутність кворуму та непрозоре голосування. Вони вимагали переголосування, але Комітет не погодився. У результаті, програло не стільки «Плем’я», скільки українське кіно. «Плем’я» напевно сподобалося б американським кінокритикам. А «Поводир» – до цього часу учасник лише Одеського міжнародного фестивалю та власник його двох призів «Кращий актор головної ролі» та «Кращий оператор». Жаль, тому що участь «Племені» в номінації на американський Оскар (а може, й перемогу) додала би ще більшої слави українському сучасному кіно.

Отож, міжнародний кінематографічний світ приймає нині фільм (підкреслимо, як кіно артхаузне, незалежне, авторське) із захопленням і найвищими оцінками. Ось, для прикладу, кілька з них.

Із відгуків міжнародної преси

Історик українського кіно Любомир Госейко, який мешкає в Парижі: «Це наша перша ластівка з часів «Тіней забутих предків».

Американський режисер Даррен Арановські: «Світ кінематографа існував до «Племені» і буде існувати після нього. Але він вже ніколи не буде таким, як раніше». Що це, як не визнання революційного перевороту в кіно?

Арт-директор фестивалю у Карлових Варах (Чехія) Карел Оха прокоментував цю стрічку так: «Це справжній виклик для глядача – ми не звикли так сприймати розповідь. Це жорсткий, складний, дуже інноваційний фільм, який не можна пропустити».

Видання «The Film Stage» за інноваційністю мови порівняло фільм Мирослава Слабошпицького з «Хрещеним батьком» Френсіса Копполи. Журнал «Аn Oher Magazine» зарахував стрічку до головних революційних фільмів за всю історію кіно. Одне з найвідоміших видань світу «New York Times» інформує своїх читачів про фільм як сенсацію на найпрестижніших міжнародних фестивалях і відзначає той факт, що фільм без субтитрів, але його можуть розуміти в будь-якій країні.

Так у чому ж феноменальність, експеримент, новаторство, революційність?

У режисерському задумі та талановитому його втіленні – зняти ігровий фільм про глухих з непрофесійними акторами, без дубляжу, без субтитрів та музикального супроводу – мовою жестів глухих. Жодного слова. Жодного звичного музикального звука. Лиш природні звуки кроків, вітру, вуличного шуму... І так 2 години 11 хвилин, які минають дуже швидко, тому що вся увага кожного глядача прикута до екрана. Весь цей час глядач у напрузі: намагається зрозуміти сюжет, адже мова жестів та мова тіла персонажів для нас незвична.

З відгуків українських критиків та глядачів

Українська прем’єра «Племені» відбулася 11 вересня 2014 р. Фільм демонструвався в 38 кінотеатрах країни. Наші критики, журналісти, глядачі відгукнулися також масово і бурхливо. Але такої одностайності, як за кордоном, не спостерігається. Є і беззастережне сприйняття, і помірковане, і критичне.

Ще в дні скандалу в Українському оскарівському комітеті літературний критик Юрій Володарський захищає «яскравий сучасний проект «Племені», якому протиставлені страждання і кобзарі (фільм «Поводир» – авт.). Патріотизм знову кладе на лопатки художній смак», – бідкається він.

Критик К. Ігнатущенко («Новий погляд»): «На жаль, «Плем’я» не дотягує до того, щоб назвати фільм безперечним шедевром через деякі сценарні прорахунки. Але навіть і так є, можливо, головним кінематографічним відкриттям минулого року».

А це думка відомого письменника Андрія Кокотюхи: («Україна глухих», – «Телекритика», 22 вересня 2014 р.): «Плем’я» зовсім не те, чим його хочуть бачити сучасні інтелектуали. І це точно не соціальна драма, знята суб’єктивною камерою в режимі реального часу... Режисер назвав свій фільм ВЕСТЕРНОМ, і це дійсно так. «Плем’я» репрезентує якісне ЖАНРОВЕ кіно (жанр вестерна – авт.). Київський інтернат для глухих – аналог маленького містечка на Дикому Заході... А середовище глухих режисер вибрав з однієї причини: на сто відсотків привернути увагу до фільму та прорватися. Все. Це йому вдалося. Переможців не судять».

І ще хтось із критиків: «Фільм про виродження духовності як основоположної категорії. Мирослав йде на ризик: примушує свого глядача вийти із зони особистого комфорту і поринути у непривабливу кінематографічну реальність... А вона буде не до смаку багатьом естетам та гуманістам».

Кілька відгуків глядачів із соціальних мереж/до слова, цих відгуків у всіх країнах сила-силенна. Можна скласти томи. Зокрема, і серед глухих. Біля 4-х тисяч їх об’єдналися у Фейсбуку, і вважають фільм своєю перемогою.

Користувач соцмережі Міша-35: «Сильний, бездоганний, переконливий у всіх аспектах фільм, який настільки гарний, що вже в середині перегляду дав йому оцінку 10 із 10. Браво Мирославові Слабошпицькому!» І тут же поряд – користувач Lilu star: «Ні любові, ні туги, ні жалю. Фільм переоцінений».

Користувач Кretov: «Кіно чесне, відверте, щире. Це фільм не про Україну і не про глухих. Про жорстокість, про зраду, про любов (неправі ті, хто стверджує, що її там немає, можливо, її просто не побачили). Кіно без слів. Але й без них все зрозуміло…» І знову поряд від користувача Максима Терещенка: «Примітивний треш на експорт».

Сюжетна фабула про історію любові та бунту

У київський інтернат для глухих потрапляє новий учень Сергій (актор Григорій Фесенко). Скоро він дізнається, що тут діють свої закони. Закони кримінальної організації «Плем’я». Є Вожак, який має свою команду – трьох помічників, є «смотрящий», є дідівщина. Молодші працюють на старших, які забирають у них весь заробіток. Заробіток – крадіжки. На вулицях, у крамницях, поїздах... Сергій вимушений діяти згідно з правилами цієї таємної мафії з її чіткою ієрархією. За «гарну» поведінку отримує «підвищення» – стає сутенером: продає для водіїв на базі вантажівок послуги двох старшокласниць. Ролі дівчат-повій виконують Яна Новікова (головна героїня – Аня) та Роза Бабій. Сергій звертає увагу на Аню. У них – інтимні таємні зустрічі. (Цей інтим через натуралізовані, часті, довгі стосунки викликає протести деяких глядачів, які називають їх не еротичними сценами, а сексуальними актами). Але Аня – бранка Вожака. Конфлікт і розправа неминучі. І ось привід. Дівчат продають для поїздки в Італію, напевно, для тих же послуг. Закоханий Сергій вириває з рук Ані її паспорт з візою і нищить його. Розлючена четвірка на чолі з Вожаком жорстоко карає юнака, намагаючись втопити, занурюючи голову в раковину з водою, розбавлену його кров’ю. Один із бандитів розбив скляну пляшку на його голові).

Між іншим, жорстоких сцен у фільмі багато. А помста Сергія здається найжорстокішою. Знову ж: кожен  глядач оцінює її по-своєму. А як ви сприймете? Якщо відверто, нелегке випробування для нервів.

У фільмі йдеться лише про це тіньове, закулісне, нічне життя інтернатівців. Знято лиш перший шкільний дзвоник та один урок географії, а далі ні вихователів, ні вчителів. Окрім вчителя праці, який входить у мафію і є «смотрящим».

Це сучасне німе кіно дійсно зрозуміле кожному. Ніщо не відволікає від екрана – ні музика, ні слова, ні субтитри. Як на мене, головна інтрига в тому, що кожен глядач виступає в ролі співавтора фільму, творить свій сюжет, своє трактування згідно зі своїми особистими складовими – світоглядними, естетичними, моральними, емоційними... І тому нічого шукати одностайності сприйняття. Окрім незаперечного факту: фільм визнав весь світ не тільки як успіх самого Мирослава Слабошпицького, а й українського кіно в цілому.

Високо оцінена також робота оператора Валентина Васяновича, який навмисне не знімає крупних планів, чим досягає ефекту документальності в цьому художньому фільмі. Взагалі, режисер оцінює знімальну групу як дружній, відповідальний одностайний колектив, який був одержимий мрією зробити класний незвичайний фільм. Це було своє кіношне плем’я.

Підготовка до фільмування та зйомки

Найскладнішим для режисера після написання сценарію був підбір акторів серед непрофесіоналів. (Сценарій написаний ще в 2010 році). Шукали серед учнів, студентів спеціальних шкіл та інтернатів для глухих. Оголошений кастинг із широкою рекламою. Режисер особисто відвідав кілька інтернатів для глухих (у Львові, Одесі, Донецьку). Мав консультантів у Товаристві сліпих (у Києві). Відвідав прослуховування єдиного в Україні театру для глухих «Райдуга». До слова, там і приглянулася йому Яна Новікова. Вона теж у списку геніальних відкриттів режисера. Її сприйняли як неперевершену актрису-дебютантку.

Цікаво, що режисер знайшов також підпільну кримінальну організацію серед цього люду. Йому розповіли багато ексклюзивного, і було у кого консультуватися. Так що вигадок у сценарії, може, й не так багато.

Акторів для «Племені» відбирав дуже прискіпливо. Кастинг тривав майже рік. Переглянули 300 претендентів для відбору виконавців 20-ти персонажів. Відгукнулася молодь з багатьох міст України, учнів спеціалізованих інтернатів для глухих Києва, Одеси, Львова, Донецька, Чернівців, Чернігова, Сум, Хмельницької області та ін. Головну героїню грає білоруска з-під Гомеля Яна Новікова, головного героя – Григорій Фесенко з Києва. Одну з ведучих ролей – Олександр Сидельников – студент інституту з російського міста Володимир (він сам приїхав на кастинг, прочитавши про нього у соцмережах).

Потім тривали уроки театральної майстерності, серйозні вибагливі репетиції через перекладача. Новоспеченим акторам створили прекрасні побутові умови. Вони проживали в орендованих квартирах за умови суворої опіки асистентів і дисципліни. Наприклад, Григорія Фесенка контролювали через бажання «хильнути» та втікати на Майдан, який набирав розмаху під час роботи над фільмом.

Фільмування відбувалося в київській школі № 186 Голосіївського р-ну Києва, в якій вчився пан Мирослав. Навпроти їхньої школи був інтернат для глухонімих, і гурти хлопчаків цих шкіл часто билися між собою. Ще тоді Мирослав зацікавився мовою жестів. Він каже, що ще в другому класі хотів зняти такий фільм (повіримо, що це так і було).
Поставленої мети творці фільму досягли. Про нього заговорив світ. Деякі подробиці та пояснення самого режисера, зокрема, щодо найбільш контроверсійного – епізодів жорстокості, насилля та відвертих сексуальних сцен, а також враження від американського глядача – в наступному числі.
Отже, далі буде.

Фільм «Плем’я» буде показано з 10 по 16 липня тут:
Music Box Theatre in Chicago
3733 N Southport Ave,
Chicago, IL 60613
(773) 871-6607(773) 871-6607
Запрошуємо громаду.