Ігор Жарій – програміст, виходець з України, який зараз тимчасово мешкає в Калінінграді, проте вже найближчим часом сподівається виїхати в одну з країн Європи. В інтерв’ю Ігор поділився власним баченням причин масового виїзду фахівців ІТ-галузі за кордон, російсько-українських взаємин та розповів про ставлення росіян до європейців.

Ігоре, ви мешкаєте у Калінінграді, хоча родом з України. Як потрапили у це місто?

Десь півтора року тому мене запросили працювати керівником проекту, де запропонували умови, які на той момент були кращі, ніж у Києві, тож, напевно, саме тому я і переїхав сюди.
Але вже декілька років думаю над тим, щоб переїхати в Європу або Америку. Хотілося б, щоб мої діти народилися у більш розвиненій державі. Я люблю свою країну, але умови для проживання у ній зараз не дуже перспективні.
Також Калінінград – це не моя фінальна точка. Звісно, планую рухатися далі.

В Україні добре розвинута ІТ-галузь. То чому ж такий потужний відтік кадрів?

Попит на кадри в Україні є, і зарплатня також нормальна – порівняно з іншими галузями. Але все одно на цю зарплатню не купиш чисте повітря або чисту воду… На відпочинок ти все одно їздитимеш «роздовбаними» дорогами. Усі ці гроші того не варті. Для прикладу, можу порівняти нашу країну з Польщею, якою мандрував декілька разів. Там, можливо, і менші перспективи або заробітна плата, але інфраструктура у них вже на досить високому рівні. Вони дуже від нас відірвалися.
Найголовніша проблема, яка є у нашій країні – це корупція. В інших країнах усі державні органи, приватні підприємства працюють чесно. Якщо ти хочеш відкрити бізнес – то можеш це зробити. Головне – дотримуватися правил, і не буде жодних проблем. У нашій країні, на жаль, усе ще не зовсім так. Тому з довготривалої точки зору вона не є привабливою для ведення бізнесу. Так було до Євромайдану, але, судячи з того, що я бачу зі ЗМІ, ситуація на цей момент не надто покращилася. У майбутньому, якщо ситуація зміниться, я розглядатиму Україну як країну, в яку зможу повернутися і працювати на благо своєї Батьківщини, своїх співвітчизників. Зараз же мені більш до вподоби країни Європейського Союзу або США.

Чим відрізняється ситуація в ІТ-галузі в Україні від цих країн?

У місті, де я зараз, ІТ-галузь зовсім не розвинута – є лише декілька компаній на ринку. А, взагалі, у Росії ситуація не дуже відрізняється від української. Хоча зараз, після запровадження санкцій, російська ІТ-галузь почала менше отримувати інвестицій з Європи, тому поступово їхній ринок починає зменшуватися, але, все ж таки, залишається ще досить потужним. На міжнародному ринку і на фрілансі Росія крокує поруч з Україною. Хоч саме Україна тримає лідерство серед пострадянських країн на ринку фрілансу.
Сусідні від Калінінграду Польща та Литва на цей час виконують замовлення для більш розвинених країн – Німеччини та Нідерландів. Останні є IT-центрами Західної Європи. Тому більшість наших IT-спеціалістів прагнуть потрапити якщо не в США, то саме в ці країни.
Для порівняння, наприклад, спеціалісти з Росії з таким баченням речей не погоджуються і вважають власну країну більш привабливим місцем для праці та розвитку. Зрештою, це можна зрозуміти – приблизно 80% росіян ніколи не були за кордоном. І навіть у Калінінграді, який з усіх боків оточений в межах 50 км кордоном, ситуація нічим не відрізняється. Це мене дуже здивувало, коли я тільки сюди приїхав.

Із чим це пов’язано?

Калінінградська область – не дуже багата. Рівень доходів тут не дуже великий. Якщо в ІТ-галузі ще можна отримувати пристойні доходи, то в інших сферах ситуація дуже відрізняється. Хоч, як на мене, це не має бути перепоною для того, щоб, до прикладу, хоч раз відвідати Польщу або Литву. Це досить доступно. Мешканці Калінінградської області всі автоматично отримують «Карту поляка» і в межах кількох десятків кілометрів можуть перебувати у Польщі, не маючи візи.
Але при всьому цьому знаю людей, які, маючи 35 років, не виробили закордонний паспорт! Усі їхні мандри обмежувались перельотами у Санкт-Петербург або до Москви. Не знаю, з чим це пов’язано, адже до Польщі – 50 км, а до Петербурга – майже 1000 км! Таке враження, що їх на кордоні схоплять і зроблять із ними щось погане. Або, може, цураються незнання мови.
Одне більш-менш зрозуміле пояснення було на кшталт «Мені і тут непогано. А там що робити? У Польщі гірше, ніж у нас. Запитайте у 30-річного поляка, як він зводить кінці з кінцями».
З того, що я бачив, поляки дійсно не шикують. Ще з 90-х вони знають ціну всьому. Але щоб вони на вулицях валялися без даху над головою – такого не бачив. Можливо, причиною такого ставлення до життя в Польщі є те, що показує телебачення.

Жоден режим ще ніколи не цурався пропаганди.

Дивує, як самі росіяни не можуть відрізнити, що правда, а що ні. Іноді таке розповідають, що й на голову не налазить.

Калінінград – суто німецьке місто. Місто, яке ще пам’ятає Канта. Росіяни, якими заселили місто, шанують німецьке минуле цього міста? Знаю, що будинок, у якому помер Кант, стоїть у геть занедбаному стані.

Саме від росіян я дізнався про іншу назву міста – Кьонігсберг (з нім. Kоnigsberg), ту назву, яку використовують усюди – на сувенірах для туристів, назвах ресторанів, кафе, інших закладів. Але насправді від самого міста (яке, судячи зі старих фото, було досить гарним) залишилось небагато – кафедральний собор Кьонігсберга та могила Канта, яка біля нього. А від інших будівель того часу майже нічого не залишилось. Здебільшого, місто наповнене вже радянськими забудовами у властивому для них занедбаному стані.

За фахом ви – програміст?

Донедавна я був керівником проекту. Але програмував ще зі школи – створював веб-сайти для себе, родичів, друзів. З того часу володію різними технологіями програмування, але на базовому рівні. Навчаючись в університеті, почав працювати в ІТ-компанії, потім також працював аналітиком, а згодом керівником проекту в маркетинговій компанії. Власне, займався маркетинговими дослідженнями. Співпрацював із керівниками підрозділів у рамках цих проектів. Після того останні роки працював керівником софтверних проектів. Керував проектами створення веб-сайтів, програмного забезпечення під навігаційні системи. Остання моя робота пов’язана з керування проектами з розробки мобільних додатків для техніки марки Apple. Там я й навчився не тільки виконувати обов’язки керівника проекту, але й самостійно програмувати.
Зараз я вже більше, ніж два місяці працюю на американських замовників як фрілансер. Намагаюся постійно вдосконалюватися, адже програмування – досить широка сфера. Я не прив’язаний до місця та можу самостійно формувати свій графік.
У ХХІ ст. працювати в офісі – зовсім не обов’язково. Тим більше, якщо ти працюєш в ІТ-галузі. У великих компаніях вже давно третина, а то й половина співробітників працюють віддалено.

Які кроки, на вашу думку, має здійснити українська влада, аби зупинити відтік фахівців, зокрема, і в ІТ-галузі?

Важко відповісти. Мені здається, такі дії мають бути комплексними. Наш український ІТ-сегмент є досить конкурентоспроможним з точки зору заробітної плати, навіть у порівнянні з європейськими країнами. А за рахунок обмінного курсу в Україні програмісту жити комфортніше, ніж в Європі. Чого в Україні нема – то це стабільності. Звісно, не такої, як гречка за 8 гривень або один президент навіки – і жодних змін. Насправді зміни мають бути, але в кращий бік.
В Україні саме час змін. Поки важко оцінити, у кращий чи гірший бік. Це зможемо оцінити тільки згодом. От саме позитивні змін можуть вплинути на наших спеціалістів, аби вони не виїжджали за кордон.
За кордоном, незважаючи на те, що треба сплачувати податки та більші ціни, можна взяти іпотеку, не переживаючи, що за кілька років вона стане «непідйомною». Все тому, що є стабільність. Була б така ситуація в Україні – думаю, наші люди залишалися б вдома. Вони б знали, що завтра не прийде хтось інший і не змінить усе в інший бік. Або що знову не вдарить криза. Сподіваюсь, що у майбутньому ми, все ж таки, дочекаємось позитивних змін, і наші спеціалісти повернуться додому, аби створити власні продукти і послуги, якими користуватимуться в усьому світі. Така моя мрія.