Розвідники, діючи в тилу противника, відрізані від основних сил, повинні вміти надавати першу медичну допомогу собі і товаришам, покладаючись тільки на власні засоби і навички. До штатних засобів надання першої медичної допомоги належать індивідуальний перев’язувальний пакет ІП, аптечка індивідуальна АІ, кровоспинний джгут і медична сумка. Надання першої медичної допомоги полягає в евакуації пораненого з-під вогню противника, зупинки зовнішньої кровотечі за допомогою джгута і пов’язки, введення знеболюючих засобів та ін.

Зупинка кровотечі

Кровотеча є важливим загрозливим фактором для життя людини. Відомо, що близько однієї третини смертельних випадків настають через гостру крововтрату. Кровотеча при пораненнях буває капілярною, венозною і артеріальною. Капілярна кровотеча – це кровотеча з безлічі дрібних судин, яка, зазвичай, не є великою загрозою для життя. Як правило, її усувають шляхом накладення тугої пов’язки.
Венозна кровотеча виникає при ушкодженні великих вен і характеризується значною кровотечею, кров – темного кольору, яка витікає під невеликим тиском. Зупинити венозну кровотечу в рамках надання першої медичної допомоги можна за допомогою тугої пов’язки з тампонадою ушкодженої ділянки вени, а в деяких випадках – за допомогою накладення джгута нижче від місця ушкодження. Артеріальна кровотеча характеризується витіканням червоної крові під значним пульсуючим тиском (у такт роботи серця), що швидко призводить до знекровлення організму. Тому під час першої медичної допомоги необхідно негайно зупинити артеріальну кровотечу кільцевим притисненням судини і накласти джгут.

Способи тимчасової зупинки кровотечі:

При накладенні джгута необхідно уникати наступних помилок:
а) джгут, накладений далеко від рани, збільшує обсяг ішемізованих тканин;
б) відсутність тканинної прокладки під джгутом штучно травмує шкіру за рахунок складок, що утворилися;
в) слабке затягування джгута;
г) занадто сильне затягування джгута викликає значний біль і подальший параліч внаслідок здавлення нервів;
д) відсутність на видному місці сигналів про наявність джгута (записки на одязі із зазначенням часу накладення джгута);
е) накладення джгута без достатніх показань (при венозній кровотечі, яке можна зупинити стискаючою пов’язкою).
Щоб уникнути омертвіння тканин і накопичення в них значної кількості токсичних продуктів обміну, тримати джгут довше, ніж 2 год. влітку і 1 год. взимку не рекомендують. Якщо безпечний час накладення джгута минув, необхідно проводити «контроль джгута» – його треба тимчасово зняти і притиснути артерію пальцем.
Якщо при ослабленні пальцевого притискання артеріальна кровотеча не відновлюється або пошкоджена тільки вена, то джгут можна зняти і накласти тугу пов’язку, залишаючи джгут на кінцівках у незатягнутому вигляді (за необхідності його можна негайно затягнути).
Повторно джгут накладають трохи вище або нижче від попереднього місця накладення.
Накладення джгута при ушкодженні великих судин є лише тимчасовим заходом. Хворий, натомість, потребує якнайшвидшого надання лікарської допомоги.
Пораненим рекомендують давати багато пити, за винятком поранених у черевну порожнину.

Введення знеболюючих засобів

Знеболюючі засоби вводять пораненим негайно з метою попередження травматичного шоку або виведення пораненого з шокового стану. У випадку легкого поранення, з метою економії знеболюючих засобів, розвідники повинні утримуватися від їх застосування.
У комплекті індивідуальної аптечки є шприц-тюбик (ковпачок і корпус білого кольору), який містить 1 мл 2% розчину промедолу.
Для використання шприц-тюбика необхідно проколоти ампулу, повернувши її за годинниковою стрілкою, відкрутивши захисний ковпачок голки і видавивши з ампули повітря (утримуючи її в вертикальному – голкою догори – положенні) до появи крапельки розчину на кінці голки. Не розтуляючи пальців, необхідно ввести голку на 1, 5-3 см внутрішньом’язово і витиснути вміст шприц-тюбика. Не послаблюючи тиску на ампулу, голку витягують. Найкраще вводити промедол у м’язи стегон, сідниць і плечей. Бажано, щоб вони були максимально віддаленими від місця поранення.
На полі бою допускають введення промедолу через одяг без обробки шкіри спиртовим розчином (йодом, зеленкою). Дія вмісту одного шприца триває 3-4 години, надалі допускають повторне введення знеболюючих засобів.
При важких травмах, розвитку у пораненого травматичного шоку, допускають одночасне введення вмісту двох шприц-тюбиків. Розчин промедолу забороняють вводити при пораненнях і травмах (контузіях) голови, оскільки він пригнічує дихальний центр.

Закриття рани пов’язкою

Накладення пов’язки, введення (вживання) антибіотиків й іммобілізація (обмеження рухливості) – захід, необхідний для попередження інфікування рани.
Для накладення асептичної (стерильної) пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет.

Транспортна іммобілізація

Транспортну іммобілізацію проводять, аби заспокоїти ушкоджену ділянку тіла, здебільшого, це стосується зламаних кісток під час транспортування пораненого. Іммобілізація знижує додаткове травмування м’яких тканин уламками кісток й іншими елементами, зменшує біль – запобігає розвитку травматичного шоку.

Основні вимоги при проведенні транспортної іммобілізації:

1. Перед накладенням шини вводять знеболюючий засіб, зупиняють кровотечу, на рану накладають пов’язку.
2. Одяг та взуття не знімають, вони є імпровізованою прокладкою. При необхідності накладення пов’язки в одязі можна вирізати «вікно».
3. Іммобілізованими можуть бути не менше, ніж два суглоби, суміжні з ушкодженою ділянкою кінцівки.
У деяких випадках транспортна іммобілізація потрібна при великому ураженні м’яких тканин (обширні й різані рани, опіки), пораненні в черевну порожнину.
При наданні допомоги пораненим заборонено витягувати з рани фрагменти кістки (за винятком дрібних уламків на поверхні рани).

Штучне дихання і закритий масаж серця

У всіх випадках при зупинці дихання і серцебиття слід негайно розпочати штучну вентиляцію легень і закритий масаж серця, оскільки після 3-5 хвилин настає смерть потерпілого.
Для проведення штучної вентиляції легень необхідно усунути механічну асфіксію (западання язика), попередньо очистивши порожнину рота за допомогою пальця, обмотаного шматком бинта або носовою хусткою, повернувши голову постраждалого набік або поклавши його вниз обличчям.
Очистивши порожнину рота, потерпілого кладуть на спину, вгору обличчям і максимально закинувши голову, підкладають під шию валик із тканини або руку того, хто надає допомогу.
Людина, яка надає допомогу, здійснює повний видих з рота в рот або з рота в ніс (останній спосіб більш ефективний, оскільки повітря не потрапляє в стравохід і шлунок). Здійснюючи видих, необхідно затиснути ніс (з рота в рот) або рот (з рота в ніс) потерпілого. Після видиху людина, яка надає допомогу, відсторонює свій рот, щоб зробити черговий вдих і дати можливість потерпілому здійснити пасивний видих.