Аналітичні журналісти, які беруться за ризиковані історичні питання, перебувають на делікатній території, і тому часто залишають відкритою можливість історичної неточності, послаблюючи тим самим свої висновки. Як кажуть, ланцюг настільки сильний, наскільки сильною є його найслабша ланка. Журналістка Лінда Kінстлер на поважному сайті і в журналі «Політико» у статті про 12 осіб, які зруйнували Україну, нещодавно оприлюднила фактично підручник, як потрапити в пастку, якщо не виконати домашнє завдання, тобто, не належно вивчити свій матеріал.

Пані Kінстлер облила брудом багато людей. Більшість з них – заслужено. Звичайно, мало є людей, якщо такі є взагалі, котрі добровільно захочуть очистити репутацію злочинців, таких, як Путін і Янукович, відомих історичних тиранів, таких, як цариця Катерина, Сталін, або живих одіозних олігархів, таких, як Медведчук чи Ахметов. Багато хто винен у сьогоднішній ситуації в Україні та обвинувачені між живими, хто може, нехай захищають себе перед громадськістю, а може, і перед судом. Тим не менш, герої, що загинули, шановані більшістю людей, за котрих вони боролися, заслуговують на захисників і мають їх мільйони серед української нації. Я зараховую себе до цих мільйонів.
Якщо Богдан Хмельницький очолював армію бандитів, як пані Кінстлер каже, то так само чинив і генерал Джордж Вашингтон, який очолював американську Континентальну армію. Я би припустив, що пані Kiнстлер не дуже застановлялася над використанням терміну. Образи проти груп, в цілому, не є корисними у створенні історичного висновку, безпідставні образи – тим більше.
Для Хмельницького Переяславська угода була тимчасовим військовим союзом, зумовленим війною проти поляків. Росіяни мали інші плани. Звичайно, в ретроспективі це було непередбачливою помилкою Гетьмана. Одначе, було б більш продуктивним, якби пані Kiнстлер використала Переяславську угоду як приклад, щоб показати, що російське нехтування міжнародними угодами починається, щонайменше, зі 17-го сторіччя. Це могло пояснити відсутність у Росії поваги і дотримання Гельсінських угод 1975 р., Будапештських – 1994 р., Україно-Російського Мирного договору 1997 року і багато інших акордів, угод і договорів, в яких Росія була підписантом.
У питанні стосовно Степана Бандери пані Kiнстлер виявилася ще менш поінформованою. Слово «тероризм» є популярним, воно приковує увагу, особливо після 9/11, але воно також мабуть найбільш широко незрозуміле. Викрасти літаки і скерувати їх на будівлі, де перебували невинні цивільні особи – це тероризм. Використання безпілотників на території іноземної держави, яке часто, хоча не навмисно, призводить до вбивства невинних цивільних осіб, також, так само, як прямий вогонь є формою іноземної військової війни зі супутньою їй розрухою. Але вбивство представників польського режиму, відповідальних за окупацію твоєї Батьківщини на твоїй власній землі, як це виконували бійці ОУН, було актом визвольної боротьби.
Крім того, якщо Бандера мав якісь ідеї про співпрацю з нацистами, то він не зробив дуже хорошу роботу або не дав достатньо часу для її виконання. Нацисти вторгалися в Україну 22 червня 1941 р. Вже наступного дня Бандера надіслав нацистам меморандум, в якому він серйозно попередив Гітлера, що тільки незалежна Україна підходить українцям, і якщо цього немає в планах Гітлера, то Німеччина знайде в українцях свого найлютішого ворога. Це дуже нетерпелива і короткотермінова «колаборація», хоча на даний час співпраця могла виглядати дуже конечною, беручи до уваги жорстокість попередніх режимів в Україні, як польського, так і радянсько-московського. Насправді Українська повстанська Армія (УПА) була створена не для того, «щоб допомогти створити етнічно чисту Україну, вільну від євреїв, поляків, росіян та інших меншин», як стверджує пані Kiнстлер, але для того, щоб воювати з німцями насамперед. Окрім українців, у складі УПА було багато євреїв і навіть – росіян. Сам Бандера був ув’язнений у німецькому концентраційному таборі. Двоє його братів були в'язнями Освенціма, де були замордовані польськими вартовими.
Правда, прем'єр-міністр Яценюк та колишній прем'єр-міністр і політв'язень Юлія Тимошенко, яких теж атакує пані Кінстлер, можуть захистити себе самі. Але атаки проти антикомуністичного та антинацистського законів, нещодавно підписаних українським президентом Порошенком, мають бути відкинені. Україна, безумовно, має право засудити минуле, яке було, найчастіше, результатом іноземної окупації. Крім того, Україна, безумовно, має не тільки право, а й обов'язок з відновлення честі своїх ветеранів, тих, хто боровся за незалежність. На момент підписання чотирьох законів президент Порошенко, дуже чутливий до суперечностей, запевнив усіх, зокрема, міжнародне товариство, що він буде представляти в додатку демократичний законопроект про наслідки за порушення предметного законодавства, який дозволить усунути будь-які конфлікти або зазіхання на права і свободи, якими користуються особи і громадяни, зокрема, в таких сферах, як наукові дослідження, а також у міжнародних відносинах і діалогах.
Можна багато кого звинувачувати у тяжкому сьогоденному становищі України. Тим не менш, Хмельницький, Бандера, Тимошенко і Яценюк, звичайно, не належать до цього списку. Якщо пані Kiнстлер є щирою у своїй заклопотаності проблемами України, вона мала би припинити спроби звинувачення жертв та взятися за самих агресорів і злочинців. Проте, робити це треба з належною ретельністю, серйозними дослідженнями, вивченням та аналізом. Без цього процесу, вона, насправді, не допомагає Україні.