«З цим режимом несумісна наука, мистецтво, та й сам здоровий глузд несумісний. Зате добре сумісний абсурд»
Цього тижня в Україні проходили відразу кілька доволі цікавих процесів, котрі тяжко поєднати зі здоровим глуздом. І один з них – це спроби прихильників здорового глузду бодай дотягнути до лавки підсудних одіозного народного депутата Сергія Клюєва.

	Дебальцево. Жінка, котра наважилася показати російському блогеру купи гімна, насраного, в буквальному сенсі тих слів, посеред її хати російськими «лідерами»-бандитами, і похвалити українських солдат. Пане Стецьків, поїдьте і скажіть їй, що вона – «гангрена на тілі України», і що всі обіцянки захищати своїх громадян для української влади – тільки обіцянки. Скажіть, не бійтеся…

Процес то був довгий, і мабуть ще більш проблемний, ніж спроби баби і діда з російських казок витягнути ріпку.
12 травня генпрокурор Віктор Шокін зареєстрував у Верховній Раді подання про позбавлення депутатської недоторканності і притягнення до відповідальності депутатів Сергія Клюєва та Сергія Мельничука
Генпрокуратура заявила, що брати Андрій та Сергій Клюєви шляхом афери прибрали до рук ВАТ "Завод напівпровідників", з їх допомогою кредит заводу обслуговувався за бюджетні кошти, котрі повинні були направлятися дітям та інвалідам.
Андрій Клюєв втік з України після перемоги Майдану. Нагадаємо, той Андрій Клюєв був главою Адміністрації президента України з 24 січня по 25 лютого 2014 року. Це щоб було зрозуміло, від чого він втікав.
29 травня Регламентний комітет направив подання про зняття недоторканності зі Сергія Клюєва на розгляд голові Верховної Ради Володимиру Гройсману. Члени комітету  визнали подання законним, але не змогли визначитися, чи воно є достатньо обґрунтованим, оскільки не отримали, на їхню думку, усіх доказів від ГПУ.
Подання довго і нудно ходило туди-сюди.
Під час цього ходіння нардеп Олег Ляшко заявив, що нардеп Сергій Клюєв пропонував 50 мільйонів доларів за відмову Радикальної партії голосувати за зняття з нього недоторканості.
У відповідь на те звинувачення Сергій Клюєв виголосив такий монолог, від якого розтануло б серце будь-якого судді – за умови, що він не знав би нічого про братів Клюєвих.
"Мій шановний колега Олег Ляшко заявив про підкуп 50 млн. Так якби в мене були такі гроші, то я знайшов би їм краще застосування… Я зміг донести до людей України свою позицію, ГПУ показала юридичну неспроможність…  Якщо я винний - будь ласка. У вас були можливості розібратися з фактами й доказами…Нехай у вас буде вибір судити невинну людину", -  заявив він на засіданні регламентного комітету у вівторок, 2 червня.

Просто сльози на очі набігають після таких монологів. Зокрема, від того факту, що ніхто не повідомив панові Сергію Клюєву, що невинних людей наразі в Україні судять – аж гай шумить. Цим вибором і без нього користають, і то доволі активно.
Судять донецьких партизанів з групи «Равлик», судять бійців бригади №51, котрі врятувалися з Іловайського котла, судять Віту Заверуху, котру вже встигли довести до спроби самогубства, багато кого судять. А от жодної людини, для прикладу, відповідальної за вбивства на Майдані, українські судді чомусь знайти не можуть… І навіть відповідальних за розсовування держбюджету в кишені в особливо значних розмірах український суд чомусь знайти не може. Тож у пана Клюєва є шанс стати першим…
І от що цікаво – для багатьох українських політиків от оцей шанс пана Клюєва страшний – ну просто як колька в боці і сіль в оці одночасно.

От, для прикладу, свідчення нардепа Єгора Соболєва, голови Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції:
«Одна історія, у який всі наші лиха.
Після того, як були зняті усі перепони для надання нами згоди на притягнення Сергія Клюєва до кримінальної відповідальності, на останній за день Раді коаліції вислухав істерику з боку Юрія Луценка.
Лідер президентської фракції кричав з матюками, що я людина Льовочкіна, що я громадянин Росії, який, як в часи Януковича, хоче ув'язнювати ні за що, просто тому, що мені так захотілося, і взагалі ми в «Самопомочі» все це почали, бо вирішили зробити мене новим Генпрокурором.
Ця промова була викрикнута одразу після нашої пропозиції дати згоду на кримінальну відповідальність Клюєва негайно, поки він в Україні.
Що я думаю.
1. По-справжньому шкода людей, з якими начебто стояли з одного боку на двох Майданах. Що вони дозволили собі стати такими.
2. Наше завдання такими не стати.
3. Це для всього суспільства зараз величезне завдання - навчитися делегувати у владу якомога більше гідних людей. (І забирати звідти тих, хто скур…ся або прикидався). Той, хто ухиляється від цієї відповідальності, збільшує ризик повторення трагедії Помаранчевої революції, коли усі політики, які прийшли до влади, згаяли шанс на творення успішної та сильної України.
Нам не можна повторити цю помилку. Обставини значно небезпечніші.
Себе далі вчу не реагувати на образи. І не сприймати серцем дії людей, які теж начебто сумують за Небесною сотнею, але продовжують справу Януковича.
Ми маємо їх перемогти. Не людей, а ці гнилі зв'язки та традиції зрад усього, з себе починаючи.
Тоді інше теж вийде».

Після таких от цікавих політичних моментів стає цікаво, що буде швидше: посадять найбільш одіозних екс-регіоналів, чи повипливають на широкий загал дані про тісні стосунки їхніх захисників із російським бізнесом?

Було б півбіди, якби дивна поведінка голови парламентської фракції «Блок Петра Порошенка», та й самого Петра Порошенка стосувалася би тільки Клюєва, чи, для прикладу, дрібної риби, як-от Павла Селіхова, екс-глави міської виборчої комісії від ПР, котрого президент призначив нещодавно главою райдержадміністрації на Дніпропетровщині.
То би можна було зрозуміти: гарні контакти, старе знайомство, і так далі.
Неприємно, звісно, але, схоже, справи набагато гірші.
Зокрема, останнім часом як сам голова парламентської фракції «Блок ПП», так і його добрі колеги активно висловлюють геніальну думку. Мовляв, а давайте-но ми на Донбасі референдум проведемо. Нехай громадяни визначаться: хочуть вони бути в Україні, чи хочуть бути з Росією.
Мовляв, Донбас – це «гангрена на тілі української держави».
Цитата – з полум’яної промови екс-нардепа і екс-президента Національної телекомпанії України Тараса Стецьківа на «Українській правді».
Промова зі ще більш полум’яними аргументами, мовляв, якщо мешканці Донбасу висловлять думку, що вони хочуть бути з Україною, то «Росія втрачає будь-які аргументи втручання на Донбасі».

Пане Стецьків, і відколи то Росії заважав брак аргументів?

Ще один надзвичайно цікавий момент зі статті пана Стецьківа:
«контроль за волевиявленням і формуванням виборчих комісій закріпити виключно за місією ОБСЄ».
А офтальмологів по 5 осіб на кожній дільниці не треба, ні?
Пане Стецьків, якщо ви втратили зв'язок з реальністю, то мусимо вам розповісти, що станеться з кожним мешканцем Донбасу, котрий в Донецьку, чи в Луганську от так оце, як ви собі намалювали в рожевих фантазіях,  прийде на дільницю, і під підсліпкуватим оком ОБСЄ поставить галочку біля графи «Донбас – це Україна».

Рибака Володимира з Горлівки пам’ятаєте? А студента Юрія Поправку? Вони всього лишень хотіли сказати, що Горлівка – то Україна. Їх палили вогнем, порозрізали животи і втопили в річці ще живими.
І те саме роблять зараз в Луганську з тими, хто хоч слово скаже про Україну.
До речі, пане Стецьків, а ви самі не хочете поїхати в Донецьк чи Луганськ проголосувати? Без охорони?

Є ще одне питання: а що ви на посаді президента Національної телекомпанії зробили для того, щоб мешканцям Донбасу хтілося жити в Україні? Напевно, йшли цікаві українські серіали по першому каналу? Створювалися цікаві передачі з мешканцями східних регіонів? Оголошувалися конкурси  на найкраще знання української мови, літератури, історії? Гарні призи в тих конкурсах давали мабуть, пісні гарні співали…
Втім, можете зараз виправитися: підіть до Олени Стяжкіної, до тих бабусь-біженців з Донбасу, до тих викладачів з Донецького університету – і скажіть їм, що вони «гангрена на тілі української держави».
До тих бабусь, котрих, з мовчазної згоди вашої і ваших колег, роками травили російською пропагандою. І, як то не дивно, звичайні українські солдати, котрі з тими бабусями ділилися останнім шматочком хліба, змогли зробити для повернення бабусь до здорового глузду більше, ніж всі українські політики, разом узяті. Сходіть до них, розкажіть про «гангрену», тільки бажано без охоронців…
І про те, що Росія без причини не нападає, теж розкажіть. І про те, що Росія договорів дотримується.
Особливо руїнам Дебальцева розкажіть, вони повірять.

І про те, що якщо Росії віддати «з референдумом» мирно один регіон, то на інший вона вже не піде. Можете це ще й кримчанам розповісти, вони от якраз саме перебувають на піку радості від того, що українська влада дозволила їм провести референдум. Втім, можете ще рік почекати (звісно, якщо за той рік не пороздаєте всю Україну направо й наліво). Ще через рік кримчанам такі розповіді буде ще цікавіше слухати – а через два – то й взагалі…
Втім, це не тільки думка самого Стецьківа.
Цю ж думку активно останнім часом просуває і Юрій Луценко.
"Люди мають ухвалити рішення – або заплатити десятки тисяч життів наших солдатів за звільнення, наприклад, Донбасу, або заблокувати ракову пухлину і лікувати її економічними методами", - заявив Луценко наприкінці травня.

Таке враження, ніби таргани в головах окремих політиків вже почали проводити референдум про від’єднання цих голів від здорового глузду без права на повернення.
Однак зазвичай таргани в головах – то істоти не дуже організовані, і якщо вони починають танці в одному напрямку, то наймовірніше, що за ними стоїть досвідчений режисер.

Звідки дує вітер – здогадатися не тяжко.
Стратегія одна і та ж, тільки методи трохи інші. Свого часу на Донбасі вже активно провели такий «референдум» –  українців виморили голодом, замість них назвозили в’язнів з усіх кінців імперії. Кілька років – і вже замість українського краю маємо регіон, котрий надається до навіювання.
Пройшло кілька десятиліть – і виявилося, що там все одно лишилися активні та ще й свідомі. Кілька десятиліть активної роботи мафії – і вже активних поменшало.
Решту свідомих витравили війною.
Частина зараз не здається – таки воює, тобто, воювала – переважно в добровольчих батальйонах… Втім, мова навіть не про те, де вони зараз, ті батальйони.
А про те, що дивним чином на тому Донбасі, після всіх цих «референдумів», таки лишилися громадяни, котрі відчувають, що в цій землі лежать мільйони вбитих імперією їхніх предків. Мільйони!

А імперія просто добряче засвоїла всім відомий з психології факт: 80% людей іде за лідером. В іншому випадку людського суспільства не було – або всі побилися б одне з одним, або громад взагалі не виникло б, і всі поодинці повимирали.
І ТБ – це теж лідер.
Не варто перебільшувати можливості людини: 80% людей іде за лідером, за модою. Будь-де, в будь-якій країні. Звільніть Донбас від російських військових, пустіть туди гарні телесеріали про Україну, гарні телепередачі, поверніть туди біженців, котрим не потрібно додаткової аргументації проти Росії – і проблему буде вирішено за рік-два.

Але чомусь не дуже хоче українська влада звільняти Донбас.
Мир з Росією їй миліший, кістки мільйонів українців, вбитих на землях Донбасу, її не цікавлять. І сумісність з російським абсурдом не лякає.
«Регіон з особливим статусом» під керівництвом Росії, схоже, всіх влаштовує.
Те, що апетити Росії після такого «миру» можуть зрости ще більше, теж не дуже турбує.
Панове, якщо Україну роздасте по шматочках – куди тікати збираєтеся? До Росії? Байкалу не боїтеся?