rss
04/26/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Сигнали мозку та емоційні хвилі: кадрові скандали
Поточний травень, окрім іншого, позначився низкою гучних кадрових скандалів. Позбавились посад, чи надій на них, зокрема, Саша Боровик, Яна Мерило, Джаба Ебаноідзе, інші. Дехто, навпаки, посаду отримав, але також у супроводі скандальних коментарів.

Один з «героїв» цієї кадрової перетряски – Саша Боровик – колись у Нью-Йорку займався створенням цифрової системи запису сигналів мозку для медичної діагностики.
За аналогією намагаюсь вловити сигнали урядового і громадського «мозку» та відділити їх від емоційних хвиль, що супроводжують ці скандали, щоб разом з читачами зрозуміти – хто у цих ситуаціях говорить і чинить правильно, хто помиляється, а хто завдає шкоди Україні, свідомо чи несвідомо.

Іноземні радники та урядовці – допомога чи ширма?

З часу проголошення державної Незалежності України до нас потягнулися різні закордонні фахівці. Одні хотіли глибше вивчити і зрозуміти молоду державу, інші – поділитися знаннями та досвідом, треті – вивчити наші слабкі місця, щоб краще контролювати Україну, або дошкульніше їй шкодити.
Це були представники різних націй і держав, але багато приїздило, передусім, етнічних українців. Вони були добровільними консультантами і радниками, навчали і допомагали, чим могли.
З одним із них – професором Північно-Іллінойського університету, радником Чиказької біржі паном Ярославом Комаринським, уродженцем Тернопілля, я у 90-х роках минулого сторіччя подружився і двічі на рік, коли пан Ярослав приїздив до України читати лекції, ми дружньо спілкувалися у нього в готельному номері і у нас вдома.
Я зустрічав його тим, що йому дуже подобалося і за чим він скучав у Америці: справжнім чорним хлібом, свіжим салом, молодою зеленою цибулькою і пляшкою холодної горілки, а пан Ярослав неодмінно витягував із сумки американські «цукерочки» (як він їх називав) для моїх, тоді ще зовсім малих, дітей.
Ми годинами розмовляли про Україну, її минуле, нинішнє і майбутнє. І професор, гарячий патріот України і знаний фахівець у царині фінансів, був впевнений, що з допомогою закордонних фахівців Україна може швидше перебудувати свою економіку на ринковий лад та перейняти всі прогресивні технології життєдіяльності суспільства.
Сам він палав бажанням поділитися своїми знаннями та досвідом, але був шокований, зустрічаючи у державних кабінетах посадовців, які зовсім не палали патріотизмом і хотіли добра, передусім, собі, а не Україні.
Пам’ятаю, як пан Ярослав розповідав мені свої вимотуючі походи по бюрократичних кабінетах, щоб отримати дозволи та бодай якусь допомогу у виданні своєї книги на фінансову тему. Книги для українських студентів і фінансистів-практиків.
Тоді подібних посібників українською мовою в Україні фактично не було, купували російськомовні видання та переклади.
Так і не отримавши підтримку чиновників, професор Ярослав Комаринський махнув на бюрократів рукою і видав книгу за свій кошт – так йому хотілося долучитися до процесу становлення фінансової освіти в улюбленій Україні.
Радісно йому було, що книга вийшла. Гірко, що чиновна байдужість гасила так багато ініціатив тодішніх волонтерів.
Мене це також вразило, і розчарування пана Ярослава стало для мене першим тривожним сигналом. Цей сигнал чітко читався так: бюрократи в Україні є всеохоплюючим гальмом на шляху її поступу і чиновним болотом, яке здатне засмоктати і втопити будь-яку ініціативу, будь-чий ентузіазм.

Політика залучення іноземців

Тим не менше, різні радники та консультанти були в урядових структурах України при всіх президентах та прем’єрах.
Ситуація змінилася минулого року. Було вирішено залучати іноземних фахівців більш системно і на новому рівні – уже не тільки як консультантів, але як урядовців різних структур.
Однією з причин такого рішення була, напевно, втома іноземних держав та європейських інституцій від постійного розкрадання українськими чиновниками міжнародної фінансової допомоги та їх базікання про реформи на тлі відсутності цих реформ.
Не виключено, що залучення іноземців до роботи в урядових структурах України західні держави та інституції подали не тільки, як ідею, але і як вимогу.
Коли минулого року керівництво держави оголосило громадськості, що на урядові посади будуть залучені іноземні фахівці, реакція суспільства була бурхливою. Одні вітали таку ідею, інші сумнівалися в її ефективності, треті були проти й обурювалися – невже в Україні нема своїх фахівців?
На мою думку, таке залучення є корисним у другу чергу. А у першу – принизливим для тих українців, які мають високу освіту, досвід роботи в серйозних західних структурах, є патріотами, людьми з високою професійною та людською репутацією, безкорисливими, горять бажанням реформувати Україну не на словах, а на ділі, але їх вперто не залучають до урядової роботи.
Особисто я знаю декількох таких людей в золотому віці – 40 плюс-мінус 5 років. Вони гуртуються, пишуть проекти для уряду, подають ідеї, готові взятися за тяжку невдячну роботу зі символічною зарплатнею. Їх напрацювання приймають, обіцяють почитати, з ними зустрічаються високі посадовці, навіть прем’єр із президентом, але…
Але на цьому поки що все закінчується.
 Title 
  Т. М. Козак (у центрі з мікрофоном) зі своїми
однодумцями-реформаторами
Одним з таких висококласних фахівців є знайомий нашим читачам і радіослухачам «Юкі драйв» уродженець Тернопілля президент Інвестиційної групи УНІВЕР-Київ Тарас Мирославович Козак (не плутати з львів’янином-регіоналом нардепом «Опозиційного блоку» Тарасом Романовичем Козаком).
Т. М. Козак та його однодумці створили об’єднання Громадянська платформа «Нова Країна», де зібрали серйозних професіоналів і патріотів, наполегливо працюють над розробкою реформ.
Вони хочуть іти в урядові структури не для того, щоб мати привілеї чи красти.
Вони цінують свою репутацію, вони хочуть жити в Україні європейській, вони хочуть пишатися своєю Батьківщиною – і щоб цього досягнути – готові працювати не на страх, а на совість.
На мій погляд, поки не вичерпано ліміт залучення ось таких українських спеціалістів, про широке залучення іноземців можна було б і не казати.
А можна залучати і тих і тих, щоб працювали пліч-о-пліч і взаємозбагачувалися знаннями та вміннями одне одного.
Нинішня влада вирішила, однак, по-іншому.

Кого залучили і чому?

Найвідомішою фігурою серед іноземних фахівців, яку запросили на високі посади, є екс-президент Грузії Михаїл Саакашвілі. Від крісла віце-прем’єра він відмовився, щоб не міняти грузинське громадянство, і залишився одним із провідних радників президента П. Порошенка. Він також рекомендував, чи привів деяких членів своєї колишньої команди – тих, яким, як і самому Саакашвілі, не знайшлося місця в сучасній Грузії.
Title 
 Наталія Яресько, міністр фінансів України
 
 
 
Тільки один із грузинів посів посаду міністра – Олександр Квіташвілі очолив міністерство охорони здоров’я. Інші дві міністерські посади отримали: добре відома читачам американська українка з Чикаго Наталія Яресько, що стала міністром фінансів, та литовець Айварас Абромавичус (міністр економіки). Низка інших іноземців обійняли різні посади рівня заступників міністра тощо.
Щодо кожного залученого іноземця наводилися пояснення – чому залучили того чи іншого з них. Але у громадськості повного задоволення від цих пояснень не лишилося. Хіба лише фігура Наталії Яресько викликала найменше питань – все-таки – пані Наталія є етнічною українкою, відомим фахівцем і має багаторічний досвід роботи в бізнесі на теренах України, орієнтується в українських реаліях.
За повідомленнями ЗМІ, Олександр Квіташвілі, міністр охорони здоров’я, народився в Тбілісі, Грузія. Працював у фінансовому та адміністративному департаменті Медичного центру Атланти. Був консультантом у різних міжнародних організаціях в Азербайджані, Литві, Україні, Вірменії та Сербії.
Із січня 2008 року по серпень 2010 року був міністром охорони здоров’я, праці та соціального захисту в грузинському уряді. Упровадив низку реформ: програми сільського лікаря та дешевого страхування.
Призначення нового міністра охорони здоров’я народний депутат України Ольга Богомолець, заслужений лікар України, прокоментувала так: «На сьогодні найтяжча хвороба охорони здоров’я – це корупція.
І це буде присутність у Міністерстві охорони здоров’я людини, яка не пов’язана з жодними корумпованими мережами, жодними фарм-мафіями, медичними мафіями – рівновіддалена від усіх і зацікавлена в реформах».
Айварас Абрамовичус, міністр економічного розвитку і торгівлі України, народився у Вільнюсі, Литва. Стверджують, що має великий досвід інвестиційної діяльності в країнах Східної Європи. Абрамовичус є співвласником та одним із керуючих шведської інвестиційної компанії East Capital, яка у 2012 році інвестувала в Україну більше ніж 1,5 мільярда гривень.
До Києва переїхав у 2008 році, одружений з українкою.
Наталія Яресько, міністр фінансів, народилась у родині емігрантів з України в Чикаго. Працювала у Державному департаменті США, а в 1992 році, після оголошення незалежності, переїхала до України. Після Помаранчевої революції вона з колегами заснувала власну компанію Horizon Capital.
Наталія Яресько вільно володіє українською мовою. На думку заступника голови НБУ Ярослава Солтиса, Яресько – хороша кандидатура на цю посаду, адже є економістом-практиком, знає як світові, так і українські реалії ринку.
Щодо інших іноземців, які не мали досвіду роботи в Україні, можна стверджувати, що деякі українські реалії були для них сюрпризом. І часто неприємним.

Саша Боровик та інші «невдахи»

 Title 
 Саша Боровик
Тут мова піде про тих іноземних фахівців, які мають належну освіту, досвід, були готові працювати задля України, але з різних причин вписатися у державну службу їм не вдалося. Отож, «невдахи» вони тільки у цьому сенсі, а загалом, є людьми успішними.
Ще кілька тижнів тому абсолютна більшість українців не знала, хто такий Саша Боровик. Тепер це ім’я на слуху в усієї країни. Більше того, його історія невдалої спроби стати одним із провідних урядовців набуває символічного характеру.
Однак, усе по порядку.
Саша (а саме так, а не Олександром, він воліє себе називати) народився у Львові і чверть сторіччя тому емігрував. Доля носила його світами, вчився і працював він у Німеччині, США, низці інших країн. Жив у Празі, Мюнхені, Пало-Альто, Сієтлі, Вашингтоні, Барселоні та Лондоні і за власним висловом: «бачив світ і скрізь інтегрувався».
Наголос на тому, що він скрізь інтегрувався, Саша зробив не випадково.
Адже спроба інтегруватися в Україні закінчилась поки що невдало.
За фахом Саша Боровик є юристом. За його словами – з дипломом Гарвардського університету і досвідом роботи на посаді головного юриста по роботі з державним сектором у Microsoft: «На цій посаді я проводив переговори з національними урядами та міжнародними організаціями – починаючи від ООН, ЄС і закінчуючи НАТО. Згодом я приєднався до компанії Akamai Technologies і працював головним юрисконсультом з питань країн Європи, Близького Сходу та Африки. Дехто вважає Akamai Technologies кістяком Інтернет-технологій. Величезна частка світового Інтернет-трафіку проходить саме через її сервери, розташовані по всьому світу».
Title  
 Айварас Абрамовичус, міністр економічного
розвитку і торгівлі України
 
Попрацювати на Україну попросив Боровика Айварас Абрамовичус, міністр економічного розвитку і торгівлі України, запропонувавши йому у своїй команді посаду першого заступника міністра.
Зараз уже з надр Мінекономіки лунають голоси, що, нібито, й не заступником запрошували Сашу, а тільки консультантом, але то вже з боку чиновників є не зовсім етичні спроби відбілювання корпоративного мундиру.
Запрошений міністром, Саша Боровик згодився і причину пояснив так: «У січні 2015 року міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус запросив мене до своєї команди. Я залишив Лондон і на початку лютого взявся до роботи. Після 20 років у сфері новітніх технологій я відчув, що отримав можливість застосувати знання й досвід на користь країни, котра мене зростила… Я повернувся в Україну з надією допомогти в її постреволюційній боротьбі за зміни».
Підтвердження альтруїзму Саші може служити його безоплатна робота протягом цих місяців і вихід з німецького громадянства та прийняття українського.
Наші читачі знають, як непросто набути західноєвропейське чи американське громадянство, як воно цінується емігрантами і тому, напевно, оцінять рішучий вчинок Саші Боровика.
Однак, протягом цих місяців наказ про призначення Саші Боровика так і не було підписано. Сам Боровик вважає, що того не захотів прем’єр А. Яценюк, якому С. Боровик висловив свою думку, що українській владі потрібно давати звіт західним партнерам, на що йдуть позичені у них кошти. Яценюк у відповідь зміряв Боровика поглядом і зверхньо звернувся до нього: «Молодий чоловіче…» – і це при тому, що Боровик старший від Яценюка.
Саша згадує, що він був у стані шоку від такого ставлення, його вразило, що заклик бути інтелектуально чесними не знайшов підтримки в урядовців.
Саші без його відома відключили електронку, службову пошту і у відповідь на його запитання: «Що відбувається?» сказали більше на роботу не приходити. І це при тому, що вже три місяці Боровик працював безоплатно, не маючи мінімальних умов.
Зараз різні чиновники, блогери, Інтернет-користувачі намагаються довести, що Боровик нічого доброго не зробив, що й спеціаліст він не дуже, що проявляв амбітність і вважав себе ледь не генієм…
На що я з іронією скажу: якщо це так, то дійсно, в уряді Арсенія Яценюка не може бути два «генії», бо один там вже є, і читач легко здогадається, хто себе таким вважає.
Не беруся судити, хто має рацію з тих, кому сьогодні доводиться звинувачувати чи захищати Сашу Боровика. Час покаже. Але варто дати йому слово і послухати, бодай, декілька думок: «Нам слід систематично боротися проти олігархії та корупції і реформувати нашу зародкову соціальну державу. Цього можна досягнути тільки шляхом втілення стрімких, рішучих реформ і лібералізації ринків. Розповідаючи правду про втілення економічних реформ, ми демонструватимемо повагу до нашої країни. Смілива й чесна розмова про труднощі і шляхи досягнення кращого майбутнього також збільшує шанси на політичний та економічний успіх, якщо ці реформи будуть розроблені так, щоб забезпечити можливості для теперішнього та наступних поколінь українського суспільства.
Якщо чесно та об’єктивно обговорювати всі поставлені перед нами цілі, це може послужити таким собі пропускним пунктом для всіх українців, які проживають як в Україні, так і за її межами, хто хоче засукати рукави й допомогти нам будувати світле та економічно стійке майбутнє для нашої країни.
Моє ставлення до цих економічних реформ таке саме, як колись до оцифрування сигналів людського мозку або будь-якого іншого складного проекту: оптимізм, віра в те, що разом ми знайдемо всі потрібні рішення, а головне – не боятися невідомого.
Я повернувся, щоб служити Україні вірою та правдою, щоб допомогти, щойно вона буде готова. Але здається, моя Батьківщина була готова до цього ще вчора».
Заклики Боровика до чесної розмови та роботи, до реальної, а не голослівної боротьби з олігархами за реформування України, впевненість, що Україна була готовою до реформ ще вчора, розбилися об неготовність вітчизняної бюрократії до змін ще й сьогодні.
Сигнали мозку Саші Боровика не були сприйняті чиновниками – їхні приймачі ловили інші сигнали. Які?
Думку начальства, що «молодий чоловік» надто поспішає, і не варто ризикувати, а потрібно ситуацію стабілізувати?
Посилаючись на вислів словацького реформатора Івана Міклоша, що ризикований план набагато кращий, ніж безнадійний, Боровик на це відповів: «Я поставив собі за мету досягти успіху в нашій ризикованій спробі реформування, замість того, щоб триматися безнадійного економічного шляху, який нам дістався у спадок.
Моя відповідь така – економічна ситуація в нашій країні є критичною, і ми просто не виживемо, якщо залишимо все без змін. Наші іноземні партнери також закликають нас активніше рухатися вперед.
Якщо нічого не робити або робити дуже повільно, то це тільки погіршить ситуацію як в економічному, так і політичному сенсі.
Дехто може все ще наполягати на тому, що це занадто швидкий темп для українського суспільства. Особисто я так не вважаю. Українське суспільство багато в чому розвивається значно швидше, ніж політична система країни. Нація готова швидше рухатися в напрямку до фундаментальних економічних реформ, якщо ці реформи супроводжуватимуться активним процесом деолігархізації та серйозною протидією корупції».

Аналогічні історії

ЗМІ України дуже резонансно відреагували на те, що людину, яку запросили на роботу, яка без вагань залишила високооплачувану роботу в Лондоні, змінила німецьке громадянство на українське, згодилася фактично працювати на волонтерських засадах, без належної оплати, просто не зарахували на обіцяну роботу.
Загальне питання багатьох журналістів: хто ж із західних фахівців після цього так само безоглядно відгукнеться на пропозицію працювати в урядових структурах України, якщо із запрошеним можуть вчинити так, як із Сашею Боровиком?
Чи, може, просто тримати рот на замку і не висловлювати думки, подібні до тих, які висловив Саша Боровик, даючи оцінку діям влади протягом двох десятиріч Незалежності: «Поки росла національна гордість та етнічна ідентичність українського населення, економіка неухильно занепадала, поступаючись інтригам, рентоздирництву, а відтак, олігархії та державному капіталізму. У результаті, новонароджена нація втратила довіру до свого уряду».
Ця оцінка повною мірою стосується й уряду А. Яценюка, який при формуванні був пишномовно названий урядом народної довіри, і довіра до якого, за свідченням соціологів, протягом останніх місяців значно впала. Настільки, що ЗМІ ведуть мову про «залишки довіри».
Проте історія з Боровиком раптом обросла низкою інших історій, які несподівано випірнули на поверхню. Виявилося, що ще декілька іноземних спеціалістів вирішили покинути українські урядові структури.
Так, заступник міністра юстиції Джаба Ебаноідзе, що змінив грузинське громадянство на українське і був запрошений в Україну очолити Укрдержреєстр, зіштовхнувся з фактом, що цю мінюстівську структуру у нього на очах ліквідували і розвели руками: «Звиняйте, мовляв, пане Ебаноідзе, але ми вирішили, що цей Укрдержреєстр є корупційною організацією, тому й ліквідували її».
А ЗМІ, тим часом, нагадують, що ще 14 січня 2015 року міністр юстиції України Павло Петренко пообіцяв: колишній заступник міністра юстиції Грузії Джаба Ебаноідзе стане керівником Державної реєстраційної служби України. І ось такий фінт!
Щодо реформ і корупції грузинський фахівець висловився прямо: «У Мін’юсту було більше, ніж рік для боротьби з корупцією. Наразі я нічого не бачу, тільки фасадні зміни. Усередині систему не міняють».
Міністр юстиції мав би прокоментувати порушення свого слова, звільнення та заяву Ебаноідзе. Але раптом із критикою колеги і земляка виступив інший залучений грузин, ще один заступник міністра юстиції – Гія Гецадзе.
За повідомленнями ЗМІ, Г. Гецадзе зазначив, що оскільки він очолює команду грузинських фахівців, яка приїхала в Україну, щоб допомогти в проведенні реформ системи юстиції, саме він несе персональну відповідальність за реалізацію запланованих змін.
«Реформування системи юстиції в Грузії тривало 8 років. Україна не має такого запасу часу. На жаль, як показує приклад Джаби Ебаноідзе, не всі готові працювати конструктивно і бути гнучкими в просуванні запланованих змін.
Хтось вирішує залишитися осторонь і критикувати, а хтось вирішує працювати і показувати результат. Мені дуже шкода, що Джаба, несподівано для всіх, відмовився від посади в Мін’юсті і покинув нашу команду. Але це – його рішення.
Ми не можемо дозволити собі витрачати час на популізм. Тим, хто довго розгойдується, з нами не по дорозі», – додав Гецадзе.
Так само різко кинув репліку прем’єр А. Яценюк, не уточнюючи адресу: мовляв, ми йдемо європейським шляхом, а кому з нами не по дорозі – до побачення.
Однак, жодна хвацька заява не прикриє і, тим більше, не вирішить проблем, якщо вони є.
Виявилося, що ще один іноземний спеціаліст, яскрава молода естонка Яніка Мерило, покинула урядові структури, причому, зробила це тихо, без заяв, ще у квітні.
Справа у тому, що, працюючи на громадських засадах радником міністра економіки Айвараса Абромавичуса з питань інвестиційної діяльності та запровадження електронного урядування, Яніка мала на меті створити в Україні так званий E-Government (дослівно можна перекласти як «електронний уряд») – тобто – систему взаємодії громадянина і держави без посередників-бюрократів, коли не потрібно особисто відвідувати різні служби, а можна через Інтернет подати документи на розгляд, податкову декларацію, заяву в поліцію, замовити довідку або виписку, полегшити користування медициною і транспортом тощо.
 Title 
 Яніка Мерило вже не урядовець
Світовий досвід показав, що, чим вищим є рівень розвитку електронного уряду, тим меншою є корупція.
Причини свого відходу з міністерства виданню «Гордон» пані Мерило пояснила надзвичайно дипломатично, підкреслено уникаючи будь-яких звинувачень: «У нас різні пріоритети. Мій – електронний уряд та залучення в Україну інвесторів. А у міністра економіки – реформа держпідприємств, системи держзакупівель та інші. Місце радника не дає достатнього мандата для реального впровадження ідей».
Проте, Яніка не здалася, вона залишається в Україні: «Я створила в Києві ICT Competence Centre, який допомагає запроваджувати елементи електронного уряду в державних структурах».
І вже більш критично додала: «Бачу, що система не хоче змінюватися. Бюрократія прагне перечекати, пережити, пересидіти народний ентузіазм і знову повернутися до старих методів роботи.
Система так налаштована, щоб один реформатор, який прийшов, не зміг нічого змінити. Найбільше боюся, що з’явиться втома, і люди махнуть рукою, перестануть вимагати змін».

Післямова

Мине трохи часу, й емоційні хвилі заспокояться. І стане більш відчутно, які сигнали посилає мозок тим, хто хоче допомогти Україні в реформах, а які сигнали йдуть від безмізковості тих, кому на Україну глибоко начхати, хто тримається за своє тепле місце, турбується про рейтинг і виношує не плани розвитку України, а плани свого кар’єрного зростання і закріплення.
Можливо, спливуть ще інші факти, які допоможуть нам усім зрозуміти – що зробили, роблять і будуть робити залучені іноземні «варяги», а що треба зробити вітчизняним професіоналам-патріотам для поступового відродження України.
І як оцінити кожного, хто запрошує на роботу, чи не дає працювати тим фахівцям, які готові трудитися задля України практично на волонтерських засадах – чого ніколи не робить вітчизняні чиновництво і мафія, які все бачать лише через власні шкурні інтереси.
P. S. А тим часом з’явилася ініціатива відсторонення з посади ще одного грузинського фахівця – нинішнього міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі. Поки що Верховна Рада України згоду на його відставку не дала.
Чи обґрунтовані звинувачення на його адресу, чи це пручається так звана фармацевтична мафія – згодом дізнаємося.

Україна проти кредитного зашморгу

«Велобульвар» зібрав понад тисячу одеситів

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers