Якщо звернутися до лінгвістики, то майже в усіх індоевропейських мовах слово "мама" звучить однаково: "mama" іспанською, "mamma"  італійською та ла­тиською, "mummy" англійською, "Muti"  німецькою, "maman" фран­цузь­кою, "амма"  сингальською... З пра­давніх віків вимовлялося та вимов­ляється це слово однаково ніжно, тепло, світло та свято. Щоб не ставалося, які б не відбувалися події, але основою усіх основ, джерелом всього живого є і буде мати, весела і щаслива чи сумна і заплакана, ніжна чи войовнича,  добра чи вимоглива... Мабуть, усіх атрибутів, якими можна описати матір не пе­ре­лічити. Навіть найповер­ховіші знання з історії, міфології та на­родної філософії свідчать  про  значимість цього "начала начал": мати-земля, мати-природа, країна-мати  "даруюча", як ірландська богиня Дана, прародителька та  хоронителька домаш­нього вогнища, як грецька Деметра, богиня плодючости, як українська Берегиня ("бережи  мене!"), як проста селянська жінка, чи міська робітниця, як вишукана акторка, чи інтелектуальний  науковець... Багато у неї ролей, але найголовнішою соціаль­ною роллю є Мати.

Якою б вона не видавалася сто­роннім, але для кожної дитини вона  найдорожча у світі.

Кульмінацією образу матері-страдниці є Пріснодіва Марія, святість якої набула нового значення, не тільки як даруючої життя, оберігаючої від небезпек, навчаючої та люблячої, страждаючої від мук свого Сина (згадаймо українське прислів'я: "У дитини пальчик болить, а у матері  серце"), але  також відкупительки та визволительки всього людського роду, яка постійно складає Cвої незборимі молитви за усіх дітей, що вірять у Її Сина.

Згадується образ Київської Оран­ти, простий і, водночас, неземний, ста­тичний і, водночас, животворно-прос­вітлений  "Та, що молиться" за всіх.

 

Жінкам поради від жінок

Журнал "Зе Вік", окрім загадкової посмішки "Мони Лізи", "національної ікони" США, Статуї Свободи, пат­ріо­тичної та войовничо-ствер­джувальної, пропонує ще й статтю Маффі Лід Ферро "У захист лінивих матерів". Авторка статті слушно зауважує, що кожна мати бажає бути "супер­матір'ю" та народжувати "супер­дітей". Такі матері часто отримують "інструктажі" від сторонніх про те, як цього досягти. Кожна мати спостерігає за дитиною, радіючи кожним її досягненням, а кожна подряпина на коліні дитини хвилює її: вона картає себе за те, що не змогла запобігти цьому. Та мудра матір розуміє, що, вивчаючи світ, дитина мусить навчитися усві­домлювати, чого не можна робити, (додам від себе) хоч це  і вільна країна. Вона не стоїть осторонь  освіти своєї дитини, слушно вважаючи, що зовсім неважливо, аби її донька чи син були першими з читання у класі, де вони навчаються. Найважливіше, за дум­кою авторки, розвинути у дитини основні навики праці, а , отже, і любов до неї. А цього ніяка школа не навчає. Дитина, перш за все, повинна бути готова до сприйняття того, що вона може усвідомити у своєму віці, щоб підготуватися до читання доступних їй книг. А вже потім навчатися читати. (Думка Арістотеля). Авторка кри­тикує надмірний протекціонізм дитини зі сторрони матері: діти самі куди більше контролюють те, що навколо діється, ніж про це думають дорослі. Неприпустимі і надмірний педантизм, і вседозволеність. Авторка, як матір, критикує і відношення ма­терів до якоїсь кимось запропонованої "системи", яка руйнується з вини їх же самих. Жодна система не захистить від ушкоджень, і не тільки коліна. Так, матір'ю бути важко, але "назвався грибом - полізай у кошик".

Згаданий часопис подає поради і майбутнім матерям. Так, дослідження наукового журналу "Ранній розвиток людини" Гельсінського Університету свідчать, що для того, щоб немовля було спокійним та добрим, слід їсти шоколад. Отож, мабуть, тому й полюбляють жінки шоколад. Тож кожній жінці  по шоколадці.

І ще про жінок. Автором-пере­можцем минулого тижня стала Плам Сайкс, авторка "Блондинок Берг­дорфа".  Жінка - це інтелектуал, а, якщо вона ще й хороша мати, то це - мудрий інтелектуал.

 

ПОРТРЕТ  МАТЕРІ-АМЕРИКАНКИ

Читаю свою улюблену чикагську газету "Чикаго Сан-Таймз", і, майже на кожній сторінці  світлина якоїсь жінки. (До речі, українське слово "жінка" походить від латинського "genus", тобто "рід", іншими словами  про­довжувачка роду людського.)

Усміхнене обличчя, як у Лінди Гірш, оглядачки сторінки новинок кіно­матографу, вродливе, серйозне та рішуче, як у героїні з "Вен Гельсінг", роль якої грає Кейт Бекінсейл, щас­ливе, як у Джульєн Муер з кінострічки "Закони принади". Цікавою, з огляду теми, є стаття Пейдж Вайзер, у якій вона рекомендує фільми для спільного перегляду матерям та їхнім донькам. Це - справжня школа материнства та жіночости.

 

А яка ж вона американська мати?

Погляньмо на картину Джеймса Ебота МекНіла Вістлера з паризького Музе д'Орсе. Літня жінка у чорній сукні та білій намітці, що сидить у профіль, склавши натруджені руки  на білій хусточці (символі чистоти) на колінах. Напевне, не раз у цю хусточку вона витирала сльози. Стомлені від років, певне, болючі, ноги вона поставила на підвищення, щоб якось зарадити цьому болю.  Дивиться вона перед собою, наче переглядаючи картини свого важкого життя, без смутку, без печалі, без горя. Вона на своєму віку  все бачила та багато пережила. Ця мати усвідомлює свою старість. Основна її заслуга у тому, що соціальна роль її як матері відбулася. Заслуга цієї матері не роки, не статки, а долі дітей.

І ще одна жінка. Жінка-співачка. Зва­ти її Сара Хармер. Світлина, що ди­виться на нас поглядом надії, надмірної жіночості, в очікуванні свого справжнього щастя.

Жінки бувають різні. Ось такі, як скандальна, та владна представниця північно-американського бізнесу розваг Майкелін Черест. Навіть не скажеш, що з її ім'ям пов'язана пропажа 122 мільйонів долaрів. Але гляньте  на фотопортрет: яка краса та приємність, очі, що випромінюють гнучкість та проникливість розуму! Аж лячно, що вона так нагадує тих владних матерів-жінок, яких мені пощастило зустріти тут. Скандальна краса, яку не кожен може оцінити. Але - краса!

А ось ще одна фотографія. Ста­ренька американка завзято підба­дьо­рює наїздників на перегонах. В одній руці- бінокль, друга міцно, рішуче стиснута в кулак. Тулуб нахилений уперед, відкритий рот, з якого вири­вається підбадьорюючий, азартний крик. І у свої, певне, 80 , вона  активний член суспільства, вона захоплена життям, вона вірить у свій талан.

Жінка-науковець. Це  ще одна іпостась американської жінки. Мері Бергмен, Генеральний Секретар Аме­риканської Асоціації Універси­тет­ських Професорів. Роки її праці в упра­ві ААУП відзначилися хвилюючою кар'єрою. Вона  нагадує мені моїх ко­лиш­ніх колег, з якими мені пощас­тило працювати в Україні. Чистий пог­ляд, розумне обличчя, горда постава.

Отакі вони різні, матері та жінки. В їх характерах - велич та міць, земне та надприроднє, красиве та надмірне. І щось неосяжне, як Всесвіт. Та ще й вічне та святе.

            

  Не сумніваюсь ні на мить

У святості Оранти-мами,

В красі жіноцтва між зірками,

Що кличе жити і творить,

Час полотна під їх руками,

Поєднаний з сторіч нитками,

Орнаментом буття горить,

І вічності дарує мить,

Згаса й спалахує знов й знов,

Несе життю свою любов.