Ось таких звірів різьбить пан Микола
	Авторський вішак М. Соколюка
	Голова оленя

Мандруючи досить часто по Гуцульщині, побував майже у кожному селі. Здавалося, що знаю про всіх самобутніх та професійних майстрів і про всіх цікавих людей цього регіону. Але, виявляється, що воно далеко не так, бо час від часу дізнаюся про нових людей, котрих не показували по телебаченні і не писала жодна газета. Нещодавно, несподівано для самого себе, зайшов у віддалене гуцульське село Волова, де познайомився з цікавою людиною – Миколою Соколюком. Пан Микола – самобутній різьбяр, майстер з коренепластики, мисливець і цікавий оповідач. Зайшов до його хати, і склалося враження, що потрапив у музей.

Волова – одне з найвіддаленіших сіл Верховинського району, Івано-Франківської області. Розташоване високо у горах, на відстані 9 км від траси Верховина – Ворохта з одного боку, і за два кілометри від села Космач, Косівського району, з іншого.
Усе своє трудове життя, а це повних 40 років, пан Микола віддав роботі в лісі. Працював лісівником, єгерем, лісовим техніком. Допрацювався до того, що отримав мінімальну пенсію. Та згодом виявилося, що на його ставці тримали ще трьох працівників і ділили стаж на всіх, а, відповідно, виходив малий заробіток. Коли отримували зарплату, то розписувалися в одній відомості, а потім писали іншу. Крім роботи в лісі, випасав худобу у місцевому колгоспі.
Перших 20 років Микола Соколюк працював у Космачі у місцевому лісництві. У цьому ж селі знайшов свою дружину. Так вийшло, що його мама і мама майбутньої дружини разом перебували на лікуванні у космацькій лікарні. Обидвоє приходили провідати свої матерів і там познайомилися. Спочатку тільки дружили, а коли пан Микола повернувся з армії, одружилися. Правда, недовго довелося пожити разом, адже у 39-річному віці дружина захворіла на розсіяний склероз, який в той час не лікувався, і померла. Крім важкої втрати, залишилося двоє синів і донька, але пан Микола не опустив руки і, як справжній батько, виховував дітей сам. Вдруге одружився аж тоді, коли діти стали дорослими. Молодший син Василь, котрий майже не пам’ятає матері, каже, що батько заміняв їм маму, ніколи не приходив додому п’яним. З великим болем пан Микола згадує про свою покійну дружину. Каже, що була дуже лагідною і чуйною – хотілося на руках носити.
Різьбити Микола Соколюк почав у 1983 році і дотепер не полишає улюблене заняття. Навіть не зважає на глаукому, яку отримав внаслідок очного тиску. А навчив його різьбити батьків друг із сусіднього села Кривопілля. Спочатку майстер хотів навчити батька, але той вагався, а Микола, маючи здібності до малювання, підштовхнув батька, і вони вчилися цьому виду мистецтва разом. Ця робота дуже сподобалася панові Миколі. До того ж, був додатковий заробіток, а також різьблення заспокоювало після смерті дружини.
Майстер виготовляє декоративні та ужиткові вироби з різних видів дерева, що ростуть у Карпатах. Різьбить різних звірів, обрамлення до дзеркал та годинників, вішаки, казкові композиції, приклади до зброї, люльки та інше. У своїх роботах, крім дерева, застосовує коріння дерев, роги, копита і шкіру диких звірів. Його роботи вражають витонченістю і головне – авторським почерком. Зараз Микола Соколюк належить до одного з найкращих різьбярів району. Мабуть, на його обдарованість сильно вплинула краса Карпат.
А ще Микола Соколюк – вправний мисливець. Цьому ремеслу навчився від батька, котрий був одним з найкращих мисливців району. Проте, пан Микола ніколи не був браконьєром і чітко дотримувався законів мисливства.
З болем пан Микола спостерігає за безладом, який зараз твориться у лісовому господарстві його села і району загалом. Наприклад, у першій групі лісів ведуться суцільні рубки, які заборонені законом. Для формальності і для замилювання очей викликають лісопатолога, а той знаходить причину для вирубування лісу. Або ще рубають ліс під виглядом прокладення пожежної дороги. А коли роблять санітарні рубки, то все навпаки: здорове рубають, а брак залишають. Рубають також біля річки, що призводить до руйнування берегів після паводків. Але на це не зважають, адже там легше рубати. Пан Микола намагався боротися з цим безладом, але поплатився тим, що його «спіймали» під час зрубування сухого дерева, і Верховинський районний суд наклав штраф у розмірі 36.000 гривень. Тепер щомісяця з пенсії Миколи Соколюка стягають по 250 гривень.

Обрамлення для дзеркала	Голова лося	Казковий сюжет	Обрамлення для годинника
Лісова казка		Люлька з оленячого рога
Вовча шкіра не така страшна, як живий вовк		Внизу – помешкання Миколи Соколюка