Український посол у США Олександр Моцик опинився у складному становищі. Він представляє Україну у час війни в тій країні, від якої українська армія чекає найбільше допомоги. Щотижня по кілька разів на день він розповідає про ситуацію в Україні десяткам міжнародних політиків, дипломатів, експертів. Він знає більше, ніж може розповісти у рамках своїх дипломатичних повноважень.

Пан Моцик зустрів нас у Вашингтонській залі посольства України, провів коротку екскурсію будівлею, де працює, розповів її історію; говорив швидко, невимушено. Утім, коли мова зайшла про війну в Україні, Олександр Моцик вмить перетворився у дипломата. Його мова стало повільнішою, він підбирає речення, обережно намагаючись грати між вогнями: і на питання відповісти, і презентувати офіційну українську позицію, й американських колег не образити. Утім, між рядками цієї дипломатичності нам вдалося почути основні меседжі офіційної України від Олександра Моцика.

• Пане посол, американському президентові закидають звинувачення, що він наклав ембарго на надання Україні зброї. Як би ви це прокоментували?

Адміністрація президента США, американський народ вже надають більшу підтримку Україні, ніж будь-яка країна світу. Я маю на увазі і фінансово-економічну, і військово-технічну підтримку, ну і зараз актуальне питання зброї, а також впровадження санкцій – це велика підтримка у цей складний момент.
Стосовно фінансово-економічної допомоги, то США виділили нам 1 мільярд гарантій, які ми вже використали. І також нам виділили 340 мільйонів доларів допомоги.

• 340 мільйонів доларів – це подарунок чи кредит з відсотками?

Там є різні аспекти. США були, напевно, основною впливовою державою, яка допомогла нам домовитись із МВФ про 17 мільярдів доларів кредиту. Бо слово США у цій установі є найбільш важливим. Якщо порівняти з іншими країнами, звичайно, допомога Америки є значно більшою.
Найбільшою є політична підтримка впродовж всього року. Було дуже важко спрогнозувати ще у квітні-травні, чи втрутиться Росія і чи не завадить провести президентські вибори.
Тоді президент США зустрівся у Нормандії з Путіним і сказав сильне слово, що президентські вибори мають відбутися. Вибори відбулися, і за європейський шлях України проголосувало десь 90% виборців. Отож, ця політична підтримка є дуже важливою.
Те ж саме – з наступними виборами. Згадайте, скільки заяв було зроблено Адміністрацією президента. Впродовж минулого року США задекларували підтримку у 118 мільйонів доларів, це найбільше за будь-яку країну світу. Крім того, цього року Сполучені Штати виділяють 100-120 мільйонів доларів на військово-технічні цілі.

• Але ж Держсекретар Джон Керрі озвучив у Конгресі лише суму 75 мільйонів доларів на країни східної Європи.

75 мільйонів від Державного департаменту, решта – від Пентагону. Всього виходить 120 мільйонів доларів.
На сьогодні США вже надають низку елементів нелетальної зброї, це антибатарейні радари, що допомагають визначати місця, звідки ведеться вогонь з артилерії, з мінометів, це закритий зв’язок, це прилади нічного бачення, кевларові шоломи, бронежилети. Також інша допомога: дрони, бронетранспортери.
Щодо інших речей, зокрема, летальної зброї, продовжуються переговори. Ми надіємося, що ці рішення будуть ухвалені якомога швидше.

• А що заважає американському уряду ухвалити це рішення? Невже США бояться Росії?

Якщо відвідати будь-яку конференцію у Вашингтоні, де сперечаються політологи, то вони кажуть, що це стане подразником для Росії, що Росія у відповідь надасть ще більше зброї сепаратистам. Таку версію озвучують опоненти ідеї надання Україні летальної зброї.
А прибічники надання Україні летальної зброї, наші друзі, кажуть, що Росія і так вже перекинула на Донбас все, що могла. Перекинула вже понад 200 танків, сотні БТРів, сотні систем «Град», інших ракетних систем. В Україні перебуває близько 10-ти тисяч російських військових. Крім того, дуже багато найманців і бойовиків приїхали з Росії і є російськими громадянами.
Виходячи з цього, ми кажемо, що нам потрібна оборонна зброя, щоб ми могли себе захищати. Ми не претендуємо воювати на чужій території. Ми лише хочемо захистити свою землю.

• Ви вжили термін «наші друзі» у Вашингтоні.

Я б, взагалі, сказав, що Вашингтон, загалом, – наш друг.

• Це – цікавий феномен, що виник у США з початку війни з Росією. У США дедалі більше звучить проукраїнських заяв, яких раніше не було. Зокрема, російська пропаганда часто використовує словосполучення «українське лобі» у США. В українського уряду навряд чи є кошти на лобістів у Вашингтоні. Де взялося це «українське лобі»?

Українське лобі можна поділити на дві частини. Перша частина офіційна, це – президент України, уряд, посольство, МЗС, які в силу своїх обов’язків працюють над тим, щоб ми отримали від Америки все те, що вже отримали.
Президент Петро Порошенко на постійній основі розмовляє з віце-президентом Джозефом Байденом, дуже часто розмовляє з президентом США Бараком Обамою, з Держсекретарем США. Також і прем’єр-міністр України часто спілкується.

• Як часто? Щотижня, щомісяця?

Я б сказав, дуже близько до того, що кожного тижня президент України розмовляє з віце-президентом Байденом, а інколи і кілька разів на тиждень. А у міжнародних відносинах це дуже часто – раз на тиждень.
Дуже серйозні лобісти України – це українські солдати, волонтери, добровольці, які захищають Україну. Їхній патріотизм, абсолютна переконаність у правоті української справи, що проти України триває війна, спрямована агресія, їхня мужність є надихаючим прикладом для Америки загалом і для американського уряду.
Тут у США лобістами виступають ті, хто бачить, яким несправедливим стосовно України є цей конфлікт, що він жодним чином не є внутрішнім, він є війною, принесеною нам ззовні Росією. Тому суспільна думка в Америці повністю на нашому боці. А це, перш за все, увесь конгрес, то й же сенатор Менендез, той же сенатор Мерфі, конгресмен Ройс, конгресмен Коркер та багато інших...
Плюс також українська громада, яка здійснює величезну роботу, і переконливо демонструє, що надання зараз допомоги Україні означає надання допомоги всій Європі. Ми сьогодні – передова лінія Європи та європейських цінностей.

• Українська молодь у США є дуже активною, багато працює, щоб допомагати українцям грішми, одягом, медикаментами, десятки машин регулярно вирушають в Україну. Чи українське посольство веде статистику цих організацій? Яку вони проводять роботу?

Статистика – це голосно сказано. Ми намагаємося мати всі дані про те, яка допомога надходить в Україну. Але, оскільки деякі штати самостійно ці питання вирішують, самостійно виходять на Україну, на українську владу, самостійно організовують перевезення цих речей, я не можу сказати, що ми знаємо всю ситуацію.

• Критики у Вашингтоні закидають українському уряду брак реформ. Що, в принципі, у Києві немає кому надавати допомогу через досі високий рівень корупції, що Київ не довів свою відповідальність, здатність проводити реформи, боротися з корупцією. Що б ви відповіли на ці закиди?

Український народ обрав свою демократичну владу, яку він уповноважив на європейську інтеграцію, на перебудову країни, щоб дійсно побудувати демократичну європейську процвітаючу країну. Президент і уряд вийшли з програмою реформ.
Реформи за ніч неможливо здійснити. Новий парламент діє лише два з половиною місяця. І за цей час ВРУ ухвалила дуже багато законів, які ми мали прийняти в рамках наших зобов’язань, коли ми підписали асоціацію з ЄС, і які ми зобов’язалися виконати під час переговорів з МВФ.
На сьогодні ухвалено дуже багато реформ, от буквально на днях був ухвалений закон щодо пенсійної реформи, деяких соціальних питань. Перед тим у галузі корупції створене антикорупційне бюро, складені правила, як це бюро буде діяти. Перед тим був ухвалений закон про відновлення довіри до судів, а це значить – реформа судової влади. Ведеться робота зі створення Конституційної комісії, яка буде вносити зміни до Конституції. Тобто, робота проводиться в усіх напрямках.
Інше питання, що спочатку треба ухвалити закони, а потім їх крок за кроком імплементувати. І не можна думати, що в такій великій країні, як Україна, можна провести реформи за день-два. Але тут має бути чітке розуміння, що от таким є суспільний договір, що ми вступили в нову добу нашого розвитку. Треба, щоб був закон у цій добі, справедливість, правда, щоб орієнтувалися на найкращий європейський досвід.
Я, як колишній посол у Польщі, можу сказати, що для нас найближчим є польський досвід. І я знаю, що систему місцевого самоврядування треба робити на основі польського досвіду. Бо він спрацював прекрасно. Польща у 90-му році мала значно складнішу соціально-економічну ситуацію, ніж ми у той час мали. Сьогодні Польща – це розвинена європейська держава.

• І у Польщі був єдиний лідер – Папа Римський Іван Павло ІІ, який об’єднав населення країни.

У Польщі, крім того, були й інші позитивні фактори, яких немає у нас. У нас все буде проходити складніше. Але є абсолютним фактом те, що польський досвід нам найближчий, навіть беручи до уваги нашу спільну багато у чому історію, мову, культуру, ментальність.
На сьогодні Польща має ВВП більший, ніж в Україні, у понад 4 рази. Це зміни, які у Польщі сталися за 20 років. І однією з головних реформ, які зробили Польщу успішною, була реформа місцевого самоврядування.
А, взагалі, на реформу Польщі вплинули чотири складові: економічна реформа Бальцеровича, друга – це реформа місцевого самоврядування, третя – вступ до НАТО, і четверта – вступ до ЄС.

• Ви кажете про «нову добу розвитку» в Україні. Чи ви особисто її відчули? Чи зі зміною влади змінилися у роботі посольства методи, підходи до щоденної роботи?

Звичайно, вплинула. Насамперед, у тому контексті, що ми перебуваємо в одному полі зі США щодо бачення розвитку України. Ми не будуємо тих формул, які намагалися побудувати раніше, з різними східними інтеграціями, які ведуть у нікуди.

• А щодо вашої співпраці з Києвом, з МЗС?

Зараз ми – на марші переходу на електронну систему, ми її тільки починаємо, це – непросте завдання. Якщо на сьогодні Естонія повністю перейшла на електронну систему, то ми тільки починаємо. Ми частіше використовуємо такі форми спілкування, як відеозв’язок, онлайн спілкування.

• Ви часто спілкуєтесь з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним?

Так, по роботі.

• Ви були колегами. Ви звертаєтесь одне до одного на «ти» чи на «ви»?

На «ви». У нас гарні ділові відносини. У нас зараз великий інтенсив у роботі, але коли Павло Клімкін приїжджав сюди, ми могли поспілкуватись по всіх питаннях – і робочих, і життєвих.

• Робота посла, напевно, передбачає досить інтенсивний графік...

Так, от зараз 6 вечора, а в мене попереду ще три прийняття. І я знаю, чому я туди йду, кого хочу зустріти, з ким маю поспілкуватися. А питання всі ті ж, які ми тут обговорюємо.

• Ваша дружина не відчуває брак уваги від свого чоловіка?

Це є. Так.

• І як ви цей брак компенсуєте?

Ну, зараз (через війну в Україні – ред.) практично немає вільного часу. Вважайте, вже майже минув рік. А раніше я намагався в суботу-неділю з дружиною виїхати з Вашингтона за місто пообідати.

• Мова йде про романтичні вечері?

Можна й так сказати. Близько до цього. Навколо Вашингтона є багато невеличких дуже гарних містечок, у кожного – своє обличчя, свій історичний шлях, визначні місця, музеї. То ж виїжджаємо. Трохи подорожували по Америці.

• Ви маєте понад 30 років дипломатичного стажу. З погляду вашого досвіду, коли це все закінчиться в Україні? І чи взагалі буде Україна?

Перш за все, Україна буде. У нас непростий шлях становлення. Я не хочу сказати, що в інших країнах він був простим. Кожна країна проходить поворотний момент своєї історії, і він складний. Але Україна вже відбулася. І вона буде.
Бо Україна – у душах і серцях українського народу. Якщо ми пережили Голодомор, ми пережили навалу фашистську, то ми все переживемо.
Скільки часу це триватиме? Сподіваюсь, цей уряд справді переломить ситуацію, і ми трансформуємо країну у таку, де людям хотілося б жити. А люди хочуть, щоб уряд служив їм, а не вони – уряду.
Вони хочуть мати нормальну роботу і нормальний заробіток. Щоб діти мали можливість на рівних правах здобути освіту, щоб була нормальна система охорони здоров’я.
Те, що ми називаємо Революцією гідності. Кожна людина хоче почуватись людиною.

Офіційна довідка:

Олександр Моцик –
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Сполучених Штатах Америки з червня 2010 року.
Здобув освіту у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на факультеті міжнародних відносин та міжнародного права.
Має 34 роки дипломатичної роботи.
Служив послом України у Туреччині, Польщі, а також за сумісництвом – посол у Тринідад і Тобаго та в Антигуа і Барбуда.
Володіє англійською та польською мовами.
Одружений.
Має двох доньок.

Неофіційна довідка:

Починає день: о 6.30 ранку
Ранковий спорт: біг, тренажери, піша хода
Ранковий напій: чорний чай
Улюблене кіно: «Білий птах з чорною ознакою», німе кіно Довженка
Книга, яку має прочитати кожен: «Кобзар»
Улюблений спорт: футбол (команда «Динамо Київ»)
Вивчає як мистецтво: хокей, баскетбол
Фірмова страва від посла Моцика: смажена картопля по-студентськи
Улюблена страва: борщ, риба
Чого найбільше не вистачає у США: спілкування з друзями і рідними
Святкуватиме 60-річчя 3-го травня цього року.