Мабуть, не знайдеться українця, котрий би не слухав пісні у виконанні цього славнозвісного гурту. Гурт «Соколи» з’явився на пісенному небосхилі України в той час, коли повіяв теплий вітер зі сходу. Відтоді гурт стрімко набував популярності. Співаки одними з перших визволяли українську пісню з полону.

В Україні знову зазвучали призабуті пісні «Рости, рости, черемшино», «Тихий Дунай», «Десь там далеко на Волині» та інші. Соколиний спів підносив настрій мільйонам наших співвітчизників, об’єднував українців сходу і заходу, півночі і півдня. Пісні у виконанні «Соколів» у 1990-х роках майже щодня звучали на Українському радіо і телебаченні, потрапили до фільму студії «Укртелефільм», про них не переставала писати українська та іноземна преса. Колектив тричі брав участь у Міжнародному фестивалі «Слов’янський базар» та багатьох конкурсах, де здобував перші місця, а також Гран-прі за пісню «Соломія». Про гурт знято фільм «Гей, зі Львова до Мукачева» (режисер Т. Магар), а також вийшла книжка академіка Володимира Качкана під назвою «Хлопці, як соколи».
Важко уявити гурт без красивої і сильної жінки, композитора і незмінної солістки гурту, народної артистки України Марії Шалайкевич. Її спів пронизує все єство та окрилює душу, а власні пісні пані Марії вже стали народними. Незабутніми у серцях українців залишаться пісні у виконанні соліста гурту, покійного Івана Мацялка. Він відчував пісню душею і передавав її серцем.
З нагоди ювілею пропоную читачам «Час і Події» інтерв’ю із засновником і лідером гурту, народним артистом України Михайлом Мацялком.

• Іван Мацялко

  Пане Михайле, різні джерела подають різну дату створення гурту «Соколи». Одні називають 1989 рік, інші – 1990-й. Коли насправді було створено ваш колектив?

Правильними є обидві дати. Гурт був створений у 1989 році, але не мав назви. Було 176 варіантів, і всі вони мені або не подобалися, або вже існували ансамблі з такими назвами. А 20 січня 1990 року нас запросили на серйозний виступ, і треба було дати назву. Відомий в Україні журналіст і публіцист Роман Пастух каже: «Михайле, чого ти мучишся? Чому б вам не назватися «Соколами?» Дивлюся у свої записи, а там є варіант: «Хлопці, як соколи». Ця назва мене збивала, бо було три слова, а я хотів знайти бренд, такий, як «АББА», «Динамо» Київ тощо. Тому дата 20 січня 1990 року вважається офіційним стартом гурту «Соколи».

• До створення «Соколів» ви разом з Марією Шалайкевич співали у ресторанах Дрогобича і Трускавця. Це був той самий склад і група?

Марія Шалайкевич

Все почалося в 1968 році. Четверо студентів Дрогобицького педінституту (Роман Катинський, Юрій Дацко, Євген Толпінський і я) створили групу «Лотос», яка проіснувала рівно 4 роки. Ми працювали в тій будівлі, де зараз розташований знаменитий готель «Ріксос» у Трускавці. Після закінчення педінституту хлопці роз’їхалися, а я залишився в Дрогобичі і шукав роботу. Спочатку пішов до школи вчителем англійської мови, а згодом мене взяли на кафедру англійської мови у педінститут. Але паралельно я не покидав музику і пішов працювати барабанщиком (це мій улюблений інструмент) у ресторан «Україна» в Дрогобичі. Це була не просто ресторанна команда – я належав до Львівського об’єднання музичних ансамблів (ЛОМА). Ми тільки грали у ресторані. Такі ж об’єднання були і в Києві, і в Одесі. Ми співпрацювали і часто обмінювалися концертами. Побували з концертами і в Санкт-Петербурзі, і в Іркутську. Ми працювали в ресторані й одночасно виїжджали на гастролі.

• Як ви познайомились з Марією Шалайкевич?

У 1977 році я перейшов у Трускавець і там організував, з допомогою того ж ЛОМА, вечірнє вар’єте, яке мало концертну програму. І нам була потрібна добра солістка. Ми переслухали кілька претенденток, але вони нам не підійшли. Тоді мій брат Іван порекомендував Марію, з котрою разом навчався у Дрогобицькому педінституті. Коли на одному концерті послухав Марію, то одразу зрозумів, що вона буде нашою солісткою. Звичайно, Марія казала, що не вміє співати, але я бачив, що перед нами діамант, і його треба тільки обшліфувати. І з того все почалося. Потім я їй сказав: «Маріє, ти будеш співати по всіх світах: в Америці, Канаді, Австралії, Європі». Вона здивовано подивилася на мене і, мабуть, подумала, що я жартую. Але з часом ми дали за кордоном 243 сольних концерти.

• А пізніше до вас прийшов брат Іван…

	Гурт «Соколи» у повному складі

Я побачив, що можна розширити вар’єте і взяти більше солістів, тому в 1979 році ми взяли Івана. До того він ще ніколи не виступав на сцені як вокаліст. Пригадую, що його першим твором була пісня «Золотоволоска». Звідси й почалися майбутні «Соколи».

• Це була ваша ідея створити гурт?

Ідея створити гурт була в мене з того дня, коли я народився. Любов до пісні передалася мені генетично. Моя мама була солісткою в церковному хорі все життя. Батько був кларнетистом на весіллях. Коли тато купив мені перший акордеон, то я за три дні вже грав на ньому. Всі були подивовані, що так швидко, а таємниця була в тому, що я ходив з батьком по весіллях, де грав на барабанах, а коли музиканти відпочивали, то я брав акордеон і вчився. Потім я відклав барабани і грав тільки на акордеоні. А ще в мене була внутрішня боротьба: акордеон, барабани, легка атлетика, футбол, англійська. Я не знав, що хочу, тому все це опановував паралельно і мав добрі результати. Але найбільше мене тягнуло до музики, на чому я й зупинився. І так, у 1989 році я заявив, що хочу створити свій ансамбль. Запитав, хто йде зі мною. Іван і Марія – це однозначно, бо я бачив, що вони теж не хочуть там співати. До нас ще приєднався Ярослав Дуб, і ця четвірка заснувала «Соколи».

• Талант до музики Марії Шалайкевич теж передався генетично?

Іван Мацялко з донькою Ганнусею

Її мама дуже добре співала, і цей талант їй передався. Марія народилася у селі Смільна, Дрогобицького району. Це сусіднє село з Нагуєвичами. У Нагуєвичах вона навчалася у школі. Після школи Марія поїхала з дівчатами в Росію і там влаштувалася на якусь фабрику. Пізніше вона заспівала на одному концерті, а їй кажуть: «Ти не туди потрапила. Тобі треба навчатися в училищі». І вона поступила в Калінінське музичне училище. Закінчила його з успіхом, приїхала додому і поступила в Дрогобицький педінститут. Але на все воля Божа, і так склалося, що Бог привів до мене Марію. Дуже цікавий штрих: Марія з 1977 року і по сьогоднішній день (ми провели з нею більше, ніж 10 тисяч виступів) не пропустила жодного виступу. Вона жодного разу не захворіла. В неї жодного разу не боліло горло. І так само в мене.

• Ви створили гурт, але ж треба було брати пісні і з чогось починати. Як ви вирішили з форматом?

Цей формат був у моєму серці давним-давно. Мені це передавалося з дідів і прадідів. Вся наша родина, крім моєї мами, котра втекла у поле, була репресована. Коли я малим лягав з мамою спати (тоді мені було, мабуть, три роки), просив заспівати пісню «За Україну, за її волю». Мама співала, а я ще просив. І так кілька разів, аж поки мама не починала сваритися. Це в мені формувалося з дитинства. А з тематичною концепцією ми визначились швидко – це мали бути пісні козацькі, про Січових стрільців і воїнів УПА. Ми дали друге дихання забороненим і забутим пісням, піднявши їх на високий патріотичний рівень. Ми шукали пісні по селах, записували і співали.

• І плюс власні пісні…

Із власними вийшло по-іншому. Знаючи потенціал Марії, кажу: «Як би ми не переспівували народні пісні, пісні УПА, Січових стрільців і так далі, нам доведеться брати чистий листок і писати пісні. «А хто в нас буде писати?» – питає. «Ти», – відповідаю. – «Як я?» І на тому розмова закінчилася. Пізніше вона приходить на репетицію і щось в кишені крутить. Я кажу: «Витягуй, витягуй». Вона витягає аркуш паперу і подає нам свою першу пісню «Коні на вигоні». Пізніше ця пісня стала хітом. Наступними були пісні «Усе це дари Божі», «Мова колискова», і так дійшло аж до пісні «Усі ми прагнемо любові», завдяки котрій вона здобула в Києві перемогу. Потім перемагає з піснею «Нічого вічного немає – лише любов» і ставить крапку піснею «Соломія», завдяки якій здобула Гран-прі.

• Є композитори, котрі написали 100, 200 і більше пісень, але не завжди ці пісні відомі. Пані Марія написала небагато, але ті пісні стали народними.

У неї є небесний дар до співу. Коли вона співає, то в тебе щемить серце. Якби Марія народилася не в Україні, а, скажімо, у Франції, то була б на рівні з Едіт Піаф чи Мірей Матьє. Це не мої слова, а слова французів, поляків, хорватів, канадійців, корейців. До речі, Марія співає також пісні Едіт Піаф. Я вважаю, що Марія Шалайкевич – співачка світового рівня, і ніхто мені не заперечить. Єдине, хто не визнає свого, – це українці. Треба померти, і тоді оцінять твій талант. Так було із С. Крушельницькою та багатьма іншими.

• Ваш гурт став відомим незадовго після його створення. Як вам вдалося так швидко злетіти у пісенне небо?

Це все – збіг дивних обставин. Маючи в репертуарі 6 пісень, 28 липня 1990 року ми приїхали до Львова на фестиваль «І одна в нас мова солов’їна». Тоді було багато делегацій з Канади, США, Європи. Фестиваль тривав два або три дні. І тут оголошують, що буде виступати гурт «Соколи». Але ніхто не чув і не знає, що це за гурт. Це перший наш виступ у Львові. Ми заспівали пісні «Гей, зі Львова до Мукачева», «Тихий Дунай», «Не пора». То був шалений шквал. Блаженніший митрополит Володимир Стернюк тоді очолював греко-католицьку церкву і після концерту він зробив 6 спроб підійти до нас, щоб поблагословити, але не зміг. Потім сів у машину і поїхав. Проїхав 20 метрів і зупинився. Виходить і сьомий раз іде до нас. Приходить і каже: «Я мушу «Соколів» поблагословити». Тільки поблагословив і поїхав, аж тут підходить людина і запитує, чи не хочемо поїхати в Канаду на гастролі. Ми хотіли відмовити, адже був кінець липня, а їхати треба у вересні. Часу на підготовку було обмаль, нас не знають, але ми таки дали згоду. І, власне, розголос про наш гурт пішов із Канади. Ми повторювали концерти в містах по два-три дні і навіть по тижневі. Люди йшли масово. Тільки в першому турі ми дали 42 концерти. У перші роки ми були, мінімум, у п’яти державах щороку.

• Чи доводилось гастролювати в Росії?

Звичайно. Виступали у Колонному залі в Москві, де виконали всю програму повстанських пісень. На нашому концерті був присутній знаменитий український співак Іван Козловський, якому того дня виповнилося 93 роки. Він тоді вийшов на сцену і каже: «Я довго чекав, поки у Москву приїде такий колектив. Тепер можу спокійно помирати». Ми приїхали додому, а через два тижні він помер.

• Скільки пісень у вашому репертуарі на сьогоднішній день?

Думаю, не одна сотня.

• Вам пропонували переїхати до Києва, але ви відмовилися. Чому?

У 1994 році ми познайомились у Трускавці з тодішнім президентом Л. Кучмою, який був і досі є нашим великим прихильником. Він побував на трьох наших сольних концертах. Через два роки після нашого знайомства я звернувся з проханням посприяти виїхати з Дрогобича, оскільки там було вже нам тіснувато. Тим більше, що ми вже мали перемоги, взяли Гран-прі, а сам Леонід Данилович вручав нам трьом звання заслужених артистів України. На моє прохання він запропонував нам трьом переїхати до Києва, а колектив, при потребі, викликати. Але ми на то не пристали і сказали, що хотіли б до Львова.
Леонід Кучма погодився і дав вказівку тодішньому начальникові «Укрзалізниці» Георгію Кирпі надати нам приміщення для репетицій.

• Ви об’їздили всю Україну. Як вас люди сприймали на сході і півдні? Скільки дали концертів?

Коли ми поселилися у Львові і нам надали приміщення у Палаці залізничників «Рокс», я сказав Г. Кирпі, що тут ми вже багато попрацювали і хотіли б поїхати на схід. Він радо погодився і дав нам свій вагон. І так, ми день і ніч працювали на сході протягом двох років. Бувало, місяць працюємо, а на місяць їдемо додому. Співали на заводах, на різних станціях, у палацах, у театрах. У середньому, в кожній області давали по 25-30 концертів. Слухачів було дуже багато – ні стати, ні сісти. Коли я співав пісні УПА, то люди підспівували приспів. У честь нашого приїзду на Луганщині і Донеччині в церквах правилися служби. Люди були спраглі української пісні. Вони ставали на коліна і плакали. Те все, що відбувається зараз, то не їхня вина – то все політичні розбірки.

• Пригадую, що у 1999 році «Соколи» встановили рекорд за кількістю концертів на сході України.

Не думаю, що є така група, яка може за 9 місяців дати 171 сольний концерт. Найцікавіше те, що перший концерт у нас відбувся о 7 ранку у Надвірній, а останній концерт майже о першій ночі у Пісочному. А між ними було ще три концерти.

• Біля радіостанції «Голос Америки» після інтерв’ю

  Останніми роками ви стали менше виступати, хоча слава «Соколів» не згасла. Чому так?

Цьому передувала політична ситуація в Україні. Все почалося з 2004 року, коли до влади прийшов В. Ющенко. В Україну було внесено своєрідний керований хаос. Одне говорилося про українство, а коли ви вмикали телевізор, співалося тільки російське. Перша програма – Пугачова, друга програма – Кіркоров, Басков... І так – цілодобово. А де українські виконавці? Часто давали в ефір концерт великого співака Поплавського. І так триває по сьогоднішній день.

• Як живеться «Соколам» зараз?

Чудово. Ми і надалі виступаємо. Нещодавно мали концерт у Самборі. Зараз активно готуємося до відзначення 25-річчя гурту. Безперечно, у зв’язку з нинішньою ситуацією в Україні не буде помпезного святкування. Плануємо дати у Львові 15 лютого два сольні концерти під назвою «Молюсь за тебе, Україно». У програмі буде патріотична пісня, а також – прем’єра нових пісень.

• А що це за нові пісні?

Коли я побував останній раз у Канаді, то нас просили, щоб ми взяли до репертуару пісні відомого українського композитора Богдана Веселовського. Я вже зробив 4 пісні цього композитора, а саме: «Гей-га», «Ти з любові собі не жартуй», «Пригода», «Вернешся». Останньою піснею ми назвали наш новий ювілейний компакт-диск.

• Передчасно помер ваш брат Іван, котрий вніс велику лепту у процвітання «Соколів», залишивши після себе невмирущі пісні. Хотілось би почути про Івана з уст старшого брата.

Іван був молодшим від мене на 8 років. Батьки йшли на роботу, а мене залишали з Іваном. Він підростав і бачив, як я граю і співаю, як проводжу репетиції, скільки у мене вдома акордеонів. Коли йому виповнилося 5 років, батько купив йому скрипку, а тоді я взяв його за руку і ми пішли у Кам’янку-Бузьку до одного скрипаля, котрий учив Івана грати. Потім Іван закінчив музичну школу у Кам’янці-Бузькій і я забрав його до Дрогобича. Після армії на його шляху зустрічається маестро з італійською школою Микола Копнін і готує Івана як оперного співака. Іван їздив на прослуховування в Санкт-Петербург, але, на жаль, там його не прийняли. Чесно кажучи – зарубали.
Потім Іван іде у вар’єте, а після вар’єте стає солістом хору «Верховина» у Дрогобичі, де співав 9 років. Взагалі, ми почали роботу в гурті без Івана. Одного разу ми зібралися вчотирьох, і я кажу до Марії: «Маріє, тепер настав час соліста». Ми ще не знали, що це буде Іван. Я хотів уже готового соліста, до того ж, естрадного плану, а не хорового. Не думав, що Іван впорається з цим завданням. Мені пропонували різних людей, але вони мені не підходили. Одного разу Марія каже: «Що ти шукаєш? Беремо Івана». Тобто, Іван привів Марію, а Марія – Івана. Пригадую, що Іван захопився, але деякий час вагався. Тоді я йому кажу: «Іване, ти вибираєш «Верховину» чи «Соколи?». І з того часу він перейшов до нас. Коли Іван прийшов у «Соколи», то репертуар для нього уже був готовий.

• А скільки років Іван віддав «Соколам»? Відомо, що він був там з перервами.

М. Мацялко (зліва з бубном)

Іван співав до 1995 року. У 1992 році заявив, що піде, позаяк більше не бачить себе у «Соколах». Я йому сказав, що без будь-якого звання зарано йти і таки вмовив його. А коли вже Іван отримав звання заслуженого артиста, тоді я сам зрозумів, що йому стало тіснувато. Він уже захотів бути нарівні з П. Дворським, В. Зінкевичем, І. Поповичем. Я йому не перечив. Спочатку Іван поїхав до Тернополя, де його прекрасно прийняли, де знайшов багато гарних друзів. Але, все ж таки, Тернопіль – не Львів. У 1998 році він повернувся в «Соколи». Пізніше заявив, що буде створювати свій ансамбль у Львові, на що я йому відповів: «Ти був, є і будеш у «Соколах». Двері до нас тобі завжди відчинені». Так і було. Коли треба, він приходив і виступав з нами. А пізніше підкралася хвороба, і він помер. До речі, всі перші пісні Марія писала тільки для Івана.

	Кадр із фільму «Гей, зі Львова до Мукачева»

Ми набрали висоту і не маємо наміру опускатися нижче. Сокіл – птиця серйозна. Ми працюємо тільки у сольних проектах і тільки наживо. У нас є багато різних проектів. Хочемо провести цього року великі сольні концерти у восьми областях західної України. Цей тур зараз дуже потрібний всім нам тому, що ніщо так не може об’єднати народ, як патріотична пісня.

Благословення Преосвященного митрополита Володимира Стернюка, Місцеблюстителя Глави Помісної Української Греко-Католицької Церкви:
«Як сокіл високо злітає, так нехай «Соколи» своїм крилом підносяться аж до найвищого Абсолюту – Бога, якому будуть служити душею і тілом для більшої Його Слави і для добра українського народу в незалежній та вільній Україні. А моє архієрейське благословення Отця, і Сина, і Святого Духа най принесе їм силу виконувати свої обов’язки для Бога та нашої незалежної України».