Як шалено летить час! Помічаю – коли відбувається в Україні чи навколо України якась вагома подія, здається, що вона довго протримається в центрі суспільної уваги. Але минає лише декілька днів, і потік наступних новин просто змиває ту, минулу, подію, робить її уже далекою і, нібито, не такою важливою.

Ось 12 лютого я знав, що у дане число нашого часопису буду писати про зустріч чотирьох лідерів країн так званої «нормандської четвірки» – України, Росії, Німеччини і Франції – та результати їхніх перемовин, які стали відомі на ранок 13-го.
Але ось лише через 4 дні, 17 лютого, коли я пишу ці рядки, зустріч у Мінську виглядає вже давньою і на перший план просто виламується лавина інших новин, насамперед, зі Сходу, з фронту, з Дебальцевого.
Тим не менше, всі ці події взаємо­пов’язані. Тож почну з початку.

Все той же Мінськ

Так вийшло, що пишу я про Мінські перемовини уже в третьому числі нашого часопису поспіль. Минула стаття була присвячена човниковій дипломатії лідерів Німеччини і Франції, які здійснили блискавичні візити до Києва і Москви, щоб підготувати і максимально узгодити документи, які планувалося прийняти у Мінську 12 лютого.
Прийнято вживати вирази «Мінськ-1» і «Мінськ-2».
Під Мінськом-1 розуміють домовленості і документи, прийняті на вересневій зустрічі у столиці Білорусі минулого року. Мінськом-2 називають домовленості і документи, прийняті у столиці Білорусі декілька днів тому.
Головна проблема Мінська-1 в тому, що прийнятий там мирний план реалізувати не вдалося. Україна звинувачувала у цьому терористів, а ті – Київ. Проте реальність все розставляє на свої місця – за 5 місяців після Мінська-1 бойовики захопили більше, ніж 500 кв. км української території, низку міст, містечок і сіл. Україна ж, здебільшого, втрачала. Не тільки вказані території, але й, наприклад, Донецький аеропорт.
Тож сторонньому спостерігачеві неважко зробити висновок – хто насправді порушував мирний план Мінська-1. Безумовно, ті, хто від цього виграли.
Бачать це і в ЄС, бачать це і у США. А результат?
Для України відчутного результату нема.
Тут народилася перша проблема мінського циклу.

Перша проблема

	Жертви війни

Вона полягає у протиріччі між необхідністю мирного договору і його ефективністю.
Чи потрібен був мирний план у вересні 2014 року?
Одні вважали, що ні. Що, навпаки, потрібно активізувати воєнні дії і звільнити ту частину Донбасу, яку з весни 2014 року контролюють сепаратисти, а разом з ними бойовики, мобілізовані місцеві мешканці, бандити, іноземні, зокрема, і російські, найманці та військовослужбовці.
Інші вважали, що військового вирішення проблеми нема. Що це означало?
По-перше, те, що українські військові формування не змогли з ходу перемогти терористів і відновити контроль над усім Донбасом.
По-друге, що для перемоги українських вояків Заходу потрібно було б надати Україні спершу оборонну, а потім і наступальну зброю.
А Захід цього всіма силами намагається уникнути. Адже надання західної новітньої зброї Україні, окрім усього, підвищує ризик виникнення повномасштабної війни спочатку на Сході України, а потім уже й в інших регіонах, можливо, не тільки в Україні.
Тому Захід обома руками був за мирні домовленості і всіляко вітав мирний план президента Порошенка у Мінську («Мінськ-1»).
Але перша проблема вималювалась таким чином: мирний план прийнято, він не виконується і є неефективним інструментом для досягнення миру в зоні АТО.
Що має робити українська влада?
Якщо з часу вересневих 2014 року домовленостей Україна послідовно, кілометр за кілометром, втрачала свою територію, то чи повинна вона була негайно переламати негативну для себе ситуацію?
Як переламати?
Наприклад, поставити ультиматум перед ЄС: якщо у найкоротший термін під український контроль не будуть повернуті захоплені терористами квадратні кілометри, то Україна відвоює їх силою.
Ультиматум ставити можна було, але…
По-перше, ЄС не стерпів б ультиматумів від країни, якій він допомагає фінансово та дипломатично.
По-друге, чи вистачило б Україні військової потуги, щоб дійсно відвоювати ці та інші території?
Адже за цей час ми стільки дізналися про розкрадену, зіпсовану, не відремонтовану військову техніку, брак усього, що потрібно для війни, про слабкість командування, некомпетентність, навіть зради – що закрадається сумнів.
Тим більше, що тактика бойовиків – стріляти з густонаселених кварталів – сковувала можливості вогню у відповідь.
А пройтися вогнем і мечем по містах і селах українські військовики побоювалися. Хоча терористи весь час стверджували зворотне, звинувачуючи українців у нищенні населених пунктів і мирних мешканців. Українці звинувачували їх у тому ж.
Тому перша проблема затягнулася у тугий мінський вузол, і засобів для його розв’язання не бачилося.

Мінськ-2

Франція та Німеччина заодно

Тим часом, у США та деяких країнах ЄС (передусім, Польщі, Литві тощо) почали звучати голоси про необхідність надання Україні зброї. Тому й вирішили ключові країни Європи показати Сполученим Штатам, що вони у стані самі вирішити проблему припинення вогню на Сході України і жодної зброї Україні надавати не буде необхідності.
Адже Німеччина і Франція дуже хотіли якнайшвидше замирити Україну, Донбас і Росію, щоб мати змогу ставити питання про скасування санкцій з Росії.
Маємо розуміти, що країни ЄС зацікавлені у відновленні бізнес-стосунків з Росією, бо вони також втрачають від накладених на Росію санкцій. Особливо міцні бізнес-стосунки мають з Росією Франція та Німеччина.
Тож не випадково саме канцлер Ангела Меркель та президент Франсуа Олланд так наполягали на зустрічі у форматі «нормандської» четвірки і були впевнені, що зуміють хилити Україну, Росію, а з нею і голів невизнаних ДНР і ЛНР до нового мирного плану.
Так, 12 лютого 2015 року відбувся саміт Мінськ-2.
Перебіг саміту
Деякі деталі завжди допомагають зрозуміти атмосферу будь-яких перемовин.
До Мінська 12 лютого першим прибув президент України Порошенко, якого люб’язно привітав президент Білорусі Олександр Лукашенко.
Взагалі, Лукашенко, або як усі його називають – Бацька – виглядав надзвичайно щасливим і сказав, що ніч, проведена на цих перемовинах, була найщасливішою у його житті.
Ще б пак! Адже Бацька багато років був виключеним із процесу стосунків із Заходом, його роками критикували США та ЄС за авторитаризм тощо.
Його нікуди не запрошували, і ніхто із західних лідерів не приїздив до нього.
І ось для Бацьки і Білорусі настав момент, який називається: «Усі прапори в гості до нас!»
Потім дружно підлетіли до Мінська Меркель та Олланд. І останнім, із помітною затримкою, прибув президент РФ В. Путін. Він усім своїм виглядом показував, що квапитися йому нема куди і нема чого, що його ждуть і підождуть, що без нього нічого не почнеться.
Це була перша психологічна атака Путіна на трьох інших лідерів. Адже українські представники постійно підкреслювали, що у Порошенка, Меркель і Олланда є одна спільна позиція, яка, нібито, протистоїть позиції Путіна і бойовиків. Ось Путін своєю неспішною ходою підкреслено наголошував, що його не турбує ця єдність трьох лідерів і що він, взагалі, впевнений: на перемовинах захистить свою позицію. А заодно і підіпре позицію невизнаних «ДНР» і «ЛНР», чиї ватажки – О. Захарченко та І. Плотницький – також приїхали до Мінська.
Перемовини були впертими, тяжкими і відбувалися всю ніч. Коли підраховували – скільки ж часу лідери провели у перемовинах, то називали від 13 до 17 годин обміну думками та позиціями; це був час наполягань, пропозицій, суперечок.
Декілька разів троє лідерів робили спробу покинути перемовини, впершись у непоступливість Путіна та терористів. Порошенко також виходив не раз у коридор і по мобільнику спілкувався – нібито – з начальником Генштабу, намагаючись прояснити ситуацію на фронті.
Це було вкрай необхідно, оскільки мова йшла про те, по яких населених пунктах зафіксувати лінію протистояння і сутичок, яка мала стати лінією розмежування між українською стороною та територією терористів.
Врешті-решт, були прийняті два документи Мінська-2.

Документи

Основним документом, який підписали лідери четвірки, була Декларація.
Ось її повний текст:
«Декларація президента Російської Федерації, президента України, президента Французької Республіки та канцлера Федеративної Республіки Німеччина в підтримку Комплексу заходів з виконання Мінських угод, прийнятого 12 лютого 2015 року
Президент Російської Федерації Володимир Путін, президент України Петро Порошенко, президент Французької Республіки Франсуа Олланд і канцлер Федеративної Республіки Німеччина Ангела Меркель підтверджують повну повагу суверенітету і територіальної цілісності України. Вони твердо переконані в безальтернативності виключно мирного врегулювання. Вони цілком готові зробити будь-які можливі заходи як окремо, так і спільно в цих цілях.

	До чого могли домовитися лідери, які не дивляться в очі одне одному?

У цьому контексті лідери схвалюють Комплекс заходів з виконання Мінських угод, прийнятий і підписаний в Мінську 12 лютого 2015 року всіма, хто також підписав Мінський протокол від 5 вересня 2014 року і Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року. Лідери будуть робити внесок у цей процес і використовувати свій вплив на відповідні сторони, щоб сприяти виконанню цього Комплексу заходів.
Німеччина і Франція нададуть технічну підтримку для відновлення сегмента банківської системи в порушених конфліктом районах, можливо, шляхом створення міжнародного механізму для сприяння здійсненню соціальних виплат.
Лідери поділяють переконання в тому, що зміцнення співробітництва між Європейським Союзом, Україною і Росією буде сприяти врегулюванню даної кризи. У цих цілях вони підтримують продовження тристоронніх переговорів між Європейським Союзом, Україною і Росією з питань енергетики з тим, щоб здійснити кроки в розвиток «зимового газового пакету».
Вони також підтримують тристоронні переговори між Європейським Союзом, Україною і Росією з метою вироблення практичного вирішення питань, що викликають стурбованість Росії, у зв’язку з виконанням Угоди про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Лідери насамперед прихильні до ідеї створення спільного гуманітарного та економічного простору від Атлантики до Тихого океану на основі повної поваги міжнародного права та принципів ОБСЄ.
Лідери будуть і надалі віддані виконанню Мінських угод. З цією метою вони домовилися про створення контрольного механізму в «нормандському форматі», який проводитиме зустрічі з регулярною періодичністю, як правило, на рівні старших посадових осіб, що представляють міністерства закордонних справ».
Якщо спробувати віднайти у цьому дипломатичному документі щось конкретне, то це вдається з великими труднощами. Загальні фрази: всі за, всі докладуть зусиль, усі підтримують мир.
Якби прийняли тільки цю Декларацію, можна було б констатувати, що вона така ж безпредметна, як і одіозний Будапештський меморандум, який 20 років тому гарантував Україні захист в обмін на знищення її ядерного арсеналу.
Але четвірка благословила прийняття більш конкретного документу.
Ось його повний текст:
«Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод
12 лютого 2015 року
1. Негайне і повне припинення вогню в окремих районах Донецької і Луганської областей України та його суворе виконання, починаючи з 00 год. 00 хв. (київський час) 15 лютого 2015 року.
2. Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані в цілях створення зони безпеки шириною щонайменше 50 км одна від одної для артилерійських систем калібру 100 мм і більше, зони безпеки шириною 70 км для РСЗВ і шириною 140 км для РСЗВ «Торнадо-С», «Ураган», «Смерч» і тактичних ракетних систем «Точка» («Точка У»):
– для українських військ: від фактичної лінії зіткнення;
– для збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей України: від лінії зіткнення згідно з Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р.
Відведення вищеперелічених важких озброєнь має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів.
Цьому процесу сприятиме ОБСЄ за підтримки Тристоронньої Контактної групи.
3. Забезпечити ефективний моніторинг та верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ з першого дня відводу із застосуванням необхідних технічних засобів, включаючи супутники, БПЛА, радіолокаційні системи тощо.
4. У перший день після відводу почати діалог про модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей», а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону.
Негайно, не пізніше, ніж через 30 днів з дати підписання даного документа, прийняти постанову Верховної Ради України із зазначенням території, на яку поширюється особливий режим відповідно до Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19 вересня 2014 р.
5. Забезпечити помилування й амністію шляхом введення в чинність закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України.
6. Забезпечити звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу «всіх на всіх». Цей процес має бути завершений не пізніше, ніж на п’ятий день після відведення.
7. Гарантувати безпечний доступ, постачання, зберігання та розподіл гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму.
8. Визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв’язків, включаючи соціальні перекази, такі, як виплата пенсій та інші виплати (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в рамках правового поля України).
У цих цілях Україна відновить управління сегментом своєї банківської системи в районах, охоплених конфліктом, і, можливо, буде створений міжнародний механізм для полегшення таких переказів.
9. Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке повинно початися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі Закону України і конституційна реформа) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11 – в консультаціях і за погодженням із представниками окремих районів Донецької та Луганської областей у рамках Тристоронньої Контактної групи.
10. Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.
11. Проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає в якості ключового елемента децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених із представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей згідно з заходами, зазначеними в примітці [1], до кінця 2015 року. (Див. примітка.)
12. На підставі Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей у рамках Тристоронньої Контактної групи. Вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ під час моніторингу з боку БДІПЛ ОБСЄ.
13. Інтенсифікувати діяльність Тристоронньої Контактної групи, зокрема, шляхом створення робочих груп з виконання відповідних аспектів Мінських угод. Вони будуть відображати склад Тристоронньої Контактної групи.
Примітка:
Такі заходи відповідно до Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» включають наступне:
– звільнення від покарання, переслідування і дискримінації осіб, пов’язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей;
– право на мовне самовизначення;
– участь органів місцевого самоврядування у призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької і Луганської областей;
– можливість для центральних органів виконавчої влади укладати з відповідними органами місцевого самоврядування угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
– держава надає підтримку соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей;
– сприяння з боку центральних органів влади транскордонного співробітництва в окремих районах Донецької і Луганської областей з регіонами Російської Федерації;
– створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької і Луганської областей;
– повноваження депутатів місцевих рад та посадових осіб, обраних на дострокових виборах, призначених Верховною Радою України цим законом, не можуть бути достроково припинені.
Документ підписали учасники Тристоронньої Контактної групи:
посол Гайді Тальявіні
другий президент України Л. Д. Кучма
посол Російської Федерації в Україні М. Ю. Зурабов
А. В. Захарченко
І. В. Плотницький»
Як бачимо, підписали його не лідери держав, а та сама Тристороння Контактна група, яка періодично зустрічається у робочому порядку.
Звертаю увагу читачів, що Захарченко і Плотницький, яких Україна називає не інакше, ніж терористами, були присутніми на цих перемовинах і таким чином легалізовані певною мірою як особи і сторони перемовин.

Про перемовини і документи простими словами

Колись тут був один з найбільших залізничних вузлів України, вщент знищений. Дебальцеве-2015

Як пересічним громадянам зрозуміти, що досягли сторони перемовин?
Хто виграв, а хто тут програв?
По-перше, Росія досягла, щоб про Крим на перемовинах «Мінськ-2» мова не йшла. Тому і підписалась під фразою, що поважає територіальну цілісність України. А чому Росія згодилась поважати і не претендує відібрати Донбас під російську руку?
Дуже просто: якщо Донбас український, то й Україна має його утримувати і відновлювати. Вартість відновлення починається десь від 15 млрд. доларів і вище. Додам – набагато вище. Вартість виплат пенсій та інших соціальних платежів також немаленька.
Є на це в Україні кошти? Нема. Де взяти? Знову позичати. Але ж позичене рано чи пізно треба віддавати. Ось уже очевидне тяжке ярмо на шиї України.
А податки сепаратистська частина Донбасу Києву платити буде? Не факт.
А контролювати цю частину хто буде?
Схема тут вимальовується дуже проста – через вибори, на які Україна погодилася, сепаратисти і бойовики узаконять усе, що сьогодні називається в Києві сепаратистським, незаконним і бандитським.
По перше, всі лідери та активісти бойовиків будуть обрані у місцеві ради – обласні, міські, районні та мерами міст. Чому я так впевнений? А ви бачите якийсь інший результат, якщо ці вибори відбуватимуться під дулами автоматів бойовиків?
По-друге, цих новообраних депутатів Київ не матиме права чіпати. А це є недоторканість, якої жоден інший місцевий депутат чи мер в Україні не має.
По-третє, сепаратистські території самі оберуть чи призначать усі правоохоронні органи – прокурорів, суддів, начальників міліції. Хто ними стане? Вгадаємо з першого разу?
По-четверте, хто утворить особовий склад тамтешньої прокуратури, міліції, СБУ, податкової тощо? Та всі ці нинішні бойовики.
Адже за умовами Мінська-2 їм має бути амністія.
Правда, міністр закордонних справ Клімкін зазначив, що за особливо тяжкі злочини амністії, мовляв, не буде.
Але де це зазначено в текстах документів?

Тексти та інтерпретації

Цю проблему не буду зараз розгортати, але чітко її зазначу: вже після підписання документів з усіх сторін прозвучали такі коментарі та роз’яснення, такі тлумачення їх положень, що стало ясно – документи виконати буде дуже важко.
Скажу і свою думку – їх підписали, розуміючи, що вони виконуватися не будуть.
Для чого ж підписали?
А це як певні ритуали, певна гра, спектакль. Усі знають, що буде насправді, але всі роблять вигляд.
Так часто буває і у житті. Наприклад, збираються родичі, в яких напружені відносини, на день народження, весілля чи похорон когось із свого кола. І всі вітаються, тиснуть руки, посміхаються одне одному, ставлять чергові ритуальні питання. Але усмішки ці штучні і слова нещирі.
Так само і в політиці.
Тільки жертвами цієї дипломатичної гри є люди в зоні АТО – молоді і старші, військові та мирні. А щонайгірше – безневинні діти.

Дебальцеве як торпедування Мінська-2

17 лютого увесь день темою ¹ 1 в Україні було Дебальцеве. У зливі інфорповідомлень з обох сторін ми намагалися зрозуміти – як там бойова ситуація?
Про загрозу опинитися нашим військовим в оточенні, тобто, у «котлі», наголошували вже давно. Позиції Українського війська таким собі «язиком» врубалися у територію, контрольовану сепаратистами. І вони за всяку ціну цей виступ, цей «язик» тижнями штурмів намагалися зрізати під корінь.
І ось сьогодні їм це вдалося. Чи майже вдалося.
Станом на 23.34 сепаратисти повідомляють, що котел замкнувся.
Путін це також підтвердив на брифінгу.
Речники АТО, Міноборони із запізненням цідять обережні коментарі. Чи не знають ситуації, чи побоюються сказати народові правду. Але вже визнають, що бойовики захопили майже все Дебальцеве.
У котлі можуть опинитися тисячі українських солдатів і добровольців. Їм запропонували полишити зброю і вийти. Але більшість не захотіла.
Тепер бойовики їх будуть брати у полон або нищити.
Перспективи розблокування котла поки що не видно, хоча президента закликають це зробити у сотню вуст.

Міжнародна реакція

Президент 17 лютого звернувся до низки західних лідерів та до Ради безпеки ООН. І вона прийняла термінову резолюцію по Україні.
За повідомленнями ЗМІ, її основні положення наступні.
«Рада Безпеки ООН схвалює Комплекс заходів з виконання «Мінських угод», прийнятих і підписаних в Мінську 12 лютого 2015 р. (додаток I), – йдеться в резолюції.
«Рада Безпеки вітає Декларацію президента Російської Федерації, президента України, президента Французької Республіки та канцлера Федеративної Республіки Німеччина в підтримку Комплексу заходів з виконання «Мінських угод», прийнятого в Мінську 12 лютого 2015 р. (додаток II), і виражену в ній незмінну прихильність виконання «Мінських угод», – наголошується в документі.
У резолюції Рада Безпеки закликала «всі сторони забезпечити повне виконання Комплексу заходів, включаючи передбачене у ньому всеосяжне припинення вогню». У преамбулі резолюції члени Ради Безпеки ООН висловили тверде переконання в тому, що врегулювати ситуацію в східних районах України можна лише шляхом мирного вирішення нинішнього конфлікту.
До цього Голова Ради Безпеки ООН виступила із заявою для преси по Україні. У заяві висловлюється глибока стурбованість щодо триваючих збройних сутичок у Дебальцевому і навколо міста. У заяві Рада закликала всі сторони негайно припинити бойові дії і дотримуватися домовленостей, досягнутих у Мінську».

Ось так терористи з посмішками показують «дебальцівський котел»

Як не гірко констатувати, але ця сто перша стурбованість нічого Україні не дає. Потрібна конкретна допомога. Знову залунали голоси надати Україні зброю. Чути і протилежні думки – не давати.
Надсилаючи статтю до друку, молюся лише про головне – щоб якомога менше людей загинуло під час цих запеклих боїв, щоб знайшли можливість розблокувати «котел» і вивести українців із смертельного мішка.
А останнє побоювання – Дебальцеве може бути передвісником не тільки зриву Мінська-2, але й подальшої активізації воєнних дій.
Українці мають зрозуміти – чому дозволили тисячам хлопців знову потрапити у смертельний котел – не було виходу? Не змогли? Не захотіли? Зрадили?
На ці питання будемо шукати відповідей упродовж наступних днів.