Те, що російська пропаганда – штука кепська і небезпечна, українцям давно відомо. Однак «раби хунти», «розіп’яті хлопчики», «роздерті снігурі» та інша «кисельовщина» – це тільки верхівка айсберга. Насправді російська влада з дезінформацією як власного населення, так і всього світу працює набагато акуратніше. Робота, можна сказати, високопрофесійна. І щоб не втрапити на гачок, читачам, глядачам і слухачам потрібно бути дуже уважними. Особливо це стосується української діаспори – на те, щоб її приспати, РФ витрачає чималі гроші.

Найочевиднішим прикладом роботи російських «засобі масового одурманювання» була, і, на жаль, і досі є Україна.
Один із найразючіших прикладів – газета «Вєсті». Проросійська, а відтак – відверто антиукраїнська, вона неодноразово зазнавала критики з боку більшості українських політиків, але от біда – ніхто з нею нічого зробити не може.
Заснував її на «російські інвестиції» колишній редактор газети «Сегодня» (котра належить Рінату Ахметову) Ігор Гужва у 2013 році. Ставка журналіста в газеті становила 1000 доларів, тому до колективу швиденько перейшли не тільки купа працівників газети «Сегодня», а й журналісти з інших цілком поважних медіа.
З цього вже видно масштабність підходу «російських інвесторів» до справи: переманити професійних журналістів і змусити їх працювати проти України на безкоштовну кольорову щоденну газету.
Редакція «Вєстєй» стверджує, що тираж видання – 350 тисяч щодня.
У Києві, Донецьку, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Сімферополі, Севастополі газета поширюється безкоштовно.
Ба більше – біля метро у Києві за нею регулярно стоять черги.

Досі в Україні жодна партія, жодна політична сила, жоден олігарх, жодна громада не спромоглися на видання україномовної проукраїнської безкоштовної кольорової професійної газети. Про щоденну – взагалі і мови нема.
А росіяни розщедрилися.
Щоправда, з документів, котрі були знайдені в «Межигір’ї», з’ясувалося, що до фінансування газети був причетний олігарх Сергій Курченко. Однак після втечі Януковича Курченко теж зник з України, в травні його було оголошено у міжнародний розшук через підозри у відмиванні коштів, формування первинного капіталу угруповання шляхом привласнення грошових коштів, майна клієнтів, а також фінансування сепаратизму на півдні та сході України.
Однак Курченко втік – а газета цвіте і пахне.

Щоправда, в тому ж таки травні 2014 року в редакції газети «Вести» відбувся обшук, а податкова міліція заблокувала рахунки ТОВ «Вісті Мас-Медіа» та Ігоря Гужви, яким інкримінувалися фіктивне підприємництво, відмивання доходів та ухилення від сплати податків. Досудовим розслідуванням встановлено, що на рахунок ТОВ «Вісті Мас-Медіа» від фіктивної фірми надійшли кошти у сумі 93,6 млн. грн., які потім були легалізовані.
Але от біда – вже в червні про згадані злочини раптом всі забули. Газета виходить і далі.
Однак є одне цікаве «але».

Останнім часом газета трохи збавила оберти в політичному «цькуванні» України. Наголос з політики перемістився на суспільно-культурну тематику. Ніби на перший погляд все пристойно. Але деталі…
Наприклад, як зауважує журналіст Денис Казанський, у статті «Донецький аеропорт став фактором геополітики», автор кілька разів повторює кремлівську версію про те, що по центру Донецька стріляють з аеропорту, хоча доказів цьому немає ніяких, і навпаки, вже розібрали, що снаряди летіли з протилежного від аеропорту боку, якщо судити за кутом їх входження в асфальт.
В статтях про війну цитуються неперевірені джерела, версії російської пропаганди подаються як «альтернативне джерело інформації», донецького терориста Олександра Захарченка поважно називають «Главою ДНР» (саме так – з великої букви), ну і так далі. І все це – на фоні доволі цікавих матеріалів про освіту, культуру, медицину, економіку.
Читача «чіпляють» на корисну і цікаву інформацію – а вже з нею «доважують» точку зору Кремля або ж проросійських терористів зі Сходу – ніби так і має бути.

Якби щось подібне відбувалося в Росії – газету б закрили за підтримку тероризму ще до виходу першого номера. Принаймні, сайт «Кавказцентр», котрий висвітлює точку зору чеченських повстанців, був змушений ховати свій домен по всьому світу, а журналісти, матеріали котрих цей сайт передруковував, досі в Росії є небажаними гостями.
В Україні ж газету «Вєсті» з її «альтернативною точкою зору» досі чемно терплять.
Радіо «Вєсті», яке належить тому ж Гужві, частенько запрошує цілком поважних людей, добрих експертів – особливо тих, котрі не є дуже популярними у чинної влади. Люди йдуть на ефір, бо хочуть хоча б так донести інформацію до широкої аудиторії. А радіо, разом з думками експертів, потихеньку просовує і свою цілком зрозумілу точку зору.

Ще цікавішою є робота щоденної газети «Сегодня», котра належить холдингу Ріната Ахметова «Систем Кепітал Менеджмент». Щоденний тираж газети – 155 тисяч примірників.
Донедавна навіть середня ланка журналістського менеджменту газети вважала, що видання, попри критику української влади та антиукраїнські колонки відвертого і послідовного українофоба Олеся Бузини, у війні з Росією підтримує таки Україну.
І тут раптом Олесь Бузина стає шеф-редактором газети.
Хто не знає, Бузина – це та людина, котра навіть Генпрокуратуру України (а ГПУ, як бачимо – дуже ліберальна структура) змусила визнати, що його творчість, зокрема, книга «Вурдалак Тарас Шевченко» розпалює міжнаціональну ворожнечу. Подейкують, що батько Бузини був офіцером 5-го (ідеологічного) управління КДБ УРСР. Сам Олесь Бузина заявляє, що «його кредо – повернення Російської імперії».
Відтак з приходом у керівне крісло такого «цінного спеціаліста» газета «Сегодня» почала активно вживати слово «Новороссия», а поряд з думками українських експертів давати «версії» експертів, котрі, за дивним збігом, збігаються з точкою зору Кремля.
Для прикладу, обстріл маршрутки під Волновахою подається з версією терористів (котрих газета по-доброму називає сепаратистами). Мовляв, автобус стояв далеченько від зони ураження «граду», що спричинило версію, що це була, цитую, «провокація українських солдат, котрі скористалися обстрілом і підірвали біля автобуса міну, щоб звалити наслідки на деенерівців».
І все це – на фоні різних цікавих і навіть корисних новин – від того, як виростити городину на балконі, до особистого життя Ді Капріо та Ріанни.

Тобто стратегія вимальовується доволі чітка: на важливі питання уваги не звертати, чимпоменше політики, чимпобільше цікавого і розважального. А в крихти політики – обов’язково хоч десь, та й всунути точку зору Кремля і терористів. Мовляв, ми ж мусимо бути об’єктивними.
І таким чином відверту брехню подають як «альтернативне джерело інформації, яке має право на існування».
Незважаючи на те, що це «альтернативне джерело» вже позбавило права на існування, а точніше кажучи – цинічно вбило кілька тисяч українців.

Ще гірші справи – на українському телебаченні.
Відразу після новин з фронту, трауру і похоронів українцям вмикають серіали про російських мєнтів, військових і бандитів.
Ліпше би вже «Рабиню Ізауру» пустили.
А так в людини, в котрої цілий день в хаті працює телевізор, мусить або когнітивний дисонанс початися, або мізки логіку вимкнуть. Тут от репортажі з війни з Росією – а тут вже кіно про героїчних російських військових. І як би людина не хотіла – але для мізків серіал буде більш достовірним джерелом інформації, ніж новини. Хоча б тому, що в серіалі російська точка зору втовкмачується «тихою сапою», і не прямим текстом – а зображенням вчинків і життєвих ситуацій, з яких мозок вже «сам» робить висновки.
Тобто людина поволі адаптується до російської пропаганди, і те, що здавалося б дивним людині, котра не має такого постійного джерела інформації, для неї вже є більш-менш помірним. Все точнісінько так, як у всім відомій байці про те, як зварили жабу – воду підігрівали потроху, жабі було ліньки виплигувати, вона сподівалася адаптуватися…

«Розважалівка» відсовує важливі питання на задній план – а тоді раптом виявляється, що виробники «розважалівки» привозять в твою країну «гради» і починають з них стріляти…
І навіть «гради» не можуть змусити українське суспільство таки нарешті взятися за ті «засоби масової одурманізації».
Всі тільки ходять і бідкаються, мовляв, он закриють «Вєсті» – а що ж люди читати будуть? Та й взагалі – як їх закрити, адже навіть ГПУ не може зловити ті газети на антиукраїнській пропаганді? Ніби та пропаганда є – а ніби й немає…
Тим часом відомі медіа-експерти криком і ґвалтом закликають владу дозволити рекламувати в ЗМІ алкоголь, тютюн і ліки, що не вимагають рецептів - аби, мовляв, ЗМІ вижили в час війни і кризи. Панове, вам мало того, що й так кількість громадян в Україні через війну і економічну кризу зменшується – то ви хочете ще й своєю рекламою читачів догробити?
І чомусь жодному «медіаексперту» не приходять до голови прості і банальні речі.

Що для того, щоб громада була морально здоровою, їй необхідні якісні ЗМІ. Тому бізнесмени, які насамперед зацікавлені в тому, щоб громада була морально здоровою, повинні ці якісні ЗМІ підтримувати. І думати, куди давати рекламу. Бо, як доводить новітня історія України, на окупованих землях бізнесу не побудуєш.
Якби на Донбасі були якісні ЗМІ, а не «розважалівка» з російською пропагандою, російським фсбшникам не було б за що вчепитися, їх би здали в СБУ на другий день роботи. І бабусі б не стояли із плакатами «Путин, введи войска». І тих фсбшнків, які намагалися за бабусь ховатися, самі б бабусі і скрутили, ще й до міліції б дотягли.

Реклама в якісних ЗМІ – це не тільки спосіб популяризації свого товару, це ще й підтримка здорового морального духу громади, вміння громади тверезо мислити і оцінювати ситуацію. І це є найліпший спосіб захистити свій бізнес і найкраща стратегія довготермінового інвестування грошей. Коли рекламодавець вкладає свої кошти в «розважалівку» – так, він отримає прибуток в короткотерміновій перспективі. Але громада, котра звикла жити «розважалівкою», не зможе захистити ні сама себе, ні своїх бізнесменів.

Відтак і питання існування ЗМІ, котрі використовують російську пропаганду, теж порівняно просте: перекрити потік фінансування з Росії, а в Україні – тиснути на місцевих рекламодавців, котрі своїми грошами ці ЗМІ підтримують.

З подібними проблемами свого часу мусіла давати раду Литва, і от що радять українцям литовські спеціалісти.

«Як інструмент пропаганди, Росія намагалася перебрехати історію Литви. Навіть про події 13 січня 1991 року, коли сталася «кривава неділя», російські пропагандисти нам же розповідали, що це литовці самі своїх розстріляли. Я вже не кажу про те, що, мовляв, в 1940 році ми самі попросилися у Сталіна в Радянський Союз. Але ми почали на це реагувати...
На грубу пропаганду ми реагували грубо– закривали їхні канали. Отримали від європейських організацій чимало обурень, мовляв, це зазіхання на свободу слова. Ні, друзі, пропаганда– це не свобода слова. Але це лише видима вершина айсберга інструмента пропаганди. Це той шматок, який ми бачимо, і з яким боремося. Але ж є ще інші засоби. Кремль воює за наші голови не лише відкрито, а й через наші ж корупційні канали. І це дуже велика загроза. Скажу відверто, я не стільки боюся російської пропаганди на російських каналах, скільки такої ж інформації– на наших каналах. А вони через громадські організації, політичні партії активно знаходять литовськомовні корупційні медіа. І співпрацюють із ними. А це– важче розпізнати. Наші спецслужби фіксували факти, коли немалі гроші для найрізноманітніших завдань та впливів з’являлися з Росії на наших каналах.
Інформаційна війна– це не лише війна проти Литви чи України. Більша проблема– атаки на західний світ. Чому більша? Бо вони, на відміну від нас, не можуть розпізнавати пропаганду, адже не мають на неї імунітету. І тим більше– вони не можуть з нею боротися. Тому сьогодні треба говорити про глобальну інформаційну війну. Литва на європейському рівні вимагає переглянути стратегію інформаційної безпеки Європи, зокрема ми просимо ЄС чітко розрізняти свободу інформації та пропаганду.
Ми повинні спільно потурбуватися про те, як, очистивши наші з вами голови від пропаганди, боротися з цим злом у глобальних масштабах», – розповідає в інтерв’ю газеті «День» депутат Сейму Литви, екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубіліус.

І тут ми доходимо до найважливішої проблеми: зараз Росія активно взялася за інформаційну атаку на західний світ, і зокрема – на українську діаспору.
За вже відомою стратегією, намагатимуться відвертати увагу від війни в Україні на «розважалівку», використовуватимуть авторитетних українських громадян, котрі втомилися від війни, або ж загалом мають точку зору «та навіщо мені той Донбас, най забирають, держава не збідніє». А коли аудиторія звикне – дивись, можуть і про «Новоросію» почати…

Тому як би не хотілося забути про війну – не маємо права. Хоч як би ми не втомилися, але ми мусимо підтримати Україну. Без допомоги української діаспори, Литви, Естонії, Польщі, всіх, хто має імунітет до російської пропаганди, у цій війні не переможеш. Мусимо згуртуватися і дати відсіч ворогу. На карті не тільки Україна – а й ціла планета. Мусимо триматися. І мусимо пильно зважати на те, що ми дивимося, слухаємо, читаємо. Мусимо уважно ставитися до того, кого ми підтримуємо своєю увагою, своєю рекламою, своїми матеріалами. Ворог хитрий і наполегливий. І якщо економічна криза в Росії поглиблюватиметься – то цілком можливо, що не тільки в Україні російські ЗМІ намагатимуться випросити рекламні бюджети у підприємців. Тому потрібно бути дуже і дуже уважними – щоб не вийшло, що «за наше жито нас же ж і бито».
Ворог хитрий – але ми маємо багатий досвід. Тож будьмо пильні – і разом переможемо.