Інформацію зі Сходу України маємо щодня. Але вона доволі суб’єктивна, фрагментована і часто поверхова. Потреба в інформації систематизованій назріла давно – насамперед – в аспекті думок і ставлень мешканців тамтешніх місць.

Адже, скажемо відверто – більшості українців не зовсім зрозуміло, які суспільні настрої на тій частині Донбасу, яка нині під українською владою?
Навесні, коли почалися перші сепаратистські виступи, чимало мешканців Донбасу їх підтримувало і воліло відірватися від України хоча би у складі так званої Новоросії (самопроголошені ДНР+ЛНР).
Чи протверезила їх сваволя, безправ’я та безгрошів’я, які запанували, за свідченнями ЗМІ, на окупованій частині Донбасу? Що вони про це знають?
Чи задоволені вони, що перебувають під українською владою?
Як вони розуміють сутність того, що відбувається і кого звинувачують у своїх бідах?
На всі ці питання спробували відповісти соціологи, презентуючи ледь не перше соціологічне дослідження, яке було проведене на звільнених територіях Сходу України.
Презентація викликала великий інтерес, було багато телекамер, преси.

Хто досліджував

і хто допомагав?

Опитували мешканців двох знакових міст української частини Донбасу – Слов’янська і Краматорська.
Слов’янськ, як відомо, доволі довго був своєрідною «столицею» російських найманців та місцевих сепаратистів. Саме там був штаб їхнього «головнокомандувача» Гіркіна-Стрєлкова. Навіть через промовисту назву міста сепаратисти та їхні прихильники, зокрема, і російські ЗМІ, вважали Слов’янськ своєрідним форпостом боротьби проросійських бойовиків з так званими «бандерівцями», тобто, антиросійськи налаштованими українцями, так би мовити, столицею слов’янства на теренах колишнього СРСР.
Краматорськ – це масштабне промислове, робітниче місто, там існує знаменитий потужний завод, що дає роботу багатьом місцевим мешканцям.
Отож, думки мешканців цих двох міст дають уявлення про суспільні настрої краю, хоча й неповне, бо на українській визволеній частині Донбасу є ще чимало менших міст, містечок і, звичайно, сіл. Охопити і їх дослідженнями – справа майбутнього.
Опитування в обох містах проведено відомим в Україні Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Але в кожному з цих міст Фонд спирався на іншу соціологічну структуру.
Так, у місті Слов’янськ опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно зі соціологічною службою Центру Разумкова з 22 по 27 листопада 2014 року. Опитано 510 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки – 4,4%.
Дослідження у м. Краматорськ проведено Фондом спільно зі соціологічною службою «Ukrainian Sociology Service» з 22 по 27 листопада 2014 року. Опитано 500 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки – 4,4%.
Теоретична похибка об’єднаної вибірки не перевищує 3.2%.
Тобто, дослідження є серйозним, і його результати, безумовно, цінні.
Дослідження проведено в рамках новоствореного проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Українська ініціатива зміцнення громадянського довіри (UCBI)» і ним же профінансовано. Сподіваються, що будуть і наступні проекти цієї програми.
Зазначу, що опитувальник був російською мовою, зважаючи на переважну російськомовність місцевого населення. Але презентація результатів та дискусія під час Круглого столу відбувалися українською.

Круглий стіл

Підсумки дослідження були презентовані 19 грудня в агентстві «Укрінформ» у форматі Круглого столу.
Його назва: «Донбас: про що думають, на що сподіваються і чого бояться мешканці звільнених територій (громадська думка мешканців Слов’янська та Краматорська)».
Формат Круглого столу передбачав не тільки інформацію про результати дослідження, але і дискусію. Вона, до речі, відбулася доволі жваво.
Жаль, що не змогла взяти в ній участь запрошений народний депутат Ірина Геращенко, Уповноважена президента з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі – у неї якраз було засідання Комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції, який пані Ірина очолює.
Учасниками Круглого столу були:
• Ірина Бекешкіна – директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»
• Андрій Биченко – директор соціологічної служби Центру імені Разумкова
• Олександр Вишняк – директор фірми «Ukrainian Sociology Service»
• Валентин Краснопьоров – громадський діяч
• Володимир Кухар – громадський діяч, військовослужбовець Збройних сил України, 12-го батальйону територіальної оборони
• Руслана Лижичко – співачка, громадський діяч
• Олег Рибачук – керівник громадської організації «Центр UA»
• Марія Томак – Центр Громадянських свобод
До дискусії могли долучатися – і долучалися – журналісти і гості Круглого столу.

Презентація результатів

Засідання Круглого столу та презентацію підсумків проведеного дослідження відкрила директор Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна. Вона розповіла, як планувалося та відбувалося це опитування, що собою являла вибірка опитаних і акцентувала увагу присутніх на основних цифрах та підсумках дослідження.
Перш за все, І. Бекешкіна наголосила, що опитувальник був дуже обширним – всього люди відповідали на 78 питань. Причому, багато питань вимагали вибору з декількох варіантів, що породжувало складнощі – опитані довго обдумували, як відповісти, і було видно, що деяких питань побоювалися.

Ірина Бекешкіна

Взагалі, страх був помітним. Населення, яке побувало під бойовиками і терористами, і нині, коли перебуває на території, яка контролюється українською владою, страху не позбулося. Тим більше, що багато людей мають знайомих і родичів на окупованих територіях, так що інформацію «звідти» вони отримують. Зокрема, й інформацію про розправи над тими, хто налаштований проукраїнськи або лояльний до центральної влади України. І вони подібної розправи побоюються, тим більше, що періодично «звідти» прибувають своєрідні емісари, які залякують мешканців української частини Донбасу. Заявляють, що скоро прийдуть, візьмуть тут владу і тоді, мовляв, з’ясують, хто служив «укропам», – як вони називають українців.
Серед опитаних жінок було на 15% більше, ніж чоловіків. Молоді було мало – лише 19,4% – вона, здебільшого, або виїхала, або ж влилася у лави тих, хто воює по обидва боки барикад.
Тональність відповідей можна краще відчути, якщо знати, що частка людей віком від 54 років була дуже значною – 34,6%. Старші люди цієї зони більш песимістичні, обережні і мало на щось добре сподіваються.
Має значення і те, що осіб з вищою освітою серед них було близько 19%, а 65% складали люди, що мали лише незакінчену або повну середню освіту. Звідси зрозуміло, чому так легко ловляться вони на пропаганду й утворюють доволі стійкі і подекуди примітивні стереотипи щодо України, Євромайдану, центрального уряду, Євросоюзу і т. п. Відповідно до рівня освіти і професійної кваліфікації. Спеціалістів лише 11%, службовців – 8,4%, кваліфікованих робітників – 14,6%. А ось пенсіонерів, домогосподарок, непрацюючих – понад 52%.
Які відповіді від такої вибірки можна було чекати? Відповідь очевидна – це дуже консервативна група людей. Такі в них і відповіді.
За національною ознакою вважають себе українцями 75% з них, а росіянами – лише 21%. Але, скоріш за все, українці вони лише за паспортом. Розмовляють, здебільшого, російською (причому, 64% спілкуються виключно російською, а 40% – залежно від обставин – обома мовами). Цінностей українства у них зовсім небагато, української свідомості теж бракує.
До Московського патріархату належать з опитаних 35,8%, до УПЦ КП – 18%, не релігійні – 26,5%.
Отже, читачам стає більш зрозумілим узагальнений портрет мешканців Донбасу, опитаних у цьому дослідженні. Сподіватися на те, що ці люди будуть відчувати себе переконаними українцями, не доводиться.
Хоча й зрозуміти їхні повсякденні потреби та страх повторення військових дій можна і потрібно. Трагедія цього краю наклала відбиток на їхню свідомість. Враховуємо і те, що багато проукраїнськи налаштованих мешканців виїхали з цих місць і тим зменшили питому вагу проукраїнських відповідей.

Виступи соціологів

Першими взяли слово керівники двох соціологічних служб, які проводили опитування своїми командами – Андрій Биченко – директор соціологічної служби Центру імені Разумкова та Олександр Вишняк – директор фірми «Ukrainian Sociology Service».

А. Биченко

Узагальнюючи їхні відповіді, наведемо основні результати опитування.
Потреби, побоювання, найважливіші проблеми з точки зору місцевого населення, виявлені ними, наступні:
• Мешканці Слов’янська і Краматорська серед актуальних для них потреб називають роботу (19,6%), медикаменти (18,8%), наведення порядку в місті та повноцінну роботу міліції (17,3%), нормалізацію роботи державних служб (17, 2%), ремонт житла (13,8%), надання медичного обслуговування (12,2%), а також – тепло в квартирах (11,5%).
• Найбільш поширеним страхом місцевого населення є відновлення бойових дій у місті – як у Слов’янську (86%), так і Краматорську (66%). На другому місці в списку основних побоювань городян – невиплати зарплат і пенсій у Слов’янську (49%) і холод у квартирах у зимовий період у Краматорську (27%), далі в Слов’янську – страх втратити роботу, а в Краматорську – страх невиплати пенсій і зарплат.
• Проблемами, які потрібно вирішувати першочергово, мешканці Слов’янська вважають ремонт зруйнованого житла (70%), відновлення роботи підприємств та створення нових робочих місць (65%), а також – відновлення зруйнованої інфраструктури (доріг, теплових, газових і електромереж) (40%). Запуск підприємств і відновлення інфраструктурної мережі – першочергові проблеми і з точки зору мешканців Краматорська. Разом з цим, на третьому місці в цьому місті – необхідність вирішення проблеми з налагодженням роботи всіх державних служб та установ.
• Більшість мешканців обох міст (65%) вважає, що для вирішення пріоритетних для них проблем деякі заходи влада робить, проте недостатньо.
• Посильну участь у відновленні Слов’янська готові прийняти 31% його населення (23% – безоплатно, ще 8% – хоча б за помірну плату). Не мають такої можливості (здоров’я, зайнятість та ін.), однак хотіли б долучитися до волонтерської роботи в місті 18%, а ось неготових, у принципі, брати участь у відновленні життя Слов’янська – 32% його мешканців. У Краматорську частка готових братися за відновлення життя в місті менша – 19%, а от тих, хто не готовий, навпаки, більша – 42%.
• На практиці місцеві мешканці бачать свою можливу участь, насамперед, у вигляді сприяння приїжджим волонтерам у поширенні гуманітарної допомоги – 11%, і тільки потім – у прибиранні сміття та розвалин (8%), занять з дітьми та допомоги покинутим тваринам (по 7%). Патрулювати вулиці і допомагати таким чином навести порядок у містах готові лише 5% мешканців Слов’янська і 2% – Краматорська.

О. Вишняк

Фактор Росії у сприйнятті місцевих мешканців вагомий, як у негативному, так і в позитивному для них значенні:
• Велика частина населення Краматорська (49,5%) вважає Російську Федерацію стороною конфлікту на Сході України, в той час, коли громадська думка мешканців Слов’янська розділилася майже рівноцінно між тими, хто Росію стороною конфлікту вважає (33%), не вважає (35%) або не може сформулювати однозначну відповідь (32%).
• Мешканці Краматорська бачать роль Росії в конфлікті на Сході, насамперед, у постачанні збройних формувань «ДНР» і «ЛНР» зброєю (57,5%), а також участю збройних сил самої Росії в бойових діях на боці «ДНР» і «ЛНР »(42%). Всі відсоткові частки пораховані стосовно тих, хто не заперечує участь РФ у конфлікті.
• Сприйняття мешканцями Слов’янська ролі Росії на Донбасі відрізняється від позиції городян Краматорська. У Слов’янську більша частина респондентів вважає, що роль Росії проявляється, насамперед, у наданні Донбасу гуманітарної допомоги (54%), на другому і третьому місцях – постачання збройних сил «ДНР» і «ЛНР» зброєю (43%). А в Краматорську роль Росії бачать, насамперед, у постачанні «ДНР» і «ЛНР» зброєю (57.5%) і в участі Збройних сил РФ у боях на боці цих формувань (42%).
• Між Україною і Російською Федерацією триває війна – так вважають 43% населення Краматорська, в той час, коли не згодні з цим 33%, і ще 24% важко відповісти. У той же час у Слов’янську тільки 26% місцевих мешканців вважають, що між Росією й Україною розгортається війна. На противагу їм 40% населення війни між двома державами не бачать.
На питання – що повинно бути зроблено для досягнення миру на Донбасі – відповіді розподілилися таким чином:
• У Слов’янську 81% населення вважає, що українському уряду варто йти на компроміси з Російською Федерацією, причому, 67,5% з них підтримують будь-які можливі компроміси і ще 14% вважають, що на компроміси йти варто, але не на всі.
• Ставлення до можливості компромісу з лідерами «ДНР» і «ЛНР» заради миру на Донбасі приблизно таке ж. У Слов’янську населення більш схильне до будь-яких домовленостей між псевдореспубліками та українською владою (63%), ніж у Краматорську (22%), серед мешканців якого більше радикально налаштованих громадян – 22% – вважають, що мир на Донбасі не може бути встановлений, поки не переможе одна зі сторін конфлікту.
• Серед заходів, необхідних для встановлення миру на Донбасі, мешканці Слов’янська і Краматорська чітко виокремлюють два. Так, з одного боку, 31% населення Слов’янська і 25% мешканців Краматорська вважають, що необхідно надати Луганській та Донецькій областям особливий статус у межах України. З іншого боку, для відновлення миру в регіоні потрібно успішно відновити нормальне життя на тій території Донбасу, яка контролюється українською владою – так вважають 29% мешканців Слов’янська і стільки ж у Краматорську. На третьому місці серед необхідних для досягнення миру заходів для мешканців Слов’янська – відмова України від перспективи членства в НАТО (11%), а для населення Краматорська – примус Росії до припинення її втручання в конфлікт на Донбасі (посилення санкцій і міжнародного тиску) (19%).
Підштовхуючи опитаних осмислити ситуацію на Донбасі, соціологи отримали такі відповіді на питання – хто винен і що робити?
• Донбас повинен залишатися частиною України – така позиція більшості мешканців Слов’янська і Краматорська: або на тих же умовах, що і раніше (27%), або з більшою незалежністю від Києва (45%). За майбутнє Донбасу у вигляді незалежної держави («ДНР» і «ЛНР») висловилися 7% респондентів і ще 5% бачать Донбас частиною Російської Федерації.
• Головними винуватцями того, що зараз відбувається на Донбасі, мешканці Слов’янська і Краматорська вважають нинішнє керівництво України (77% і 68%, відповідно), а також представників колишнього режиму – Віктора Януковича і його оточення (47% і 38%). Крім цього, мешканці Слов’янська звинувачують у тому, що відбувається США (36%), українських олігархів (36%) і Майдан, що розколов Україну (37%). Для 37% мешканців Краматорська третім винуватцем нинішніх подій є Росія.
• Відповідальними за відновлення Донбасу мешканці обох міст вважають центральну владу, президента, уряд (84%), місцеву владу (30%), а також – олігархів (24%).
Здебільшого, критичною а то й негативною була оцінка діяльності місцевої влади:
• Роботою місцевої влади велика частина населення незадоволена – 47% мешканців Слов’янська і дещо більше – 52% мешканців Краматорська. При цьому, якщо в Слов’янську кожен четвертий задоволений роботою місцевих органів влади, то в Краматорську задоволені лише 13%.
• Що стосується конкретних причин невдоволення місцевою владою, то в обох містах в першу трійку входить неефективність місцевих органів влади (27%), нерозуміння потреб місцевого населення (24%) і погана організація роботи (18%). Примітно, що в Краматорську набагато більш поширеною причиною невдоволення владою називали корупцію (23%), у той час, коли в Слов’янську цю причину назвали 12%.
Донецький соціолог Оксана Панькова оцінювала результати дослідження немов би з двох точок зору. В Донецьку у неї залишилися рідні, друзі, знайомі, і вона чудово розуміє їхні настрої, знає ситуацію предметно.
Але сама Оксана нині біженка, влаштувалася працювати в столичному інституті, тож бачить ситуацію на Сході і з позиції Києва.

Донецький соціолог, а нині – біженка і співробітник київського науково- дослідного Інституту Оксана Панькова

Вона теж переконана, що для мешканців Краматорська сьогодні вже не є головним питанням, хто винен у конфлікті, для них сьогодні проблема номер один – позбутися страху повтору війни: «Вони покладають величезну надію на владу, яка забезпечить там мир і порядок. І люди зможуть спокійно жити, спокійно виховувати своїх дітей».
Соціолог дала своє пояснення різниці настроїв у Слов’янську та Краматорську: «У Краматорську була розвинена промисловість, зараз уже працює більшість підприємств, налагоджується туризм, розвивається готельне господарство, що у Слов’янську складніше зробити».
За словами Оксани Панькової, громадська активність людей у звільнених містах досить потужна. Величезну допомогу у відбудові міста та відновленні соціальної інфраструктури надають і промислові підприємства. «Населення Донецька перекочовує до Краматорська, і люди тут уже зазначають позитивні зміни, – зауважила соціолог. – У Краматорську зростає готельний бізнес, добре йде торгівля, розвивається бізнес таксі, потреба в якому теж збільшилася. Людям потрібен лише мир та спокій, і вони самі відновлять все те, що зруйновано», – акцентувала Оксана Панькова.
Вона гаряче підтримала зусилля волонтерів, зокрема, Руслани, щодо надходження в окуповану зону продовольства: «Там люди з голоду помирають!» – декілька разів дуже емоційно повторила О. Панькова – Низький Вам уклін, Руслано!»
Таким чином, соціологи дали чималий конкретний матеріал для аналізу і дискусії.

Дискусія

Колишній віце-прем’єр з питань європейської інтеграції, а нині – громадський діяч Олег Рибачук

Керівник громадської організації «Центр UA» Олег Рибачук вважає, що потрібно багато уваги приділяти саме громадам цих звільнених територій, і найкращим вирішенням проблеми може стати відчутне покращення життя саме в цих невеличких містечках.
«За останній час ми з командою декілька разів побували у північній Донеччині, відвідали 8-10 містечок, де громади кардинально різняться своїми настроями, – розповів експерт. – Але що об’єднує всі ці громади – вони вперше зі здивуванням для себе зрозуміли, що можна зустрічатися, спілкуватися, що в кожному з цих містечок є громадські організації.
Але є й типова проблема – немає взаємодії між представниками малого й середнього бізнесу, студентством окремо і громадськими активістами окремо. Ми це зрозуміли і буквально наступного тижня будемо відкривати майданчики комунікацій між цими десятьма містечками.
«У будь-якій країні саме активні громадяни, активні бізнесмени, активна молодь ніколи не складають більшість. Але цю ситуацію можна і потрібно ламати, просто допомагаючи громадам, навчаючи їх і готуючи вже зараз до того, що наступного року вони можуть значно посилити представництво собі подібних у місцевих органах місцевої влади», – наголосив експерт.
Аналізуючи результати дослідження, громадський діяч Валентин Красноперов зазначив високий рівень відповідей (42%) мешканців Слов’янська щодо отримання ними гуманітарної допомоги. У Краматорську таких виявилось лише 13%.
«Більшість такої допомоги довезли до Слов’янська саме волонтерські рухи, – каже Валентин Красноперов. – Тому й не дивно, що люди в Слов’янську, як показує дослідження, більше знають про своїх активістів, знають, що в їхньому місті діють громадські організації».
Валентин Красноперов переконаний, що й громадська активність у Слов’янську зростає, а міф про патерналістську психологію регіону треба розвіювати. «Якщо порівняти нинішню громадську активність у Слов’янську з тією, що була 3-5 років тому, то зміни сталися відчутні.
Сьогодні на півночі Донеччини дуже багато людей самоорганізуються в громадські організації, пропагують патріотизм, залучають до активної роботи студентство. І якщо громадські активісти з усієї України впроваджуватимуть свій досвід саме в Донецькій і Луганській областях, то ситуація там буде ще кращою».
Не розділяє оптимізм колег із приводу результатів опитування громадський діяч, журналіст, а нині військовослужбовець Збройних сил України, 12-го батальйону територіальної оборони Володимир Кухар. Він виступив доволі жорстко і звернув увагу на те, що дуже багато у відповідях людей займають позиції «не визначився», «не хочу казати», а це означає, що колись ця невизначеність обернеться супроти держави.
«Опитування показує, що «вата» головного мозку» поки що непереможна. І це на території, яка контролюються законним українським урядом… А є ще сіра зона – Станиця Луганська, Первомайськ, трохи ближче до Лисичанська... Якщо війна так впливає на погляди людей, що живуть на звільнених територіях, то можна лише здогадуватися, що люди думають там», – зауважив військовослужбовець.
Краматорськ, за даними опитування, виглядає трохи позитивніше, ніж Слов’янськ, каже Володимир Кухар, але лише одна цифра, на жаль, перекреслює все те хороше, про що кажуть мешканці Краматорська.
На запитання «Куди саме ви хотіли б виїхати?» 40% громадян відповіли, що воліли би переїхати до Росії. «В таких умовах мене часто запитують колеги, що я там роблю, для чого захищати цих людей?»
Відповідь військовослужбовця на це питання була дуже простою: «Я там особисто не займаюся захистом тієї чи іншої особи або групи осіб. Я там захищаю територіальну цілісність України, відновлення суверенітету всієї території».
А завдання громадського суспільства, на думку Володимира Кухара, має полягати, зокрема, і в тому, щоб не дати оцій невизначеності й байдужості розповзтися на всю країну.
Активістка Центру громадянських свобод Марія Томак розповіла, що повернулася з поїздки звільненими містами на півночі Луганщини, і головне, з чим там зіштовхнулися волонтери – це страх. Люди бояться, попри те, що живуть на звільнених територіях, попри те, що там відбувається ротація в місцевій владі. «Насамперед, бояться представники бізнесу, – каже Марія Томак, – бо ці люди не пов’язані з громадською діяльністю і не звикли до певної публічності. Вони мотивують цей страх тим, що колись їм будуть стріляти в спину. Вони бояться повернення бойовиків, бояться тих, хто ходив поруч і в будь-який момент може зрадити, так як це відбувалося під час окупації».
Громадська діячка пояснює: людей лякає приклад тих містечок, які після звільнення українськими військовими знову опинилися під контролем бойовиків, а тому вони й не виявляють соціальну активність, боячись покарання за свою громадянську позицію.
Але самій владі критично важливо перетворити звільнені міста на приклад того, яким може бути новий український Донбас. «Звільнені території повинні бути перетворені на такий собі форпост. І там має бути проведена грандіозна робота – просвітницька, культурна, гуманітарна – щоб ситуація там стабілізувалася», – каже Марія Томак.

Руслана Лижичко – активний волонтер та Володимир Кухар – доброволець

Шукати компроміси у вирішенні проблем східних регіонів закликала й співачка та громадська активістка Руслана Лижичко. Вона акцентувала на тому, що більшість мешканців Донбасу, з якими їй довелось спілкуватися у процесі відвідин гарячих точок регіону, нарікають на загальне байдуже ставлення до них.
«Вони мені кажуть: «До нас ніхто не звертається, ми не відчуваємо, що до нас ідуть сигнали… Це узагальнені, звісно, речі, а не дослідження, але таких людей багато. І як нам у цій ситуації діяти?»
Руслана каже, є три варіанти – закрити очі; казати те, що нам хочеться або вигідно; і справді дивитися реальності в очі.
«Ця тема потребує серйозної дискусії, – розмірковує Руслана. – Бо це дуже тонка хірургія на рівні тонких нюансів емоційного спілкування між нами.
Ані соціальні ролики, ані якісь промови не врятують ситуацію, доки ми самі за неї серйозно не візьмемося. Ми самі маємо пов’язати цей гарний віночок між нами. Бо скільки буде людей, стільки буде й нюансів, стільки буде й проблем. Треба шукати компроміси і вирішення цих питань кожен на своєму місці», – підсумувала Руслана.
У дискусії брали участь і інші учасники Круглого столу, журналісти ставили свої запитання.
Запам’ятався несподівано жорстка відповідь А. Биченка на питання – а що робити далі в Донбасі? Соціолог рішуче відрізав: «Атакувати, визволити українську землю, а бандитів та терористів розстріляти».
Між іншим, проведене ним же опитування показало, що на силовий варіант розвитку подій мешканці Донбасу розраховують найменше.

Підсумки

У завершальному слові пані Ірина Бекешкіна особливо виокремила ту групу мешканців, які висловили готовність активно долучитися до відновлення життя у них за місцем проживання: «Це – меншість, так. Але я певна, що ця активна меншість консолідується, буде активно співпрацювати з місцевою владою, і місцева влада повинна розуміти, на кого спиратися в цих містах. Якщо до цієї роботи будуть долучені місцеві ЗМІ, а не столичні. Проблема в тому, як все це об’єднати».
Пані Ірина резюмувала: «Життя на звільнених територіях поступово налагоджується й істотно відрізняється від життя людей, які перебувають на окупованих територіях. І саме успішне відновлення нормального життя на тих територіях Донбасу, які контролює Україна, більшість опитаних мешканців Слов’янська і Краматорська вважають визначальним у встановленні миру на сході України.
Проведений Круглий стіл дав чимало корисної інформації. Під час дискусії неодноразово порушувалось питання – як передати ці результати владі? Чи захоче вона враховувати їх при плануванні державної політики на звільнених територіях Донбасу?
Ризикну запитати: а чи є у влади там якась чітка політика? Чи поки що тривають роздуми – якою її бути. Ось губернатор Луганщини Геннадій Москаль 22 грудня сказав: «Компенсувати постраждалим людям втрачене житло та майно держава поки що не може – відповідна постанова Кабміну так і не підписана. Однак, ми намагаємося допомогти іншим шляхом».
Інші шляхи добрі, коли є основний шлях – державна політика, зокрема, і щодо Донбасу, його звільнених та окупованих частин. Швидше б вона була обдумана, сформульована і почала реалізовуватися. Бажано при цьому спиратися на науковий підхід, зокрема, і на соціологію, перші результати якої вже оприлюднено. У них потрібно вчитатися.