250-кілограмовий рекорд Віктора Кочмаря зафіксовано

Богатир гне підкову

Настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Червоноармійське, Болградського району, Одеської області, отець Віктор відомий далеко за межами України. Під мирським ім’ям Віктора Кочмаря знає й шанує світ як автора багатьох світових рекордів у силовому триборстві – пауерліфтингу – володаря чотирьох золотих нагород на чемпіонатах світу.
Останню він завоював 14 листопада 2014 року у Києві, де відбувалися змагання на Кубок світу під егідою світової федерації GPA. На сьогодні колекція нагород настоятеля налічує 53 золотих і 4 срібні медалей. Він – 20-разовий чемпіон України з пауерліфтингу. Особистий рекорд (він же – і світовий) Віктора Кочмаря у жимі штанги з положення лежачи – 250 кілограмів.

Залізо 43-річний рекордсмен тягає вже понад 20 років. А на свій перший турнір священик потрапив випадково. Приїхавши у справах до Ізмаїла, побачив афішу і вирішив спробувати свої сили в обласних аматорських змаганнях із пауерліфтингу. Почувши прохання отця, організатори чемпіонату здивувалися, але заявку прийняли. Ще більшим було їхнє здивування, коли священик одним махом обійшов усіх суперників, з легкістю піднявши 190-кілограмову штангу. Після такого тріумфу Віктора Кочмаря почали запрошувати спочатку на всеукраїнські чемпіонати, а потім – і на європейські та світові змагання.
Перед виходом до снаряда священик-богатир обов’язково читає «Отче наш». Силовими видами спорту захопився ще в армії. Потім продовжив під час служби в міліції. Дослужився до прапорщика, але невдовзі зрозумів, що погони – не його покликання. У семінарію вступив потайки від батьків, бо вони точно були б проти цього. Передусім, батько – старий комуніст.
«Спортом я займаюся давно, це для мене не в новинку, – розповідає багатократний чемпіон. – А до церкви ходив, стільки себе пам’ятаю. Усі мої рідні були люди глибоко віруючі. Тому моє рішення служити Богу визріло не за один день. У поєднанні релігії й спорту жодних протиріч бути не може. Людина, яка долає нелегку дорогу професійного спортсмена, докладає титанічних зусиль. Це свого роду проповідь. Це проповідь нормального життя, а не того, яке нерідко обирає молодь, гайнуючи весь свій час у барах чи біля комп’ютерів. Спорт на користь духовному розвитку. Та і Священне Писання фізичні навантаження заохочує».

Церква у селі Червоноармійському була зруйнована у період розгулу атеїзму. Пізніше селянам виділили інше приміщення. Але воно фактично було непридатним – без підлоги, з дірявими стінами й дахом. Нині церкву не впізнати. Чимала заслуга в цьому отця Віктора, який кілька років поспіль після прибуття сюди на службу провів у неустанних клопотах про тутешній храм. При ньому тепер діє і недільна школа.
Участь у змаганнях потребує чималих витрат. Одного разу один допитливий публіцист довідався від дружини отця Віктора, що на поїздку на чемпіонат витратили кошти за бичка, якого цілий рік вирощували. «Суть не в цім, каже священнослужитель. – Просто неможливо ходити весь час із простягнутою рукою. У нас, на жаль, дуже мало уваги приділяють силовим видам спорту. На змагання приїздять спортсмени з Америки, Ірану, Іраку, Азербайджану, Пакистану… У всіх – підтримка спонсорів, влади, керівництва міст і штатів, честь яких вони захищають. У нас цього немає. Хоч українські силачі – найкращі, й рівних їм сьогодні, вважай, немає, а ось умов для тренувань і фінансової підтримки вони не мають».
Чимало відомих силачів, знайомих з отцем Віктором, приїздять до нього вінчатися, хрестити діток. «Як, – питають – за цих умов можна досягти таких високих результатів?» – «З Божою поміччю», – відповідає їм священик.

Фото зі соціальних мереж