Багато тисячоліть тому струмок петляв по м’яких молодих породах плато, пробираючись на південь. Земля піднімалася, і потік почав пробивати собі дорогу, стесуючи породу частинками гравію і піску, вимитими вище, за течією. У результаті, утворився каньйон Зайон – звивиста ущелина, що місцями досягає глибини 762 м, її прорізає піщаник Навахо, що лежить нижче від більш давнього вапняку Кайбаб. У той же час сформувалися й інші каньйони й ущелини, але каньйон Зайон на річці Верджинія завжди привертав найбільшу увагу.

Він був відкритий мормонами, які дали йому ім’я Зайон (Сіон), у 1860-х роках, але досліджено його тільки в 1872 році. У 1919 році територія навколо каньйону площею 383 кв. км оголошена національним парком; у 1956 році вона збільшилася до 596 кв. км. Національний парк «Зайон» є вражаючою колекцією скельних формацій, вирізаних, головним чином, з основної місцевої породи – пісковику Навахо. Приголомшливе враження справляють високі скелі, похмурі брили і глибокі прірви парку, що переливаються всіма відтінками – від полум’яно-червоного до ніжно-рожевого. Як і в Гранд-Каньйон, сонце та пори року виграють квітами в парку «Зайон», постійно їх видозмінюючи.
«Зайон» по праву пишається безліччю разючих природних визначних пам’яток.
Чекерборд-Меса – це грандіозна брила пісковику, що нависає над дорогою, її поверхня ніби поділена на квадратики вітром і водою. У каньйоні Веркін природна арка з’єднує дві скелі, а масивний Грейт-Уайт-Троун зі своєю абсолютно плоскою вершиною височіє серед червоних скель. Найвища точка парку – гора Вест Темпл, що піднімається на висоту 1158 м над дном каньйону. Тауерс-оф-те-Верджинія – це група гострих скель, що простягаються вздовж західної стінки каньйону, а природний амфітеатр Темпл-оф-Сінавава пропонує чудовий вид на навколишні скелі і пагорби.
Інша, широко відома пам’ятка Національного парку «Зайон», – Віпінг-Рок («Плачуча скеля»): вода з джерела, розташованого високо на схилі, стікає по скелі і капає, мов сльози, з її виступів. Подібний феномен існує і у Хандінг-Гарденс, але там вода не стікає, а всмоктується рослинами, що чіпляються за схили скелі. На світлих ребристих західних схилах каньйону Зайон чітко видно, як шар за шаром відбувалося формування пісковику Навахо. Швидкі води вимивали в камені печери, в яких оселилося безліч птахів, дрібних ссавців і комах. У деяких із печер археологи виявили предмети з давніх поселень індійців пуебло.