Минуло багато років від початку серійного виробництва першого українського легкового автомобіля, та він все ще на дорогах. Скільки колишніх водіїв зі щирою теплотою згадують цю машину! Ніхто, звісно, не заперечує: сьогодні «горбатого» ніяк не назвеш досконалою моделлю. Але понад п’ятдесят років тому все було зовсім інакше. Пересічним автолюбителям «Запорожець» здавався маленьким технічним дивом. Усе тут було незвичним: і задньомоторна компоновка, і V-подібна «четвірка» повітряного охолодження, і незалежна підвіска задніх коліс... Та й зовнішність, як на мікролітражку, була цілком на європейському рівні: формою автомобіль нагадував італійський FІАТ 600, що перебував тоді в зеніті слави, але при цьому «Запорожець» не копіював його...
На початку 50-х років економіка Західної Європи загалом подолала повоєнну розруху, і дедалі більше людей хотіли сісти за кермо власного автомобіля. Однак франків, марок і лір у їхніх гаманцях було ще не густо. І ось для таких покупців багато фірм почали випускати маленькі, дешеві й економічні автомобільчики, часто – двомісні, а інколи – навіть триколісні, з мотоциклетними моторами. Літраж двигунів не перевищував 600 см куб., за що машини й отримали назву мікролітражних.
Мода на мікролітражки поступово набувала повального характеру. Так, 1958 року у ФРН було випущено 600 тис. таких машин або 39,4% від загального виробництва легкових автомобілів, у Франції – 290 тис. (25,2%). в Англії – 290 тис. (19,3%). Та всіх випередила Італія, де на цей час випуск автомалят перевалив за 58%.
У колишньому Радянському Союзі дослідні роботи над мікролітражками розгорнулися в середині 50-х. Було створено низку експериментальних зразків, та до серійного виробництва наразі не доходило. На шпальтах газет і журналів точилася бурхлива дискусія на тему: «А чи потрібен радянським людям мікролітражний автомобіль?» Оптимісти вважали, що потрібен, бо «економічна й дешева машина дасть змогу задовольнити потреби широкого загалу автолюбителів». Песимісти ж заперечували, що подібні «шкаралупи» недолугі й недовговічні, зовсім непридатні для наших доріг... Врешті-решт, суперечку вирішили фахівці: мікролітражка потрібна, але... хай вона буде дещо більшою й міцнішою, ніж західні аналоги.
І ось настав час від слів переходити до діла. Практичні заходи було визначено постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1958 року «Про організацію виробництва мікролітражних автомобілів». Там же було названо й місце випуску – запорізький завод «Комунар». Чому вибір упав саме на це підприємство, яке тривалий час займалося випуском різних комбайнів, зокрема, кукурудзозбиральних, сьогодні, певно, не скаже ніхто. Може, на рішення тодішнього голови Ради Міністрів М. С. Хрущова вплинула його всенародно відома любов до кукурудзи? А може, мають рацію заводські ветерани, стверджуючи, що його довго й нудно вмовляв тодішній директор заводу Т. Є. Габелко?
Хоч би як там було, рішення з’явилося, і крига скресла. Територія заводу перетворилася на велике будівництво. Менш ніж за рік звели новий інструментальний цех площею 6000 кв. м. Збудували першу чергу кузовного корпусу і будівлю конструкторсько-експериментального відділу. Головний корпус реконструювали і розширили: тут обладнали цех фарбування та обробки, а також складання і здачі автомобілів. До нього прибудували ще одне приміщення – для нового цеху металопокриття...

Від «444-го» до «965-го»

Тим часом, паралельно проводилися роботи й над конструкцією нового автомобіля. Прямим попередником «Запорожця» вважається дослідна задньомоторна мікролітражка «444», виготовлена на Московському заводі малолітражних автомобілів (МЗМА). Перший її зразок з’явився ще в 1957 році, а другий, модернізований, у 1958-у. Зовні вона дуже нагадувала FІАТ 600, хоч і відрізнялася в деталях. Важливим моментом були 13-дюймові колеса (замість 12-дюймових) і збільшений кліренс. А головна різниця була в двигуні. Якщо на італійській машині стояв спеціально розроблений 4-циліндровик рідинного охолодження, то на МЗМА-444 вирішили обійтися сурогатом: 2-циліндровий опозитний «повітряник» МД-65 у 17,5 к. с. був варіацією мотоциклетного двигуна Ірбітського заводу. Як показали випробування, агрегат цей був слабеньким і недовговічним.
Спеціально для радянського «народного автомобіля» 1959 року НАМІ виготовив два дослідні 4-циліндрові мотори повітряного охолодження. У липні з’явився двигун ЗАЗ-965Г з протилежним розташуванням циліндрів – своєрідний переспів конструкції фольксвагенівського «Жука». А наприкінці року збудували V-подібний агрегат ЗАЗ-965В. Треба сказати, що V-подібні 4-циліндрові двигуни взагалі трапляються нечасто, їхня органічна вада – погана зрівноваженість моменту сил інерції першого порядку. Та в даному випадку цей недолік механічного серця «вилікували», встановивши спеціальний компенсаційний вал з противагами. Він обертався з тією ж швидкістю, що й колінчастий вал, але в протилежний бік. І тепер на перший план виступала позитивна риса V-подібного мотора: порівняно з опозитним він був значно компактнішим. Тому не дивно, що при виборі силового агрегату для «Запорожця» перевагу надали саме йому. Можливо, відіграло свою роль і те, що на новітніх західнонімецьких машинах Ford Таunus теж стояли мотори V4 – правда, рідинного охолодження.
Що стосується «Запорожця» в цілому, то порівняно з московським МЗМА-444 він був істотно поліпшеним. Кузов змінився і став міцнішим. Коробку передач підсилили. Передня підвіска на архаїчній поперечній ресорі поступилася місцем компактній торсіонній, що дозволило збільшити об’єм багажника. Загальна вага автомобіля трохи збільшилася, зате набагато зросли його надійність та довговічність.

Червневий первісток

Гортаючи підшивку заводської багатотиражки «Коммунаровец» за 1959 рік, не можна не звернути увагу на номер від 18 червня, де із захопленням повідомлялося: з воріт експериментального цеху вийшов перший «Запорожець»! Цю дату і вважають днем народження української мікролітражки. Правда, тут є один нюанс. Справа в тому, що згадана газета не була щоденною, а тому названа в ній подія цілком могла мати місце кількома днями раніше. Дане припущення підтверджує листівка «Молния» з того ж архіву. Вона теж присвячена появі першого «Запорожця», але... датована 12 червня! Але ж «Молнии», зазвичай, випускалися саме в день події... Утім, не будемо сперечатися. У будь-якому випадку можна стверджувати, що «Запорожець» народився в середині червня.
Але дослідний зразок – ще не потік серійних автомобілів. Цю дистанцію величезного розміру заповнює звичайно марудна, напружена робота з випробувань І робота над доведенням машини до її кінцевого варіанту. Так було і зі ЗАЗ-965. Сам автомобіль доробляли в Запоріжжі, а виробництво двигунів до нього налагоджували на реконструйованому Мелітопольському моторному заводі (МеМЗ).
Про головні етапи цієї роботи можна дізнатися, переглядаючи пожовклі альбоми документів відділу випробувань заводу... У січні 1960 року ЗАЗ і Мелітопольський завод за кресленнями МЗМА і НАМІ виготовили три дослідні «Запорожці» з двигунами МеМЗ-965В. Із січня по березень проводили міжзаводські випробування. При цьому, машини № 1 і № 2 накатали по 5 тис. км, а машина № 3 – 14 тис. Після чого вся трійця надійшла в розпорядження міжвідомчої комісії. Випробування почалися 7 березня і закінчилися за основною програмою до 25 червня.
Яким же був вердикт вельмишановної комісії? Вона констатувала, що основні параметри машини витримані й відповідають проектному завданню. Було висловлено й зауваження. Вага автомобіля виявилася завищеною на 53,7 кг, внутрішні розміри машини, а саме – відстань від підлоги до стелі – були меншими від креслярських на 25-30 мм. Зазначалася також недостатня надійність клапанів: один з них на випробуваннях обірвався. Загальний висновок комісії був, проте, втішним: рекомендувати до виробництва, правда, після доопрацювань.

У серію!

У ті роки було прийнято перед запуском у серію демонструвати автомобільні новинки «керівникам партії й Радянської держави». Не минула ця доля й «Запорожець»: його повезли до Москви, «самому» М. С. Хрущову. Оглядини відбулися 18 липня 1960-го. Тут до речі згадати один епізод. Якось під час перебування у Франції М. С. Хрущов відвідав автозавод Renault, де йому подарували маленьке гарне купе Florida. І тут стався казус: невисокий, але вгодований, з великим кулеподібним черевом голова Ради Міністрів ніяк не міг просунутися за кермо...
Цього разу все пройшло «чисто». Через широкі двері «Запорожця» Микита, як усі позаочі називали Хрущова, благополучно всівся в автомобіль. Водій-випробувач ЗАЗу А. В. Скиданенко провіз його по території Кремля. Високопоставлений «тест-драйвер» лишився задоволений машиною. І висловився в тому розумінні, що вона обов’язково має бути доступною простим людям за ціною... Так і було зроблено. Ціну «Запорожцю» встановили у 18 тис. крб., що приблизно відповідало річному заробіткові інженера або висококваліфікованого робітника.
Виробництво серійних «товарних» машин завод розпочав з 1 жовтня 1960 року. До кінця року з воріт підприємства виїхало приблизно півтори тисячі нових мікролітражок. «Запорожець-965» швидко зажив популярності. Він приваблював своєю порівняно невисокою вартістю, а також – економічністю. Експлуатаційна витрата пального становила 7,3 л на 100 км проти 10 л у «Москвича-402» чи «407». Повноцінна 4-місна машина була компактною і маневреною: довжина її становила лише 3,33 м, а радіус повороту по колії зовнішнього колеса – 5м. Незалежна підвіска всіх коліс, рівне, без тунелю карданного вала, днище, коротка база й 20-сантиметровий кліренс під задньою віссю забезпечували непогану прохідність.
Були, ясна річ, і вади. Приміром, шумність у роботі, яка надто докучала пасажирам, що сиділи на задніх сидіннях. Дверцята, що відчинялися за старим звичаєм, проти руху, і могли при випадковому відкритті на ходу перетворитися на вітрило і знести машину з дороги. Невдалим, з точки зору пожежної безпеки, було розташування бензобака в передній частині кузова, у небезпечній при зіткненні зоні...

«ЗАЗ-965А» на експорт

Багатьох автолюбителів не влаштовувала недостатня потужність двигуна, а звідси – і слабка динаміка «Запорожця». Тому в жовтні 1962 року почався випуск модернізованого ЗАЗ-965А. Робочий об’єм двигуна збільшився з 746 до 887 см/куб. і, відповідно, потужність – із 22 до 27 к. с. Зросла, зрозуміло, й максимальна швидкість – із 80 до 90 км/год. Ця машина була у виробництві до травня 1969 року.
Коли у вересні 1993 року святкували 130-річчя заводу, святкову автоколону відкривав один з перших «Запорожців», прикрашений великим щитом-транспарантом із цифрою 322 106. Саме стільки автомобілів ЗАЗ-965 і ЗАЗ-965А було випущено в 1960-1969 роках. Чимало з них і сьогодні ще можна побачити на наших вулицях і дорогах. А добра пам’ять про них житиме ще довго, принаймні, доки будуть живі ті, хто на них їздив, і хто їх любив.