Якщо Закон про особливий статус окремих територій Донецької та Луганської областей має на меті продемонструвати добру волю та мирний план Європі та Путіну – мета досяжна. Якщо ціль Закону – плюнути на чотири, а то й п’ять мільйонів мешканців Донбасу – теж все вийшло.
Нарешті з’явився на світ проект Закону про особливий статус окремих територій Донецької та Луганської областей.
Питань значно більше, ніж відповідей. Перше – просте: а чому на три роки, а не на десять? Чи не на рік? Три роки – це граничний термін перебування Путіна при владі? Тобто, на свої наступні вибори він піде з гаслом створення федерального округу Новоросії у складі РФ?
Друге: чому в Законі не був врахований голос постраждалої сторони конфлікту, а саме українських патріотів та пересічних мешканців. До речі, цікава штука – в Донецьку та Луганську в березні-квітні проходили багатотисячні мітинги за Україну. В той час, як мешканці Слов’янська та Краматорська кидались під українські танки з криками: «Путін прийди!». І що? А й нічого. Плювати хотіли на Банковій на звернення Комітету патріотичних сил Донбасу із вимогою “почути” таки голос людей, які не хочуть та й не хотіли ніколи опинитись розмінними м’ясом у грі Путіна. Це геополітика, дитинко?
Геополітика чи жест?
Бо третє питання таке: у який спосіб цей Закон, якщо він буде прийнятий, стануть виконувати? І хто це буде робити?
Як виконується у Донецьку, Горлівці, Нетайловому, Ясинуватій перемир’я ми всі бачимо. Стіна вогню в донецькому аеропорту щільніша, ніж у всі дні проведення АТО. А лідери ДНР невпинно заявляють про те, жодних документів вони в Мінську не підписували. Просто сиділи та були там свідками з боку нареченого.
Товариш Пургін, один з творців ДНР зразка 2008 року, заявив вже, що цей Закон – він для України. Не для ДНР. Як із цим?
Чи не перебувають «великі гравці» у полоні ілюзії повної керованості процесом? Наскільки наївні люди зараз зайшли на Банкову? Невже вони впевнені у всемогутності Кремля, який скаже: «Ша!» и всі карапузики з ДНР та ЛНР враз припинять танці?
Ну добре, припустимо, що порядок роздумів такий: Путін віддає команду і частина найманців та регулярних військ відходить. Але чи всі? Чи підуть добровільно люди інфіковані вірусом війни та швидких рішень? Люди, закохані в ідею імперії і готові ту ідею їсти?
Люди зі зброєю, яким сподобалось «потрошити мирних» та торгувати заручниками? І при цьому бути господарями життя? Що їм запропонувати, щоб вони пішли? Вибори й народну міліцію? А для чого це їм, якщо вони у будь-який момент можуть проголосити себе депутатами, міністрами чи мерами? Навіщо їм «покращення» чи статус, якщо вони вже мають все, чого хочуть? Стабільний дохід? Роботу від восьмої до шостої? Це навіть не смішно.
РФ припинить їх фінансувати? То й що? Сомалійських піратів РФ не фінансує. І їм все подобається. Ніхто не голодує. Тим більше, що в РФ завжди знайдуться охочі підкинути добродіям із рушницею копійчину. Суто з імперського чи православного інтересу…
Весь травень-червень ми чули, що в ДНР та ЛНР немає з ким говорити, бо лідери, що засіли в ОДА та СБУ чи то співали під дудку Кремля, а чи-то просто були нездатні домовлятися.
Кремль сховав дудку? Припустимо. А «республіканці» виявились здатними до діалогу? З перемир’я це видно? Ні? Таке перемир’я з постійною стріляниною і нападами на українських військових з боку ДНР, ЛНР та російської армії – це посилення переговорних позицій Кремля? І коли Кремль досягне свого, наступить тиша?
Як? Через «ніч довгих ножів», в яку силами тіньових кремлівських кураторів буде вирізано поголів’я «ополченців»? Тобто, одні озброєні люди виріжуть та постріляють інших озброєних людей. Тих, що будуть незгодні підписувати договори із Києвом. А чому не навпаки? Бо куратори розумніші за «ополченців»? Однак «ополченців» – закордонних та місцевих – більше. І вони вже ковтнули «крові». А з цим – готові на все, крім мирного життя. Це буде не ніч, а бійня. Та й звідки видно, що Кремль має намір змушувати цих так званих «ополченців» дотримуватися якихось угод?
То для кого і для чого цей Закон? Якщо він має на меті продемонструвати «добру волю» та «мирний план» Європі та Путіну, гаразд – мета досяжна.
Якщо ціль Закону – плюнути на чотири, а то й п’ять мільйонів мешканців Донбасу – теж все вийшло.
План-проект «Майдан-3» так само може бути реалізований на базі цього проекту.
Можливі ще варіанти… Окрім одного: на сьогодні технічна його імплементації на «окремих територіях Донбасу» видається вкрай фантастичною, бо насправді та сторона переговорів, що звикла за півроку розмовляти голосом АК, буде й далі «розмовляти» в той спосіб, який дає такі чудові результати.