Коридор другого рівня

Кімната відпочинку для вартових

Засоби хімзахисту

Зал із протигазами

Кабінет звукового

Санітарна частина

Історія радянської імперії перенасичена нерозгаданими таємницями. Однією з них є маловідомий воєнно-історичний комплекс «Скеля», який розташований у місті Коростень, Житомирської області, на березі річки Уж. Він був збудований на основі системи природних та штучних печер під товщею гранітної скелі, на котрій у VIII-XIII ст. було городище древлян. Це був один із найбільш секретних комплексів сталінської епохи. Масштаби та якість виконаних робіт унікального комплексу «Скеля» просто вражають.
Цей пункт став частиною оборонної «Лінії Сталіна». Коростень перед початком ІІ Світової війни був прикордонним містом – 60 км від Польщі. В «Лінії Сталіна» нараховувалось 14 укріпрайонів. Коростенський укріпрайон під номером 5 займав оборону 182 кілометри і нараховував 456 ДОТів. Це була найбільш обороноздатна лінія на західному кордоні СРСР.

Головний вхід до об’єкту «Скеля»

Зразки снарядів

Засоби захисту

Зал музею, повністю присвячений радіо- хім-біо-захисту. Табло в кінці кімнати – вимірник рівня радіації

Макети радянської військової техніки

Точне призначення самого об’єкту досі залишається загадкою. Деякі експерти називають цей підземний комплекс «Криївкою Сталіна». Інші вважають, що у випадку війни звідси планувалося здійснювати командування Південно-західним фронтом. Допомогти в розгадці призначення цього комплексу могли б секретні документи, котрі досі зберігаються в московських архівах під грифом «Совершенно секретно». Неодноразово керівники міста зверталися до Росії з проханням передати секретні документи про «Скелю», але офіційна Росія не бажає передати їх Україні, як мінімум, до 2039 року, тобто, поки не мине 100 років після будівництва комплексу. Не виключено, що криївка зберігає загадки, котрі Росія змушена приховувати.
Об’єкт «Скеля» навіює жах на кожного відвідувача, котрий побував в середині приміщення: підземна фортеця, довжиною 156 метрів, в котрій розміщено понад 30 кімнат, розташована під двометровим шаром залізобетону, 18-метровою товщею гранітного масиву і 20 метрами піщано-глинистого ґрунту. Таким чином, вона здатна витримати будь-який атомний вибух. Об’єкт має два входи – зі східного боку і з південного.
Відомо, що цей оборонний комплекс має три рівні-поверхи. Але на сьогоднішній час вивчений спеціалістами і доступний для відвідувачів тільки середній рівень. Орієнтовна довжина верхнього рівня приблизно 200 метрів, про замурований нижній рівень практично нічого невідомо, адже переходи були забетоновані ще в 1941 році. Не виключено, що ці два рівні заміновані.
Керівником будівництва цього воєнного комплексу був відомий генерал Дмитро Карбишев. Для вирішення свого задуму він використав древлянське підземелля, котре було переобладнане під резервний командний пункт Коростенського укріпрайону. Роботи над об’єктом «Скеля» почалися в 1928 році, а завершились у 1937 році. Проводили їх у строгій таємниці. Над захистом об’єкту добре попрацювали експерти: секретну криївку захищало 5 рівнів металевих захисних сіток. Це дозволяло не боятися авіабомб. При вході у криївку стоять потужні півторатонні двері. Коридор при вході спеціально роздвоюється: у випадку прямого попадання бомби вибухова хвиля йшла по колу і виходила через паралельний коридор, або сама затухала і не потрапляла у внутрішні приміщення.
Дослідникам «Скелі» вдалося дізнатися від очевидців, що над будівництвом укріпрайону працювали високопрофесійні спеціалісти. Проте, вони навіть не здогадувалися, що саме будують. Кожен спеціаліст працював тільки над однією кімнатою. А до інших доступу не мав. Закінчивши половину кімнати, працівник їхав на Далекий Схід, де завершував таке ж приміщення на схожому секретному об’єкті. До речі, в «Скелі» нема жодної однакової кімнати.
Коростенці згадують, що місцевим мешканцям було заборонено наближатися до місця будівництва чи прогулюватися поруч у парку. По середині річки проходила лінія з колючого дроту. Кажуть, що в Коростені тоді була запроваджена комендантська година, і місцевим взагалі забороняли виходити на вулицю після 22 години.
Людей, котрі повинні були перебувати на об’єкті (максимум – дві тисячі), забезпечували всім необхідним. Особливої уваги заслуговує якість виконаних робіт у криївці. Вона настільки висока, що всі механізми тих часів досі перебувають у робочому стані. Потрібно лише 15 хвилин, щоб перевести цей об’єкт з «музейного» стану у бойовий. Командний пункт повністю автономний – тут є своя криниця з питною водою (зі слів експертів – найкращою в місті). Комплекс обладнаний двома системами зберігання та очищення води: питної і технічної, запас якої зберігався в нержавіючих цистернах місткістю 15 тонн і 10 тонн відповідно Цистерна з питною водою покрита всередині сріблом, а крани розміщені внизу так, що дозволяють набирати воду тільки у флягу чи горнятко. Це було зроблено з метою використання води тільки за призначенням. Також була передбачена система контролю рівня тиску, зовнішня і внутрішня вентиляція, очистка і регенерація повітря, санпропускник, водопровід, дизельні генератори, котрі забезпечували автономне енергопостачання. Був 20-тонний запас дизпалива. В криївці були робочі приміщення, їдальні, кімнати відпочинку. В підземеллі цілорічно підтримується стабільна температура +16 за Цельсієм. Досі дослідники не можуть виявити, як діє каналізаційне відведення. Всі металоконструкції у криївці виконані зі сталі, котра використовувалась для виробництва танків. А система зливу змонтована так, що жодні наводнення і бурі цьому об’єктові не загрожують.
Окремої уваги заслуговує кімната урядового зв’язку і зал оперативного зв’язку зі штабом Червоної Армії – тут до цих пір працює кнопка тривоги і діє чудовий телефонний зв’язок, котрий виходив на Москву. Кабель прокладали на глибині 14-16 метрів. Тут є 68 номерів, а якість зв’язку досі чудова.
Під час останніх досліджень в об’єкті «Скеля» була знайдена таємна кімната. Оскільки всі стіни об’єкту бетонні, увагу привернула цегляна кладка. Дякуючи волонтерам, був знайдений хід між кімнатами № 12 і № 9, не позначений на жодній схемі.
Один із рівнів-поверхів замурований за рішенням міської влади. У післявоєнний час, коли підземелля було пограбовано і стало доступним для мешканців, тут загубилися діти. Знайшли їх через кілька діб. Чіпляти забетоновані ходи керівництво музею не наважилось до цього часу, позаяк остерігаються порушити унікальний мікроклімат об’єкта. Для подібних робіт потрібні вчені і дорога техніка. Частково, у випадку необхідності, могли б стати спелеологи – вони б могли просвітити граніт, але вартість їхніх послуг дуже дорога для бюджету Коростеня. Не знайдено ще всі запасні виходи – зараз відомо лише про два. Місцеві мешканці кажуть, що тунель нижчого рівня проходить під річкою Уж до підземного госпіталю і простягається до 9 км.
За свідченням мешканців міста, у Коростені була велика кількість ходів, що сполучали «Скелю» з містом. Проте досі залишається таємницею, хто копав їх – чи древляни, чи радянські сапери. Нижні приміщення, які можуть сягати 70 метрів у глибину, розташовані в тому місці, де, за переказами, була купальня княгині Ольги.
Попри свою могутність, Коростенський укріпрайон під час ІІ Світової війни не відіграв значної ролі, але, все ж таки, затримав нападників у місті. У 1941 році німці пройшли від Львова до Коростеня за 8 днів, а в Коростені радянським військам вдалось протримати гітлерівців протягом місяця. Фашисти не здобули цитаделі і застосували отруйний газ, який впустили до вентиляційних шахт. Загін майора Бєлозорова, який обороняв «Скелю», вийшов із підземелля за чотири кілометри від об’єкта, де прийняв останній бій.
Правда, німці, окупувавши Коростень, байдуже поставилися до оборонної споруди в Коростені. Вони не використали «Скелю» у власних військових потребах і навіть не ліквідували її.
Після війни в порожній криївці поселився циганський табір. У 1960-х роках поселенців звідти вигнала місцева влада, а приміщення залишилося порожнім. У 1986 році об’єкт був відремонтований і переобладнаний у запасний пункт із надзвичайних ситуацій міста Коростеня.
Музейний комплекс в оборонній споруді було створено в 2005 році. Значна частина приміщень відреставрована. В кімнатах розміщені тематичні експозиції. Наприклад, єдиний в Україні музей протигазів, де можна побачити протигаз для коня, виготовлений ще під час Першої світової війни; протигаз для корови, дитячий протигаз і навіть протигаз, який дозволяє перебувати під водою півтори години. Окремо обладнана кімната відпочинку вартових; кімната зв’язкового. Багато експонатів із часів Чорнобильської катастрофи – наприклад, захисна дитяча камера, в котрій можна врятувати дитину від радіаційного забруднення. Є в експозиції багато німецької і радянської стрілецької зброї, снаряди, гармати, макети ДОТів, зразки патронів, протипіхотні та протитанкові міни, макети радянської військової техніки. Більшість експонатів музею – це предмети, знайдені в укріпленнях Коростенського і Новоград-Волинського укріпрайонів. Експозиція музею з кожним роком збільшується.
У своїх дослідженнях учені використовують німецькі архівні дані. До речі, під час ІІ Світової війни німецькі військові інженери зробили унікальну схему і фотографії, які збереглися й донині. Одна фотографія особливо привернула увагу дослідників – це зображення кімнати для високого посадовця: у приміщенні дорогі шкіряні меблі, на підлозі – дубовий паркет, на стінах – картини. У той час це була велика розкіш. З кабінету є запасний вихід на вищий рівень. Для кого все це готувалося, невідомо. Хоча спеціалісти не виключають, що для самого Сталіна, адже він був відомим шанувальником шкіряних меблів. Але доказів, що об’єкт будували спеціально для Сталіна, нема.
Приваблює музей і своїм географічним розташуванням. Поруч тече річка Уж і розташований мальовничий парк із фонтаном, який називають «Маленькою «Софіївкою».