Організатором конференції став Комітет міст побратимів Чикаго-Київ, що був створений у 1991 році для розвитку відносин між Чикаго та Києвом.

Метою конференції було прагнення привернути увагу людей до такої важливої проблеми, як незаконна торгівля українськими жінками. Вражають до болю дані статистики незаконного вивезення за межі батьківщини і перетворення українських дівчат та жінок на рабинь сексіндустрії. Тисячі жінок змушені були кинути рідні домівки, своїх чоловіків та дітей і податися на захід у пошуках роботи. Щоб заробити гроші і вирвати зі злиднів своїх рідних, ці жінки були готові працювати на чужині служницями, економками, нянями для чужих дітей, але замість цього потрапляють у пастку під назвою "сексіндустрія", тенета якої простяглася по всьому світу.

Наприкінці ХХ століття розпад Радянського Союзу став подією № 1. Те про що мріяло не одне покоління українців, що скуштувало всіх принад радянського способу життя, за що склали голови безліч найкращих синів і дочок України здійснилося! "Імперія зла", за висловом колишнього президента Сполучених Штатів Америки, - впала. З-під руїн наскрізь прогнилої системи на волю стали вибиратися поневолені народи. Воля пянила, довкруг запанувала ейфорія та загальне піднесення. Захоплені зненацька державні структури розгубилися і не особливо орієнтувалися в нових умовах. Що ж тоді дивуватися простим людям, вони тим паче не відали, що чинити.

Так званий путч, що став поштовхом до розвалу колишнього Союзу, змусив комуністичну партію внести певні корективи у свою діяльність. Пристосовуючись до моменту, комуністичні спритники збагнули, що в нових умовах треба й діяти по-новому. На деякий час старі гасла було сховано до скрині й новоявлені борці за свободу та демократію взялися будувати незалежну державу. Найбільш одіозні фігури на кшталт Єльченків поїхали представляти інтереси України за кордон, інші ж пригрілися у стінах парламенту та Кабінету Міністрів. Почали, наче гриби після дощу, створюватися банки, довірчі товариства, холдингові компанії. Розпочата Леонідом Першим, і закінчена Леонідом Другим приватизація швиденько перевела всенародне добро у "нові-старі" руки, а "сини сердешної Украйни" знову залишилися біля розбитого корита, і як були ні з чим, так з нічим і залишилися.

І знову все розпочалося з початку, тим разом вже під синьо-жовтими прапорами, даючи перефарбованим лисам підставу кивати в бік молодої держави і підсміюючись приказувати, "ось маєте незалежну Україну, ви її хотіли, бачите що чого довели вас демократи", Тим самим, ще дужче підсилюючи невдоволення народу державним устроєм.

І знову довелося робочому люду думати, як вижити в нових умовах. Зупинялися підприємства, занепадало сільське господарство і єдиним порятунком став закордон, куди й кинулися українські громадяни в пошуках порятунку. Та українська влада, на відміну від польської, не дбала про гідність своїх громадян, не підписала, (як у свій час зробив польський уряд), міждержавних угод про безвізовий виїзд українських громадян за межі держави. І ринув неконтрольований потік наших заробітчан світами, а тим часом, користаючи моментом, почали проростати різноманітного калібру і якості туристичні фірми та агентства.

Звісно, що на цьому ринку є багато солідних і достойних туристичних компаній, однак у переважній більшості тут стали "пастися" ті, хто з засадами моралі і порядності не особливо дружать.

Під відпочинково-туристичними вивісками стали ховатися представники кримінальної сфери, що займаються постачанням дешевої робочої сили у будинки розпусти та інші нелегальні кубла.

Багато молодих дівчат і жінок потрапили на гачок подібних фірм, що обіцяли не важку, але прибуткову працю на Заході. На такі оголошення, наче метелики на світло злітаються ті, в кого вдома напівголодні діти, роками непроплачена квартира, та ще на додачу старі немічні батьки, яких держава вкотре обдурила.

Важко осуджувати цих людей за їхній вибір. Зазвичай вони сподіваються, що все, що їм обіцяють, буде виконане, але дійсність є такою, що потрапивши за кордон, вони відразу можуть залишитися без паспорта, який завбачливі "хазяї" відразу відбирають. То ж самі розумієте, в такому стані, та ще й під постійною загрозою бути зданим до рук правосуддя іноземної держави не особливо домагатимешся своїх прав.

Статистичні дані стверджують, що з України протягом років незалежності виїхало декілька мільйонів осіб, більша половина з яких жінки. Та зло криється все ж не в цьому. Майже кожна друга заробітчанка зазнає сексуальних домагать від своїх працедавців. Тому потрапивши у пастку під назвою "сексіндустрія", тенета якої простяглися по всьому світу, жінки стають мимовільними заручницями несприятливих обставин. Поряд з цим це формує негативний імідж української жінки, репутація якої впала за останні роки до найнижчого рівня. Навіть жінок, які подорожують в якості туристів стали сприймати як потенційних повій.

Ситуація настільки загострилася, що настав час бити на сполох. Необхідно, щоб світ дізнався про те, що не з власної волі ці жінки стали на такий шлях. Світове співтовариство мусить знати про справжніх організаторів торгівлі людськими тілами та душами про представників кримінального світу, які у своїй так званій "діяльності" вдаються до таких методів, як залякування, насильства та жорстока експлуатація.

Саме з такою метою була організована в рамках Програми міст побратимів Чікаго-Київ Міжнародна конференція з проблем торгівлі "живим товаром". У програмі конференції були виступи експертів з цього питання, а також відбулося обговорення проблеми членами спонсорських комітетів.

В роботі конференції взяли участь Меллані Вервієр Голова Товариства "Енергійні голоси світу", в минулому Голова прес-служби Гілларі Клінтон, Емі Гейден Директор програми запобігання торгівлі людьми в Україні Фонду "Вінрок" та Віктор Малярек автор книги "Наташі новий вид глобальної торгівлі людьми". Провадив Конференцію доктор Девід Гуін Виконавчий директор та професор права Міжнародного Інституту Прав Людини, Школи Права ДеПоул Університету.

Про роботу Міжнародної конференції та розмови з головними промовцями ви зможете прочитати у наступному номері часопису.