Як і де відпочиватимуть цього року українці, і чи взагалі відпочиватимуть, поки що невідомо. Все залежить від політичної ситуації в державі. Але якщо навіть на час відпусток все стабілізується, відомо, що до Криму цього року не поїде більшість тих, хто планував. Частково від цього може виграти західна Україна, яка запропонує відпочинок у Карпатах. Безперечно, любителі води, гарячого сонця і піску не знайдуть цього в горах. Про перспективу розвитку туризму в Карпатах, про те, на що можуть розраховувати туристи в горах, а також – про різні небезпеки, які можуть чигати, і як від них уберегтися, – в розмові з керівником гірського пошуково-рятувального підрозділу Верховинського і Косівського районів (Івано-Франківської області), засновником і директором туристично-інформаційного центру «Верховина», переможцем Всеукраїнської туристичної професійної програми «Кришталевий лелека», почесним працівником туризму України, мандрівником – Василем Кобилюком.

	Василь Кобилюк у горах Гімалаях (Непал)

Пане Василю, чим займається туристично-інформаційний центр?

Подібні туристичні центри є по всьому світу. Ми намагаємося зробити все, щоб у нас було якомога більше туристів. Робимо все, щоб життя туристів у горах було комфортним. Працюємо не тільки з тими, хто вже приїжджає сюди, але й з тими, хто не знає, куди поїхати, і ми рекомендуємо приїжджати у Верховину. Турист приходить до нас, ми йому все розповідаємо, знайомимо з цінами, при потребі готуємо програму. Специфіка нашого району така, що ми пропагуємо активний відпочинок. Я туристам кажу одразу: «Якщо ви приїдете у Верховину, але не любите активний відпочинок, то вам тут не сподобається». Інколи бувають такі казуси, що туристи приїжджають з надією, що тут буде казино, вар’єте... Колись грузини ставили мені питання, чому у нас берег гірської річки не покритий піском і немає пляжів. Я поясню, що гірська річка не має нічого спільного з пляжним відпочинком, і що для цього сюди не приїжджають. Вода у наших річках завжди холодна, під час дощів вона ще й брудна, і при маленькій повені, яких може бути 16-20 в рік, вода то все забере. Тим більше, дно річки кам’янисте, течія – швидка.

А як стосовно карпатських озер? Наприклад, маємо чисте озеро Бребенескул.

Озеро Несамовите

Тут уже йде мова про екстремалів, а ми кажемо про пересічного туриста. Зі ста туристів скупається один, а, може, двоє. Звичайному туристові, по-перше, тяжко буде дійти до того Бребенескула. А коли дійде, то купатися не буде, а якщо скупається, то може мати проблеми зі здоров’ям. Вода там дуже холодна. У Закарпатській області маємо прекрасне і чисте озеро Синевір, але купатися там забороняють, бо озеро дуже глибоке, має підводні течії, і це дуже небезпечно. Отже, мова йде про активний відпочинок, і ми стараємось збільшувати та вдосконалювати сферу послуг. Зараз до послуг туристів освоєні села Верховинського району навколо Чорногори. Маю на увазі Дземброню, Бистрець, Зелене, Кривополе тощо. Ці села мають перспективу, насамперед, через рельєф – вони розташовані біля найвищого хребта Карпат. Далі – близькість гірськолижного комплексу Буковель, який розвивається. Також пропонуємо такий вид активного відпочинку, як рафтинг. Для цього є дві великі гірські річки – Чорний Черемош і білий Черемош.

	Озеро Марічейка

Ви згадали про Буковель, який давно здобув всеукраїнську славу. Яка перспектива цього відпочинкового комплексу?

У Східній Європі немає більшого курорту, ніж Буковель (за кількістю трас і витягів). Він давно обігнав польське Закопане, словацьке Штребське Плєсо, болгарське Памперео. Звичайно, що він не може конкурувати з центральною Європою, бо Карпати – низькі гори, а поруч – чотири альпійські країни, і сервіс там набагато вищий. Якщо ширина траси в Буковелі 30-50 метрів, то на австрійському курорті Ізольбен – 9 км. Буковель створений для українських туристів і туристів з країн колишнього СРСР. Я завжди кажу, що Коломойському треба віддати належне за те, що він поставив націю на гірські лижі. В Австрії з 6 мільйонів населення впевнено стоїть на лижах 4 мільйони. В нас це набагато гірше, але відчувається покращення.

Вид на гору Говерлу

А що Буковель може запропонувати влітку?

Буковель намагається вирівняти цю ситуацію і бути таким же популярним влітку, як і взимку. Робить для цього багато. Знайшли джерело мінеральної води. Протестували цю воду, вивчили її і зробили невеличку лічницю. Гірськолижні траси влітку використовують для велотуристів – екстремалів. Зараз там облаштовують штучну водойму довжиною 800 метрів. Там повинні бути водні катамарани і катери. Можливо навіть яхта, бо дозволяють умови. Буде катання на водних лижах. Це буде дійсно той момент, де можна буде практикувати пляжний відпочинок у Карпатах.

Курорт Буковель збудовано на території села Поляниця. А що ж зі селом?

	З офісу В. Кобилюка добре видно Чорногірський хребет

Саме село нікуди не поділося. Є люди, які стоять на тих позиціях, щоби не продавати свою землю. Але їм там жити вже некомфортно, зате мають роботу. Село дуже змінилося: дві третини села – це вже не ті сільські будинки, які колись були, а багатоповерхові котеджі, готелі. Раніше воно було відстале, віддалене і неблагополучне. І кримінал там був. Міліція після 6 години вечора боялася туди йти.

Поруч з Буковелем – всесвітньовідомий курорт в Яремчі. Як він зараз тримається?

Практично нема людини мого покоління, яка б не була в Яремчі. Це був всесоюзний туристичний центр. У 1964 році він мав одне з передових місць у СРСР, поруч з Ялтою і Сочі. В Яремче багато туристів було і продовжують їздити, бо воно має добру славу.

А наскільки є популярний зараз туризм на найвисокогірніших районах Карпат – Верховинському, Івано-Франківської області і Путивльському, Чернівецької?

Полонина Смотрич

Ці райони зараз можуть запропонувати дещо інше, скажімо, гуцульський побут. Верховинський район – найавтентичніший. Путильський теж, але туди туристи не їдуть. Може, це й правильно, що Буковина буде берегти його на майбутнє. Верховинський район стає популярним. Я пам’ятаю, що 30 років тому про нього ніхто не знав, тут нічого не було. Все починалося з будівництва турбази, яка ввійшла в експлуатацію в 1982 році. Турбаза мала 300 місць, і через неї проходили всесоюзні і республіканські туристичні маршрути. Були туристи з усього СРСР. Верховина є популярною, якщо не брати до уваги інші місцини Карпат, наприклад, Закарпаття, де є багато відомих курортів. Але ми маємо свою специфіку – у нас незаймана природа, добрі ландшафти й автентика. Те, що ви побачите коло церкви на Різдво, ви не побачите ніде.
Колись у Верховині не було жодного музею, а зараз ми їх маємо чотири. Поруч, на Косівщині, розвинені художні промисли: ліжникарство, писанкарство, різьба по дереву. Багато унікальних музеїв є по селах Верховинщини, але не так легко заманити туриста в ті села. Якщо в Яремчі той ресурс уже вичерпаний, то в нас роботи – непочатий край.

	Снігова небезпека в середині літа

А ще в нас багато фольклорних фестивалів, і сюди теж можна залучати туристів, як це робить вся Європа і навіть Азія. Минулого року я був у Непалі на індуїстському святі, на яке з’їжджаються туристи з усього світу. Ми знаємо європейські фестивалі пива. В Україні той же Сорочинський ярмарок.
Ми проводимо на Верховинщині унікальні фестивалі: Фестиваль троїстих музик імені Моґура, щорічний Міжнародний гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль, молодіжний фестиваль «Черемош-фест», фестиваль гуцульської співанки імені Чукутихи, фестиваль «Полонинське літо». Взимку проводимо фестиваль «Різдво в Карпатах». Та проблема в тому, що нема механізму залучення туристів до цих свят. До 90% відвідувачів на таких фестивалях мали б бути туристи з України і світу. Туризм – це коли людина виїжджає з постійного місця проживання на період від 24 годин до 6 місяців, згідно зі законом України про туризм. А на цей фестиваль приїжджають зранку і їдуть ввечері. Це – не туризм.

Такі походи не завжди закінчуються щасливо

Ви народилися на рівнині, далеко від гір. Як так вийшло, що гори стали не тільки вашим місцем проживання, але й вашою професією?

Моє дитинство і молодість пройшли в місті Заболотові, Снятинського району, Івано-Франківської області. Потім було навчання в університеті в Одесі. Але змалку я був закоханий у гори. Випасаючи корову, я знаходив на рівнині горби і дивився в бік гір. Хоча ніколи не був у горах, але мені було дуже цікаво. Згодом почав їздити на фестиваль «Полонинське літо», пізніше – у Ворохту на змагання по стрибках з трампліна. Вони мене дуже надихали, і вже тоді я знав, що буду жити і працювати в горах. Коли я закінчив 10 клас, поїхав у Косів і влаштувався інструктором турбази «Карпатські зорі». І тоді мені, 17-річному, було дуже цікаво, як там Верховина. Вона тоді для мене була, як долина Кумбу в Непалі. Після закінчення університету були пропозиції залишитися в Одесі, але я поїхав у Верховину. Якраз відкрили турбазу, і була потреба у спеціалістах туристичного супроводу. В суботу і неділю завжди ходив по горах: збирав ягоди, вивчав місцевість, підкорював вершини. Тепер не уявляю своє життя без гір.
Верховинський район – один з найвисокогірніших районів України. Він повністю розташований у горах. З вікон свого офісу і квартири я постійно бачу другу вершину українських Карпат – Бребенескул. Майже все літо бачу сніг. Взимку бачу лавинонебезпечні місця. Коли до мене телефонують туристи і запитують, як там Чорногора, я відповідаю, що зараз візьму бінокль, піднімуся на другий поверх і розкажу. Одного сонячного ранку я побачив, що рельєф цієї гори повністю був засипаний снігом. Я здивувався, бо ще ніколи такого Бребенескула не бачив. Поки пішов за біноклем, а це приблизно хвилина, подивився, а снігу вже нема – лавина зійшла.

	По дорозі на гору Піп Іван

Це буває не щороку?

Тільки тоді, коли надто сніжні зими. Північно-східні схили Чорногірського хребта дуже обривисті і лавинонебезпечні. Закарпатські схили більш пологі. Коли я туристам кажу, що в нас у цих заглибинах сніжний покрив сягає 40 метрів, то мені не вірять. Тому сніг у цих заглибинах затримується протягом року. Смуга снігу приблизно 100 метрів довжиною. Іноді виводжу туди туристів, але дуже обережно, бо там стрімко, а внизу – кам’яний розсип. Якщо покотитися, то на швидкості потрапляєш на каміння.

Ви водите туристів на вершини Карпат. А хто вперше вас повів на Говерлу і на Піп Іван?

Моє перше сходження на Говерлу відбулося 27 серпня 1977 року. Нас було троє хлопців зі Заболотова. Оскільки це заповідник, тому ходити не можна було. Ми йшли вночі в обхід КПП. Зайшли у великий котлован, заблудилися і повернулися назад. Там заночували, і на цьому наше сходження закінчилось. Але я був наполегливий. Взяв наплічник і наступного дня пішов на туристський притулок «Чорногора». Якраз була група, яка збиралася на Говерлу. Я підійшов до інструктора і попросив, аби взяли мене зі собою. Пригадую, що вже були ознаки осені. Коли ми піднялися на вершину, я був дуже захоплений. Пам’ятаю цей день у деталях.

Так привчають дітей до гір

Вийти на Піп Іван довго не вдавалося. Намагався це зробити ще в студентські роки, але працював у Косові інструктором і не мав часу. Тим більше, що тоді навіть Говерла була для мене, як Монте-Верес, а про Піп Іван не могло бути й мови. Будучи студентом, планував це сходження кілька разів, але ми, студенти, влітку ходили в Сибір і на Північ Росії. Після першого курсу я здійснив похід по Східному Саяну. Після 2 курсу був у Хібінах (Кольський півострів), побував на Плото- Поторана (півострів Таймир) і на Центральному Алтаї. Отже, для Карпат було відведено міжсезоння, а цього було замало. Перша спроба закінчилася тим, що ми три дні просиділи на полонині Смотрич, під Попом Іваном, через складні погодні умови. Потім вийшли на Чорногірський хребет і пішли в протилежний бік, де біля кожного каменя шукали обсерваторію. І ось цей щасливий момент настав під час моєї переддипломної практики – 17 червня 1982 року. Я був у складі туристичної експедиції, куди входили керівник косівських рятувальників, місцеві краєзнавці і вчителі.

	Наслідок походу одинака на Чорногірський хребет

Скільки разів ви побували на Говерлі?

Спочатку я рахував, а наприкінці 1980-х років збився з рахунку. Минулого разу я був 24 рази, позаминулого – 28 разів. В середньому, виходить 25 разів на рік.

Які гори найпопулярніші серед туристів?

Звісно, Говерла. Абсолютна більшість туристів хочуть побувати саме на ній. Я туристам кажу, що це не просто найвища точка держави, а ще й символ незалежної держави, поряд з гімном, гербом і прапором. Вона поступово стає такою святою горою, як для японців Фудзіяма, для євреїв – Сіон, для вірмен – Арарат, для греків – Олімп.

Яка гора Чорногірського хребта є найскладнішою для сходження?

Петрос. Коли туристи збираються на якусь гору, крім Говерли, то я кажу, що це тяжко. А вони кажуть: «Та що там тяжко! Ми вже були на Говерлі». Я відповідаю: «Якщо ви були на Говерлі, то це не зараховується, бо Говерла у кілька разів технічно і фізично простіша, ніж усі інші, хоча вона – найвища». Так само думають, що найважча гора Еверест. Насправді туди водять чайників. Наприклад, є гора Аннапурна, на якій було 200 людей за всю історію людства і 66 загиблих. Останній 8-тисячник Лхоцзе у Гімалаях був підкорений у 2011 році! Говерла не є складною тому, що можна під’їхати на досить значну висоту, а звідти ще залишається пройти 3 км 600 м. На Петрос треба йти 14 км в один бік. Туди і назад – 28 км, а це – 6 годин 5 хв. в один бік і 5 годин назад. Якщо добра погода, то годину сидимо на вершині. Разом є 12 годин.

По таких дорогах доводиться їздити рятувальникам у Карпатах

Дуже складним є і Піп Іван. Якщо підніматися з Дземброні через Вухатий Камінь, то в обидва боки – 24 кілометри. Сходження і спуск тривають 10-11 годин напруженої ходьби. До того ж, ділянка попри Вухатий Камінь проходить над прірвою. Потім сідловина з Вухатого Каменя до Чорногірського хребта, де треба скинути висоту, а потім знову її набрати. Потім – вузенька стежка зоною ялівцю, а ялівець колючий. А ще – ускладнене орієнтування. В погану погоду більшість туристів там блудить, особливо, коли вершину покриває хмара. До речі, на старій польській мапі цю місцину так і називають – «Погане місце». Я ображаюся на місцевих мешканців, котрі займаються туризмом, бо часто до мене телефонують і кажуть: «До мене приїхали туристи, візьміть їх на Піп Іван». Моя відповідь: «Що вже вам туристи встигли зробити, що ви хочете їх позбутися? Вони вам посуд побили, меблі понищили, хату запалили»? Ця гора для людини, котра займається туризмом або спортом, а не для людини, яка сидить в офісі, квартирі чи машині.

Для тих, кому важко підніматися на вершини Чорногірського хребта, пропонують нижчі гори, наприклад, легендарний Писаний Камінь.

Таких гір є багато у Карпатах. Ця гора входить в одноденний маршрут. Це одна з тих вершин, яка приваблює туристів. Вона не є складна, і я рекомендую туристам ходити туди самостійно. Колись ця велика кам’яна брила була давнім язичницьким святилищем. Зверху на цій кам’яній брилі є блюдця, куди приносили жертвоприношення. Протягом тривалого часу люди залишали там свої символи. На превеликий жаль, там дуже багато сучасних написів, які не мають жодної історичної цінності: «Вася+Маша» або «Тут був Коля з Яворова». Вони затерли старі написи. Я вже не можу знайти автографа Івана Франка. Правда, залишилося багато дохристиянських хрестів, які теж були символами тієї віри, але були відмінними від православного хреста.

Чи траплялися нещасні випадки, відколи водите туристів?

Транспортування мертвого

Нещасних випадків з моїми туристами в горах не було. Минулого року туристка з Києва, пройшовши всього 100 метрів, втратила свідомість, але це не була зупинка серця.

Що б ви порадили непідготовленій людині, котра хоче піти на якусь гору Чорногірського хребта?

Перше і головне правило: людина не повинна йти в гори наодинці. Через недотримання цього правила люди щороку в Карпатах позбуваються життя. Іноді шанс вижити у горах самій людині складає 50х50.
Якщо група хоче йти на вершину – будь ласка. Людина, котра живе на території України, має право піти, куди хоче. Моя справа їх застерегти – тут я вже виступаю як рятувальник. Насамперед, це стосується міжсезоння або зимового сезону. Якось до мене приходить хлопець 30 грудня і каже, що хоче піти на Піп Іван і там заночувати. Я попросив показати спорядження. Нічого нема. Пояснюю, що це похід в один кінець. Він вперся і пішов. Мені залишилося зафіксувати його номер телефону. Що було потім, невідомо – або вижив, або не дійшов. Але нещасного випадку не було, бо ми би про це знали.
Інший випадок. 5 жовтня, о 12-й годині дня, стоять на Говерлі туристи і кажуть, що йдуть на Піп Іван. Бачу розмір наплічника і розумію, що в них нема ні намету, ні спальника. Відповідають, що ми туди і назад. Пояснюю їм, що туди і назад 36 км, а часу мають 6 годин. Відповідають, що будуть іти вночі. Кажу, що це не по Хрещатику вночі ходити. Не вдалося мені їх переконати. Пригадую, що тоді вночі було 10 градусів морозу… Таких авантюристів у горах багато. Якщо вже так дуже хочеться, то треба взяти гіда. Але в мене є одне не дуже коректне правило: «Кожна людина має право вмерти там, де вона хоче».

	Рятувальники на Чорному Черемоші

Які причини загибелі людей у Карпатах трапляються найчастіше?

Все залежить від сезону. Взимку, найчастіше, переохолодження. Можна зайти в сніг і не вибратися з нього. Так само неможливо вибратися з двометрового ялівцю, занесеного сніжним покривом. Обезсилення організму з подальшим замерзанням. При температурі –20 градусів, яким би ти там не був, втрачаєш сили, залишаєшся і замерзаєш. Замерзнути у Карпатах можна навіть при +2-+3 серед літа. Призводять до смерті лавини і снігові карнизи. Влітку – гроза. Минулого року, 11 серпня, двоє людей протягом доби загинули біля Говерли. Гроза влучила в сімейну групу. Хлопець 14 років загинув на руках у матері. Був дуже спекотний день, гроза прогнозувалася, і варто було утриматися. Але Говерла є Говерла, там було кілька тисяч туристів, і йому не пощастило з тих кількох тисяч. Другий випадок. Лікар-кардіолог зі Львова, віком 72 р., пішов на Говерлу в цю спекотну погоду. На сідловині між Брецкулом і Говерлою зупинилося серце. Він, як лікар, мав знати стан свого здоров’я найкраще.
У серпні минулого року, на горі Ребра, група туристів ледь не загинула від переохолодження. Температура +3, мокрий дощ зі снігом. Люди промокли наскрізь. Коли людина наскрізь промокає, вона не може зігрітися. Серед літа +2 градуси тепла, це так, як взимку –20. Організм не адаптований, бо звик до літа. Група залишилася на хребті, одному стало погано, закотилися очі. Нести його не можуть і залишити теж не можуть – всі приречені на замерзання. Врятувало їх те, що знали місцеперебування, і дівчина мала мій номер телефону. Ми вислали групу, а дівчина виконала всі мої вказівки, і це їх врятувало. Вони стулилися одне до одного, закуталися целофаном, ввімкнули ліхтарики на стежці і чекали рятувальників.

Рафтинг – один з найпопулярніших видів активного відпочинку у Карпатах

Гинуть також через дурість. У першій половині літа вчитель української мови, а не гід, повела групу дітей на Говерлу. Діти бачать сніг, а в травні чи червні це дуже цікаво, сідають і починають кататися. Ніхто не враховує того, що то схил, а сніг слизький. Дитина розганяється і не може зупинитися. А нижче снігу, як правило, кам’яний розсип. Дитина вилітає на ті каміння, два-три рази б’ється хребтом – і травма забезпечена. На жаль, таких випадків є багато. Часто гинуть, впавши на лижах. Людина мчить по снігу і ще посміхається, мовляв, як класно, що мене несе. А в таких випадках треба з перших метрів одразу всіма силами і засобами затриматися.
Які неприємні випадки, як рятувальникові, доводилося вам бачити, чути чи бути учасником порятунку тих людей?
Випадки бувають різні. Два роки тому дівчина вагою понад 100 кг, спускаючись з Вухатого Каменя (а внизу каміння має розщелини), поставила ногу межи каміння, зламала ногу. Дуже серйозний, закритий перелом нижньої гомілки. Рухатись людина не може, пекельний біль.
Інший випадок. Учителі повели дітей на озеро Несамовите, а звідти вирішили зробити похід на Піп Іван і назад. Погода була погана. Вийшли на хребет, холодно, діти промерзають. До Попа Івана дійшли, вертатися назад уже не можуть, і група приречена на надзвичайну ситуацію. Як учителі можуть допомогти, коли там 20 дітей, випав мокрий сніг, а це норма для Чорногори серед літа, дощ і ніч. Вночі стає холодніше, туристи не знають, куди йти, стежок багато, людина не орієнтується.
Одинаки. Пішов і пропав. Телефонують батьки: ось мій син з Говерли пішов тоді і тоді, і вже 5 днів немає. Де його шукати – невідомо. На такі дзвінки реагую так: «Неповернення ваших дітей з гір – це не є надзвичайна ситуація». Молоді люди можуть усамітнитися, можуть кудись поїхати, можуть десь там застряти, просто зупинитися на Попі Івані не на день, а на три, якщо гарна погода. Наступного дня знаходяться діти і пояснюють, що не телефонували, бо сів телефон, або не було покриття. Був випадок, коли хлопець впав з обсерваторії на горі Піп Іван і порвав зв’язки у суглобах. Його мусіли нести вниз.

	Центр Верховини під час повені у 2008 р.

Чи справді є небезпечним озеро Марічейка? Кажуть, що там трясовина.

Випадків смертей не було. В нас нема тієї трясовини, яка є в білоруських болотах, і засмоктати озеро не може. Там шар води 20-30 см, а під ним – болото, яке дуже холодне, бо там б’ють джерела. Товщина болота – до одного метра. Ну, може корч (судома) ногу зводити, якщо пхати її туди. Найглибше озеро – Бребенескул. Якщо серед літа піти туди і скупатися, то ногу скрутить судома, і тоді можна втопитися. Але таких випадків не було. Та краще не купатися в гірських озерах, бо наш організм має жир, і озеро від цього заростає. Не заростає тільки Бребенескул, бо там дуже суворі кліматичні умови. Це – найвисокогірніше озеро в Україні.

Існують різні легенди про озеро Шибене в однойменному, віддаленому селі. Чи воно ще є?

Я ще його бачив, а на даний час уже не існує. Заросло. Це був розбурханий океан. Був би катер, то можна було б ганяти по ньому. Це була велика водна гать, яка урвалася, вода витекла – і все. Якщо піднятися на гору, то можна побачити контури того озера. Але там дерева вже мають понад 4 метри. А виникло озеро внаслідок обвалу породи.

А що сталося зі славнозвісним і колись процвітаючим селом Буркут, де є джерело з цілющою водою? Чи є перспектива його відновлення?

Наслідок зустрічі Нового року біля Говерли

Нема. Село дуже віддалене – 33 км від райцентру Верховина, а вода з такими ж властивостями є в селі Кваси, на Закарпатті. Село померло. Цікаво, що на карті України Буркут позначене як село, хоча села нема. А село Шибене є, але на карті України його нема. Останнього мешканця Буркута – Слюсарчука Василя – кілька років тому забрала родина. За Австрії там був купелевий заклад і лічниця. Туди приїжджали з усієї Австро-Угорщини. За СРСР там брали ліс, який був потрібен для відновлення шахт Донбасу. У Буркуті були: пекарня, їдальня, поштове відділення, гуртожитки. Їхав рейсовий автобус з Коломиї. Там вирувало життя. Був також лісопромисловий пункт, були робітничі селища. Правда, там не було школи і церкви. Були плани – зробити мисливське господарство. Потім навіть китайців привезли, і вони сказали, що ми тут таке зробимо... Потім планували зробити дорогу на Румунію. Теоретично, якщо це все змалювати, то там дуже великі перспективи, але за 30 років, які я тут живу, то село на моїх очах вмирало і продовжує вмирати далі.

Майже шість років тому Верховинщина сильно постраждала від повені. Розкажіть про цю стихію з точки зору рятівника.

	Хребет Боржава. Взимку небезпечно туди ходити

Верховинський район під час тієї повені постраждав найбільше. Журнал «Фокус» від 10 серпня 2008 року писав: «Верховинский район уничтожен полностью. Не осталось ни одного жилого места». Я багатьом казав, що ЗМІ настільки негативно змалювали цю проблему, що ми самі не розуміємо, живі ми ще чи вже ні. Старожили казали, що ця повінь перевершила повінь 1967 року. Найбільше повінь зробила не рівнем підняття води, а зсувами ґрунту. На схилах гір, де люди жили, земля набрала стільки вологи, що почалися зсуви. «З’їжджали» будинки практично в кожному селі. Були випадки, що ця земляна маса сунеться на твою хату (метр за годину), а ти не можеш нічого вдіяти. Деякі хати з’їжджали по схилу 30-40 метрів. Самим хатам нічого не сталося, бо вони міцні, але їх зносило з фундаменту і перекошувало. З людей ніхто не втопився, а худобу вода забрала. Наприклад, у потоці робиться затор, потім проривається, і суне двометрова хвиля, яка все змітає на своєму шляху. Водяна лавина позабирала багато мостів і кладок. Зробила свою справу блискавка – вона вбила двох дітей у селі Дземброня. Були знищені дороги.
Але вся проблема навіть не у природних катаклізмах, а в безгосподарності. Коли в Карпатах вирубують ліс, то звозять його до річки, бо поруч є дорога. Там відпилюють все зайве і залишають. А вода то все підняла з берегів і понесла. Коли була чиста вода, то вона пройшла спокійно, а коли був шар з тим сміттям, то була страшна сила удару, висмикувало троси і бетонні опори. Дороги знищило, тому що вони були погано укріплені. Гірська річка ніколи не тече прямо – вона тече то в один, то в другий берег, б’є рикошетом і вигрібає все на своєму шляху. В багатьох людей тоді вода забрала угіддя. На деякий час з Верховиною було втрачено сполучення.
А ще проблема в тому, що вирубують ліси, і вода не затримується. Колись мені старші люди казали, що на схилах якоїсь крутизни ліс не чіпали. Відколи були гори, відтоді були ділянки лісу. А зараз на схилі гори яму виривають бульдозером, укріплюють бетоном стінку і будують хату. Люди не думають, що земля має страшну силу, і бетонна стінка не встоїть.